Глава 501 Самопожертвування.
Коли Е Сю побачила, що вона так раптово відійшла, Чень Ґо змінила свій погляд на Танг Ро. Після цього вона рішуче піднялася через стіл і сказала:
- Будь ласка, допоможи йому вийти з гри, - закінчуючи говорити Чень Ґо поспішила слідом за нею Сю.
- Добре, - відповіла Танг Ро, спостерігаючи за тим, як двоє поспішно залишають кімнату.
Прослідивши за нею Сю, Чен Ґо виявила, що він підійшов до вікна і запалив. Чень Ґо протягнувся, намагаючись підібрати потрібні слова у своїй голові. Коли вона вже зібралася щось сказати, то побачила, як Є Сю тушить наполовину недокурену цигарку про підвіконник.
Ця дія неймовірно розлютила її, але в останній момент вона змогла себе стримати. З огляду на почуття цієї жінки, вона вирішила простити його цього разу.
- Ты... - Спочатку Чен Ґо, але її перервав м'який подих Е Сю. Коли він встав у вікно, то тихо вимовив:
- Це кінець прекрасної Ери.
- Хмм? - Залишивши в замішанні Чень Ґо, Е Сю розвернувся і мовчки пішов. Чень Ґо перевела погляд у вікно. На будівлі клубу прекрасної Ери яскраво світилася їх емблема.
Тим не менш, що щодо самої команди?
Коли Чень Ґо подумала про це, її серце ніби здувало тисками. Протягом багатьох років вона вкладала свої емоції в підтримку улюбленої команди. Вона не тільки насолоджувалася грою Е Сю та Су Мученг...
Якщо її серце боліло, тоді що відбувалося з нею Сю?
Він ніколи не говорив про свою відставку. Не можна було сказати, що в грі Е Сю виявляв до когось особливу ніжність. Проте це не означало, що він не дбав про чудову Еру.
Прихід до команди Сан Сяна відновив надії багатьох фанатів прекрасної Ери. Вони були сповнені сподівань.
Може у неї також були свої очікування?
Раптом Чень Го подумала, що через його відходу з прекрасної Ери багато хто відчув себе не в своїй тарілці. Коли вона ще залишалася частиною команди, та показувала не найкращі результати. Щоб врятувати команду, він вирішив піти. Він справді вважав, що його відхід допоможе врятувати Велику Еру?
На жаль, Велика Ера виявилася надто безжалісною. Організація використала всі доступні їй засоби, щоб позбутися тягаря. Мабуть, вони так ніколи й не дізнаються, що їхній капітан вирішив піти тільки для того, щоб команда змогла жити.
Для того щоб впевнитись у тому, що молодятам підкорялися новій грі, Ван - Єксі добровільно програвав свою гру і таким чином пожертвував своєю репутацією. Зрештою, про-сцена не дарма мала приписку "змагання". Всі колись програють. Одна поразка не ставила хрест на кар'єрі Ван Єкси. З іншого боку, розумні люди цінували його добровільну жертву.
А що з Е Сю?
Хоч хтось спробував зрозуміти, чому його відходу? Чи хтось подумав про багато проблем, які він мав пройти і яких доклав для цього? У чудовій Ері, очевидно, вважали це заслугою за те, що вони змусили його піти. Вони, мабуть, навіть пишалися цим. Вони ніколи б не подумали, що все можна було вирішити мирним шляхом. Їм ніколи і в голову не могло прийти, що їм не потрібно вибирати між командою та її капітаном, адже її командир вирішив добровільно пожертвувати себе...
З відходом Е Сю до команди прийшов блисливий новачок про-зцени. Не буде перебільшенням сказати, що він був одним з талановитих геніїв нового покоління.
Як і всі фанати прекрасної Еси, вона сподівався побачити відродження своєї улюбленої команди.
На жаль, він відчув лише гірке розчарування.
Сун Сян був лише однією з причин. Зрештою, якою б не була талановита людина, вона була лише людиною. Ймовірно, причиною відчаю Е Сю була вся команда, яка не могла дотримуватися вказівок однієї людини. Його розчарування ніколи не стосувалося якогось конкретного члена команди. Винити були всі, включаючи сам клуб. Ідеологія була іскрою, яка розпалила вогонь ворожості між Еєм та клубом.
У результаті за свої самопожертви він був винагороджений лише каяттям і розчаруванням. Ці емоції не випливали на поверхню, навіть коли Велична Ера намагалася очорнити його ім'я, але після того як він зрозумів, що команда з шаленою швидкістю продовжує котитися під відкосом, вони все ж дали про себе знати.
Чень Ґо в мовчанні простежила за тим, як Е Сю повертається до кімнати. Раптом вона виявила, що готова розридатися за будь - яку секунду. У цей момент її емоції перебували в півйому безладі.
- Ти повернувся? - Танґ Ро запитала, коли побачила в кімнаті Е Сю. У цей час вона сиділа на його місці і керувала Мральним Лордом. Коли Е Сю увійшов, вона якраз говорила хлопцям, що збирається вийти з гри.
- Чи багато часу треба для того, щоб викурити сигарету? - Усміхнувся Е Сю.
- Так мені виходити з гри або ти передумав? - Танг Ро.
- Вийди, - махнув рукою Е Сю. Якщо він залишиться в грі, тоді великі гільдії напевно будуть завдавати йому неприємності. Поки що з нього було достатньо. Втеча по колу забирає надто багато часу. Набагато простіше було вийти з гри.
- Добре, - кивнула Танг Ро. Після цього вона з усіма попрощалася і вийшла. Через це вона встала і звільнила місце Е Сю.
- Як справи на десятому сервері? - Неуважно запитав Танґ Ро, коли він сідає за свій комп'ютер і заходить у гру.
- Все як завжди: підземелля, прокачка... - Так.
- Ти знову почала робити випробування Небесної Сфери, чи не так? - З сміхом запитав Е Сю.
- Звичайно! Ну, принаймні, я намагаюся - сказала Танг Ро.
- Хіба ти не застопорилася на боса? Чому ти так сильно стараєшся? - Похитав головою Е Сю.
- Я просто намагаюся зрозуміти, в чому різниця у наших навичках! - З усмішкою відповіла Танґ Ро. Потім вона перевела питання на двері і запитала:
- Де Чен Го?
- Вона все ще зовні, — відповів вона.
- Хіба вона не збиралася з тобою поговорити?
- У той момент, коли вона вийшла, я якраз тушив сигарету про підвіконник. Вона спалила мене на гарячому, тому я мусила негайно вийти. Незручно вийшло! – пояснив Е Сю.
Танг Ро виглянула з-за монітора і подивилася на Е Сю, який сидів прямо навпроти неї. Зрештою вона кинула лише одну небрючу фразу:
- Ось воно як.
- Поквапся з прокачкою. У Небесній Сфері набагато більше веселіше, ніж на звичайних серверах - вимовив Е Су.
- Я помітила, - згідно кивнула Танг Ро.
Після цього розмова закруглювалася сам собою. Хлопці зайнялися своїми справами. Танг Ро увійшла в гру. Її руки постійно пурхали над клавіатурою і мишкою. Але Е Сю ніхто не знав, чим він займався.
Невдовзі в кімнату повернулася Чень Ґо. Будучи мудрою дівчиною, вона нічого не сказала, а просто тихо сіла на своє місце і увійшла в гру.
Тим часом у грі.
Після виходу Маркового Лорда група Рубакі Лоуланя продовжувала насолоджуватися відчуттям перемоги. Вони й досі не могли повірити, що змогли здолати головну команду чудової Ери. Хлопці навіть не помітили, як їх покинув Обман.
Незабаром у перевулку з’явилася нова група гравців.
- Чудово! Мої амбіції все ще не згасли! - Погрожує Океан.
- Хахаа! Вперед! - Рубака Лоулан не збирався нікого зупиняти. Усі вони використовували вільні аккаунти, тому ніхто не міг звинуватити їх у нечесній грі. Гільдії завжди конкурували між собою, тому всі звикли до того, що хтось з них використовує брудні трюки. За несуттєвими правилами брудної гри не можна було залишати зачіпок, спираючись на які інші могли вас в ній вилити. Розуміючи все це, група Рубаки Лоуланя загодала до всього.
- Давайте використаємо їх для тренування нашої командної роботи! - З помахом меча, Рубака Лоулан повів свою команду вперед.
У перевулку команда складалася з 10 звичайних гравців. Коли вони побачили п'ять гравців, що наближалися до неї, як їм і було сказано, то відразу підбігли й почали втікати.
- Чёрт! Це зовсім не весело! - Виручився Океан у погоні за гравцями, що втікають.
- Чи варто за ними гнатися? - Хто йде до Дома?
- Так! Нам все одно більше нічого робити! - Рубака Лоулань вигукнув.
Таким чином, його група вирушила в погоню. Хлопці насолоджувалися гонитвою і хаосом, який її супроводжував. Перед зустріччю з проігромами їм потрібно було покращити свої навички, але це не так вже й важко зробити у битвах із звичайними гравцями. Командна робота групи Рубаки Лоуланя на Голову перевищувала командні роботи подібних гільдейських команд. Таким чином, навіть десять гільдейських гравців не становили для них жодної небезпеки.
Лідери Гільдій щойно отримали нову інформацію від команди, що втікає. Після цього на чолі своїх загону вони вирушили назустріч їм, щоб особисто контролювати хід бою.
Рубака Лоулань не збирався і далі грати в партизанські загони. Він хотів побачити, наскільки сильною була його команда.
Хлопці променялися гордістю після усування команди прекрасної Ери. Незважаючи на те, що їх було семеро і Бог керував ними без жодних зусиль та злагодив би їхню роль. Хлопці знову були впевнені в собі.
Так, вони розуміли, що були не настільки вправними як професійні команди. Але навіть фахівці могли програти.
Це усвідомлення вразило п’ятьох гравців. Вони також досягли рівня реалізації. Коли вони вступили у хаос бою слаженого стрем, то покинули його так само вологим скром.
- Чудово! Чудове відчуття! - Океан Вперед був любителем доброї бійки. Стоячи на груди мертвих тіл, він випустив гучний перемог. Магія, що вибухає навколо нього, вторувала йому луною.
- Я знову повторюю, що вам потрібно бути більш уважними! З деяких гравців випали цілком корисні речі. Не забувайте підбирати їх! - Нагадала хлопцям Клерік, на прикладі чого треба було робити з речами, що лежали на землі.
- Так. Подивіться на Обмана. Він навіть підібрав спорядження Лі Хао і Сан Сяна, додав Рубака Лоулан.
Він, звичайно ж, професійний збирач залишків. Для нього така поведінка нагадує інстинкту, - погодився Нічна Прилив.
- До речі, його навички досить непогані. Може спробуємо його завербувати? - Закінчуючи кричати, океан Вперед перейшов до більш важливих питань.
- На цього хлопця багато гільдії поклали око, але жодна з них не досягла успіху. Пам'ятайте, він навіть не знав хто такий Сун Сян. Я не думаю, що він прикидався. Хто знає, звідки виліз цей хлопець - заперечив Рубака Лоулан.
- Звідки б він не виліз, він грає в Славу. Вам не здається, що це вже занадто, нічого не знати про ігрохи? - запитав Океан Вперед.
- Цей величезний світ повний винятків! - Рубака Лоулань вигукнув.
- Эй! Заберіться звідси! Я більше не можу їх контролювати! - Поспішає Дому. Тим часом на вулиці з'являлося все більше гільдейських гравців.
- Вбити! Будемо вбивати їх, поки самі не помремо! - Рубака Лоулань закричав і відразу ж кинув на допомогу Ідучому Дому.
У цей момент на полі бою також були присутні три лідери гільдій. Врешті - решт їхні загони оточували так ненависних гравців. Через це гільдій відчував неймовірний емоційний підйом. Через деякий час вони виявили, що в оточенні було лише п'ять гравців... Чому лише п’ять? Де ще двоє?
Провівши ретельне розслідування, керівники гільдій все ще не знали, чи були відсутні гравці вбиті або вони просто змогли вислизнути. Нарешті, після того як вони перевірили персонажів у грі, то побачили, що два найважливіших персонажі вийшли з гри.
- Чёрт! - Після хвилинної радості на лідерів трьох гільдій охопила хвиля розчарування. Без їхніх головних цілей, чи був якийсь сенс атакувати п'ятьох випадкових персонажів з Небесного правосуддя? І правда, в чому був сенс?