Бути дитиною дуже неприємно. Руки і ноги слухаються просто жахливо, координація рухів залишає не найкраще. Я навіть не можу контролювати свій сечовий міхур! Я наче замкнений у цьому маленькому збитому тілі! І навіть те, що зір і слух протягом першого тижня стали більш звичними для мене, додавши мені адекватне розуміння навколишнього світу, не рятувало. А м'язи тіла настільки слабкі, що я навіть голову підняти не можу, занадто важка. Єдиний позитивний момент у моєму положенні, це годування грудьми.
Ні, не подумайте, я не збоченець, напевно. Але якщо ви почнете ссавці, то вже не зможете зупинитися. У такі моменти я навіть забуваю, наскільки жахливим є моє становище.
- Ха-ха, ти так зголоднів? - Мама розсміялася.
Я ще не знав, що вона говорить, хоча я вже чітко розумів слова. Не сенс слів, а саме їх наявність. І, так, я дійсно починаю сприймати цю жінку як свою матір. У своєму нинішньому становищі я надто вразливий і просто не може вижити самостійно. Тому я мушу покладатися на неї майже в усьому. А коли вона бере мене на руки, я відчуваю себе вже не так погано.
Далі без особливого здивування я спостерігав, як жінка рухом руки притягнула до себе мобільний телефон, щоб сфотографувати мене.
Продовжуючи посмоктати титку, я прикрив очі.
Переді мною одразу ж з'явилося щось на зразок вікна гри.
Іуку Мідорія
Рівень 1
Характерики:
Сила: 2
Виносність: 2
Пастка: 1
Харизма: 1
Кмітливий: 1
Вдача: 1
Таланти:
Розвиток тіла 1 ур.
Фортеця 2 ур.
Регенерація 1 ур.
Мощь 1 ур.
Живучесть 1 ур.
Героїзм 1 ур.
Якщо тільки побажати і, закривши очі, я знову бачу цю статистику. Жодної шкали життя чи чогось подібного, але фізичні характеристики виражені в числах і можна спостерігати за власним розвитком. Дивно, що талант "Крепти" розвивається просто від того, як я живу. Спочатку було боляче дихати, але коли талант піднявся в рівні, мені відразу стало легше. У будь-якому випадку, якщо мати має таку особливість у себе, я не дуже здивувався, коли побачив, як вона використовує телекінез. Цікаво, чи є якась особливість у батька. Ось тільки, я його ще не бачив. Вже не перший тиждень, як я в цьому світі і мені здається, що у нашій сім’ї лише двоє, ми з мамою.
- Ух, який же ти хороший. - Розумно пропищала дівчина, милуючись фотографією.
Я не розумів, що саме вона говорить, але схоже на щось типу: "Кака мишка".
У будь-якому випадку, попереду мене чекають роки важких випробувань.
Перші роки я не думав про розвиток своїх талантів і підвищення рівня. Мене більше хвилювали звичайні навички. Ходити, говорити, не мочитися в ліжко. Мені довелося опанувати всі ці навички. Проте хоч я не робив цього спеціально, але мої таланти почали розвиватися поступово. Коли я вчився ходити, то часто падав на землю і розвивався « Крапість » та „Живучесть". Загоєння невеликих умивальниць і садин прокачувало регенерацію. А фізична активність сама по собі постійно впливала на « Розвитання тіла». Коли я хоч трохи розвинув кожен талант, то несподівано став на рівні. Це як у деяких іграх, де рівень зростає не за вбивство противника або виконання завдань, а при розвитку навичок. При підвищенні рівня мої характеристики автоматично підвищилися. Сила і витривалість збільшилися відразу на два пункти, а решта лише на один.
- Ісука молодець!
Я навіть не знаю хто більше радий тому, що я нарешті почав ходити на двох ногах, як людина. Мама мала такий радісний вираз обличчя, в якому моя власна радість від цього досягнення блякла. І я вже почав трохи розуміти, що вона говорить мені. Принаймні тепер вона похвалила мене.
Через деякий час я вже ходив досить впевнено, а мій рівень знову піднявся і стало ще простіше рухатися. Підняття характеристик збільшило мою силу і покращило координацію. Приблизно в той же час мама показала мене лікарю. Вона не виглядала схвильованою, так що, швидше за все це було просто рядове обстеження. Принаймні, все було добре до огляду.
- Хмм, дивно. - Обдумливо простягнув лікар.
- Що таке? - Заспокоїлася Інко Мідорія.
Хоч я не розумів всіх слів, але занепокоєння матері передалось і мені.
- Кажіть, йому два місяці?
- Так.
- Виглядає так, ніби йому вже два роки. Двомісячні немовлята ледве-їдава можуть тримати свою голову на вагу. Гадаю, це проявляється його примха.
- Він так швидко росте?
Поступово розмова матері з лікарем стала спокійнішою. І я теж заспокоївся. Надо, якось занадто чутливо я реагую на зміну настрою цієї жінки. Ну, напевно це природно, раз вона моя мати.
Час минув.
Я продовжував рости і брав своє нове тіло під контроль. Одним із найбільших досягнень цього періоду я вважаю здобуття контролю над туалетними потребами. Ексцеси все ще трапляються, але в цілому моє тіло починає звикати до контролю і не пачкає підгузки відразу. А оскільки я вже можу ходити, то починаю користуватися горщиком.
Я докладав великих зусиль, щоб досягнути неймовірних успіхів і повернув собі людські здібності, які дорослі люди вважають цілком природними.
- Ваа! - Вимагав я, б'ючи маму за край спідниці.
Навіть мої навички комунікації зростали.
- Ох, Ізуку, хочеш молоко? - Жінка усміхнулася ласково, взявши мене на руки.
У будь-якому випадку, відмовитися від дитячих радощів я поки не збирався. Правда, тепер я вже відчув себе більшим від маніпуляції молочної залози. Не знаю, чи робив я це так само часто, не будь Інко Мідорія такої красивої. Я навіть відчуваю щось схоже на сексуальний потяг, але зосереджене не нижче пояса, а на бажанні посмоктати груди. Таке у всіх дітей? Чи це я безнадійний збоченець?
Пізніше я почав виходити на вулицю, звичайно, під наглядом.
У той час у сусідньому домі мешкала моя сім’я з однолітком. Роківши, дитина не може впевнено стояти на ногах і пускати слини. До речі, мама у нього нічого...
Я підійшов до нього і намагався привітатися.
- Дядьку!
І мало не отримав в око.
- Кацуки. - Строго нахмуралась його мама.
Дитина якось жалібно здавалася під її поглядом.
- А він у тебе бойкий, Міцуки. - Помітила моя мама.
Загалом, цей хлопець мені не сподобався з самого початку.
До слова, приблизно до цього часу я вже досяг п'ятого рівня і побачив цікаву особливість гри. Під талантами з'явився новий пункт, позначений як навички.
Навички:
(Оборона, спостереження, швидкість)
Мені запропонували вибрати один « навик», хоча я не розумію, чому в мене саме такий асортимент. На щастя, я міг вивчити опис навичок, як це було одного разу з талантами. Всі три вміння по-своєму були хороші і корисні, але я вибрав оборону, оскільки вона найкраще пов'язувалася з моїми характеристиками.
Оборона
Ви більш ефективно використовуєте засоби захисту. Від захисних стойок бойового мистецтва до захисту екіпіровки.
Залежить від характеристик: « Сила, спритність, витривалість»
До речі, так я дістався і до свого « прийому» який виявився серед "талатів".
Героїзм
Якщо ваша героїчна поведінка діє, то ваші показники сили, спритності, стійкості, харизми та удачі зростають!
Ця особливість не залежить від характеристик, вона на них впливає. Тепер я зрозумів, що саме означає бути героїчним. Але я дізнався про це досить швидко, хоча, вийшло це зовсім випадково.
Очевидно, мені залишалося трохи до шостого рівня. І коли я поміряв нову піжаму, яку мені купила мама, я отримав цей рівень. Це було несподівано, адже в той момент я ніби нічого особливого не робив. Просто встав перед дзеркалом у цій піжамі. Мама, схоже, вирішила, що такий стиль повинен сподобатися мені. Піжама була зроблена у вигляді супергеройського костюма. Це взагалі кумедна фішка цього світу, але про це потім. І ось, мені захотілося прийняти пафосну позу, наче цього вимагав момент і тоді ...
Збільшився талант героїзму, що стало тією щіпоткою, необхідною для підняття мого власного рівня.
Однак я почав відчувати тепло, яке розливається по моєму тілу хвилями. Приріст характеристик від « героїчної поведінки» виявився досить великим, щоб я відразу відчув це. Статистичні дані не показують цього, але я відчував посилення своїм тілом.
Цей момент поклав початок моїй дивакуватий.
- Ізоку, що ти робиш? - З великим зацікавленням запитала мене мама.
- Я плахажу геойську тенеовку! - Я впевнений, що відповів.
Знову по тілу сталася хвиля тепла, говорячи про активацію героїзму. Відтиснутися стало легше.
- Как здорово! Я тебе підтримую! - Надихнула Інко. - Щоб стати справжнім героєм, тобі треба добре їсти.
Так, поки ти дитина, то стаєш молодцем вже за те, що зміг поїсти і не вив’язувати все довкола. Звичайно, я не відразу навчився бути молодим. Але зараз я можу не тільки самостійно користуватися ложкою, але й попадати їй в рот! Але цього я навчився вже кілька місяців тому. Але з мамою я був повністю згоден. Добре харчування корисне для розвитку героя. Та й не тільки героя. Особисто добре харчування корисне.
У будь-якому разі, я вже не стільки навчився заново базових навичок людини, скільки тренувався і розвивав свої таланти. Треніровки « героїзму» легко можна було замаскувати під дитячі ігри. А всі інші тренування були пояснені моїм « захопленим » сюжетом. Пам'ятається, в попередньому житті, будучи дитиною я фанатів від павука-людина. Так що, для дитини, вважаю, це нормально. Тим більше в цьому часі.
До речі, щодо героїв...
Сьогодні більшість людей мають надприродні здібності. У моєму попередньому житті такого не було, так що я і припускаю, що народився через кілька поколінь після своєї смерті. Або ж це інший світ. Тим не менш, до появи привида цей світ був звичайним, але після створення надприродних сил, в якийсь момент почали з'являтися люди, що відображають героям із коміксів. Ця тенденція охопила цілий світ, ставши настільки популярною, що наслідування героям припинило бути дурним позерством і стало справжньою професією. Зараз існують офіційні агентства героїв, а також спеціальні навчальні заклади, де тренують кандидатів на герої. Тож, здається, я вже заздалегідь визначив свою освіту. Тим більше що людно використовувати свої примхи заборонено законом. А професійні герої мають ліцензію, завдяки якій вони можуть вільно використовувати свої здібності. Крім того, за це добре платять.
Тим часом мій сусід Кацукі став на ноги. Тобто, навчився ходити, більш-менш.
- Твій син якось занадто швидко росте.
- Я знаю. Можливо, це його примха.
Поки наші матері розмовляли, я грався з дитиною. Точніше, я тренувався, але з боку здавалося, що ми граємо.
- Магма тече в наших вени, розколюючи серця! Безмежне злиття!
- Ваа! - Підтримав мене Кацукі.
Я одягнув утяжку і почав молотити дерево, яке росло в нас на задньому дворі.
- Мій кулак пронизить небеса!
- Бий! - З радістю кричить маленький Бакугоу.
Хлопець, сидячи у мене на шиї, розмахував руками, ніби теж хотів когось вдарити. Випадково чи ні, але через це кілька разів потрапляла в мою голову. Але я не скаржуся, бо за слабі оплеухи поліпшував силу і живучість. Хоч рівень від цього не ріс, але я так і уявляв собі якусь шкалі розвитку таланту, яка зростала при кожному ударі. До речі, дерево я бив на повному серезі, розбиваючи кулаки в кров. Добре, що мама цього не бачила, а всі наслідки такого самозахисту компенсувалися дивовижною регенерацією.
- Вони так добре ладять.
- Ти не проти, якщо ми будемо заходити частіше?
- Звичайно, заходьте!
З тих пір, як голова родини був на роботі, Міцуко Бакугоу часто приходила в гості до моєї матері. Або Інко ходила до неї в гості, бере мене з собою. Іноді вони вигулювали нас з Кацуки в парку, щоб зустрітись з іншими молодими мамами нашого району.
Кацуки обвівся новими друзями, які мало не в рот йому заглядали, ловлячи кожне мудре зауваження. Хоча, як на мене, хлопчик просто стримував інших своєю впевненістю і агресією, якою у нього ставало все більше з кожним роком.
- Каччан! Ти вмієш читати? - Сусідські хлопці були ослашені.
- Ха! Легко! - Хвастливо задрал ніс хлопець. - Ізо, ти знаєш, що твоє можна прочитати як Деку, Що означає "бездарний"?
- Ти такий розумний! - Піддав йому пухкий хлопець.
- Ха-ха! Смішно. - Проголосив я. - Але знай, юний Бакугоу, не ім'я визначає нас! Це ми самі своїми вчинками наповнюємо імена сенсом! Всемогутній створив своє ім’я сам. Отже, твоє ім’я не має значення, важливо лише те, що ти можеш!
Видавшись, я підняв кулак вгору і отримав підвищення героїзму. До речі, "Всемогутня" - це щось на зразок супермена в цьому світі. Сьогоднішня особа геройської професії і офіційний символ Світу. Хоча, найбільш популярний він в Японії і США.
- Я можу все! - Він був натхненним.
- Тоді давай перевіримо, хто може більше. Хто швидше добіжить до ставка, той і переміг!
- Щасливо залишатися! – Тут же кинувся до ставка Бакугоу.
Демонстрактивно пом'якшуючи, я дав решті дітей стартувати. І тільки коли Кацукі вже пробіг половину шляху, старт взяв я сам. Це було легше, ніж я думав. Навіть зовнішній вигляд я не є нижчим від своїх ровесників, а також завдяки грі на моїх очах набагато вищі мої фізичні можливості. Тепер моя сила і витривалість на рівні дорослого чоловіка або, в крайньому разі, підлітка. Отже, трирічні діти я обірвав легко. З моєю "природою" це було просто не чесно.
- Так не чесно! - Кацукі відразу ж сказав.
І в принципі, він абсолютно правий. Я теж так думаю.
- Ха-ха, нічого, юний Бакугоу, коли станеш старшим за мене, будеш і швидше.
- Я старший! - Змутився Кацуки.
- Оу, ну тоді тобі вже ніколи не наздогнати мене.
- Раах! Дивись!
Підскочивши до ставка, він схопив з землі камінчик і кинув його у воду. Галка відскочила сім разів підряд, перш ніж плюхнутися і піти на дно.
- Сім раз! А ти так можеш, Деку?
Чесно - не можу. У мене ніколи не виходило запустити "ляшку" більше трьох разів поспіль. Отже, я навіть не уявляю як таке можливо - сім відшкірів. Це просто за межею добра і зла. Проте я не міг просто визнати свою поразку. Тому, взявши одну з галочок, я так само мітнув її у воду, намагаючись зробити цей так, щоб вона відскочила хоча б кілька разів.
- П'ять разів. - Вітхнув я. - Ну, теж непогано.
Для мене це було дійсно непогано. Можливо, це вплив спритності і удачі.
- Ха! Я кращий! - Згордів Кацукі.
- У бігу я тебе подолав, так що поки нічия, один-один. - Розбив я. - Але, якщо ти хочеш перемогти, давай перевіримо, хто далі стрибає!
- Я!
Якось інші діти були забуті хлопцем, він повністю зосередився на суперництві зі мною. Самі ж дрібні паразити не хотіли вставати між нами і навіть не намагалися здолати нас в якомусь черговому випробуванні.
До речі, в стрибках, природно, переміг я.
Почуваю себе як здоровий бородатий мужик, що хвалиться своєю силою перед дітьми в пісочниці.
Мабуть, тому я сам не бився в лідери компанії, залишивши роль заводили Бакугоу.
- А зараз ми гратимемо в героїв! - Безкомпромісно заявив Кацукі.
- Я буду Всемогутнім! - Тут же заявив один з хлопців.
- Ні, Всемогутній буду я. - Розбив Каччан. - Ти можеш бути Старателем.
- Тоді я буду Босаткою.
- А я завантажувач!
У деяких героїв досить дивні професійні псевдоніми.
- Ізуку, а ти будеш злодієм. – Переможно оскалився Кацуки.
- Зайнявшись на вершину, Герой глянув на цей прогнівливий світ, і серце його заповнилося темрявою. - З радістю прийняв я запропоновану роль. - Світ несправедливий. Одні народжуються сильними, інші слабкими, хтось багатий з народження, а дехто змушений жити в бідності. Я зруйную цей жахливий світ! Я зламаю ваші наївні ілюзії, герої! Ім'я мені Злодеус! Нападайте, і я кину вас в пучини відчаю! Уаха-ха-хо!
Гм, я трохи захопився.
Моє тіло стало легшим, а м’язи наповнили силу. Раптом, коли я прикидався картонним злодієм, то увійшов у героїчний режим. Значить це і так може працювати? А ще, схоже, довколишні якимось чином можуть відчути це. Тільки Кацукі безстрашно кинувся в бій, і я отримав це запрошення. Інші хлопці замерли в нерішучості, боячись нападати на мене. Пухлий підліза взагалі відступив на крок.
- Отримуй! Детроїтський удар! - Вигукнув Кацукі, наносячи прямо кулаком.
- Що це? - Продовжував я грати роль злочинців, підливаючи у свій тон більше зарозумілості.
Кулак Бакугоу був перехвалений, і несильно зтиснувши його руку, я не дозволив хлопцеві вирватися з мого хана. Але він і не збирався відступати, відразу ж вдаривши мене другою рукою. Я навіть не блокував його удар, дозволивши його маленькому кулачку вткнутися мені в бік.
- Всемогутній, схоже, ти ослаб. – Протягнув я. - Твої удари стали слабими, як у трирічної дитини. Тобі пора на пенсію, невдаха, залиш справу героїв молодим поколінням.
- Ах ти! - Змутився Кацуки. - Да я тебя!
Він намагався вирвати руку з мого хап, але не зміг. І замість цього, схопив мене за плече вільною рукою і підстрибнувши, вдарив коліном під дихом. Ось же дрібний драчун. Це ж тільки для мене його удари, наче комарі. Інші діти не мають такого захисту. Але нехай його батьки турбуються про це, я не збираюся виховувати його.
- Ха-ха-Ха, Всемогутній, адже ти повинен розуміти, що герої перемагають тільки в дурних історіях на телебаченні. Це можливо лише в справедливому світі. Але наш світ занадто старий і жорстокий для такої нісенітниці, справедливість - це просто ілюзія. Прийми реальність і здавайся!
- Заткнись Деку! Я тебе здолаю! - Вигукнув Кацукі.
- Эй! - Змутився вже я. - Ми ж домовлялися! Я не Деку, я Злодеус! Ні, я так не граю.
Моя гігієна розвіялася, і інші діти зітхнули з полегшенням. Гру завершено, але це було науство весело. Не очікував, що я настільки захоплююся дитячими іграми...
Пізніше, наші матері влаштували нас у один дитячий садок.
На той час я вже досяг десятого рівня і в мене відкрився другий досвід, яким я обрав швидкість. Сам я виглядав на шість років, хоча мені й чотирьох ще не було. Мої ж фізичні можливості вже вийшли за людські обмеження. Хіба що, в приступі істеричної сили дорослий тренований чоловік міг порівнятися зі мною. Отже, змагання з дітьми стали мені зовсім не цікавими. Я став ускладнювати свої тренування. Поки, правда, кількісно, а не якісно. Замість 50 віджимань - сто, потім двісті, триста. Я міг би і тисячу разів відтиснутися, але це було вже занадто нудно. Та і не так вже я поспішав з розвитком.
Взагалі, якби не ця ігрова система, я б ніколи не став приділяти стільки часу фізичним вправам. Але коли я побачив, як такі тренування стають мені в пригоді, то відчував сильну мотивацію.
А ще, я сам не помітив, як серйозно захопився всією цією геройською тематикою. Не тому, що того вимагав мій талант, а через інтерес.
Я навіть не пам'ятаю, коли почав дивитися телепередачі про роботу професійних героїв. За допомогою маминого комп’ютера я залежав від інших людей, які цікавилися мною. До того ж, хоча мені ще далеко до статевого дозрівання, я став відданим фанатом Діких Кошок. Це щойно сформована команда про-героїв. Чотири двадцятилітні героя — Мандалай, Піксібоб, Реґдолл і Тигр. Їхні костюми відповідають герійським прізвиськом. Мехові сапожки, рукавички у вигляді котячих лап, а також хвости, прикріплені до поясів. А хвости дуже рухомі. І якщо Тигр - це потужний мужицький чоловік, то інші троє — привабливі молоді дівчата. Якби мама дозволила мені завести кішку, я б взяв одну з них. Хоча, я не питав, звичайні коти мене не цікавлять. В минулому житті я тримав удома кота, так що мені відомо наскільки це смердюче і шкідливе створіння. Гадіт і ригає обов’язково на килим або в ліжко.
Але, повернемося до мого життя.
У дитячому садку я любив займатися фізкультурою та прогулянками, коли можна було потренуватися на подвір’ї. У будь - який час я брав участь у активній грі. Хоча мені допомагали різні завдання вихователя. Малювання, оріґамі та інші види спорту допомагали мені не в іграх, а у відтачуванні звичайної моторики. Хоча, через високий показник спритності моя координація і так була хорошою.
Коли ж нам було по чотири роки, в дитини Бакугоу пробудилась примха.
- Вау! Круто!
- Яка яскрава примха!
Діти і навіть вихователі були вражені.
Кацуки стояв з піднятими ладонами і милувався невеликим феєрверком у своїх руках. Його примха полягає в тому, що піт, який виділяється ладаном, досить вибуховий. І якщо зараз це схоже на вибух маленької петарди, то, підозрюючись, через 10 років він зможе імітувати вибухи гранат. Все ж таки, фактор причуди це особливість тіла. І причуда дитини так само відрізняється від примхи дорослого, як і фізичних параметрів. Я не знаю, чи потрапляє в це правило моя примха. Хоча, з часом я теж стаю сильнішою, вірно?
- Ха-ха! Деку! Моя примха крутіша за твою!
Ну, цього варто було очікувати.
- Та жодного разу. - Відоззвався я, підривши пальцем у вусі.
І отримав кулаком в ніс.
Тоді в кулакі Бакугоу стався невеликий вибух, що трохи посилило удар. Але, все одно...
- І це все?
- Придурок! - Розізлився хлопець.
Хмм, він вже і лаятися почав. Тим не менш, не зумівши вдарити мене зараз, він відступив, продовжую бурчати собі під ніс.
Кацуки ж, після пробудження примхи, дедалі рідше змагався зі мною, переключившись на твердження свого лідерства в групі хлопчиків. А його характер, раніше не блищаючий терпимістю, став по-справжньому вибухним. Його спілкування зі мною тепер обмежувалося тільки злою жорстокістю і бурчанням.
Одного разу я застав його за хуліганством.
- Та ти просто слабак! Невдаха! - Проголосував Кацукі, збивши хлопця на землю смачним ударом по обличчю.
І хоча прокачка героїзма вимагала від мене втручання, я хотів поспостерігати за розвитком ситуації. Кацуки грубий і жорстокий, але, при цьому він завжди мріяв стати героєм, а не злодієм.
- Простите. - Хникнув спляча дитина.
- Поверни мою картку! - Викрикнув пухкий хлопчик з маленькими диявольськими крилами.
Бакугоу грізно вдарив кулаком по відкритій долоні, створивши невеликий кольоровий вибух з густим чорним димом.
- Ось! - Побита дитина дістав з кишені картку із зображенням героя.
Я навіть впізнав цього персонажа. Це була Піксибоб! Краса-блондинка з зеленими очима. А це означає, що пухка безсумнівно хороший хлопець. І Кацукі молодець, якщо все владнав. Загалом, втручатися в ці сварки я не буду.