Підхопивши Рюко на руки, я відразу підскочив вище.
- Треба знайти Регдолл.
- Чекай, ти ж чув Мандалай? Тобі треба повертатися в корпус, залиш злочинців нам.
- Спершу потрібна допомога Томоко. Я - старости класу, це мій обов'язок знайти всіх учнів у цьому лісі і допомогти їм дістатися до корпусу. Не хвилюйся, для мене ці злодії не становлять небезпеки.
- Ну, так... легко загордитися з тобою.
Це не гордість, а відповідальність. Якщо з такою силою я буду просто стояти в стороні і нічого не робити, то який тоді від неї взагалі прок? А ще, мені дійсно хотілося когось вбити! Ці злі духи зовсім не з’явилися! Перервати мене в такий важливий момент мого підліткового життя, як зваблення милі-кошечки. Та я їх знищу!
- Вона повинна була перейти до контрольної точки... - Повідомила Рюко. - І, ти міг би поставити мене?
- Ні, так буде швидше!
І, використовуючи ударну хвилю, я відштовхнувся від повітря, кинувшись до фінішної зони. Відстань, яку звичайним кроком проходить за пів години я подолай за кілька секунд. Взагалі, шлях випробування страху це нерівне коло. І кінець шляху буде його ж початок. Але в лісі є та сама контрольна точка, де одна з кошечок повинна відзначати пройдених учнів. І, здається, ця роль отрималася мишці Широтко.
- Що за... - Поспішала Рюко.
- Піксибоб! - Напружено гукнув її Регдолл.
У цей момент вона ледве змогла ухилитися від помаху дзижчання бензопіли.
- Це ніч... - Опізнав я лиходіїв.
І знову, це був якийсь новий ніч. Ці злі покемони. Цей індивід мав багато рук, кожна з яких перетворилася на жахливий інструмент. Бур, бензопила, гача якась. А ще у нього в роті був спеціальний затиск, де він впав зубами. Якийсь БДСМ-мутант.
У мене вже є досвід боротьби з такими істотами.
Їх не варто шкодувати, навіть якщо вб'ю його, тут це не так вже страшно. Але, поки я не заплямував свою репутацію. Потрібно перевірити можливості мутанта.
- Кия-иса! - Просвердлює монстр, кидаючись до Томоко.
Чортовски швидко. А Регдолл хоч і тренована дівчина, але вона не боєць передової.
Але зараз це вже було не важливо. Адже я тут! Я відчуваю себе Оллмайтом, якщо не буду стримувати себе, то почну використовувати його дурні фрази. Але, так чи інакше, зараз ця фраза була б до речі. Я поставив Тсучикуву на землю і атакував мутанта. Він навіть не встиг дістатися до каси, коли серйозний удар перетворив його тіло в грудку відбитого м'яса. До речі, дивно, що він вміє говорити...
Я використав імпульс, щоб розвіяти силу удару. Тому замість нерівної діри, яка перетворює нутрощі в кашу, я переломав йому всі кістки і, гадаю, серйозно травмував внутрішні органи. Але, незважаючи на мої очікування німу навіть не намагався піднятися, а залишився лежати брудною потворною лялькою. Він не мав такого шаленого регенерації, як інші його брати.
- Ізоку, а ти не переборив? - Рюко засумнувалася.
- Дивно, зазвичай ці істоти міцніші. - Потиснув плечима. - Не хвилюйся, це може і було колись людиною, але...
Недомовивши, я подивився на Ширетоко.
- Регдолл, можна попросити тебе? Я мушу знати, де мої однокласники.
Якби Мандалай був з нею, було б значно зручніше. Тоді вони могли б легко скеровувати мене. Але, будемо діяти так.
- Ахх... Так, твоїм друзям потрібна допомога. - Заспокійно повідомила мені Томоко. - Біля табору двоє учнів у великій небезпеці! На початку маршруту дві дівчини зіткнулися зі зломом, і невдовзі ще діти потрапили в засідку. Далі по маршруту ще кілька учнів... ками-сама... Мандалай! Вона...
- Добре, я займусь цим. Прослідкуй за ногою, він може бути ще небезпечний!
- Подож...
Я так і не послухався. Голос блондинки розмазався через те, що я стартував занадто швидко. А потім і зовсім вийшов на надзвук, одночасно з цим роздягнувшись навпіл. Один я попрямував назад через маршрут, а другий - вперед. І першими я потрапив кілька учнів В-класу попереду шляху, а разом з ними Шоджі та Аояма. Так, здається я помилився, порівнюючи нового мутанта з бдзм-щиком, тут виявився справжній майстер. Ось тільки, я довго мчався. Поки дізнавався інформацію у Реґдолл, тут вже почалася схватка! Дивний чоловік у темному шкіряному костюмі, обтяжений великою кількістю шипастих ременів і з пов’язаними руками, атакував учнів своєю не менш дивною примхою. З його рота швидко виросли довгі й дуже міцні зуби, якими він уже встиг відрубати щупалець Мезо.
Не зупиняючись, я вхопив цього типа за горло і протягнув його далі до лісу. Моє завдання старости - допомогти учням вибратися з лісу. Найкращий спосіб зробити це - усунути злочинців.
- Работа... - Просыпел фрик, прямо перед тим як я впечатав його обличчя у камінь.
Тут видніються пагорби, зарослі лісом. Майже скрізь можна знайти чимало великих каменів, скель і гір. У будь-якому випадку, хоч зуби ворожі і були міцними, але зустріч з каменем, та при такій силі удару просто не витримали.
- Мгхуу! - Звзыл он.
О, я нарешті відчував якесь жорстоке задоволення від застосування насильства. З тих пір як нас з Рюко перервали, я хотів когось жорстоко покалічити. Для цього найліпше було чинити зло. З Німу було зовсім не так. Мутант і сам більше схожий на покалічену тварину, яка викликає радше жалість, перемішування з огидою. Але це вже інша справа.
- Побудеш снарядом. - Опікався я.
Я зовсім не турбуюся про зло, тому рвався до стартової точки.
Водночас, моїм другим тілом я знайшов групу В-класу. З цього боку ліси все заволокло їдким туманом, а трохи далі і повзало синє полум'я, що пожирає дерева. Дуже погано. Але, лісовим пожежою займуся потім. Тепер я більше хвилювався за хлопця в дивному шоломі і балонами позаду мене. Саме від нього виходила цей їдкий туман, швидше за все примха...
І ще у нього був пістолет.
Але він мене навіть не помітив до самого останнього моменту, коли моє коліно прилетило йому прямо в обличчя, розбиваючи захисну маску. Я не тримав хижого оскалу і відчув, як кістяки злочинців припиняться. Я просто змив його в металевий ком. А потім, сповільнившись, я показав себе учням паралелі й схопив злочинця з - під школи, можливо навіть молодшого від мене. Наступні, кого я зустрів на зворотному шляху, були Асуі та Яорозу.
Тут моя спрага крові втихомирилася. Адже новим противником була гарна дівчина...
Але, оскільки вона накинулася на мою жабу з ножем, я не міг залишити злодію. Тим більше, здається я помітив кров мовою Асуі. І я ще не розстроювався через те, що побачив насилля.
- Тепер тебе займусь я. - Привітав я злодію слабеньким ударом під дих.
Вона виблювала вміст свого шлунка, вже підхоплена мною.
- Момо! Зв'яжи цього. - Покинув я до ніг своєї заступника свою попередню жертву.
Підліток, який пускав гази, тепер був без свідомості.
- Дякую, Ізуку. - Кинула мені Асуі.
Тим часом, я придав злодійку до землі заломивши їй руки.
- Ох, боляче ... - Простонала вона.
Але якось це прозвучало... позитивно...
- Ваа! Чому Грім тут? Ти неприємний, забирайся геть! - Громко закричала на мене неповносправна вбивця. - Я просто хочу подружитися з цими дівчатами! Ми вже почали кликати один одного за іменами!
Оу...
Та вона божевільна. Схоже, цій дівчині потрібна допомога. Психіатра. Без іронії та сарказму її треба лікувати на повному серйозному рівні. До речі, її примха схоже якось пов'язана з кров'ю як у Клейма. На плечах у неї був незвичайний пристрій, який з’єднався гнучкими трубками зі спеціальними шприцами.
- Момо, тепер займись нею.
- Уу, як я і думала, твою шкіру не проткнути. - Жінка буркнув.
Виявляється, вона змогла якось ткнути в мене однією зі своїх голок для збору крові. Звичайно, я тільки більше втиснув її до землі, перехопивши обидві її руки і сплутав з неї прилад для запасу крові.
- Так нечесно, ти мерзотник! Відпусти мене! Ухх... Боляче... - В кінці точна блондинка раптом закотила очі, осяявшись мазохістською посмішкою. - Але ти, все одно, не в моєму смакі.
Приймаючи її руки, я допоміг Яорозові закувати злодію в наручники. А для більшої безпеки дівчата ще й зв'язали її. Тільки коли обоє підлітків були захоплені, я вирішив залишити свою дівчину і піти далі. А оскільки це моє тіло затримали тут, другий я вже вийшов до стартової точки випробування страху.
Зубастовий злодій влетів прямо у рептилоїда.
Ну, один з злочинців тут мав мутацію, що робить його схожим на ящірку. Весь покритий лускою, з видовженою зубастою мордою. А ще він був озброєний вкрай дивною зброєю. Разом сплавлені сотні ножів у великий шипастий дубин. Емм, до речі, його одяг, ці черевики і червоний шарф ... Так він явно наслідує Клейму! То-то він собі зброю з ножів зробив. Ох вже ці фанати. Упевнений, Клеймо б зарізав цього хлопця без коливань. Просто що б впоратися з почуттям іспанського сорому.
У будь-якому випадку, прийшов я дуже вчасно.
Тигр з позолоченою спиною прикривав своїм тілом Мандалай. Дівчина непритомніла з розбитою головою і, здається, винна в цьому другий злодій, який тримає у руці закривавлену балку.
- Хлопці... - Повільно простягнув я, привертаючи увагу лиходіїв. - Пишіть заповіт.
- Ти! Грім! - Ошарашено вокривкиунл рептилоїд.
- А ти будеш депортований прямо на Нібіру.
За моєю спиною пролунав громовий бавовна, але я був уже прямо перед якщером, схопив його рукою за обличчя. Я не намагався розчавити йому голову, але тримав настільки міцно, що в хлопця затремтіли кістки. Власне, я збирався підкинути його вище, в той час як другий злодій поспішив атакувати мене.
Я занадто розсердився через покалічену Мандалай.
Чорт! Мене ж не було десять хвилин, а ситуація вже дуже погіршилася. У будь-якому випадку, я забувся, почав лякати злочинців, хотів змусити їх пошкодувати про те, що вони взагалі сюди прийшли. І забув, що я зовсім не ніяким. Другий злодій, який виявився великим мужиком у модних окулярах, направив на мене балку і активував свою причуду.
І мене відразу потягнуло кудись в сторону.
Щось схоже я відчував, коли Очако обнула мою вагу, але дещо по-іншому. Ця примха якось спотворила силу тяжіння, що діє на мене. Але гравітація - це не та сила, з якою я не можу впоратися. Коли я створив ударну хвилю, то кинувся на зло.
Так хотілося крикнути « СДУХНІ » і вдарити з усіх сил, перетворюючи ворога в атомний пил. Але я стримався. І, згрупувавшись, врізався в злобний, як снаряд. Його примха відключилася, і мені стало простіше рухатися. Атака цього хлопця допомогла мені опам'ятатися. Незважаючи на бажання повільно вибити цих двох злочинців, я згадав про те, що попереду є ще учні, які зазнали нападу лиходіїв. Навіть серед ворогів можуть бути власники сильних примх, які здатні зашкодити мені. Отже, далі я продовжив діяти швидко. Тільки відколовши двох злочинців, я рвався вперед.
Ні, я не боявся залишати злочинців з пораненими дикими котами.
Адже до цього моменту на місце бою підійшло моє друге тіло.
І першим я напав на мужика з гравітаційною примхою. Він навіть не встиг прийти в себе після першого удару. Та й навряд чи б я був від нього найближчим часом. Але я не дав йому і шансу. Нова атака перетворила його обличчя в криваве місиво. Я все ще намагаюся не вбивати злочинців. Але, з кожним разом, відчуваю, мені стає простіше робити з них калік. Простіше в моральному плані. Після поранень, які я їм настрашую, злочинці мусять дуже довго відновлюватися. І, при цьому, вони вже ніколи не будуть повністю здорові, назавжди збережені кульгавому, болю або ще що-небудь. Навіть сучасна медицина, яка має багато різних видів зцілення, не вилікує їх.
- Сестренька Магне! - Воскліунл рептиоїд.
І мій кулак завмер перед обличчям чувака.
Його стильні окуляри все ще були на його обличчі, тільки тепер у вигляді скляних осколків, що впилися в шкіру і очі. Але, стійте, ось це сестричка?
Я ошарашено подивився на ящера.
- Невже...
Щойно я вдарив жінку!
- Ну і добре. - Потисную плечима і нарешті домагаю Маґні.
Але це було зайве, жінка з щетиною і фігурою Арнольда Шварцнегера вже була без свідомості. Я не збирався її зв'язувати, тому просто переломав руки і ноги, та ще й ребрам дісталося. Про обличчя можна вже і не згадувати.
- Тепер твоя черга.
- Ты... Ти не такий, яким повинен бути! - Обвинувачливо вказав на мене ножем рептоїд. - Клеймо визнав тебе! Але тоді ти був героєм, а зараз ...
- Я буду героєм для них. - Вказую рукою на диких котів. - Для тебе ж я буду Гароном, але монета я не приймаю, тому старайся не залізти в річці мертвих, поки я проведу тебе до пекла.
- Ч-що...
Ну, захотілося мені пафоса нагнати.
А на ділі, я просто побив злочинців, втамовуючи свою жагу до насильства. До того як я вийшов до цього майданчика, ця спрага трохи вщухла, але вид переможених героїв знову розплакався мою злість.
- О, це ж автотомія. Ти і хвіст відкидаєш, як справжній рептоїд! А з руками так можеш?
- Шфой!
- Можеш не відповідати, я сам перевірю.
І поки цей я розважався тут, моя друга половина вже наздогнала останню групу учнів.
Точніше, це сталося ще на стадії биття Магне. Прорвавшись уперед, я зіткнувся зі старим знайомим. Це було дуже шокуюче. Серед повалених дерев та лазень Серо стоїть велика фігура в похмурому плащі.
- Ты...
Він підійшов до мене.
У стороні лежав хлопець з В-класу, здається, його не слабо так стукнули о дерево. Поряд з ним же лежав без свідомості Ханта, зі зламаними руками, деякі фрагменти кісток, пробиваючи шкіру, стирчали назовні. Але, зараз злодія вже нічого не цікавило крім мене. Він забув про все на світі і вчепився у мене божевільним поглядом. Нестримний крок, його хода була неприродною, немов він кульгавий на обидві ноги ...
- Нарешті ми знову зустрілися. - Випікався Мускул.
Серйозно?
- І ти просто нападеш?
- Я хотів вбити побільше твоїх дружків з академії. Треба було йти до корпусу, вже там я б повеселився. Може там би і твоїх сучок знайшов, а? Але це ж ще не кінець, вірно?
- Досить базікати.
Здивування від зустрічі пройшло, а згадка про дівчат змусила мене задуматися над вбивством. Якщо цей хлопець просто зникне, чи будуть до мене претензії? Минулого разу я його не вбив і тепер цей маніяк знову на волі і має намір вбити багатьох людей. Але, немає тіла - нема справи...
- Давай телепорт! - Раптом злий чоловік вигукнув.
Я вдарив уперед, і він зробив потужну напрямну хвилю. За допомогою імпульсу я звузив хвилю, перетворюючи її бронебійний повітряний снаряд. Так, сам я можу рухатися швидше ударних хвиль, але в цей момент я просто боявся зіткнутися зі злом. Його охопило знайоме чорне полум’я!
- Курогирі...
Чорний портал схопився, але перед цим в чорний дим вдарив мій повітряний снаряд. І безсило розбився об мою спину. Цей гад відкрив другий портал позаду мене і використав мою ж атаку. Тільки, проти моєї фортеці такий удар змусив мене тільки відчути поштовх. Це було навіть трохи боляче, хоча ніякого урона я не отримав. Але, виходить, це знову вони! Хоча, можна було зрозуміти ще по з'явленню німу.
Тим часом по дорозі вийшов мій двійник Мандалай.
Тільки, ніс він її не як принцесу, а підхопивши її за попу, присмупив до себе. Що б можна було досить рівно нести її однією рукою. Тому що моєю другою рукою я потягнув Тигра. Здається, він постраждав навіть більше шатенки-талепату. Так що, я намагався нести його акуратно, але, все ж, з Мандалай я був щепетильнею.
З боку головного корпусу півхнули синім полум’ям.
Я якраз вийшов до корпусу і атакував злочинця з вогняною примхою. Цей хлопець був досить моторошним. Частина його шкіри виглядала просто жахливо спотвореною страшними застарілими опіками. До речі, ці опіки нагадують мені декого. Герічеський стиль Старателя завжди палає вогнем. Виглядає так, ніби колись цей хлопець намагався наслідувати Тодорики, але... Це закінчилося жахливо.
- А? - Я просто поспішав.
Мій удар навіть не п'ять відсотків, з брукованою силою, пробив ворога наскрізь!
Я навіть встиг налякатися, що вбив хлопця, але його тіло просто розтікалося калюжею бруду.
- Що?
Не зрозумів. Я його вбив чи ні?
Далеко в лісі до неба попрямували потоки того ж блакитного вогню. Це ж була не телепортація Курогірі. Що взагалі сталося? Але, хоч мене це і турбувало, я все одно поспішив. Коли я атакував, цей злодій саме намагався спалити Аїзаву. Тепер ми стояли вдвох перед табором.
- Мідорія...
- Аіса-сенсей. Я знешкодив злочинців, які напали на учнів, правда, один втік. Тут німу і Курогірі. Тут ще є злодії?
- Нет...
- Чудово, тоді я принесу поранених.
- Що ти...
Знову ж таки, не дослуховуючи чергового прогероя, я кинувся далі. У бік пожежі, що розгорається. У той же час мій двійник приніс у табір Тигра і Мандалай. Дивлячись на личко Шино кров’ю, я жалкував, що не маю здібностей зціляти. Чому я раніше не подумав про це? Я ж отримав навички роздвоєння! Гаразд, може вийде отримати щось придатне на 40 п'ятому рівні. Хоча зараз я все одно буду переживати за лідера диких кішок. Сподіваюся, Сосакі прийде в себе і видужає.
Залишивши героїв у таборі, я направив своє друге тіло до лісу.
Там можуть бути ще злі. Але, потрібно ще й інших поранених доставити в табір. Серо і хлопець з В-класу. Йому тільки щупальця відкусили мезо і сам доповзе. Але, з цим я закінчив швидко і відразу попрямував до Регдолл, щоб отримати більше інформації.
Кошечки мене приємно здивували. Рюко вчепилася кігтями у землю, використовуючи свою примху, тоді як Широчо підскакувала їй, куди застосовувати силу. Власне, Томоко вже чекала мого появи і я навіть не встиг поставити питання.
- На північному сході. Вони намагаються піти.
- Ізоку, я хотіла допомогти, але ти так швидко... - Почала було Піксібоб, але я знову не послухався.
Я кивнув і відразу пішов туди, куди вказувала Реґдолл.
Хоча інше моє тіло вже найшло втікаючих злочинців. Зрештою, перш ніж лягати спати, голова вирішила підпалити все навколо. Як же чудово, що його теж було двоє! Схоже, він ще і робити своїх клонів з бруду вміє! Здається, що справжній щойно зник у порталі перед моїм народженням. Правда, перед цим він ще підпалив синім полум'ям брудного монстра, створеного кішечкою-блондинкою. З відривом в долю секунди з'явилося моє друге тіло, яке просто залетіла до мене і слилося. Цікаво, що мій одяг також розділюється і зливається. А ось кров моїх ворогів, в якій я встиг забруднитися, поки бив їх, її стало більше! Якщо двоє моїх тіл окремо були лише злегка випарувані в крові, то тепер я просто залитий нею.
- Эй-эй! Громчик! Ти ж мене жалкував так? Ох, а ти тепер весь в крові, яке золотце! - Весело зустріла мене злодюжка з ножем. – Бувай! Сподіваюся, ми ще зустрінемося!
У неї вже не було приладу для збору крові, та й по болоті на обличчі був видно, що вона не подвійник, а ця сама маньянка, з якою я зіткнувся в лісі. Загалом-то, вона була несподівано позитивна і розслаблена, думала зараз піде портлом і ніяких проблем. Лише, на свою прощальну промову дівчина витратила майже чотири секунди. Мені цього було достатньо, щоб підібратися ближче, схопити її за воріт і притягнути до себе подалі від червоточини. Я також звернув увагу на хлопця-головку, що залишився.
- Ти ж клон, так? - Питаю у нього.
Той потиснув плечима, не поспішаючи атакувати.
- Вроде того. Мене звати Дабі. - Зраджувався він.
- А ты, милашка?
- Ооо! Я Тога Хіміко! Я милашка? Правда? Ти навіть не хочеш мене відпускати! Як зворушливо. Але мені треба йти...
- Вибач, але я дійсно не збираюся тебе відпускати.
- Ви просто знайшли один одного. - Саркастично заявив подвійник Дабі.
- Гей, ну Громчик, відпусти мене, будь ласка! - Почала калючити Тога. - Хочеш, я тебе поцілую? Или поріжу. Эй! Даби! Де Курогірі! Нехай забере мене!
Але Дабі лише зморщився і не приязно подивився на дівчинку.
- Хіміко, тобі вже допомогли вибратися, але ти знову потрапила. Схоже, випробування ти не пройшла.
- А-а-А! Дай я до тебе дістануся!
Піднявши руку, Дабі сказав.
- Ми ліга лиходіїв, Грім, і те, що зараз сталося, це тільки початок. Світ ще про нас почує. Хоча ми втратили пару новобранців, але операція пройшла успішно.
- Про що ти... - Не встиг я договорити, як Дабі клацнув пальцями.
Після цього мене охопило полум’я. Мій одяг швидко виспався, тоді як я сам не постраждав. Але, було важко вчасно створити досить гнучку хвилю, щоб захистити мою полонену від миттєвого спелення.
- Уії! Ти захищаєш мене, так? Ха-ха-Ха. О! А ти тепер без одягу!
- Тсц... - Поморщився Дабі.
Він явно хотів убити Хіміко, а не мене.
- Значить, розмова закінчена. - Зітхнувши, атакую ворога.
Але це все.
Лише одна хвиля і Дабі перетворюється на клакс. Навряд чи злодії сподівалися на якийсь результат, залишаючи його тут, швидше, просто хотіли трохи підгадити наостанок.
- Ей, це не твоя кров! - Зрадила Хіміко.
Згорнувшись, вона вгамувала мою руку. Щось, дивні у неї фетиші. Хоча, хто б говорив ...
- Що вдіяти, дозволити мені кров дуже важко.
Отже, вони дійсно є частиною організації.
І ця організація оголосила нам війну. Нашому класу? Или акади?
Але, як мінімум один з них, оголосив вендету особисто мені.
Так що, очевидно, я більше не можу залишати цих хлопців на турботи поліції. Треба і самому почати їх шукати. І як чудово, що у нас тепер є полонниця. Та й не факт, що Курогірі забрав всіх, кого я відділив. Вони проходили якесь випробування, так? А ми були для них іспитом. Ці лиходії починають мене безвихідь.
- Ізуку... - Через пару хвилин до нас вийшли Піксибоб і Регдолл. - Що ти тут робиш?
Рюко дивилась на картину, що була перед нею.
Обнажений хлопець тримав у силі захоплену дівчину.
Дідько, ось же незручна ситуація. Дабі, ти за це заплатиш, я тобі обіцяю!