Щось я все більше і частіше вільностей собі дозволяю. Ось мені зараз захотілося, і я просто взяв, та погладив руку Очако. Ні, в самому цьому жесті нічого кричущого не було, просто, я ж не хотів виставляти наші стосунки напоказ. Навіть якщо б всі знали про них, я хотів би зберегти подібні жести між нами. А зараз не втримався. Правда, поки на це ніхто особливо не звернув уваги.
Урарак у відповідь повернула долоню і сплила свої пальці з моїми...
- Шкода Мей-чан. - Вітхнула шатенка. - Але Тодорики-сан крут, так?
- Я думав, вона тобі не подобається.
- Да? Ну, може перше враження було не дуже приємним. - Усміхнулася дівчина. - Але Мей хороша, хоча і трохи ...
- Ексцентрична. - Підказав я.
- Саме так!
Наша розмова перервав гомон розлюченого натовпу.
- О! ПОХОЖЕ, ЦЕ ЩЕ НЕ ВСЕ, РЕБЯТА! – Мик дуже зрадів.
Лід, який збивав Хатсумума, був розбитий вдребезглі. І, це було не так вже й добре...
- ІЙ-ОЙ! – Мало не заверещав в паніці Сищий Мік.
Багато героїв підскочили зі своїх місць. Ціла крижана скеля, що зависала над стадіоном після прориву Мей, почала падати на глядачів. Сотні людей опинилися в смертельній небезпеці, якщо не тисячі! Врятувати ситуацію міг тільки хтось на зразок Всемогутнього. Або Старатель, опинившись під цією скелею, але вогняний герой був у іншій частині стадіону і просто не встиг би дістатися до небезпечної зони досить швидко. Так і для випарювання такої кількості льоду, перш ніж воно зникне, йому довелося б видати стільки жару, що більшість людей просто зварилися б живцем у гарячому повітрі.
Але це я обдумав пізніше...
Тіло стало легким, наче пір’я, а повітря густе. Це був не просто момент вибуху прискорення реакції, цей ефект було усиновлено активацією героїчного перка. Світ навколо мене наче зупинився. І це був перший раз, коли я відчував в собі таку величезну силу. Зазвичай все зовсім не так. Відчуття суб'єктивних, мені здається, що я можу тичком мізинчика розколоти Землю наполами. Сумніваюся, що це так. Мабуть, це гормони в моєму тілі збуджувалися, даруючи відчуття ейфорії та всемогутності. Але це було близько до істини моїх можливостей.
Мені здавалося, що я летів по-справжньому.
Щоб не покалічити своїх однокласників, я використав « імпульс » та перетворив форму надмощеної ударних хвиль. Можна сказати, що я створив тунель по дорозі свого руху і залишив за собою видимий слід із викривленого повітря.
Опинившись прямо під падаючою крижаною скелею, серед всіх тих людей, що повинні були ось-ось бути розчавлені, я вдарив вгору з усіх сил. Не в пів сил, а використовуючи все, що можу, всю свою силу, розмножену героїчною аурою. Імпульс допомагає мені виправити форму хвилі, щоб не вбити людей поблизу, яких я як і спасаю. Чесне слово, це вміння просто невірне, особливо в комплекті з усіма іншими моїми можливостями.
- Ч-ЧТО?
Це був не грім, швидше тихий зловісний дзвін. Цей удар був не для демонстрації, я як міг обмежив зону поразки тільки крижаної скелі. І ефект був вражаючий.
- ЦЕ ВСЕМОГУТНИЙ?
Легко сплутувати.
Мій удар просто знищив лід, пройшов далі, розмітав хмари. Іноді Всемогутній видає такі трюки. Тільки його удари не настільки обмежені. Він майстерно навчився створювати ударні хвилі, але без здатності на зразок мого імпульсу тримати таку силу в таких вузькому кордоні неможливо навіть для нього.
Що стосується сили, то тут вже важко судити.
- НЕТ, ЦЕ... ГРОМ...
Але я все - таки роззирнувся.
- Фух... Це було близько. - З полегшенням видихнув я.
Звичайно, я перелякався але здатність зберігати безтурботний вигляд повністю вдосконалився. І, сховавши руки в кишені, попрямував до свого класу. Люди були в такому сильному, емм, здивування, що весь мій шлях супроводжувала тиша. Ну, можна було б так сказати, якби не Азава-сеней.
- Молодець Мідорія. Може, вам варто зайнятися учнями на арені. Чи слід дискваліфікувати Тодореки за використанням такого руйнівного прийому?
- Д-ДА... ЩОБ У БОЮ ЗЛОДЯМИ ГЕРОЇ ДОЛИЖНІ, В ПЕРШУ ОЧЕРЕДИ, БІЛЬШІСТЬ СПРАВИЛЬНОГО ЦІНИТИ ЖИТТЯ БУТНИХ ЛЮДЕЙ І НЕ МАТИ ЙОГО ПІД ПОДАРУНОК...
Мик, судячи з тону, все ще був злегка ошеранений. А ось Аісава, абсолютно спокійний. Але він вже знав про мої здібності, тож міг і не здивуватися подібну витівку.
- Чудово попрацював, хлопче! - Появився поряд сам Всемогутній.
Звичайно, я не дуже ціную костюми срібного віку геройів, але вони йдуть цьому хлопцю більше, ніж ділові речі. Зараз Олмайт ніби сам на себе не схожий.
- У мене просто хобі таке. - Потисную плечима.
- Ха-ха-хо! - Він розсміявся, наче я пожартував. - Хобі? І що? Це не означає, що ти заслуговуєш похвали!
Ґад, тепер ще і він хоче мене змучити.
- Так! Ти був крутий! Дякую! - Вигукнув один із глядачів, підскочивши з місця.
А за ним і інші. Поява Всемогутнього призвела до відчуття, що їх ошахали люди. Мене відразу почали дякувати. Про те, що відбувається на арені якось відразу забули. Нада, хоч турнір я провалив, але показав себе іншим способом. Реабілітувався як герой. Але, блін, як же бентежать усі ці подяки! Хоча, це приємно. Зовсім інше відчуття, ніж тоді, коли мною просто захоплювалися як героєм, тоді мені не хотілося сховатися від усіх цих людей.
В кінці-кінців, коли натовп трохи заспокоївся, я просто втік. Ну, не прямо так втік, а спокійно впав у внутрішні приміщення стадіону. Власне, я хотів трохи відпочити від уваги натовпу в кімнаті очікування нашого класу. Мене тут знайшли.
- І навіщо ти втік від усіх, Ізуку? — Посміхаючись, запитала Урарака.
Дівчина зайшла в кімнату сама.
- Про що ти? Я ж Грім, я ніколи не тікаю.
- Ха-ха, звичайно.
Підійшовши ближче, дівчина відразу обняла мене носом у моє волосся. А моє обличчя виявилося навпроти її грудей. Не довго думаючи про це, я відповів на свої обійми і обвів її руками талію. Тепер, коли ми були самі, я міг дозволити собі більше.
- А ти ще мені масаж обіцяв... - Пам'ятаю дівчинку. - Особливий.
- Прямо зараз?
- Ну, ні, не тут. Після фестиваля у нас вдома.
Привівши дівчину до себе на коліна, я поклав руку на її потилицю і нахилив її голову, що б було зручніше її поцілувати. На це дуже охоче відповіла одна людина, і легкий поцілунок швидко перетворився на пристрасну. Наші мови сплеслися, ласька один одного. І ось, вона вже не так трусить розбещення на фестивалі.
- Може, відокремимося де-небудь?
- Але... Тут...
Мені згадався спільний похід до туалету з Ашідо.
- У будівлі академії зараз не так багато людей. - Помітив я.
Найбільше людей знаходиться на стадіоні і поблизу. У самій же академії, якраз, людей в даний момент повинно бути небагато. А це означає, що і укриття буде простіше знайти.
- Але я хочу ще подивитися бої наших однокласників.
Адже незабаром буде бій вушок-штекерів проти напіввидимки. Я теж хочу це побачити.
- Так. - Виставив мені розчарування. - А як там Тодорики і Хатсум?
- Цементос-сан зробив стіни, а Повноч-сана їх відчитала. Вони вже почали бій заново...
- Оу, тоді пішли швидше! Я хочу це бачити!
- Ха?
Що б не залишити дівчину одну, я підхопив її на руки і побіг до сходів на трибуни. Через таку швидкість дівчинка навіть злякалася і притиснулася до мене, щоб випадково їй нічого не відійшло. Але, звичайно ж, я був надзвичайно акуратний, щоб не зашкодити своїй подрузі. І вже через одну-дві секунди ми були на трибунах, поруч з нашим класом.
- Вау... - Отпряла Ашидо. - Несподівана поява.
- Як же я міг пропустити битву Мей-тян? - Награно обурився я.
- А як же Тодорики? Він же наш однокласник!
- Та ну його.
Правда, саме за хлопця потрібно було турбуватися в першу чергу. Схоже, після аварії з льодом він серйозно засмучувався в собі. До речі, деякі глядачі почали підніматися з перших рядів вище. Нда, академія на межі того, що б втратити обличчя на цьому фестивалі. Але поки слава не допомагає їм утриматися, і люди хочуть побачити наступні бої.
- Эй! Якщо ти будеш і далі так битися, я не зможу показати, наскільки мої крихти прекрасні! — Хатсуме вислала Тодоки в політ ударом кастета.
Бідолаха, цим ударом йому зламало руку і, можливо кілька ребер. А вже як струшило його нутрощі...
- Повночь-сенсей! Я так не хочу! Дайте мені іншого противника! - Змущується дівчинка в екзоскелеті.
Зітхнувши, я наблизився до перила.
- Тодорики! Ти занадто багато від себе поспішаєш! Ти ще навіть не герой, а личинка героя! Бийся як можеш, а я підстрахую!
- Заткнись придурок! - Пробурчав Кацуки, піднімаючись. — ПІДНЯВ ЖОПУ ГОВНЮК! ВИЗОРІШ НАШЕ КЛАС, ЯКЩО НЕ МОЖЕТЕ ДРАТИСЬ, ПРОСТОС СДОХНІ ДЕ-НИБУДЬ У ДАВНОЇ ЯМЕ!
Як не дивно, завдяки підтримці Бакугоу Тодорики почав збиратися з думками. Він все ще виглядав пригніченим, але, стиснувши зуби, кинувся в атаку.
- НАКІНЕЦЬ-ТО БУДЕ ПРЕРВАНА ЧЕРЕДА БИСТРИХ СХВАТОК! ПОДИВАЙТЕСЬ, ЩО ВВАЖАЮТЬ ЦЕ БІЙ.
Ну, кинувся, не зовсім правильне визначення. Шото боявся підходити до своєї неслухняної дружини, тому атакував її з відстані і намагався йти від неї. Хатсуме у свою чергу граючі розбивала помірні атаки Тодорики своїми міцними кастетами і намагалася наблизитись до парні ривками.
І хоча Тодорики нарешті почав битися, він все ще був у поганому стані, як морально, так і фізично. Він уже не міг розкрити свій потенціал. Під час чергового ривка Мей піднялася занадто близько. Тодорики виростив стіну з льоду для захисту, але знову ж таки, це не допомогло. Хатсум розбила свій крижаний саркофаг. Якась стінка для неї взагалі перепоною не була. Її кастети були модернізовані з того часу, як я бачив їх востаннє. Вони стали набагато сильнішими, і кожного разу вдарили гарячою парою. Навряд чи вона покращила їх конкретно для битви з Шото, але зміни виявилася як годиться.
- Ладно! Це вже щось. - Зміцнялася Мей.
Тодорики майже миттєво виростив щось на зразок крижаних вершин, тільки не гострих, щоб завдати серйозного шкоду, але не вбити. Тільки, дівчинка показала старий трюк, але вже з рекламою.
- Хааа! Дивіться! Це вбудовані реактивні двигуни! - Тоном маркетолога вигукнула Хатсуме.
Невелика ранець на спині, де так само знаходиться джерело живлення екзоскелету, був вбудований ракетний двигун. Плюс репульсори в черевиках. Завдяки цьому вона легко уникнула атаки і впала на противника зверху.
- ОХ, НІ, ЦЕ ЛИШЕ БУТИ БІЛЬШНО. У ПРОТИВОСТЯНІ ДВУХ ГЕННЯ В ПЕРЕМОЖДАЄ МІЙ ХАТСУМІ!
І глядачі вибухають криками підтримки і тріумфу. Здається, що декотрі навіть трохи ображали Тодоріку за недавні події і раділи з того, як його віддубасили.
- Ха! Схоже, клас 1-А не такий хороший, як намагається заявити! - Голос був поруч.
Я дізнався цього хлопця ще по голосу. Це той же тон, з яким він насміхався над Бакугоу. Блондин з 1-В класу.
- Заспокойся Монома. - Осадила хлопця Кендоу. - Вибачте його. Мідорія, хороша робота!
Це вона щодо моєї геройської витівки?
- Нічого. До речі, як Токаґе-сан?
- З нею все нормально. Причуда того хлопця не нанесла їй жодної шкоди. - Зітхнула дівчина.
- Ну і добре.
Справді. Було б неприємно, якби розум міг спричинити пошкодження мозку або щось на зразок цього. Хоча, з нашими хлопцями, що попадали під його здібності, начебто, все нормально. У будь - якому разі учні з подібної паралелі швидко пішли до своїх місць. У мене ж з'явилася цікава ідея щодо битви Ашідо і Гітоші.
Тим часом Тодорики завезли на ношах, аж поки Хатсума милувалася перед натовпом. Схоже, дівчинка вирішила пройти далі. І вона може бути одним з найнебезпечніших ворогів, хоча її причута зовсім не бойового типу.
Момо, можна тебе на хвилинку? - Звертався я до своєї заступника.
- Так, тобі щось потрібно, Мідорія?
Ми ненадовго відійшли, і я попросив її дещо зробити для мене. Точніше для моєї подруги. Для Яорозу це не було проблемою, і вона відразу погодилася допомогти. Перед наступним поєдинком також повернувся з лазарету Тодоріки. Хлопець був похмурий і задумливий. До речі, я бачив серед глядачів його батька. Старець пішов відразу як тільки його син програв.
- А ТЕПЕР, СВЯТИЙ ПОЕДИНОК! ПОТОМОК ЗНАМЕНИТИХ ГЕРЕВ! ТІНЯ ЇДА! ПРОТИВ ЕЛЕКТРООПАСНОГО ДЕНКИ КАМАРІ!
Цей бій не був для мене таким цікавим, і я потягнув Міно до вчителів.
- Що ти задумав, Ізуку?
- Просто хочу допомогти тобі. Якщо це вдасться зареєструвати як дозволену екіпіровку, у вас з’явиться додатковий шанс.
- Вау! Це через них ти звертався до Яонороза-сан?
- Ага, подобається ідея?
- Потрясно! Це так смішно! Я вже хочу побачити обличчя цього Хитоші!
Поки Ііда і Камінарі дивилися один на одного, не вирішуючи вступити в швидкісну сутичку, ми з Міно звернулися до Аізава-сенсу. Той обдумливо покинув демонетку пізніше перед боєм звернутися до Негорі. Наша екіпація - це просто дрібниця, яка може і не вважатися екпіровкою, але уточнити потрібно.
- Оу! ЦЕ БУЛА НЕОБІДНА! НІЧ’Я!
Тенья атакував швидко й блискавично, вирубавши Денкі ударом ноги. Але Камінарі встиг жувати електрикою і вирубував Єгу. Зрештою обидва тепер валяються посеред арени без свідомості.
- Пфф... - Зафарбувала Міно. - Пфаха-Ха!
Інші глядачі реагували так само.
Ми з демонеткою повернулися до своїх місць, порозумілися трохи в очікуванні наступного бою і, нарешті, настав час останнього відбору між першими двома. На арену вийшли дві наші однокласниці. Так, здається, ніби весь цей турнір перетворився на демонстрацію причуд нашого класу.
Мік оголосив початок матчу Тору і К'єки.
І, найбільше перевагу мав Хагакуре. Півроку не було легко виявити, коли вона вийшла на арену зовсім без одягу. Джіро відразу присіла, встромивши свої штекери у землю. Так вона зможе визначити місцеположення, але К’єке буде важко боротися в такій ситуації. Невидима розкусила це і, схоже, відразу кинулася в бій. К'єка приготувалася захищатись і ...
Невидима напала збоку.
Тільки завдяки слуху К’єка змогла захистити себе. Ну, принаймні, її не відіслало в нокаут. І, тим не менш, битися проти невидимі вона не могла. Ще кілька ударів і Джіро просто здалася.
- Ньяла-ха! - Торжела невидима.
- Вона ж там гола, так? - Облизився Мінору, випуклі очі, ніби це дало б йому побачити Тору.
- Жах... - Ашідо завулилася, дивлячись на коротушку.
Таблиця бійців змінилася. Залишилося менше пар, але ще не виходило змагання між Іідою та Камінарі.
- А ТЕПЕР МИ ДАЄМ ТИМ РЕБЯТАМИ ЄЩЕ ШАНС ПОКАЗАТИ, ХТО З НИХ СІЛЬНЕЇ!
Без перерви, відразу після битви дівчат вигнали на арену хлопців.
- Ви... - Протягнув Камінарі.
Схоже, тоді він з виспугу видав особливо потужний заряд.
- Вибач, але я пройду далі. - Тактовно вибачився Єгуда, перш ніж напасти.
Він навіть не захищав себе. Тому й Тенья не став нападати грубо, а підхопив суперника і викинув його з арени. Як на мене, це був просто фарс. Навіть Ііда це розуміє. Але, в будь-якому випадку, перший етап відбору закінчився.
- Ну, я піду в кімнату очікування. - Вітхнула Очако.
Наступний бій.
Після технічної перерви він знову виходить на арену 20 хвилин.
- НАКІНЕЦЬ-ТО! ВИ ЦЬОГО ДЖАЛИ, ТАК? ВТОРИЙ БІЙ ОЧАКО УРАККИ! ПРОТИВИЙ КІЛЬКА ВІЙДЕ ЕЙДЖІРО КИРИШИМА! ЧИ ТРЕПКІЙ ПАРІНЬ ПЕРЕМОЖИТИ ДІВЧОНКУ, ЩО ВАМ НЕ ВІДБУДЕ ЦЕ КРІПОКА?
Эй! Ну, технічно це так, але навіщо постійно про це нагадувати!
Обидва суперники пафосно виходять на арену, наче в якомусь фільмі про бойові мистецтва.
- Давай Очако! Розмажи його! Отомсти за Тсу-чан! - Кричала подругу Ашідо.
Кірісіма якось дивно глянув на демонетку, ніби отримав удар в спину.
- Ейджіро! Не підведи! Не засороми честь ріжок! - Мина продовжувала підбадьорювати вже хлопця.
Я не втримався і розсміявся. Тепер і Очако здивовано озиралася на подругу, яка умудрялася підтримувати обох бійців на арені. І, до речі, Кірісімські справді мають таку зачіску забавну, ніби роги ростуть.
- І, ВИ ГОТОВІ ДІТИ! ФАЙТ!
Невгамована Очако кинулася в бій.
- Орьяя!
Ейджіро був приголомшений. Але не бойовим воплем Зефірки, а її ривком. Дівчинка обгорнула свою вагу в ривці і дуже швидко залетіла прямо до Кирішу. Звичайно, вона повернула свою вагу перед зіткненням, а потім завагітніла противника і просто викинула його зі стадіону. Саме зі стадіону, а не просто з арени.
- Эй! Ваа-а! - Навіть Кірісіма запаникував, опинившись у сотнях метрів над землею.
- Так! ЦЕ СТАЛОСЯ БУТТРО І КРУТО! ДІВЧИНКА МОЯ! ТИ ПРОСТО ПРЯСНА! ПЕРЕМОЖДУЄ ОЧАКО УРАКА! І, НАХОЖЕ, ЦЕ ЙЕ ДЕНЬ!
Я ж, тим часом, підскочив з місця, що б врятувати Ейджіро, поки його не віднесло з атмосфери. Урарака дочекалася, поки я пристрибну до хлопця і схоплю його, після чого дівчина відмінила ефект своєї примхи. До слова, таке інтенсивне використання причуди мало не змусило дівчину прочистити шлунок. Її найбільше турбує те, що вона обнує вагу.
- Хах, мене вона теж зробила. - Посміявся над собою Кирішіма.
- Ага, створимо клуб побиті Очако Ураракою?
- Братан!
- Эй! Але я протримався довше, а тебе вона схопила миттєво. Ти більший невдаха ніж я.
- А ось зараз ображали.
Коли я наближався до землі, то вдарив повітря ногою і загальмував ударну хвилю. Крім того, вже приземлення, в останній момент я підкинув хлопця, щоб ще уповільнити швидкість конкретно для нього.
- Дякую, Мідорія. - Вітхнув він.
- Не за що. Це надзвичайно жорстока і злісна, щоб протистояти їй, ми повинні допомагати одні одним.
- Ха-ха, точняк, брат! По одному вона нас просто розмаже.
Ну, але він буде не так вже сильно засмучуватися від цієї поразки. І, сподіваюся, він не сприйме мою жарт як пропозицію постати в гуртожитку. Мені і самому мало, та й взагалі не люблю ділитися своїми солодощами.