Розділ 340 — Невисловлені землі (Часть 1).
Границя Королівства Солдун. Найпівденніша частина центрального континенту.
Вшу-ух!
Коли спалах світла засяяла місцевість, на землі з’явилися тіні кількох людей.
Це була масова телепортація. Теодор і його група перемістилися сюди пряміком з столиці Мелтора, подолавши майже половину континенту. Навіть Теодор Міллер не міг вільно подорожувати на такі відстані, але завдяки допоміжним об’єктам Башен Магії було можливо зробити такий політ.
« Коли я повернуся, мені потрібно буде ще попрацювати над цим, але... Хіба це не набагато швидше?»
Магія справді була зручним інструментом для подорожей. Відстань, на якій пішохід пішло б кілька місяців, а в кареті — декілька тижнів, була подолана лише за кілька хвилин. У Епоху міфів існували простори, які сполучали весь континент. Але навіть тоді чарівники могли використовувати масову телепортацію на такі відстані.
Тоді Теодор перестав думати про результати своєї роботи і побачив, що він « дивиться... Як там мої компаніони?»
Навіть найдосвідченішим чарівникам не вдавалося до кінця подолати побічні ефекти використання просторової магії. Чим більше була відстань, покрита просторовим переміщенням, тим сильніше були симптоми нудоти і запаморочення.
- Уф... Уф-уфе...
- Просто жахливо. Ти, звичайно, попереджав про це, але... - Похитав головою Рендольф, якому ніяк не вдавалося відновити рівновагу в той час як поближча Титанія судомно вдихала повітря. Незважаючи на її найвищий опір до магії, Теодору вдалося телепортувати її, а тому і наслідки для ельфійки були набагато серйознішими.
Коли Тео сказав їй, що ельфійка не може навіть піднятися на ноги, то він відповів:
- Не поспішай. Просто посидь якийсь час. Прості нудоти — це не те, що лікується за допомогою магів чи зілля.
Все було так, як він і сказав. Майстер Білої Вежі, Орта, навіть намагався використати цей побічний ефект як частину своєї атакуючої магії. На відміну від звичайної нудоти, спричиненої запамороченням або отруєнням, просторова туга виникла внаслідок зміни сприйняття людиною його простору. Це був побічний ефект, викликаний миттєвим переміщенням в інше місце, що і призводило до цього « необ’ясного відчуття ».
Хоча Теодор намагався полегшити ці наслідки, просторова нудота впливала на почуття навіть самого заклинача. Проте, ремісники мали найвищу швидкість відновлення, а після кількох збиток їх справу пішло на поправку.
Невдовзі Тео оглянув двох осіб і побачив, що їхнє становище знову було нормальним.
- Давайте востаннє перевіримо нашу екіпіровку і будемо висуватися. Як тільки ми зайдемо на болота, потрібно буде зберігати максимальну концентрацію.
Рендольф і Титанія ще раз уважно оглядали своє спорядження, до числа якого входив цілий магічний сувої для особливих ситуацій, а також зілля для детоксикації отруйних болота.
В який раз зловивши себе на думку, що все це добро коштує кілька тисяч золотих, Рендольф не втримався і присвиснув:
- Хіба я не зможу купити собі маєток або навіть ціле місто, якщо продам все, що на мене одягне?
- А якщо ти зіткнешся з Титанією, то зможеш стати королем будь-яких віддалених земель - посміхнувся Теодор.
- Справді.
Звичайно ж, все це було сказано жартома, але і частка істини тут також була. Рендольф відчував себе трохи обтяженим цінністю всіх цих артефакцій, які йому були видані. Нехай він і отримав двірський титул, але в глибині душі Рендольф все ще залишався найманцем, який знав ціну кожної заробленої монети.
- Км-кхм. До речі, я не думав, що ми підемо всього лише втрьох. Я був готовий посперечатися, що з нами буде або сестренка, чи та дівчинка, — змінив тему Рендольф.
– ... Тоді б сила Мелтора зменшилась більш ніж наполовину.
Майстер Жовтої Вежі, Парагранум, не відкривав своєї справжньої сили і ідентичності. Ось чому захист Мелтора залежав від інших майстрів Башен. Було б безглуздо нападати на Мелтор, у якого був заключений договір про ненапад з Королівством Андрас і союз із Ельфхаймом. Проте маги завжди вправляли найгірший сценарій.
Але Рендольф мав власний погляд на це.
- Хм, я думав, що сестрёнка піде за тобою в будь-якому випадку.
- Що?
- Та ні, нічого. Коли прийде час, ти сам все зрозумієш.
- ...?
Теодор не мав наміру втупитися на Рендольфа, але найманець просто відвернувся, тим самим показуючи, що більше не хоче говорити на цю тему. Щодо Титанії, то вона весь час слухала їхню розмову і часто похитала головою.
А потім Теодор зрозумів, що час марнується.
- Давай висуваємося. До болота трохи менше години, але тут монстри нам навряд чи зустрінуться.
- Добре, йдемо.
- Сподіваюся, воно не настільки смердюче, як всі кажуть.
Троє компаньонів одночасно піднялися на ноги і пішли в бік невідомих земель, де люди вважались нещасними відвідувачами з давніх - давен.
***
Незабаром група досягла свого місця призначення. Як і очікував Теодор, на це їм потрібно було трохи більше ніж півгодини.
Це була їхня перша зустріч з горезвісним болотом.
- Це місце справді викликає тривогу.
Зелений колір зазвичай вважався кольором життя. Однак це зелене болото не витіснило рівну силу. Якби Теодору довелося б описати це місце двома словами, він би назвав його «гнилою топ’ю».
Це місце стало отруйним, на якому ніколи б не вижило жодної звичайної істоти. Кожен стебла рідкої рослинності і навіть падаючі листя були просочені отрутою, а єдиними мешканцями цієї топі були монстри.
– ... Н-ніколи б не подумала, що у світі існує таке жахливе місце — здригнувшись пробурмотія. Болото викликало у неї справжнє огиду навіть незважаючи на те, що вона була вищим ельфом, які славилися своєю зв'язком з природою.
Цвіт, листя і гілки були переповнені отрутою. Це був світ, де загроза в собі нело все. Але найважливіше питання полягало в тому, чому протягом тисячоліть його існування не змінилося. Після деякої невідповідності Теодор прошепотів:
- Мітра, можеш з'явитися на пару секунд?
- Хонь! Ось вона я! - відразу ж почувся веселий голос дівчини, яка вискочила прямо з-під землі.
- Так, так, гарна робота.
Стоячи в Y-подібній позі Мітра подивилася на Тео з піднесеним виразом обличчя. Навіть якщо вона виросла, її поведінка залишилась такою ж милою і задоброю. Теодор погладив її в голову і вказав на болоту. Якби вони могли прокласти собі шлях, використовуючи її силою, то дослідження болота пішло б набагато простіше, ніж передбачалося.
- Мітра, ти можеш контролювати рослини в цьому болоті?
- Гень? Я спробую, — відповіла Мітра, після чого підійшла до топки землі і витягнула перед собою руки, - Оо? Хонь. Уху-ху-хунь. Хонь? Хо-о-ой?
Видавши кілька незрозумілих звуків і показавши декілька слів мовою жестів, дівчина підійшла до Тео. Це було дуже незвичний вираз як для її невинного обличчя.
- Тео! Ці хлопці якісь дивні!
- Це як?
- Те, що вони кажуть, не має ніякого сенсу! Я нічого не розумію! Ми наче розмовляємо різними мовами!
Теодор знав, що приблизно так все і буде. Південні болота були місцем, де матеріальний світ перетинався з іншими вимірами, а в кількох його частинах перебувала якась зловісна енергія. З огляду на це місцева рослинність вже не була частиною цього матеріального світу, а тому й сила Мітри на неї не впливала.
У всякому разі, навіть стародавні духи не могли втручатися в природу інших вимірів.
- Дякую. Тоді побачимося пізніше.
- Хонь! - Мітра відповіла, після чого повернулася в землю.
- Нічого не поробиш. Давайте зайдемо всередину, — звернувся до своїх компаньйонів Теодор.
Увійшовши в болото ззовні, неможливо було тільки увійти всередину. Якщо навіть три майстри не зможуть пройти крізь цей смердючий і туманний простір, то це не зможе зробити ніхто. Принаймні в цю епоху.
Чавк... Чавк...
Під ногами була липка шипка, так і норова засмоктати супутників хоча б по щиколотці. Однак після того, як Теодор залив поверхню магії льоду, вони просувалися вперед. Правда, для цього йому довелося подолати бажання випалити тут все Адським Пламенем. Якби він був Веронікою, то напевно так і зробив би. Коли Теодор подумав про це, то розсміявся і потім оглянувся по сторонах.
Болото було огидним, гнилим і неприємно пахне. У ньому було неприємно абсолютно все.
« Це лише край... Але навіть тут нам може хтось зустрітися."
І все ж Теодор не міг бути в цьому впевнений, адже він був дуже обережним.
Один крок, два кроки, десять кроків, сто кроків...
Теодор раптово зупинився, занурившись у болото. Поки що їм не зустрівся жодного монстра.
- Дивно, — пробурмотів Тео.
Двоє чоловіків, які слідували за ним, також зупинилися і прислухались до кожного шеху.
- Ні крику, ні рову, ані чиї-небудь слідів... Невже всі монстри пішли до Солдун...?
– ... Теодор.
- Хм?
- Тут щось не так.
Теодор обернувся назад і побачив, що Рендольф та Титанія наскрізені потім.
- Ти відчуваєш це? У мене виходить протистояти цьому почуттю, але якщо я розслаблюся хоча б на секунду, то відразу розвернусь назад, — сказав Рендольф.
- Що саме ти відчуваєш?
- Це відчуття... Важко описати словами, я відчуваю, що не мушу туди йти. Ноги ніби самі хочуть повернути і якомога швидше залишити це місце. До речі, ця дівчина, очевидно, відчуває те ж саме.
- Духи збираються залишити мене. « Це» не має великого впливу на Героса, а інші духи бояться, — опудко підтвердила Титанія.
- Ясно.
Теодор уже здогадався про причину цього. Їхня відмова йти вперед була викликана страхом Дракона, тоді як сам Теодор був несприйнятливим до цього ефекту через нинішній всередині нього крові Аквіло. Ось чому він не відчував ніякого тиску.
« Я повинен стежити за їхнім станом»
Це не було схоже на прямий напад, але поки група буде залишатися в зоні дії страху Дракона, її психічний стан продовжить погіршення. Потребунок розумової сили було великою змінною на полі бою, а тому, якщо Теодор прийме якесь безглузде рішення, то це може серйозно зашкодити або навіть знищити Рендольфа і Титанію.
Але була ще одна велика проблема, куди більша за психічний стан.
- Відтепер будьте готові до всього.
- Хм?
- Що це означає?
Рендольф і Титанія намагалися дізнатися, що Теодор має на увазі, але сам чаклун не спускав очей з вкритого туманом болота.
- З огляду на ці обставини, в болоті повинні були залишитися лише ті монстри, які могли б жити під таким тиском.
Існування, яке може чинити опір страху дракона, насправді заслуговувало того, щоб називати себе монстрами. І один з них не змусив себе чекати.
Бу-дум! Бу-дум!
Коли земля затремтіла, то трійці швидко зрозуміли, що це не є природним явищем. І оскільки, якщо говорити про можливу вагу монстра, то в класифікації Теодора було не більше десяти істот, які могли на такий вплив.
Тож не дивно, що створіння виглядало більш гідно.
- Циклоп! Вони ж не живуть у болоті! - Здивована Титанія.
Тим часом Теодор помітив щось дивне. На відміну від звичайних циклопів, у цього монстра була ясна шкіра і палаюче червоне око. Крім того, це червоне дерево не було спричинене сильними емоціями.
– ... Магічне око? - Пробурмотів Тео, на мгновці замірів на місці.
І саме в той момент, коли він перестав рухатися ...
Фьу-ву-у!
Сильний циклоп загорівся, наче лава, і вислизнув з себе сліпучий промінь світла.