Розділ 312 — Король демонів Настронда.
Хоч би як там було, зустріч з Джерем була неминучою. Чернетки не забули образника, який завдав йому болю і прагнув повернути втрачене тіло. Навіть якщо б стосунки між ними були абсолютно нейтральними, Джерем все одно спробував би вкрасти це збалансоване і наповнене енергією тіло.
Зробивши такий висновок, Тео швидко повернувся в Мана-віль.
- А тепер я розповім всю історію свого розслідування — похитав Курту III, виголосив Теодор і доповнив йому все, що вдалося з'ясувати в Лайроні.
У порівнянні з Королівством Солдуном, яке було лише третьою стороною, Мелтор був безпосереднім.
Магічне королівство було найбільшою північною державою і не могло допустити, щоб Джерем досягнув своєї мети й знищив Ельфхайм. Для цього їм потрібно було детальної інформації про силу ворога та його наміри.
– Хах...
Однак у цій ситуації вони не мали ні одного.
- П'ятсот років ми були маріонетками гримуара, а тепер ще якийсь злий демон? Я бачив його в стародавніх рукописах, але... - Курт пробурмотів, приклавши руку до голови і відкинувшись на спинку трону. На обличчі мудрого короля були не найпривабливіші емоції.
Але це не дивно.
Боги вже давно покинули цей світ, а імена великих майстрів згадувалися лише у популярних романах. В епоху смертних, які перестали вірити в міфи, втручання Нідхьогга стало б справжньою катастрофою.
Бездна Ніфлхайма, Настронд!
Мощ Нідхьогга в цьому вимірі була еквівалентна богу. Звичайно, щоб показати свою силу в інших світах, Джерем мав заплатити відповідну ціну. Для цього він збирався використати світове дерево ельфів та тіло Бальдера, що загинув.
Якщо чорнокничок досягає успіху, він матиме повну владу над цим матеріальним світом.
- Ми повинні зупинити його.
– Да.
Коли Курт III і Теодор Міллер подивилися одне на одного, вони думали про те саме.
Вони не могли вибрати варіант, який припускався невтручання або стояння без діла. У Мелторі краще за будь - кого знали про те, на що здатні чорношкірі. Ці розбещені істоти вважали людське життя нікчемним і непотрібним. Вони зневажали людство і поклонялися смерті.
І якщо Джерем отримає достатньо сил, всі живі істоти цього світу підуть до пекла Настронда.
– ... Що ж, і які в тебе думки про це? - Курт глибоко зітхнув і запитав.
- Я зроблю все, що в моїх силах, але чесно кажучи, я не можу гарантувати що сили Мелтора будуть особливо корисними. Нідхегг - це далеко не той противник, з яким можуть запанувати люди цієї епохи.
- Справедливе зауваження. Таким чином, ми повинні покласти кінець цьому до того, як Нідхегг отримає потрібну жертву.
- Врешті-решт, це лише захист світового дерева. А де воно стоїть - ми знаємо.
Оцінивши жарт, Курт посміхнувся. Він добре розумів, що саме тоді, коли Нідхеґ спуститься на землю, матеріальні речі зникнуть. Обжерливість згадала, що можливо лукавому демону змогла б протистояти група з десяти грандалів...
Битва з нею була неприпустимою і неможливою, оскільки навіть один гранмайстер не зміг здолати його. Таким чином, Теодор навіть не думав про те, щоб боротися з Нідхьоґом. І оскільки це був лише один вихід: Джерему не міг перешкодити, аби він знову воскрес.
« Цей противник — це чорношкірий, який має чотирьох вершників і армію старшої неживи. Але, можливо, це ще не все."
У відкритому протистоянні з чорнокнижником 9-го Колоу їх шанси дорівнювали нулю, але після того, як Джерем постраждав від рук Мітри, він був ненного сильніше Теодора. Крім того, якщо забрати блідого вершника, Вероніка могла взяти на себе одного-двох з решти. Охоронці світового дерева і ремісники-елементалісти, ймовірно, змогли б здолати ще одного.
У них не було потреби у майстрах. Проблема полягала в прихованих картах Джерема, про які Теодор нічого не знав. Так чи інакше, їхній ворог був одним з видатних магів, який мислив так само як Теодор, і тому їм потрібно було максимально підняти свої шанси на успіх.
З чим вони могли зіткнутися? З викликом старого демона? З неживою, яка зберігалася за межами Тартара? Ні, це не був лише процес контрмережі на основі таких розпливчастих роздумів.
Теодор деякий час ламав собі голову, поки не прийшов до єдиної можливої відповіді.
- Ваша Величність, я хочу Вас дещо попросити.
Якщо козирі були в рукаві, то чи ж не слід було йому користуватись такою самою тактикою? Курт III кивнув, і Теодор запитав про те, що не дається нікому з моменту заснування Королівства Мелтор.
- Щоб впоратися з цим, мені знадобиться право на повне розпорядження вмістом Нульової бібліотеки.
Від такого безпрецедентного прохання очі Курта III просто полізли на лоб.
***
- Це дуже правильний запит, користувач!
- Заткнись.
Схвильоване обжерство місця собі не давало від думки про майбутній обід.
Було сказано, що Курт задовольнив запит Теодора.
Повні права на розпорядження вмістом Нульової бібліотеки. Цей привілей був даний вперше за всю історію існування королівства Мелтора. Навіть найвишуканіші майстри Башен не отримували такої розкоші. Мало того, що Теодор міг читати книги Нулевої бібліотеки... Він мав право використовувати їх так, як вважав за потрібне.
Це мало допомогти у протистоянні з Джеремом, але в той же час це була величезна відповідальність.
« Якщо я подолаю будь-яку невдачу, то краще буде просто вбити себе...»
Звичайно, якщо Джерем переможе, то з набагато більшою ймовірністю тіло Теодора буде використовуватись як нову посудину для чорнокнижника.
Тео продовжував йти вперед, бо був пригніченим.
- Хмм?
Але він не тримав курс до Нулевої бібліотеки.
- Користувач, Нулева Бібліотека в іншій стороні.
- Я знаю. Перед цим мені потрібно відвідати інше місце.
- Що може бути важливішим за магію для справжнього чарівника? Якщо світ має померти завтра, маг повинен встигнути прочитати принаймні одну книгу.
- Не варто говорити про кінець світу тому, хто в ньому живе, — хмуро відповів Теодор і після чого, почувши більш людяні слова Обжерства, розповів йому про свій пункт призначення, - Я хочу зустрітися з хоронителями. Вони родом з Ельфхайму, тож можливо щось прояснять в пророцтві Хіткліффа.
- Справедливо. Але затримуватися не варто, користувач.
- Просто почекай кілька годин. Добре, спокійно.
Теодор залишив без уваги заклик Обжерства і незабаром дійшов до палати, в якій відновилися два ельфа-охоронця. Він без вагання поклав руку на дверну ручку і натиснув на неї.
Скрип.
Як тільки двері були відчинені, назовні з'явилося свіже повітря, який, як правило, можна було відчути лише в незайманому лісі. Невже два майстри-ельфа могли мати такий вплив на навколишнє середовище?
- Благодар! Ти у безпеці!
- О, радий бачити тебе живим і здоровим.
Ледве Теодор з'явився у дверному просіці, його відразу ж вітали бадьорі голоси двох ельфів.
– ... Прошу вибачення, що не зміг відвідати вас раніше.
Лівий рукав Едвіна був порожній, а голос Еллаїма був злегка хрипким, оскільки рана на його шиї все ще не зажила. Незважаючи на серйозні травми, обидва ельфи були дуже раді, що Теодор залишився неушкодженим. І свідомість Тео була вражена цією чистою і невинною реакцією.
- Не вибачайся! Хіба після того, як ти тільки встав з ліжка, не сталося якесь нове подія? Швидше ми сподівалися побачити тебе пізніше, відразу ж запротестував охоронець.
- Сер Едвін...
Для лучника втрата однієї руки була просто катастрофічною. На відміну від мечника, який міг навчитися використовувати клинок іншою рукою, лучник не мав альтернатив. Незважаючи на це, обличчя Едвіна було зовсім спокійним.
Теодор поклав руку в кишеню, де лежав приготований заздалегідь еліксир. Півбутки цього засобу були здатні відновити і загублену руку, і перерізовану шию, а його вартість захоплювала уяву. Але що таке гроші в порівнянні з відвагою тих, хто ризикував своїм життям, щоб зупинити Заздрість?
- Ах, тобі не треба турбуватися про це.
Проте рішучість Теодора відразу ж натрапила на несподівану відмову.
– ... Мені доведеться насильно змусити вас випити його?
Ситуація з охоронцями відрізнялася від ситуації, в якій опинився Вінс, оскільки вони були громадянами Ельфхайма, а не Мелтора. З його боку було ганебно перетворювати провідних майстрів союзного держави в марних істот, які до того ж перетнули Червоне Плато і прибули у Мелтор виключно через Теодора.
І ось, поки Теодор серйозно обмірковував ідею примусового скартування еліксиру, Едвін розсміявся і пояснив:
- Ха-ха-хо! Все не так, добродійник. Я пишаюся своїм становищем хоронителя і з радістю прийняв би твою пропозицію, щоб і далі тримати в руках лук.
- Тоді чому?
- Все просто. Ми можемо отримувати милість світового дерева і відновлювати втрачені частини тіл.
Очі Теодора округли.
- Що, навіть відновлювати втрачені кінцівки?
– Да. Це потребує багато енергії, так що ельф може скористатися таким благословенням всього три-чотири рази за все своє життя.
– Ах... Отже, для людей це просто неможливо.
Між ельфами, які могли жити протягом тисячоліть, і людьми, чиї століття обмежувалися стою роками, була велика різниця. На деякий час Теодор мав надію, що світове дерево зможе зцілити і Вінса, але це було не так. Цей метод був доступний лише ельфам, які мали незрівнянно великий запас життєвої енергії і могли дозволити собі втратити її частину.
"Що ж, зараз не час бути одержимим цим."
Теодор вирішив відкласти цю проблему до кращих часів і змінив тему почутого від Хіткліфа пророцтво:
– ... Пророцтво дійшло до третього вірша, і їх залишилось лише два. "Диво оточують великі птахи і змії", і « Бельки допоможуть вам заплатити за послуги..." У вас є якісь причини з цього приводу?
Ці слова могли говорити як про щось добре, так і про погане. Теодор відчував, що знайде наступну підказку саме у ельфів. Хто, як ні хоронителі могли щось про це знати?
... І його припущення виявилися правильним.
- У мене є, — тихо вимовив Еллаїм.
Увагу Теодора і Едвіна відразу приковувалися до нього, а майстер списів трохи соромився пояснювати:
- Колись я чув щось подібне від однієї елементаліски... Було сказано, що в світових дерев зійшлися бог і демон. Один був у стилі дракона, а інший — форму велетенського птаха.
- Здається, це воно ...! - Він сказав Тео, що все сходиться. Ім'я того дракона Нідгегг?
- Нирдхеггур... Да. Вимова трохи відрізняється, але це майже напевно одне й те ж створіння. Нещасний хижак і дракон, який пожирає мертвих. Птах був Хреселгом — священною особою, метою якої було охороняти світове дерево.
- Нідхёгг и Хресвельг... Велетенський змій і велетенський птах...
Як шестерня в якомусь механізмі, пазл поступово почав складатися докупи. Тепер Тео був упевнений, що отримав доступ до ще одного ключа.
Тим часом Едвін продовжив свою розповідь:
- Що стосується білків, то в стародавніх міфах є згадка про Рататоку... Можливо, йдеться про нього?
- Кха!
Теодора наче блискавкою вдарило. Тепер усі п’ять пунктів пророцтва остаточно поєднались.
Не приховуючи свого хвилювання, Теодор схопив ельфів за руки і проголосив:
- Ми повинні негайно вирушати в Ельфхайм.
Загадки були розгадані, і тому їх не було легко підготувати.