Полуразрушна будівля виглядала так, ніби хтось розламав його руками, виривав цілі шматки стін або пробиваючи їх надмощеними ударами. Я вже бачив подібні обставини, тому й тепер майже не сумнівався у причині всіх страждань. Впевненість стала абсолютною, коли я почув знайомий злодійський голос. Ну, в сенсі, сам по собі голос не злодійський, але належить він відомому злу.
- Ти ж розумієш, що я все одно успечу їй шию швидше, ніж ти зможеш мене вбити. Ти ж вважаєш себе героєм, але які ж ви всі безпорадні, коли в руках злочинець опиняється заложник.
Це був Мускул. Нарешті він виліз з тієї діри, в якій ховався весь цей час. І не схоже, що б він очікував мого появи. Як видно з вищесказаного, злочинець стискав голову дівчини своїми ученицями. І я точно знаю, що він її вб'є без жодних сумнівів. Але чого йому потрібно від Міріо? Що б дізнатися це, я не заявив відразу про свою присутність, а продовжував спостерігати, готовий втрутитися у будь-який момент.
- Я не розумію, чого ти хочеш? - Напружено запитай Міріо.
Хлопець зараз був одягнений у свій геройський костюм, зшитий із його власного волосся. Так, тільки такий костюм і підходить йому з огляду на здатність фазових зсувів.
- О, ні, ти все розумієш, я бачу це по жаху на твоєму обличчі. Твоя таємниця вже ніяка не таємниця. І ти вже знаєш, чого я хочу, вірно?
Звичайно, я відразу подумав про те, що Мускул якось дізнався про особливість примхи Всемогутнього і про це зараз ця сила перейшла до Міріо. І що цікаво - звідки він взагалі міг це дізнатися? Хто знав про це, окрім Оллмайта і Тоґати? Хоча, може виявитися, що йому потрапив хтось з прибуттю читання думок або прогнозів, чи ще якою хитрою примха, яка дозволяє розкрити чужі секрети. У нашому світі, сповненому різними примхами, неможливо бути абсолютно впевненим навіть у фундаментальних законах світу. Тому зараз мене більше хвилює не Мускул, а той, хто навів цього злочинця на Міріо. І чи не підуть за здоров’ям натовпи інших злочинців?
- Нет... - Міріо був просто в шоку.
Як і сказав Мускул, обличчя героя віддзеркалювало жах. Ну або щось близьке до цього. Загалом, більше нічого цінного я не підслуховував. Тоґата намагався тягнути час, очевидно, очікуючи мого появи. А Мускул не поспішав видати своїх інформаторів. Тож я вирішив, що вже час втрутитися. І ситуація ставала дедалі небезпечнішою.
- Перепрошую за втручання...
Незважаючи на свою наполегливість і дикість, але Мускул не з моєї ліги. Він навіть моргнути не встиг, як втратив заручника. Та ще й руку собі зламав, коли не встиг віддерти її. Ось же нещасний. Схоже, що калічити Мускула вже входить у мої звички.
- Я тут проходив, побачив дівчину в біді, вирішив познайомитися.
- Грім! - З полегшенням видихнув Міріо.
Але він люто кричав обличчя.
- Чорт. - Лаконично закінчив він.
І навіть майже вгадав. Мене так Хіміко ніжно називає.
- Емм, Руміріон. Ти впораєшся з цим злодієм? Я поки відведу дівчину в безпечне місце.
- Дякую. Тепер я справлюсь. - Кивнув він.
Власне, я був урятований і вже тримав себе на руках, тому просто пішов. Дівчина при цьому міцно вчепилася до мене, що б її не віднесло. Ну, так, я швидко відійшов. Швидко і далеко. Власне, хоч дівчинка і була симпатичною, але я не збирався затримуватися з нею. Звичайно, Тоґата справиться з Мускулом, але я все одно хотів проконтролювати ситуацію. Тому я просто вивів дівчину до найближчого поліцейського відділення і здав її на руки поліції. У бідного поліцейського з котячою головою був вираз обличчя, коли його почали прасувати.
Коли ж повернувся до зруйнованого будинку, я знайшов Мускула вже знешкодженим. І Міріо також з ним не цементував. Гадаю, цілі ребер у злочинців залишилося мало. Ні, ну а що? Добро повинно бути з кулаками!
- Ну ось ми знову зустрілися. - Вітхнув я. - Де ти був увесь цей час?
- Я вб'ю тебе, присягаюся, помру але тебе убью. - Процедил Мускулл у відповідь.
Міріо спантеличене почесал затилиць.
- Схоже, ви добре розгулюєте? - Пошутил він.
-Кстати, чого він від тебе хотів?
Обличчя Руміріона знову помурочило.
- Він знає про « один за всіх ». - Звзволено пояснив хлопець.
- Так я і подумав. - Качаю головою. - Треба зв'язатися з Олмайтом.
- КХА-хах-ха. Символ миру без своєї сили не довго протягне. - Хрипло розсміявся м'язи. - Хоча я хотів померти з ним силою, але навіть хлопець не зміг. Яка ганьба.
- Так-так, ти засоромив гордий титул серійного вбивці. - Махнув я на неприміткою і дістав свій смартфон.
Поки я телефонував Всемогутньому, Міріо здається почав ще більше нервувати. Він уважно прислухався до гусок і здригнувся, коли пролунав втомлений голос першого героя. Власне, я тільки зацікавився про те, що його наступника намагалися змусити передати силу, як Оллмайт відразу ж збудився і вимагав адресу. А через пару хвилин він вже був тут у тілі. Хоч свою примху він вже передав, але ще може використовувати надсилу деякий час. Це як остаткова енергія в вимкненій технології. Чим більше він використовує цю силу, тим швидше вона закінчиться. Але навіть якщо він не використовує її, з часом вона сама загасне.
- Не треба боятися, бо... - Протяжно прорік він, рухнувши з неба.
- Так-так, ви тут, ми знаємо. - Флегматично перервав я пафосне вітання.
І, здається, він сам схвильований цією ситуацією не менше за свого учня.
- Кхм... - Кашлянув він в кулак.
- Ха-ха, Всемогутній! - Злорадно розсміявся Мускул.
- Хто тобі розповів про « один за всіх»? - Відразу перейшов до справи Олмайт.
Мускул не почав приховувати або відхилятися. Очевидно, він не вважав, що цю інформацію слід тримати в таємниці.
- Чісакі з Умовів Смерті. - Фыркнув злодей. - Він розповів мені про це, коли відновив мене.
Особа Всемогутнього стала ще більш похмурою, ніж раніше. Мені теж було трохи не спокійно. Звідки Чісакі знати про це? А ще мене цікавить інше питання: що тепер робити з самим Мускулом? Він же будемо усім сумувати про примхи Всемогутнього. А ще, Чісакі мертвий і ми не знаємо, кому він ще встиг розповісти про « один за всіх». Але навіщо він це зробив? Яка йому вигода? Відвести увагу? Навпаки, це привернуло б до себе увагу Оллмайта та його учня. І знову ж таки, він теж повинен був звідкись дізнатися про силу Олмайта. І тепер його не допитуєш. Схоже, я сам ускладнив ситуацію, коли вбив злочинців.
- Треба зв'язатися з поліцією. - Зітхнув Всемогутній. - У мене є там знайомі, які не дадуть інформації поширюватися далі.
Ну, так теж можна, якщо у тебе є зв'язки.
- Гаразд, схоже, прямо зараз моя допомога більше не потрібно. - Кивнув я.
- Так, дякую за допомогу Міріо-куну. - Вдячно кивнув мені Олмайт.
- Не варто. Ви також мені не допомагали, так і Руміріон. Я впевнений, що ви теж б ніколи не роздумували і не допомогли мені, попроси мене про допомогу.
Було також дуже прикро, що я все ще не міг просто взяти і покінчити з цією проблемою. Я маю на увазі Мускула. Його наступна поимка не стала доступною громадськості і, якщо Кривавий черепах його вб'є, то я можу легко стати підозрюваним. Можливо, трохи пізніше. Тільки б цей злий не втік. А то якось швидко він виявляється на волі, після кожного затримання. А тепер він ще й від нових травм швидко відновиться. Міріо просто не щадив його, а не намагався повністю знищити його тіло, перетворивши на довічного каліку.
Ну, поки у мене було на що відволіктися. Мітсукі вже повернулася до себе додому, і ми з Інко залишилися наодинці. Нам навіть не перешкоджали крики Бакугоу з сусіднього будинку. Міцукі і Катсуки сварилися.
- Ізоку, почекай... Можеш зробити мені масаж? Як раніше... - Попросила мама.
- Добре.
Я дійсно став ігнорувати це. Іншим дівчатам я теж не роблю масажу, як раніше. Потрібно виправитися. Мені подобається це теж. Масує чудові жіночі тіла.
- Мам, я дивлюся, ти знову почала видужувати. - Помітив я, пройшовшися руками по спині і попці Інко.
- Ізоку, ну я ж ... - Замилася жінка.
- Мені подобається. Є що помацати. - Усміхнувся я на цю незручність Інко.
Це правда. Вона не товста, але помацати дійсно є за що.
- Ти ж завтра вже їдеш, так? - Сумно запитала жінка.
- Так. Тому сьогодні вночі я тобі навіть поспати не дам.
Інко збентежено посміхнулася.
Власне, ми обидва були в дуже збудженому стані і всі думки зводяться до того самого. І ніч справді видавалася жаркою. Хоча я не дотримав слова і, все ж дав Інко поспати, коли вона повністю видужала. Тим не менш, вранці, коли вона мене проводила, жінка була дуже сонною.
- І, в будь-якому випадку, обов'язково пиши мені! - Мама була дуже вимогливою.
- Звичайно. - Киваю її.
Я вже виходив з дому, і повз Катсукі, очевидно, так само поспішав на збір в академії. Якось пізно він виліз. Це мені пару хвилин вистачить, а йому ще на електричці кататися. Ну або, точніше, це я якось рано вийшов. Просто, я не відразу пішов в академію, а заглянув по шляху до своїх дівчат. Вона ще спала солодким сном. І обидві були засмучені тим, що я розбудив їх. Але, варто було мені натякнути на сніданок, як мої крихти відразу ж розлютилися, а їх мордашки засяяли радісними усмішками. Так, я знову користувався своєю грізною зброєю — кулінарією.
І в академію ми прийшли вже разом. На той час зібралася більшість наших однокласників, а решта підійшли трохи пізніше. Один з останніх прибув Бакугоу. Хлопець явно не спав і був у досить поганому настрої. Гадаю, зараз ситуація в його сім'ї не з простих.
- Що ж. - Озирнувся нас втомленим поглядом Азава-сенсей. - Спочатку клас 1-А, хочу відзначити найважливіше. Добре, що ви всі зібралися тут повністю здорові.
- Нда... - Я подивився на Шоджі.
Коли стався інцидент у таборі, один з злочинців відкупив йому щупалець. Але виявляється, хлопець може їх регенерувати. Чого б не трапилося, полагоди його звичайна рука, а не додаткова кінцівка-реплікант. Серо теж не солодкий. Але зараз вони дійсно були здорові.
- У! Батьки не хотіли пускати мене. - Зітхнула Тору. - Довелося довго сперечатися з ними...
- Дякую. Я теж рада, що ви залишилися з нами. - Подякувала Тсую вчителя. - Я боялася, що ви не повернетеся після конференції. Це було сумно.
- Сам такого не очікував... - Здається, навіть трохи збентежено відповів Аїсава.
Хоча, точно не впевнений, занадто флегматичний у нього вираз обличчя. А моя жаба така добра, вирішила підтримати вчителя. Коли журналісти засідали на академію, наш клас особливо сильно дістався. Це правда. Хоча, сам я навіть не думав, що це може вплинути на його роботу як нашого вчителя.
- Гаразд, давайте я розповім вам все, що потрібно знати про житловий корпус, але перед цим ще дещо ... - Погляд вчителя став колючим і це означало, що він готується нас лякати. - План літнього табору був розрахований так, щоб ми могли видати вам тимчасові геройські ліцензії. Мідорія, для тебе це особливо важливо. Хоча, ти розумно приводиш до своїх справ професійних героїв. А що важливіше, чому ви всі так поводиться, ніби маєте вільний час, хоча й не закінчили тренування?
З цієї промови багато учнів вже зрозуміли, що час до навчання не буде легким. І навіть не зрозуміло, відчитав мене або похвалив. І навіщо він виділив саме мене теж не ясно. Може, хотів показати іншим, що вони хочуть поховати профі?
- А поки, йдемо за мною. - Розвернувся Аізава.
І через пару хвилин ми дісталися до нашого корпусу гуртожитку.
- Вау, ось це особняк!
- Як просторо!
Так, учні були вражені тим, що академія не скупилась на помешкання учнів. Особливо це стало очевидним, коли Азава показав нам кімнати.
- Ця шафа прямо як у мене вдома. - Помітила Яорозу.
- Значить це точно особняк! - Відразу ж закидали інші учні.
Багато хто вже побував у моїй заступникі, так що вони знали, що це великий показник. До слова, Момо явно була рада знову мене бачити. Набагато сильніше, ніж зазвичай. Але, при цьому, вона збентежено відводила погляд і намагалася уникати моїх дівчат. Напевно, боїться, що не зможе спокійно з ними спілкуватися після того, як між нами було. Я дедалі більше роздумую над тим, як зробити наші стосунки більш офіційними. Ну, що б мені не довелося татися від своїх подружок. Якщо ми житимемо в одному гуртожитку, то кількість груп буде зростати! Це просто чудово.
- У кожного буде своя особиста кімната. - Зрештою він сказав Азава.
І влаштовувати ми їх будемо самі, для власного комфорту. Хтось привіз із собою коробки речей. Міно і Очако притягнули плазму зі своєї квартири. Ну, точніше, ніс її я, але, для мене це ніщо. Мене навіть подякували подвійним поцілунком, що завжди дуже цікаво. Хоча я і так можу цілувати їх будь-коли та куди завгодно. Здається, ці дівчата готові мені все що завгодно.
До речі, з нашого класу я вперше побачив житло Міно і Очако.
- У вас одна кімната на двох? - Недоумно простягнув я.
Ми вже звикли до цього, тому попросили пов'язати наші кімнати. - Трохи злякалася Урака.
- Ага. Але ми будували майно! Ну, я маю на увазі не конкретно для нас двох, а для наших учнів.
- Ось воно як...
- Ізоку, хочеш подивитися на мою кімнату? - Дернула мене за рукав Асуї.
- Давай.
Може й ліжко випробуємо.
Ну, хоча б полизатися можна буде в інтимній атмосфері. Я вже встиг відчувати нудьгу за багатоцільною мовою Асуї. Так, цілуватися з нею - одне задоволення. Тож, взявши дівчину під руку, я попросив її відвести мене в кімнату. Хоча, ні до якого інтіму в нас так і не дійшло. Просто через те, що під « розглядом» Асуі мала на увазі "помогти їй розпакуватися" і вчитель був десь поруч. Але, принаймні, Асуі, я впевнений, потім мене гарненько віддячить.
Тим часом Аїсава кинув пару фраз про те, що в будівлі нашого гуртожитку так само є ванні кімнати, пральня, кухня, загалом, все є.
- Я не очувся? Винні у нас спільні? - Повітряно.
- Я цього не говорив. — Непомисно дав учитель. - Звичайно ж, вкладені відокремлені. Як і пральні.
До слова, наші кімнати самі по собі доволі комфортні. Тут і кондиціонери навіть є. По суті, від моєї колишньої кімнати моє нове місце в гуртожитку мало чим відрізняється, особливо, враховуючи, що пізніше я облаштував тут зі своїми речами. Власне, якщо я швидко облажався і дівчатам пізніше допомогли, то більшість наших однокласників на це витратило цілий день. До слова, особливо мені сподобалося допомагати Яорозові...
- Ось це я розумію, ліжко таке ліжко, всім ліжкам — ліжко.
- Нічого особливого. - Злякалася дівчина, поки я допомагав протягнути її грандіозним траходром до кімнати. - Я завжди в такому ліжку спала...
- Та тут ми всі помістимося, і ще місця вистачить. - Помітила вражена Ашидо.
- Ква-а... - Задумливо простягнула Тсую
Схоже, хтось вже прикидає можливості, і це не тільки я. Ну і так, решта мої дівчата теж тут були і трохи допомагали. Здається, вони вже якось дізналися про наші з Момо відносини. Але поки що нічого не говорили на цей рахунок. Ось і добре. Я навіть розслабився трохи від усіх цих героїчних проблем. Хтось поширює інформацію про привида Всемогутнього? Ну, це більше його проблеми. Звичайно, я допоможу, але це вже не той же рівень занепокоєння, коли натовп злочинців полює на тебе особисто.
Тож наша компанія закінчила з облагороджування на новому місці набагато швидше за інших. Тож я вирішив ще й підбадьорити дівчат, коли побачив можливість місцевої кухні. Дивно, але тут вже був запас свіжих продуктів.
- А мені можна теж? - Робко поцікавилася Тору.
Поблизу з напіввидимою збентежено мінялася з ноги на ногу Джіро.
- Будь ласка. - Ласково посміхнувся я.
І подумки потирав руки як злодій, хитрий план якого вдався. Тору, звісно, відмовила, але хто знає, як вона все ще повернеться в майбутньому. Нам тепер жити разом. І ось, якось так вийшло, що поки хлопці облаштовували свої кімнати я годував наших однокласниці своєю готовкою. Найзахопливіше до цього обіду віднісся К’єка.
- Джиро-сан, ти що, плачеш? - Здивована Очако.
- В-ясно... - Пробурмотала дівчинку ушки-штекери.
- Як я тебе розумію. - Вітхнула Міно.
- Ква. - Згідно з кивнула Асуі.
Як чудово, коли твої навички так хвалять.
І, власне, коли ми вже майже поїли, з'явився Камінарі.
- Гей, а чого це ви тут робите?
Звичайно, я вже не готувати на всіх. Хлопці нехай самі себе годують, мені їх в ліжко затягувати не треба. Тору та Джіро, хоч і не мої дівчата, все ж можуть розраховувати на те, що я їх нагодую. Я вже захапав собі чотирьох з шести. У нашому класі залишилися тільки дві вільні дівчата і це ще не факт, що так і залишиться.
- А давайте приготуємо вечерю для тих, хто ще не закінчив? – Продала Хагакуре.
- Я готую тільки для красивих дівчат. - Відразу ж я сам себе усунув.
- Пфф, ну і добре. Ми й самі можемо. - Фыркнула Ашидо.
К'єка при цьому якось дивно на мене подивилася, потім так само дивна подивилась на свою дочіста вилизану тарілку. А потім потиснула плечима і вирішила допомогти дівчаткам. Хоча для приготування вечері було ще рано. Я ж згадав про прохання мами і вирішив написати їй, що вже знайшовся на новому місці. Інко була рада, що я про неї не забув. І, схоже, до неї знову прийшла скаржитися сусідська мильфа. А ще, схоже на те, що Міцукі там трохи не твереза. Навіть шкода небагато, що мене зараз там немає. Але не кидати дівчат.
- Ізуку... - Знову подергала мене за рукав Асуї.
Більше вона нічого не сказала, але її начебто безстрашний погляд був дуже перспективним. Поки дівчата вирішили зайнятися вечерею, Тсу-чан затягнула мене до себе в кімнату і ми замкнулися там. Так, так можна набагато приємніше поквапитися час. А про різні проблеми та турботи можна подумати і пізніше.
Пізніше ми з’ясували, що наші однокласники провели показ кімнат і навіть голосували за кращу кімнату. Не лише кілька. Бакугоу, який відразу після розпакування завалився спати, а також я і Асуі. Мої дівчата відразу просікли в чому сіль, але прикрили нас від решти, заявивши що ми теж спимо, звичайно, кожен у своїй кімнаті. Ми з Тсу-чан відірвалися один від одного тільки ближче до ночі.