Розділ 398 – Hapty End (Часть 1).
Пройшло якийсь час. Деякі люди про це забули, а деякі все ще пам'ятали. Однак кожен з них бачив комету, що впала з неба.
Нічне небо осяяло червоним світлом, і люди зрозуміли, що незабаром прийде кінець усьому живому.
Це був судний день... І коли міф став реальністю, люди зрозуміли, що не в силах протистояти йому і повинні просто прийняти свою долю. У цей день дорослі стали такими ж немовлятами, як і селяни. Перед тим як знищити його, живі істоти просто опустили очі і боялися навіть побачити небо.
Аура визначних мечників? Магія чарівників 7-го Коло? Ці талановиті люди тренували все своє життя, стали звичайним сміттям. Люди нагадували кроликів, ведмедів і тигрів, які не могли протистояти лавинам, що насувається.
І тільки один маг кинувся назустріч цьому руйнуванню. Він, наче стародавній Ікар, що кидав виклик самому сонцю, злетів у небо і робив усе можливе для того, щоб запобігти руйнуванню.
Він вийшов за межі планети, бився з захисними функціями комети, зламав свій божественний клінок і страждав від жахливого впливу на всі п'ять відчуттів свого тіла. Тим не менш, він боровся до самого кінця. Він сам виступив проти цього ворога, так нічого нікому і не сказавши.
Чарівник продовжував стукати по поверхні сталевої комети, хоча результати були нульові. Він був схожий на яйце, який намагався розбити камінь... Зрештою, він був виснажений і переможений. А потім він ожив.
Як фенікс, який народився з попелу, він переміг знищення.
Дуже мало хто знав про це, тоді як більшість людей могли лише створювати припущення та здогади.
Проте, так чи інакше, один-єдиний чарівник врятував світ. Він повернув "завтра", яке не мало прийти.
Ті, хто були налаштовані скептично, і ті, що все зрозуміли... Всі вони мовчки дивилися на червоне небо і підривали від тривоги... Але через деякий час вони забули про сьогоднішні дні. Життя тривало. Як і вчора, сьогодні в цьому світі хтось помирав, а дехто народжувався.
***
Отже, з дня падіння метеорита пройшло шість місяців.
Дні продовжували текти, наче світ ніколи не був у кроку від цілковитого знищення. Боротьба між Теодором і сім’єю гріхом призвела до трансформації часів. Незважаючи на те, що кожен день був схожий на вчорашній, він ніс в собі щось нове.
Це не тільки загальна ситуація на західному континенті. Через те, що центральне Королівство Лайрон зазнало тотального спустошення між сусідніми державами почалася війна нервів. Оскільки його територія все ще кишіла неживою, важко було зайняти навіть її частину.
Однак після смерті Джерема землі Лайрону стали безхозними, і тому першими вирішили працювати кочівники, яким не вистачало проблем.
Потім до цього процесу підключилися і Солдун разом з Остіном, у яких через багатовікову посуху існувала гостра проблема сільського світу. Так чи інакше, одна з найбільших і найбільш родючих територій західного континенту втратила свого власника, а тому будь-який розумний правитель не відмовився б прибрати її до своїх рук. Отже, через кілька років після посухи Остін зміг відновити частину своєї національної сили, яка без жодного страху надала йому найвищу владу:
- Ми маємо право на третину!
Тим часом король Ельсід з Солдуна просто висміював їх. З його погляду це була абсолютно безпідставна вимога.
- Не смішіть мене. Саме наші елітні війська позбулися проблем, що залишилися в Лайроні. Якщо ви вирішите зайняти землю, яка б покладалась на вас, я дам вам можливість поїхати туди, де вже спочиває все зомбі.
Така декларація не залишала місця для компромісу. Слова Ельсіда цілком можна було розглядати як пряму загрозу, а тому Остін сильно розсердився і почав мобілізацію своєї армії з метою показати велич султана.
І ось, як тільки над центральною частиною континенту почали розростатися темні хмари війни, Мелтор люб'язно проінформував обидві держави:
- Ми вбили чорнокнижника, який знищив Королівство Лайрон. З якого дива ви, хлопці, ділите цю землю?
Цим абсурдним зауваженням були приголомшені всі центральні царства. Нехай вони й могли гинути силами один з одним, але тепершнє Королівство Мелтор було сильнішим за них. Королівство Мелтор мало двох магів 7-го Круга, Майстра Сіней Вежі та Матера Білої башти, а також чарівника 8-ого кола, майстра Червоної вежі, який успадкував гени дракона. Але перш за все, Мелтор мав найсильніший маг сучасності і старший Майстер Башен, Теодор Міллер. Не дивно, що інші країни протрималися б навіть кілька днів, якби Мелтор хотів негайно захопити весь західний континент.
Отже, війна була відмінена і навіть початись.
Однак на східному континенті ситуація дещо гірша. І це було наслідком набагато більшого спустошення, спричиненого Похоттю. Середина Імперії була в оточенні кількох держав і мала таку величезну територію, що Лайрон навіть не стояв поряд. Крім того, Мелтору було важче утримувати ці землі за тисячі кілометрів від них.
Звичайно, якщо б Теодор вирішив діяти напевно, він міг би знищити будь - які претенденти і відновити Середньовісну Імперію. Але якби він це зробив, то став би таким же диктаторами, як і будь - які інші диктатури, що з’являються в людській історії.
- Куди краще об'єднати залишки імперії з чією на чолі з Сютен-доджі і сформувати союз.
Він мав на меті створити дипломатичну державу, яка мала б стати сильною перед сильними і слабкими. Якби вони виявили, що у них є здатність придушувати всіх інших, то темпи росту в інші країни були б значно зменшені. Отже, набагато ефективніше було вдавати, що не домагається сил зайняти околиці, щоб задовольнити пожадливість хижаків і дозволити іншим прогресувати.
Зрештою план Теодора виявився досить ефективним. Нове Серединачне Королівство, засноване навколо родини Танцуючих Фей Лі, зайняло майже половину своєї колишньої території.
- Ситуація на східному континенті все ще нестабільна, але...
Проте Теодор був змушений піти, не побачивши кінцевих результатів. А причиною цього було щось набагато серйозніше, ніж відновлення миру в сім’ї.
Одним просторовим рухом він подолав море і перемістився на інший континент. Він знав, що не може витрачати ні секунди.
Топ, топ...
І ось, через півхвилину звук його кроків був почутий кимось, хто знаходився по інший бік шляху. А потім цей хтось подивився на людини, що наближається, з дуже засмученим виразом обличчя.
- Ти спізнився, душня. Вероніка, поцілувавши його в щічку більше ніж на годину. Вона була другою людиною в Мелторі та Майстра Красної Вежі. І сьогодні її волосся сяяло ще яскравіше, ніж зазвичай, а настрій було як ніколи м'яким.
- Напевно, на східному континенті багато роботи? Інакше ти б не спізнився, — прошепотіла дівчина.
– Так... До того ж мені потрібно було відвідати ще одне місце, — кисло усміхнувшись, відповів Тео.
- Невже воно було настільки важливим?
- Відносно. Все добре, Ніко, тобі не потрібно хвилюватися.
- Те ж саме ти говорив і перед падінням комети. Наступного разу, коли зберешся стрибнути назустріч чомусь смертельному, хоча б попередь.
- Обов'язково...
Коли Теодор Міллер увійшов в Акашські записи, щоб зупинити гнів, його душа знищилася. Проблема полягала в тому, що Вероніка була пов'язана з його душею. І коли Теодор перестав існувати, серце Майстра Красної Вежі також зупинилося. Навіть контракт одного з Семи гріхів був автоматично розірваний, і тому Вероніка не могла отримати певного пошкодження.
Навіть тепер ці спогади були шоковані. Якби не життєздатність драконів Вероніки і швидка реакція Теодора, вона б просто померла.
Безглуздо було б врятувати світ, але через власну нерозсудливість втратити одного з тих, кого він любив... Отже, температура її тіла, яку він з запізненням відчув, тепер стала для нього ще ціннішою.
- Я дійсно запізнився? - Витрусивши з голови зайві думки, запитав Тео.
— Ну, за моїми мірками, - посміхнувшись і погладивши його в голові, відповіла Вероніка, — якби той старий все ще був живий, він би точно захотів зламати тобі всі ребра.
– ... І не тільки він. Як там Сильвія?
- Вона в порядку. Її трохи захорудить, але це нормально.
- Зрозуміло... - З полегшенням випорожнювся Тео, після чого плюхнувся на стілець. На його обличчі не було такого виразу, навіть коли він мав справу з драконом, демоном і навіть з гнівом.
- Эй-эй, зберись. Ти виглядаєш так, наче одержимий злим духом. Інші можуть неправильно зрозуміти, — підтримала його Вероніка.
- Ух-х... Знаю... Але я не можу це контролювати.
"Це" разюче відрізнялося від усіх випробувань Теодора.
- Мені важко.
Важко було повірити, що кожен з батьків пережив щось подібне принаймні раз або кілька. Протистояти явному ворогу було набагато легше. Теодор навіть не міг уявити, наскільки важко сидіти по тій стороні цих поганих дверей і чекати. Він не відчував такого жаху навіть у битві з Гордовинею. Він не здався, навіть якщо б боровся з гнівом. Отже, сьогодні у нього вперше з'явилося відчуття цілковитої безпорадності.
І в цей момент...
Скр-р-рип.
Двері, де лежала Сильвія, відчинилися.
- Акх!
Вийшовши назовні маг-медик побачив двох майстрів і відразу ж вклонився. Проте Тео негайно помахнув рукою, закликаючи його стримуватися від усіх формальностей, і в розпачі запитав:
- Сильвіє! Як вона? Щось не так?
Маг-медика був трохи здивований подібним видом Теодора Міллера. Під час батькової реакції можна було побачити скрізь, але він думав, що у Старшого Майстра Башен буде більше спокою і уривків, проте... Його передбачення виявилися неправильними. Перегляд Теодора відрізнявся від очікуваного, що змусило мага-медика посміхнутися. І що з того, що Теодор Міллер був найсильнішим чарівником?
Перш за все він був чоловіком і батьком.
- Не хвилюйтеся. Вона трохи втомилася, але все в порядку. И... Ви повинні почути це від самої пані Сильвії.
- Д-да... - Почервонівши, відповів Тео, — Дякую за вашу роботу. Тоді... Ника?
- Я почекаю небагато. Ви обидва повинні провести якийсь час разом.
- Дякую, Ніко...
Завдяки підтримці Вероніки Теодор пішов до палати Сильвії з мужністю. Йому потрібно було зробити лише кілька кроків, але це було схоже на шлях в протилежний кінець всесвіту.
- Тео, ти прийшов ... — Вона привітала його на широкому ліжку Сильвія і тримала в руках білу ковдру.
- Сильвія.
– Да.
Його язик ледве ворушився. Отже, Теодор мовчки зробив крок вперед, а потім ще два. Коли акушерка зрозуміла, що в неї на серці, то відступила назад і тому у ліжку залишилося лише двоє. Тоді Теодор зупинився і почав чекати на слова Сильвії. Її обличчя було трохи блідіше звичайного, але на її устах цвела прекрасна усмішка.
— Тео, — сказала дівчина, показуючи йому злегка ковдру - одягнечку — це наша дитина.
– ... Ах.
Не дивно, що дитина була вродлива. Зрештою, як і кожне новонароджене дитя, він був злегка зморшуватим та розмальованим. Але все відразу розмилося перед очима Теодора. На його очах з'явилися сльози, яких не було вже багато років. І нехай у нього не було слів, він просто обняв дитину своїми тремтячими руками і злегка притиснув до себе.
"А-а..."
Коли він побачив дитину, яка вспадкувала його кров і кров Сильвії, то думав, що вона народилася сама. Теодор боявся цього моменту. Він знав, що людей, яких він повинен захищати, буде ще більше. Тому тягар на його плечах також мав збільшитися.
Проте Теодор забув про всі свої жалості.
– ... Простите... - Теодор звернувся до лікаря, заваріть Сильвії чай з цього листа.
– С-Старший Майстра Башен... Але ж ...
Навіть якщо Теодор був Старшим Майстром Башен, мед-персоналу заборонялося давати нові ліки, які могли б надати невідомий ефект.
Отже, Тео лише посміхнувся і сказав:
- Він з світового дерева.
- Кхек!
- Покваптеся. Його сила швидко слабшає.
- П-понял!
Маг-медик рушив заварювати чай, в той час як Теодор з любов'ю подивився на свою дитину. Його тіло було настільки крихітним, що могло просто зламатися від першого дотику. Отже, Теодор з великим трудом показав бажання обійняти свою дочку настільки сильно, наскільки це було можливо.
- Відкрий ротик, — прошепотів Тео, піднісся вказовий палець до губ дитини.
Тео не спізнився б, якби прибув до намету пряміком з східного континенту. Але причина, чому його вважали запізнілим, полягала в отриманні « цього».
А потім в ротик дитини впала кілька крапель прозорої рідини. Їх було зовсім трохи, але навіть така кількість з точки зору ельфів була просто величезним.
Їм було дуже важко витягнути сік з ледь відновленого світового дерева, оскільки ельфи вважали його своїм предком.
Дитина, яка отримала кілька крапель соку, мала вирости як улюблений елемент і дух. Теодор почав думати, що колір шкіри дитини трохи покращився.
Тим часом Сільвія, яка спостерігала за цим процесом, гукнула його і простягла руки.
- Тео.
Продавши своє жаль, Теодор віддав дитину матері. Тоді Сильвія поцілувала голову сплячої дитини і подивилася на свого чоловіка своїми глибокими очима. Її погляд був куди більш люблячим, ніж пристрасним. Це, безумовно, був погляд "матері".
- Якщо ти вже думав про ім'я, то не міг би назвати його?
- Ухм...
У нього дійсно був один варіант. Не було перебільшенням сказати, що цей чоловік також вніс свій внесок у життя і перемогу Теодора Міллера. І, якщо можливо, Теодор хоче закінчити своє весілля за допомогою кількох весільних ударів. Ні, можливо цей старий просто сміявся б і плакав...
Це був приємний старий, який завжди висміював свій власний вік. Це був чоловік, який мав чудову білу бороду і велику палицю.
Це був Бланделл Адрункус, на честь якого Тео і хотів назвати свою дитину.
- Аделлія.
Це стало очевидним для Сильвії відразу ж, як тільки вона почула його.
Отже, на якесь митеньке очі дівчини трохи розширилися, а потім вона яскраво посміхнулася і відповіла:
- Це добре ім'я.