Розділ 335 — Обітниця (Часть 2).
Кінець 15-ої книги.
Незважаючи на те, що сонце вже опустилося за небосвод, в лісі було надзвичайно шумно. Тому новина про фестивалю, яка поширилась по цілому Великому лісі, стала причиною цього. Ельфхайм запросив на святкування усіх: своїх власних жителів, ентів з дріадами і навіть людей.
Незважаючи на те, що проведення подібного заходу всього через кілька днів після закінчення великої битви здавалося дуже дивним вирішенням, так було тільки з людського погляду. Мешканці Великого Лісу хотіли віддати честь героям і помолитися за тих, хто загинув.
Незабаром увесь Великий ліс заповнився радісними піснями друїдів, огидною ходьбою ентян, приємними мелодіями і веселими голосами.
Особливу площу, яка була під землею світового дерева, було заселено.
- А зараз пропоную тост за нашого друга, Теодора Міллера! — Піднявши дерев’яну чашу, проголосив Алукард, - Ура!
Разом з усіма іншими Тео підняв свою власну чашу і посміхнувся. Фактично тост не входив у звичаї ельфів. Однак вони перейняли цю звичку, коли побачили, як Тео час від часу чокається з Веронікою.
Ось чому люди тут напивались набагато швидше, ніж зазвичай, оскільки вживають алкоголь у відмінному від звичного темпу.
І це раптове поширення шкідливих звичок змусило Теодора почуватися незручно.
- Ік!
А головна жертва цього процесу сиділа зліва від нього.
- Елленя, ти не забагато п'єш?
- Ах, ні... Все в порядку, ик!
- Я переживаю, щоб тобі не стало погано...
Її шкіра розмальовувалася, а язик заплітався. Проте її погляд був досить тверезий, а тому Тео вирішив повірити своїй дружині на слово.
Проте його сучасним співпадником була не тільки Елленоя.
- Ей, чудовий молодий чоловік, пропоную ще по одній!
- Чому ти так мене називаєш? Ти виглядаєш набагато молодшим за мене.
Вищий ельф Аліса була схожа на дівчину в пізніх підліткових роках, а тому ці слова викликали у неї широку посмішку.
Кожна жінка, незалежно від раси, любила казати, що виглядає молодо. Особливо вищим ельфам, які жили сотні років і навіть тисячі.
- Що? Ти не хочеш зі мною випити? - Піднімай до губ пляшку, продовжувала наполегливувати Аліса.
- Ні-ні, що ти, – здався Теодор і на милість переможця випив ще одну чашу алкоголю. Але не встиг він подолати цю гору, як перед ним виросла ще одна у вигляді Люмії з черговою пляшкою міцного вина. Теодор думав, що Люмія була зрілою і надійною жінкою. Тому він відчував себе відданим.
Сама ж Люмія винна усміхнулась і простягнувши в його бік чашу свою, сказала:
- Давай вип'ємо за те, щоб усі наші проблеми, через які ми пройшли, виявилися останніми.
– Так...
На цій вечірці Тео випив куди більше середньостатистичного чоловіка, а тому відчував, як його обличчя прямо-таки горить. Він вважав алкогольні напої набагато міцнішими. На даний момент йому довелося осушити вже кілька пляшок вина і, незважаючи на всі свої спроби зменшити дозу споживання, шестеро його компаньонів безперервно вимагали нового піднімання келихів. Але ефект похмілля швидко зникав.
- Так, що тут у нас? - Вероніка, сівши поруч з Тео. Нахмурившись, вона подивилася на пальчики, але, на щастя, сердитися не стала.
- Ось, у мене ще трохи залишилося.
- Ах, дякую.
Врятувала ситуацію Титанія. Хоча дві жінки недавно познайомилися, вони відразу сподобалися одне одному після того, як пройшли ту страшну битву. Отже, Титанія і Вероніка просто сиділи один навпроти одного, випиваючи вино в абсолютно невимушеній атмосфері.
Звуки, музичні інструменти та їхні вуха були достатньо гарними.
Так пройшло кілька годин.
- Ой.
Чаша Еллени впала. Це було очевидним доказом того, що ельфійка вже погано контролювала свої рухи.
Теодор зрозумів, що настав час зупинити її і сказав:
- Думаю, тобі вже точно вистачить.
- Ти турбуєшся про мене? - весело посміхнувшись, запитала його Елленя.
- Так, тривожився, – кивнув Теодор, не звертаючи уваги на своє колотне серце.
- Тоді, може ти хочеш подихати свіжим повітрям? Як і минулого разу.
- Це... - Завагався Теодор, але тут же з правого боку отримав дружній поштовх плечем від Вероніки.
- Іди. Тепер саме час, — співчутливо вимовила Майстер Червоної Вежі і заставила Елленю почервонити.
– ... Е-ех, що ж, йдемо.
– Да.
Теодор подав руку Еллену, яка піднялася зі свого місця і покинула місце проведення його. Висші ельфи були занадто п'яні, щоб усвідомити зникнення однієї зі своїх колег, або просто вирішили не звертати на це уваги.
– Ба... - Вероніка, дивлячись їм слідом, після чого розвернулась і взяла з страви свіжий фрукт.
Проте один з вищих ельфів був досить тверезим, щоб прочитати цю ситуацію.
- Вероніка.
- Е-е?
- Я не дуже розбираюсь у стосунках між чоловіками і жінками, але... Ти справді їх так просто відпустиш? - запитала її Титанію.
- Кха, так! Ви ж повинні прикидатися, що нічого не знаєте! - Раптом Вероніка вигукнула, поставивши інших вищих ельфів здивовано поглянути на неї.
Потім майстер Красної Вежі прокашлялася, а потім заплющила очі. Здавалося, що вона стримувала емоції від слів Титанії. Але вона сама була винна у такій бурхливій реакції, чекаючи на відповідь з абсолютно невиразним обличчям.
Зрештою Вероніка відкрила очі і сказала:
- Як би там не було, вона дійсно ставиться до малюка досить серйозно.
- Хмм...
- Але якщо вона залишиться з Теодором на одну ніч, я буду з ним решту свого життя, — закінчила говорити Вероніка, після чого поклала плід собі в рот і взялася жувати його.
Але це тривало недовго.
- Тьху! Це деревне вугілля?
Те, що вона зацікавила фруктом насправді виявилося чимось на кшталт приготовленої риби. Тим часом Титанія, спостерігаючи за всім цим процесом, подала вперед і наповнила порожній келих Вероніки.
- Люди повинні знати, що ми, ельфи, ненавидимо брехунів.
– А-а? Це ти до чого?
- Твоя брехня... Вона була така мила...
- Що це ще за нісенітниця?
Титанія підняла свою чашу, дивлячись на похмуру Вероніку.
Свято продовжувалося.
***
За весь час, проведений в Ельфхаймі Теодор добре вивчив його географію, але навіть він не знав де знаходяться покої вищих ельфів. Отже, Елленя вела його, а він просто покірно крокував поруч. Однак невдовзі ситуація змінилась.
– Ах.
- Елленя!
Ельфійка почала спотикатися і падати. На щастя, руки Тео виявилися швидше силою тяжіння. І ось, наступного разу дівчина опинилася в його обіймах і дала йому відчути високу температуру свого тіла та його запах.
- Я більше не можу йти... Теодоре, вибач, але не міг би ти віднести мене в мою кімнату? - Нахилився до Тео, прошепотіла йому на вухо ельфійка.
Це було по-справжньому смертельна спокуса незалежно від того, планувала вона все це чи ні.
- Звичайно.
- Ху-ху, будь ласка.
Навіть незважаючи на стан, який ми зараз бачимо, її усмішка була дійсно звабливою.
Тео витрихнувши всі непотрібні думки з голови, почав рухатися вперед. Через дихання Елленої та її жарку шкіру, концентрація Теодора була на межі краху, але він якось зміг це пережити.
І ось, пройшовши ще кілька хвилин у вказаному напрямку, Тео побачив просторові двері ретельно замасковані ілюзією.
« Невже там дійсно спальня Елені?» — раптом подумав Теодор.
- Що сталося? - Прошепотіла йому дівчина.
— Так, нічого, — відповів Теодор і увійшов всередину. Непогане з вигляду деревне дупло тут же трансформувалося в зовсім інший простір. Однак це не було чимось дивним, адже Тео вже кілька разів випробував ефективність просторових дверей, які б навіть Майстер Білої Вежі не міг відтворити.
- То ти тут живеш?
- Сьогодні...
– А-а?
Елленя раптом впала на землю, не відповівши на запитання Теодора, від чого він перетворився у кам’яну статую. І ця реакція була досить природною.
- Теодор, — сказала ельфійка, подивившись на Теодора цілком ясним поглядом, спростивши якісь ознаки охмілля, - Ти пам'ятаєш обіцянку тієї ночі?
Йому не потрібно було гадати про те, що мала на увазі Елленя.
– Да.
- Тоді я можу вважати це кільце відповіддю? - Дівчина підняла палець з кольоровим кільцем. На відміну від ельфів, які народилися у Великому Лесі і ніколи його не покидали, Еллене деякий час довелося жити в мирі людей. Вона прочитала багато книжок, написаних людьми. Тому не дивно, що вона знала їхні звичаї. Перстень, який надів чоловіка на ліву руку жінки, був символом їхнього шлюбу.
– ... Елленя.
Це більше не можна було відкладати. Він не міг і не повинен був продовжувати уникати цієї розмови. Брак мужності та рішучості були гіршими за мага й чоловіка. Ось чому Теодор заспокоїв своє серце і промовив слова, на які весь цей час не вирішувався:
- Ти подобаєшся мені. Проте, я не думаю, що маю на роль твого партнера.
Він не міг зробити щасливою вищу ельфійку, якій доля відвела життя в цьому світі тисячу років. Ні, це не питання часу. Для Теодора, який потрапляв у різні передяги, втягнення в ельфійсько-людські відносини було не найкращим вибором. Він міг сам цього не робити, зберігаючи Елленю на страждання.
А ще йому було дуже шкода за свою нерішучість і те, що так довго змушував Елленю чекати.
— Я теж, — сказала дівчина голосом переповненим теплом і взяла його за руки.
Елленя розплющила очі, обкриваючи свої блискучі сльози, а потім абсолютно щиро і ніжно зізналася в тому, що відчувала:
- Можливо, це тому, що я стала святою Мітри або, можливо, через силу високого ельфа, але я бачу це. У майбутньому тебе чекають великі діла. І я не можу контролювати тебе.
- Елленя...
- Я знаю це, але ми тут і поруч більше нікого немає. Знаєш, це вино надзвичайно міцне. Я ніколи раніше не куштувала його. Можеш вважати це моєю слабкістю, покликаною скористатися твоєю добротою і сьогодні ввечері.
Те, що вона робила було чимось ганебним? Теодор похитав головою. Ні, "поступними" слід було називати вчинки людей, спрямовані на зраду своїх же друзів заради багатства і влади. Мила дівчина, яка використовує такі чудові трюки, щоб отримати чиюсь прихильність, поводилася зовсім не ганебно.
- І раз так... - Усміхнулася Елена, хоча її очі все ще були мокрими від сліз.
А потім її тонкі пальці наловили тесемки, і ельфійка додала своїм ніжним, що змушує Теодора таяти, голосом:
- Дай мені цю ніч.
Коли одяг Еллени впала на землю, Тео більше не міг ні про що думати. Ні, він не хотів думати. З цього моменту його блискучий розум перестав бути перешкодою.
Тео ступив вперед і торкнувся її плеча. Разом з теплим дотиком він відчув подих прохолодного вітерця. А тоді тіні двох людей спустилися на ліжко, і почалася довга ніч.
Фестиваль закінчився нескоро.