Розділ 301 — Зал Слави (Часть 1).
Вушах!
Після того як Теодор минув зону, яка блокує телепортацію, він негайно перемістився до своєї кімнати. Він не відчував себе настільки втомленим, щоб швидко впасти в ліжко. Йому просто не хотілося йти пішки. Як уже сказав Курт, факт його пробудження не буде передаватися оплакуванням, а тому турбуватися було ні про що.
« Було б добре відвідати Сільвію та вчителя, але... З ними напевно все в порядку. Його Величність сказав би мені, якби з ними щось сталося."
У Мелторі більше не було інформації, яка могла б бути прихована або обмежена в доступі для Теодора Міллера. Розуміючи це, Курт навряд чи став би приховувати щось серйозне про найближчих Теодора людей.
Таким чином, Тео вважав, що все повинно було залишатися в відносному порядку.
- Обжерливість.
- Слухаю.
- Розкажи мені про цю функцію, Зал Слави, — сівши на стілець, попросив Тео.
Він кілька разів перечитав інформаційну зводку, але все, що в ній мало значення, — це згадка про можливість « поповнювати знання інших чарівників за допомогою окуляри досягнень».
Але як він міг це зробити, і що в них було? Ці та інші питання спонукали його звернутися безпосередньо до самого обжерливості.
– Добре.
Тож не дивно, що гримуар відповів так, ніби сподівався цього.
- Як видно з назви, Зал Слави є особливою функцією для збереження душі найбільш достойних чарівників. Ця функція стосується авторів книг, які поглинуті користувачами, починаючи з Епохи міфів і закінчуючи сьогоднішнім днем. Однак ця функція стосується лише найславетніших і найвидатніших магів.
– ... Починаючи з Епохи міфів?
- Верно. Серед них є чарівник, який потягнув з космосу астероїд і маг на морському дні підводне місто. Кожен з них залишив свій слід в історії магії.
Падіння метеорита було катастрофою, спричинена великим магом під час дослідження зірок та інших космічних тіл.
Легендарне підводне місто, відоме як Атлантида... Легенди казали, що це був острів, занурений руками Атласа під воду.
Деякі з цих величних чарівників були пожадливими і злими, тоді як інші — досить добрими й мирними. Однак для обжерливості вони не мали жодного значення. Він цікавився лише знаннями, якими вони володіли.
Таким чином, жадібний гримуар зібрав душі понад сто великих магів. Частина з них була ворогами його користувачів. Деякі ж були їхніми учнями або героями, які билися з ними пліч-о-пліч.
Зал Слави був чимось на зразок історії обжерливості, коріння якої заходили в далеке минуле.
- Я зможу вчитися в них? - Теодор запитав, не приховуючи свого здивування.
- Якщо захочеш. Крім того, якщо ти матимеш достатньо очок досягнень, то зможеш отримати допомогу.
- Допомога? Якісь відповіді на мої запитання?
- Запитання і відповіді — це найпростіше з того, що вони можуть тобі допомогти. - Однодумно відповів Обжерство, - Як щодо того, щоб спробувати це самому?
- Зараз?
– Да. Мені здається, ти вже знаєш, чого хочеш.
Теодор був злегка стурбований, але його коливання продовжилися не довго. Він повинен був випробувати нову функцію, крім того йому найменше зараз хотілося виходити з своєї кімнати. Отже, Теодор встав зі стільця і підійшов до свого ліжка. Врешті-решт, синхронізація, що Бібліотека - завжди викликали за собою втрату свідомості.
- Гаразд, давай спробуємо.
- Мудре рішення, - Відповіла Обжерливість, після чого « запустило» процес.
Згідно з запитом користувача Зал Слави було відкрито.
На даний момент користувач має 157,329 окулярами досягнень.
Виробляється реконструкція Залу Слави... Завершено.
Структура залу Слави була зафіксована у формі «галерії» відповідно до уподобань самого користувача.
Побудовається з'єднання до Залу Слави.
Теодор відчув, як його свідомість починає засмоктуватися. Віки негайно закрилися, а його душа почала втягуватись у нескінченну дірку лівої долоні. Зв’язок з п'ятьма почуттями зник, а різниця між реальністю і підсвідомістю розмилася. Теодор був втягнений у вихор непереборної гравітації...
... Чи так мало статися?
« Я відчуваю себе досить добре на диво."
На відміну від минулих занурень, Теодор залишався у свідомості.
"Це тому, що я досяг 8-го кола? Якщо це все далі і піде, я зможу увійти навіть...» - подумав Теодор, після чого його свідомість була остаточно втягнена до чорної безодні.
Вшу-у-о!
У цьому ментаційному світі, де не існувало поняття звуку, пролунав приглушений шум. У той самий час на Теодора з’явилася хвиля запаморочення. Хоча Тео мав головний біль і нудоту, він терпеливо зносив це. А через деякий час всі побічні ефекти переходу в інший світ зникли.
Теодор відкрив очі і озирнувся.
« Ах... Це всесвіт всередині обжерливості?»
Навколо нього було море безмежної темряви, наповнене блискучими намистинами світла, які мерехтіли неначе зорі на нічному небі. Це була величезна і пустельна всесвіт. Мабуть, саме таку картину уявляли вчені, котрі порівнювали свою планету з пісковичкою в бездонному океані.
Теодор просто не бачив кінця того світу, який розкинувся перед ним. Це була ціла всесвіт, розташована всередині гримуара, обжерливості.
- Хо-хо, ти навіть не знепритомнів. - Похвалило його обжерливість, — Дивлячись на неї щодня, ти перестаєш черпати натхнення. Але перше враження є однаковим для будь- якого користувача. Магія це чи наука, але твій світ ще не прийшов до того етапу, щоб кинути виклик самому всесвіту. Ти ж теж про це мрієш, Теодор Міллер?
– ... Мені трохи соромно, але я не можу цього заперечувати.
Серце Теодора билося швидше, ніж звичайне. Він думав, що мрії — це привілеї виключно дітей, але тепер у серці Теодора палало нове полум’я. Чарівник з восьмима колами міг знищити королівство. Але навіть такі великі чарівники не могли покинути землю і кинути виклик всесвіту. Тільки людина, яка знайшла справжню трансцендентність після дев’яти кіл могла претендувати на це право.
« Скинь терні до зірок» — згадав Теодор одне старе твердження і ненавмисно стиснув кулаки.
- Ми на місці.
Тим часом гравітація повернулася до його тіла.
- Вах!
Через раптову зміну навколишнього простору Теодор спіткнувся і ледве втримався на ногах.
– ... Це місце.
Одним словом, це був коридор. На стінах лампи виходило м’яке світло, а коридор був досить широким і прямим. Під ногами Теодора виявилася червона килимова доріжка. Щось подібне було притаманне королівському палацу, однак, крокуючи вперед, Теодор побачив дещо дивне.
Вздовж стін висіли безліч портретів.
- Саймон Магус... Георг Фауст... Алістер Кроулі...
У нижній частині портретів, розташованих ліворуч і праворуч коридору, були прикріплені таблички з іменами. Навіть якби Теодор добре знав історію Епохи міфів, ці великі люди все одно б залишилися йому невідомими. Теодор чув тільки про Сурте, власника Леветайна і Парацельса.
- Можеш доторкнутися, якщо хочеш.
У відповідь Теодор обережно приклав палець до однієї з таких табличок.
Ви впевнені, що хочете розбудити душу Алістера Кроулі?
Ця процедура коштуватиме 48,316 очок.
– Вісім тисяч С-сорок? - Заїкаючись пробурмотів Теодор, рефлекторно зробив крок назад, в результаті чого повідомлення розчинилося у повітрі. Якщо він приніс йому лише 70,000 очок, то ця цифра була просто безглуздою.
- Мені дуже шкода, користувач, але це самий рівень. Наприклад, пробудження Саймона Магуса коштуватиме 150,000 очок, - посміхнувшись, розказало обжерство.
- Що це за чарівник?
- Він був на пікі гностицизму і помер, намагаючись прорватися на 10-ий Коло. Однак його здібності входять у будівництво лідерів цього Залу Слави.
Теодор не спонтанно сковтнув. Він не знав, ким був Саймон Магус, але коли Обжерство удостоїло його честі перебувати в тройці найвидатніших чарівників усіх часів і народів... Монстр, який випереджає найсильніших архімагів Епохи міфів... Очевидно, навіть за допомогою окулярів пробуджувати таку істоту було нелегко.
- Е-е?
У цей момент Теодор помітив ще одну дивну деталь.
– ... Чому вони сяють?
Деякі портрети ледь помітні. Вони не відбирали світла, а самі виступали проти нього. Більш того, таких портретів було кілька. Теодор уважно придивився до них і замірив. Під час перебування в рамках його вітали цілком знайомі йому обличчя.
- Саме так, як ти думаєш. Ці портрети ототожнюють магів, чиї душі були знайдені користувачем. - Сказано обжерство.
Зліва направо висіли Хіткліфф, Абе-но Семей і Парацельс. Ці чарівники справді були варті того, щоб бути в Залі Слави.
- Автори книг, які я з'їв...
Теодор дивився на три портрети з якимось дивним почуттям у грудях.
Тим часом, Обжерство продовжувала пояснити:
- Їх не потрібно пробуджувати окремо, а розмова з ними практично нічого не варта. Крім того, завдяки окулярам тобі буде набагато легше отримати від них допомогу, ніж від інших душ.
- Їхня допомога... Наприклад?
- Наприклад, їх знання. Крім того, сила чарівних чаклунів дуже складна. отримати їх здібності навіть після завершення Трансмісії. Це схоже на "Чудесний Око" Парацельс, який він розробив спеціально для себе, або пророцтво Хіткліффа.
Теодор кивнув. Унікальні здібності великих магів були надзвичайними й потужними, і тому їх одержували явно дорого.
- Саме так... - Дивлячись на портрети, пробурмотів Тео, наче щось згадавши, — повернися до світового дерева... Може, варто подрібніше запитати про це Парацельса?
Оскільки він досяг 8-го кола, до трансцендентності залишилася лише одна стіна. Отже, можливо він вже виконав необхідні критерії, які колись були вислуховані найбільшим алхіміком.
Теодор подивився на портрет Парацельса. Це був гідний і переповнений елегантності чарівник з білою бородою. Але його очі були дуже допитливими і грайливими.
«... Ні. Навряд чи я почую відповідь, яку хочу" - підказала Теодору його інтуїцію. Все, що Парацельс хотів сказати Теодору Міллерові, він вже сказав йому, а тому не варто було даремно витрачати окуляри досягнень.
Таким чином, Тео зупинився перед іншим портретом і простягнув до нього свою руку.
- Ти хочеш отримати його допомогу, користувач?
- Так, будь такий добрий.
- Я не зовсім розумію твої наміри, але це не має значення. Що ж, твоя просьба буде задоволена.
У той же час з'явилося кілька сповіщень.
Ви кликали до душі Хіткліффа.
Цю душу помістили в Зал Слави безпосередньо користувачем.
Розмова з об'єктом не вимагає окулярів досягнень.
Зверху ліворуч портрет яскраво спалахнув, і на м'який килим коридора стала чи не тінню. Це був бородатий чоловік середніх років одягнений в білу мантію — колишній майстер Білої Вежі та автор Книги Хиткліфф.
- Кха, все-таки ти покликав мене, – сказав чарівник, а потім, побачивши Теодора, здивовано підвів брови, - ... Що? Ти вже досяг 8-го кола? Учні схильні бути вищими від своїх вчителів, але я вперше маю такий досвід. Не думав, що хтось з моїх послідовників обжене мене.
– ... Вибачте.
- Не вибачайся. Все нормально. Просто мій шлунок злегка похитує від заздрості, - жартував Хіткліфф, після чого спокійно кивнув, — отже? Чому ти мене шукав, молодший? Тепер тобі навряд чи потрібна моя допомога.
- Якби це було так...
Тео мав певну мету, з якою звернувся до душі Хіткліффа.
- У мене є до вас прохання, як до майстра своєї справи.
- Хм-м-му, працюю над своєю справою?
— Так, — глибоко зітхнув Теодор і додав у туманні очі Хіткліффа. — Будь ласка, озвучіть мені таємниці, відомі лише небом.