У мене в голові склалося кілька фактів.
Ранкова подія. Ще тоді мене дуже насторожила поява репортерів на території академії. Як вони пройшли через систему безпеки? Відповідь проста. Перед ними пройшов хтось ще. Матерний вірус пошкодив імунітет, і через нього в організм роїлася юрба болячок. Я переглянув доктора Хауса.
Але, в будь-якому випадку, саме тоді ці злі речі дізналися про розклад занять, які веде Олмайт. Їхній напад більше нагадує добре підготовлену засідку. Очевидно, що вся ця юрба потребує уваги. Але у них має бути якийсь козир. Якщо вони прийшли за Всемогутнім, то впевнені у своїх силах і вважають, що можуть з ним справитися. Так що, бездумно кидатися в атаку, сподіваючись на свою вищість у фізичних характеристиках буде не дуже розумним рішення.
- Курогірі, позбудься перешкод. - Фейспалм.
- Як буде завгодно. - З'явився чорний туман...
У мене трохи очі з орбіт від подиву не вилізли. Чорний портал змінив форму, набираючи форми антроморфного диму. Ця примха ще крутіша, ніж я думав. А ще, я не впевнений, що мої здібності можуть мене захистити від цього персонажа.
- Тринадцятий, займися евакуацією учнів. - Вимагаю, вийшовши вперед.
Вчитель підняв окуляри, які висять на шиї, заплющивши очі. Гадаю, це потрібно, щоб противник не міг визначити, на кого саме дивиться стирач.
- Не варто хвилюватися, діти. - Підтримав колегу Олмайт. - Все буде гаразд, тому що я тут!
Я мимовільно відвів погляд убік, з усіх сил контролюючи порив підражання людині-фейспалму.
- Немає зв'язку з академією. І чому немає тривоги?
Очевидно, серед цього натовпу є хтось з примхою, що дозволяє глушити зв'язок.
- Дівчата? - Я озирнувся на своїх подружок.
Зачако і Міно були напружені та готові до бою. Тим не менш...
- Вибачте, я повинен супроводжувати вас в інше місце.
Чорний туман раптом прорізався димними стінами між учнями. І його антропоморфна частина проявилася прямо перед нами. Коли це сталося, я став першою справою між ним і своїми дівчатами, напрочь забути про свої побоювання, конкретно цього злочину.
Якщо його тіло це дим, то ...
- Вибачте, ми відхиляємо вашу пропозицію. - Ввічливо відповів я, плескнувши в долоні.
Могутня ударна хвиля, створена бавовною, розвіяла дим. Ну, точніше, повинна була розвіяти. Частина диму дійсно розсівалася, через що з'явилася більш щільна фігура. Перед нами постав високий чоловік у костюмі, палацовому чи офіціанта, точно не скажу. З його рукавів і коміра трувся той самий дим, на руках були рукавички. До слова, його теж відкинуло ударною хвилею, але не так сильно, як хотілося б.
Водночас з боку Олмайта донісся сильний гуркіт. Там явно зав'язалася потасовка. Тільки на секунду глянув туди. На Всемогутнього і Аїзаву накинулась група злочинців, в той час як людина-фейспалм стояв осторонь. Так само від мене не вкрилося, що багатьох інших учнів туманник все ж переніс кудись. Окрім Іиди і хлопчика-мотнії, яких прикрив тринадцятий. Очевидно, туманник боїться чорної діри. І все ж, це погано. Що з іншими учнями? До того ж, я адже як старий.
- Держимся от него подальше. - Кажу дівчатам.
У будь-якому випадку, тепер я знаю більше про можливості телепортатора. Те як ударна хвиля впливала на його тіло. Це не густий туман в одязі, це саме людське тіло. Схоже, чорний дим він використовував не тільки для телепортації, але і для власної маскування.
- А що ти? - Оклекнула мене Міно.
- Ізуку? - Очако хвилюється.
Я ж нехотячи задумався, а примус туманника - це мутація чи випромінювання? Або трансформа? Не час для роздумів, звичайно, просто шальна думка в голові промайнула. Проте, здається це не випромінювання. Інакше Аазава-сенсей зміг би нейтралізувати телепортацію. Трансформу він може заблокувати, але не скасувати, якщо вона вже була використана. А на мутацію його стирання зовсім не впливає. Але це все дурниця, феномен причуд занадто погано вивчені, що б у нього була чітку класифікацію.
Зітхнувши, я знову озирнувся.
- Гаразд, головне не перебірити.
Зриваючись з місця, я кинувся прямо до туманника. Він уже піднявся на ноги, але, схоже, був трохи дезорієнтований.
Окрім того, що він сам по собі небезпечний, цей хлопець так само є екстреною дверима для злочинців. Якщо я його нейтралізую зараз, іншим буде важче втекти. А це означає...
- Нічого собі швидкість. - Вигукував напружений голос зовсім поруч.
Роздався гуркіт.
Хоча я можу розвивати швидкість в декількох махів, проте не швидко реагую. Зазвичай моя реакція трохи швидше, ніж у звичайної людини, хоча в критичній ситуації вона стає відчутнішою. Але, якось мені вдається відчувати себе цілком комфортно на високих швидкостях за рахунок чудових рефлексів, які породжені величезним показником спритності. Правда, зараз прикрити голову від кулі я не встиг. Але, з моїми захисними навичками цього і не потрібно.
- Тьху. - Вип'ю кулю.
Ґад дуже вдало потрапив мені в обличчя, а я випадково зловив кулю зубами.
- Якого... - Поспішав злодію з пістолетом.
Однак хоч я не зазнав жодної шкоди від прямого попадання в голову, це мене дуже вразило.
- Дякую за допомогу. - Голос туманника звучить набагато далі.
Перш за все я метнувся до озброєного злодію. Хлопець, років двадцяти, у дурній масці і в товстовку з капюшоном. Для мене він не небезпечний, але ж інші не мають такої куленепробивності. Виривши пістолет з його рук, я занадто сильно стиснув зброю, пом'якшивши його, наче це був пластилін. А телепортер за цей час встиг напустити ще туману. Звичайно, я відразу кинувся за ним, кинувши знешкоджений злочинець подалі. Але, мені не вистачило якихось долі секунди, щоб схопити туманника. Я тільки розвіяв дим, а сам телепортер, вважаю, переніс себе кудись ще.
- Ізуку!
Я озирнувся, почувши голос Очако.
- Допоможи сенсю!
Дівчата були в відносной безпеці. Принаймні, прямо зараз поруч з нами не було злочинців. А коли побачив, що таке серйозна боротьба, то відчув те, чого спочатку боявся. Ці хлопці знали на кого полювали і підготувалися...
Ситуація розвивається надто швидко. Немає часу думати.
Чорний монстр з випущеними очима і стирчать назовні мізками міцно тримав Олмайта, не дозволяючи найсильнішому героєві вирватися. І в той же час Фейспалм тягнув до блондину праву руку. Очевидно, він збирався використати свою примху для активації якої, здається, необхідно дотик. І, очевидно, саме на таку ситуацію розраховували злі люди від самого початку. Мутант має величезну силу і витривалість, криваві плями на костюмі Олмайта та алая струйка з його рота підтверджують це. Всемогутній виглядає дуже пошарпаним, в той час як мутант, хоч і потворний, але, здається, навіть не запихався. А Фейспалм володіє якоюсь небезпечною примхою. Вбиває накладання рук або щось схоже.
- Що? - Поспішав лідер злочинців.
Він так і не зміг досягнути Всемогутнього.
Проїхавши за спиною, я схопив хлопця за його водолазку і мітнув подалі. Кинув я його не слабо, хлопця повинно було хоча б покалічити при ударі про бетонну стіну. Але, його підстраховували. В останній момент перед хлопцем відкрився портал з чорного диму.
- Кхех... Молодець, Мідорія. - Хрипно похвалив мене Всесильний.
Ось же позер.
Він так і не стримував з мутантом, але вирішив підбадьорити мене. А монстр, тим часом, затиснув шию Олмайта згином ліктя і намагався повільно вдушити героя. Цікаво, що мутант зовсім не зреагував на зміну ситуації. Він ніби навіть не помітив мого з'явлення.
І, тим не менш, часу я не втрачав. І не затримувався довго на одному місці.
Коли я підійшов до Оллмайта, то відразу вдарив мутанта в голову. Бил я не з усієї сили, але десь в половину. Цей монстр може запанувати над Всемогутнім, і це означає, що він зможе витримати. Можливо, я навіть вдарив надто слабо.
- Хнн... - Результат був неоднозначним.
Монстр явно відчув удар, його голова б'ється, але ...
Він навіть не ослабив борців і все ще ігнорує мене.
- Ною! Розберися з цим сопляком! - Роздався голос Фейспалма.
Поглянувши в сторону, звідки донісся крик, я побачив хлопця, разом з туманником. Крім того, телепортер тримав руку на плечі Фейспалма, очевидно, готовий в будь-який момент перенести його подалі, якщо я або Олматит атакуємо.
- Кхрр... - Болісно захрипів монстр.
Я ледве ухилився від його удару.
Не знаю чому, я начебто не звик уникати ударів, покладаючись на безпробивний захист. Але тіло само реагувало. Але це принаймні показує, що цей Ному може рухатися з шаленою швидкістю. До слова, він відпустив Олмайта, та й взагалі забув про нього, повністю переключившись на мене.
- Покинь перешкоди, зараз. - Фейспалм повторив, склавши очі Всемогутнього.
- Мідорія... - Олмайт накинувся на монстра зі спини.
- Нічого особливого. - Флегматично відповів я.
І вдарив.
Я майже не стримував сили, але бити в голову не зважився. Вбивство людини, навіть такого дивного, не піде на користь моїй репутації.
Ному якось жалів, коли удар відкинув його, наче гумовий м'яч. Через таку силу і через маси противника я сам трохи від'їхав назад, залишивши в землі невеликі смуги. Зате мутанту я явно все ребра переломал. Пролетівши 10 метрів, він змачно впав на землю і ще метровий десять прокотився, відбиваючи все, що тільки можна, поки не втиснувся у стіну.
- Я не дуже сильно вдарив? Він там живий? - Обтурбовано простягнув я.
- Досить лежати! Убий його! - Фейспалам на лоні Ному гнівно вигукнув.
І мутант піднявся, як ні в чому не бувало. Я точно бачив, як від удару його неслабо так перекрутило і поламало, але зараз він знову виглядав як на самому початку бійки. Як... він відновлює свої пошкодження.
- Мідорія, нам треба ... - Почав Олмайт.
- Розділити цілі... - Закінчив я.
- Займешся хлопчисько?
- Добре.
Кивнувшись, я відразу пішов у сторону Фейспалма. Так, туманник був готовий до цього, але ...
Швидкість мого тіла може багато разів перевищувати швидкість моєї реакції. А вже реакція звичайної людини...
Я просто запустив себе в сторону злочинців, наче живий снаряд. Туманник все ж переніс Фейспалма в інше місце, але сам потрапив під удар. Він не помер, але виглядав дуже погано. І хоч людські пропорції, але як корчився в агонії чорного диму, було красномовно. Підійшовши до відброшеного туманника я вже зібрався було заломити йому руки, щоб утримати ...
- Попався. - Фейспалм!
І саме з тіла туманника вийшла додаткова рука. Він перетворив себе на портал!
- Чорт! - Неспокійно вирвалося, коли я відскочив від ворога.
Руку, за яку мене схопив лідер злочинців, обпалило болем. Це було так несподівано для мене, що я з усієї сили вирвав її з боїв. При цьому, здається, я зламав Фейспалму пару пальців. Але, біль... Я навіть не пам'ятаю, коли востаннє відчував її. І тепер, мене охоплює шок від вигляду того, як рукав мого костюма потрапляє в пил і шкіра покривається кровоточивими тріщинами.
Однак рана протрималася недовго. Миттєвість і тріщини закрилися. Уже витікаюча кров залишилася, але рана зажила. Вибухова регенерація у всій своїй красі. Хоча я не знаю, чи вона може відростити кінцівки. І перевірити я не хочу. У цих двох злочинців дуже небезпечні примхи. І моє припущення підтвердилося. Вони дійсно збиралися знехтувати Всемогутнім за допомогою мутанта і знищити ось цієї примхи.
- Цього недостатньо. – Протягнув я. - Але, принаймні, мені вже не так нудно.
Дивно, але це спрацювало. Я просто вироблявся. Красався. що я скучав. Тепер мені стало цікаво, і я візьмуся за злочинців серйозно. Хоча я з самого початку був серйозним. Проте моя фраза засмутила туманника і Фейспалма.
- Гаденишь! Та хто ти взагалі такий? Звідки така сила?
- Ха, якщо ви думали, що вашим найсильнішим противником буде Всемогутній, ви сильно помилилися.
Удар і грім.
Не виходячи з місця, я вдарив по повітряу і створив вибухну хвилю, спрямовану на злочинців.
А ось Олмайт, схоже, не справляється. Герой продовжує обмінюватися ударами з мутантом. І, удари Всемогутнього навіть сильніші будуть, але при цьому монстр стримує більшу частину урону, яку отримує від Олмайта. А те, що до нього, все ж таки доходить, мутант відновлює майже миттєво. У той же час, сам герой отримує серйозні пошкодження, але потужною регенерацією у нього немає. І тепер Оллмайт виглядає ще гірше, а мутант, наче тільки вступив у бій. Але, що цікаво, монстр не стільки бореться зі Всемогутнім, скільки намагається прорватися до мене, а Олмайт йому заважає. Фейспалм дав йому наказ і монстра більше нічого не хвилює.
Вставши, я рвав до нього.
Монстр був швидкий, але я все ще швидше.
Округу оголосив грім.
Ця істота я не намагався захопити, як туманника. Якщо я зав'яжу в боротьбі, то стану уразливим для Фейспалма. Тому удари були швидкими і точними. І дуже потужні. Плоть і кістки мутанта не витримали. Вдар кулака пробив його руку і, практично, відірвав її від тіла. Лоукик перебив стегно монстра, відірвав йому ногу. Я бив майже з усієї сили, просто цей мутант добре тримає удар, тому йому просто відриває кінцівки, за якими я б'ю. Звичайна людина просто вибухнула б кривавими оплесками.
І все ж, навіть такі пошкодження не були для цього серйозними. Він за лічені секунди відростив нові кінцівки і знову кинувся в бій.
- Довго ти зможеш так регенерувати? - Пробурмотів я.
Знову грім. І знову мутант падає без рук і ніг. Цього разу йому і тулубі зруйнувало.
- Мідорія, ти... - Олмайт був вражений.
- Цього разу регенерація повільніша. - Помітив я. - Ще трохи, і він не зможе битися. Цей противник підходить для мене. Займіться іншими, будь ласка.
- Ясно. Але, будь обережний.
- Ні, це ви будьте обережні. Я ж казав, пам'ятаєте? Ви сильні, але не вразливими. Ваші рани не закриваються миттєво, як мої.
Говорячи це, я вказав рукою на рани Оллмайта. Через розорвані діри в костюмі ці потворні рани були видно добре. Здається, мутант просто втиснув свої пальці до ребра Олмайту і вирвав шматок тіла.
- Кхех... Я справлюсь. - Посміхнувся герой.
Або, швидше, посміхнувся.
Ми знову роздягнулися.
Фейспалм з туманником, здається, втекли. Принаймні, поблизу їх вже не було. Оллмайт кинувся на допомогу іншим учням, озираючись на мій бій. А Ному...
Я бив знову і знову. І з кожним разом мутанту було важче відновлюватися від пошкоджень. Його регенерація виснажує його витривалість. Але, здається, програв він не тому. Просто, в якийсь момент він заспокоївся і навіть регенерувавши, не став підніматись. Можливо, я так його по голові стукнув, що монстр забув наказ Фейспалма? І тепер, не отримавши нової команди, він немов відключився.
Не дуже довіряючи цьому методу, я зв'язав мутанта. Виривав з землі стовп із піктограмою зони зсувів і обмотав цей стовп навколо Ному.
Там я довго не затримувався і поїхав на допомогу своїм однокласникам.
І, звичайно ж, першою справою я шукав своїх дівчат. Навряд чи вони далеко пішли. І, власне, вони виявилися майже відразу, разом з ще кількома хлопцями і Трінацатим. Вони знайшлися біля виходу комплексу. Ось тільки...
- Що з ним? - Запитав я, кивнувши на легеню.
Іїда і Камінарі здригнулися, коли я раптом звалився зверху. Просто, сюди я дістався в один стрибок. Мене ж занепокоїв стан Тринадцятого. Задня частина його скафандра була наче вирвана, а закривлена спина розгорнена в суцільну кашу.
Той злодій Курогірі відкрив портал перед Тринацатом і ще один за його спиною.
Я відразу зрозуміла, що хотіла пояснити Ашідо.
- Це його чорна діра?
- Так. - Кивнув Іида.
Ясно. У будь-якому випадку, я міг навіть не питати. Допомогти тут мені нічим. Тут потрібна зцілена дівчинка.
- Ви зв'язалися з академією?
- Так, кілька хвилин тому зв'язок відновився.
- Добре, тоді, поки придивіться до Трінацатів.
- А ти?
- Я допоможу іншим.
Закінчивши розмову, я побіг до зони повеней. Щойно там щось прогрімало, і піднявся стовп води було видно з входу. Всього в два ривка я дістався до місця. У центрі маленького штучного ставка прямо зараз тонув лайнер, буквально розрубаний чимось. Напевно, хтось із злочинців своєю причудою спробував.
Я тільки трохи збавив швидкість, але все ще був настільки швидкий, що без проблем пробіг прямо по воді.
- Я, чорт візьми, Ісус.
Попутно пройшовши через голови злочинців, що стирчать з води, я застрибнув на корабель.
- Ізуку! - Здивована, Асуі вигукнула.
І, вона явно була рада мене побачити.
- Спасите! - Запив Мінета, закидаючи лиходіїв своїми липкими кулями.
- Тсую, тримайся. - Змовником я, хапаючи хлопчина за шкірку.
Я не встиг схопити її, а вона вистрелила в мене язик і обвела його навколо моєї талії. Правда, коли я зіскочив з корабля, дівчина притягнулася ближче і обхопила мене руками.
На землі я побачив злочинців, поставивши однокласника на ноги.
- А ти непогано придумав. – Заметаю.
- Що? Я? - Здивувався Мінета, дивлячись на те що відбувається.
Утопний лайнер створив лійку, в яку затягували злочинців. А разом з ними і всі ті кулі, які розкинув хлопець. У результаті, через кілька хвилин у центрі водовороту з'явиться куля зі склеєних один до одного лиходіїв. До речі, в цій засідці брали участь злі духи з характерними мутаціями. Майже всі вони були схожі на риб, в тій чи іншій мірі.
Але, судячи з реакції самого хлопця, це вийшло у нього випадково.
- Все одно непогано. – Похитав я головою.
Асуї я не сказав, що вона вже може мене відпустити. Це приємно, коли така вишукана і м'яка груди впирається тобі у спину. Але все одно треба спускати її. Я вирішив не залишати тут однокласників, а знову підхопити хлопця і швидко пішов до виходу.
Через кілька секунд, нічого не кажучи, залишив Мінету і Тсую разом з іншими й пішов далі. Зон пожежі зазнав ураганної аварії. Особистий почерк Олмайта був взнаний, тому я вибрав інше місце.
- Привіт дівчата. - Я посміхнувся, прорвавшись до сусідніх однокласниць.
Яорозу і Джіро, здається. Та дівчинка з вушками-штекерами. Їх оточила ціла юрба злочинців. Їх було навіть більше, ніж тих, що напали на Ластика і Олмайта. Ластик, до слова, це Азава-сенсей, якщо що. Адже він стирає здібності, ага.
А ще, я ледве стримував зауваження з приводу зовнішнього вигляду Момо. У бою її одяг трохи розірвався, і тепер вона не могла приховати пружності заступника старосту. Вона не встигала відновляти свій одяг, тому просто прикрилася рукою. І на це хотілося дивитися вічно. А ще краще, поквапитися, пом'яти ці ...
Гм...
Загалом...
- Приготуйтеся, хлопці, зараз я вас битиму. - Попереджаю злочинців.
До речі, навколо так само валяється кілька тіл без свідомості. Дівчатки непогано тут постаралися, але з усією цим натовпом вони вдвох точно не впораються.
- Мідорія! Серед них був той, хто блокував зв'язок з академією! - Повідомила мені Момо.
- Ясно. Наші вже зв'язалися з корпусом, підмога скоро буде.
- Эй! Че за херня!? Хто ти?
- Та заткнися, ми відчистимо цього дурня разом з сучками!
- Ого. — Ловлю удар двометрового кам'яного велетня і зобразаю подив. - Ти як б'єш-то? Дивись, ось як треба.
Він просто тріснув його торочкою.
- АААа! ТВОРЬ! СУКА! ДИЯВОЛ, ЯК БІЛЬШІСТЬ! Мои НОГИ!
Він встромив його у землю, ненавмисно поламавши ноги.
- Ой, вибач, я злегка перебірив. Просто ти виглядав досить міцним, думав, легкий щілина витримаєш.
- Здохни! - Вигукнув вже інший злодій.
І у цього теж виявився пістолет. Схоже, він не хотів використовувати його проти дівчат, але ось я це вже інша справа. Коли я побачив, як одного з них вбили, злодія вистрелив не задумуючись.
- Ха! Круто, да? - Посміхнувся я, показуючи зм'яту між пальцями кулю.
Взагалі-то, зловити кулю на льоту мені швидкість ріки не дозволяє, але підставити долоню під постріл, дивлячись куди спрямований пістолет пістолет, з моєю ловочкою це плетеву справу. Покрутивши кулю в пальцях ще кілька хвилин, я мітнув її назад, пробивши руку злочинця. Він викинув зброю, а я просто зайнявся іншими. Так швидко, що ніхто просто не встиг підібрати випаву зброю або вихопити своє, якщо воно було. Гаразд, якби вони в мене стріляли, але якщо хтось націлився б на дівчину, це було б погано.
- Момо, можеш наробити наручників для цих джентльменів? - Я поцікавився.
Усі злі люди вже лежали на землі або без свідомості, або стомлюються від болю.
- Так, зараз. - Кивнула дівчина.
Проте спершу вона зробила собі новий костюм і попросила мене відвернутися. Переодягнувшись, вона стала бандитом.
Далі все було простіше.
Лідери злочинців втекли, а ті, хто залишився, їх швидко подушили і захопили. Ному так і не прийшов в себе, поводячись, навіть коли прибулі поліцейські помістили його у спеціальну скриньку, зафіксувавши все тіло мутанта. Ніхто з моїх однокласників не постраждав серйозно. Кірісіма відділилася пара синців, коли його трансформація почала слабнути. Кацуки, здається, хотів ще попастися з насиллям, але вони несправедливо закінчились. Хаґакуре, використовуючи свою невидимість, уникнула усіх бійок і тільки під кінець допомогла Оджіро, якого морили злі духи. А потім їх обох врятував Олмайт.
- Все закінчилося? - Уступно пробурмотала Очако.
Ми знову були разом.
- Так, це був найкрутіший урок з фундаментальних вчень героїв. - Кивнув я. - І це тільки перший тиждень. Що ж буде далі?
- Ха, а Аазава-сенсей говорив, що легко не буде. - Розсміялася Ашідо.
Поки на нас не дивилися, я обняв дівчат. Все ж, нехай ненадовго, але я не вагався так перелякався, що вони можуть постраждати. Тепер я відчув полегшення від того, що з ними все гаразд.
- Гей, не при всіх же. - Мені було страшно, коли я заткнувся носом у її волосся і потерся про макушку дівчини щокою.
- Я просто радий, що ви не постраждали.
- Ми теж, ти хоч і міцний, але ми хвилювалися.
Урарак з явним занепокоєнням провела долонею по моїй руці. Те місце, де вже не було рукава від костюма. Вони бачили, як той злий чоловік поранив мене? У будь-якому випадку, все закінчилося. Поки що.
Адже ті двоє втекли...