Розділ 370 — Вибір і відповідальність (Часть 3).
Фшу-у-Ух...
Це був дивний пейзаж. Земля була висушена, наче від тривалої посухи, а незліченні шматки деревного вугілля витікали якийсь неприродний запах. Мутні димки, що піднімаються з розігрітого ґрунту, і спека, яка може розтопити каміння, наче звичайна олія, лише додавали цьому живопису жах та сюрреалістичність.
« Можливо, десь поблизу відбулося виверження вулкана? » — запитав би випадковий свідок цього видовища. Ні, все було набагато гірше.
- Ухм-м...
Перш за все треба було звернути увагу на форму, яка стояла в центрі цього киплячого пекла. Від одного тільки перебування в цьому місці навіть крижаною голем розтанув би за лічені хвилини, але ця красива жінка продовжувала спокійно стояти без відчуття жодного дискомфорту.
- Гаразд, начебто чисто... - Пробурмотала Вероніка. Тепер вона була впевнена, що в окрузі більше не залишилося жодного мутанта.
Вероніка вирушила супроводжувати тих, хто вижив у гори Бекун. Майстер Красної Вежі не звикла до такого поняття, як « надання охорони », тому вирішила діяти у своєму стилі. Однак ефективність обраного ним методу була надзвичайно високою. Все, що їй потрібно було робити - це рухатися на крок попереду головної групи і позбуватися мутантів.
Вероніка вважала себе лобовим зіткненням, але її здатність швидко пересуватися разом з гнітючою вогненною силою робить це справжнім страшним партизаном.
- Атакувати з неба, а потім тікати з такою швидкістю, яку неможливо буде відтворити. Це виграшна стратегія проти більшості противників.
Вероніка часто користувалася цією тактикою, щоб зв’язати руки імперської армії. Навіть майстри меча не могли наздогнати її.
Вона не просто отримала ім’я « Вогненна відьма», знищивши своїми бомбардувальними бомбардувальниками незліченну кількість Імперських перевезень товаром. Ці монстри були нічим, порівняно з лицарями Імперії Андрасу. У них не було тактичних здібностей чи здатності виходити з несподіваних ситуацій.
- Іноді з'являються і сильні монстри, але... Їхня сила просто безсила.
Вони були настільки тупими, що переслідували її протягом десятків кілометрів. Втративши всю свою силу на цю погоню і втрати здатності битися, вони ставали легкою здобиччю. Ну а ті монстри, які були пристосовані до високошвидкісного польоту, потрапляли в заздалегідь приготовані Веронікою пастки. Таким чином, всього за три дні вона вбила десятки тисяч мутантів.
Фжух.
Як тільки вона повернулася до місця, де її чекали ті, хто вижив, люди відразу встали і почали збирати свої речі.
- З поверненням. Як справи на фронті? - Повів її монах, який цілу ніч провів за чергуванням.
– Месність зачищена. Близько сотні втікло, але ти ж зможеш впоратися з ними, вірно?
- Це не проблема. Ти повернешся до свого чоловіка? — запитав Тьрун, застрибнувши на східний кінь.
- Гей! Мій чоловік сам до мене повернеться! Ти що, вирішив поздіятися наді мною, а? - Не здавшись, вигукнула Вероніка.
- Ху-ху, не гнівайся. Я так говорю тільки тому, що ви разом добре дивитесь, — загорнувши руки і розсміявся Терун.
- Справді? Тоді, гаразд...
- Дякую, що допомогла нам, — похитавшись і щиро подякував її Терун.
Теодор, Вероніка та Сильвія — якби не ці троє людей, які вижили б просто не було. Терун не знав, що їх пов’язує зі східним континентом. Але він пообіцяв собі: одного дня вони повернуться до своєї незаслуженої ласки.
І ось, коли вони розмовляли, залишилися в живих почали рухатися вперед.
- Що ж, ми повинні йти. У тебе ще є, що сказати мені?
– Хм... А, так, — трохи захитаючись, проговорила Вероніка, - як тільки ви прибудете в гори Бекун, передай їм ось що. Від імені Теодора Міллера.
- Що?
– Итак...
Історія була не довгою, а тому, що Вероніка передала слова Теодора, Терун кивнув і розгорнувся. Потрібно було всього день або два, щоб її повідомлення дійшло до вуха Орти. Вероніки закінчили це завдання, тому вона мовчки провела поглядом процесію, поки та не закрилася над горизонтом.
- А, щось наближається - через якийсь час проговорила Майстер Червоної Вежі і відчула ознаки космічного руху.
Фжух!
І не дивно, що біля неї з'явилося двоє людей, вкритих золотом.
- Тео!
Завдяки контракту Вероніка знала, що він у безпеці, але все одно була рада бачити його обличчя. Вона збиралася стрибнути в обійми Теодора, але тієї ж секунди була змушена зупинитися, оскільки біля Теодору стояв пасажир.
– ... М-Мастер Красної Вежі.
Чому Сільвія дивилася на неї мокрими і тремтячими від провини очима?
І ось, коли Вероніка побачила Сільвію, як вона живе на Теодорі, їй важко стояти на своїх гумових ногах. Вона все зрозуміла і розсміялася:
– Ха-ха.
Явно тлумачивши її сміх по-своєму, Сильвія порядку напружилася.
— Я знала, що одного дня це станеться, підморгнувши Теодору і проговорила Вероніка. Після цього я змінила погляд на Сілвію, яка була прищеплена до його грудей.
Червоний і срібний...
Синій і золотий...
Дві прекрасні жінки, що втілюють контрастні кольори, дивилися одне на одного.
- Так чи інакше, хіба ми не повинні організувати ієрархію?
- А?
– Итак... Коли поруч не буде чужих вух, ти будеш звертатися до мене « старша сестра».
- Ч-що... - Смощено пробурмотіла Сильвія.
- Ти. Ти навмисно не використала цілющу магію? Спочатку я подумала, що ти старомодна, але це навіть мило, дивлячись на ноги Сильвії, прошепотіла Вероніка.
- Ах, та ч-що...
- Ти вже достатньо зріла, щоб не бути дитиною. Я з нетерпінням чекаю твого майбутнього. І сподіваюся, що твоє обличчя буде таким же, як і зараз, — додала Вероніка, поплескавши Сильвію по обличчю, від чого та ж залилася фарбою.
Коли Теодор побачив ці стосунки, які складалися більш м’яко, ніж очікувалось, він пригадав давно забутий факт.
Вероніка була набагато старшою, ніж виглядала. Крім того, в ній текла кров червоних драконів, які відрізнялися від людей у такому розумінні як "любов". Тому Вероніка була більш гнучкою щодо старих уявлень про секс.
- Тео.
Після того як Сильвія розтанула від кількох слів і дій, Вероніка підійшла до Теодора й тихенько сказала:
- Покажи мені, що сталося.
- О, так.
Щось подібне можна було тільки з нею. Отже, Теодор закрив очі і в межах існуючого між ними контракту відправив Вероніку історію про те, що сталося за останні кілька днів. Коли Вероніка почала вивчати її вміст, вона зморщилася і нахмурилась.
– Хрм, ось, значить, як. Отже, що ти збираєшся робити?
- Як тільки ми повернемо Сильвію в королівстві, нам потрібно приєднатися до допоміжних сил у Японії і почати штурм палацу. Похоть вже скінчила його підкріплення...
- Ха, — посміхнулася Вероніка, ткнувши його локтем в бік.
- Що таке?
- Думаю, це далеко не все. З огляду на свій характер, ти не будеш діяти відповідно до своїх побажань. Ти щось придумав? Розкажи мені!
— Побачимо, — дивно посміхнувся Теодор.
І відповідь була не позитивною, і це не від'ємна. Від чого Вероніка відразу розсміялася. У Тео надто вже був підозрілий вираз обличчя. Але оскільки він не міг їй про це розповісти, то мала бути своя причина. І цього було достатньо, щоб вона зрозуміла: фундамент вже закладений.
Сам же Теодор відвернувся від віроніки, що мала силу змінитись. В будь-якій історії вигравав той, хто сміявся останнім.
***
З того дня східний континент почав змінюватися з невловимою швидкістю. Завдяки роботі Похоті він просто кидав різними мутантами, а ті, хто не був порушений її містичною силою, були змушені відбиватися від півчищ голодних монстрів. Люди зрозуміли, що єдиний спосіб вижити — це об’єднатися. До них приєдналися шамани, які ховаються в горах і навіть відлюдники-монахі, не забували про те, що таке честь.
Звичайно, були й окремі групи, кожен з яких виконував свою власну роботу.
- Південна армія під командуванням Нобуцуна прибула, донеслася до чуток Теодора Міллера.
Стратегія Сеймея полягала в тому, щоб просунутися на південь і об'єднати сили у заздалегідь умовленій точці. Це і зробив Камідзумі Нобуцуна зі своїми найближчими родичами. У цьому процесі вони понесли певні втрати, але завдяки Сузуці та Семею більшість з них змогли зцілити.
- Гра-ха-га-хо! Північна армія і я, Сютен-додзі, готові продовжувати веселощі!
Невдовзі після південної армії на вершині гори з’явилася і північна. Покритий кров'ю і ранами, жахливий Сютен-додзі виглядав набагато більш живим, ніж під час їхнього першого зустрічі. Він жив, щоб боротися і померти в бою. Тому для нього останні кілька днів були приємнішими, ніж тисячі років, проведених у ув'язненні на самотній горі.
- А де Цутігумо? Щось я не бачу його.
- Ах, так... Він помер. Той лорд виявився досить сильним. Вони пішли з цього світу разом, а тому я не сумую за ним.
– ... Ясно.
Насправді, такий спосіб мислення був не тільки у раси "Вони". Не заперечив і Денґу, кивнувши головою. Для окаїв не було великої різниці між життям і смертю.
Отже, Теодор оглянув очі присутніх і коротко описав ситуацію:
- Два західних лорда втекли в центральний замок, а ще одного пропустив я. Це означає, що в Геонгуні є принаймні три святі істоти.
Ця помилка не була фатальною. Зрештою, присутність такої сили не мала сильно вплинути на загальні захисні можливості центрального замку. Можливості принца контролювати мутантів могла бути досить важкою, але бойових здібностей монстрів було недостатньо, щоб ця проблема була переведена у категорії "серйозних".
Так чи інакше, їхня головна мета полягала в пробуванні до Ґіонгуна.
Фшух!
І ось, як тільки Теодор дійшов такого висновку, повітря освітлювало просторий рух.
А потім до нього дійшли знайомі голоси.
- Тео! Цей виродок раптово з’явився і навіть нічого не пояснив!
– ... Я трохи збентежена, але рада, що ми не надто пізно.
Рендольф і Тітанія, бойові співрабники Теодора, яких він залишив у Мелторі, знову приєдналися до нього. Вони обидва виглядали трохи незадоволеними відсутністю детальної інформації, але не турбувалися можливою небезпекою. Отже, причини для перемоги в цій війні зросли ще на одну.
Після цього Теодор з радістю усміхнувся і подякував за їхню допомогу. У відповідь Рендольф лише хмикнув, в той час як Титані з усмішкою прийняла вибачення. А потім...
- Ум?
– Э-э-е!?
- Що за...?
Усі присутні відразу перейшли в бойовий режим, щоб відчути велику магічну силу над головами. Це було схоже на те, ніби саме небо вирішило впасти на них. А потім з'явилися дві великі тіні, яким був здивований навіть Теодор.
– ... Не думав, що ви прийдете.
Він дійсно не знав, що змусило їх прийти на Східний Континент, коли їхні рани досі не вилікувались.
- Ми прийшли не для того, щоб допомогти тобі. Не зазнавайся, чоловік.
- Ху-ху, ми не зможемо надати тобі велику допомогу. Але будь ласка, користуйтеся нами правильно.
Дракон із червоного клана, Брасматі та дракон з Зеленого роду, Ерукус.
Дракони, з якими Теодор познайомився під час битви з Ленею, тепер стояли прямо перед ним і дивилися на Тео своїми золотими очима.
Тож, щиро втішившись їхнім відкриттям, Теодор пообіцяв собі: « Тепер я просто мушу перемогти".