Розділ 286 — Вихід Імператора (Часть 1).
Столиця Андраса Белфорта з висоти пташиного польоту нагадувала собою вишуканий меч.
Прямі споруди були розташовані за вказаними контурами, що було досить практично. Хоч це і не цілком відповідало архітектурній естетиці, але навряд чи хтось насмілювався опоганити величність цього міста.
Проте в інфраструктурі Білфорта був високий шпиль, який лежить у самому серці міста. Його окали сім башт у формі корони, що підкреслювало важливість головних стовпів Андррасу — його семи мечників.
І вся ця структура палала яскравою аурою, еквівалентним до рівня майстра. Вона висвітлювала палац вдень і вночі, знову доводячи величність Імперії.
На відміну від Мелтора, в імператорському палаці Андрасу не було конференц-зала, де проводилися збори. Це було зумовлене тим, що імператори одноголосно приймали всі рішення. У Імперії Андрасу панувала абсолютна монархія, при якій рішення суверенне і недостовірним вибаченням.
Проте, один публічний зал у ньому все-таки був: зал, де проводилися аудієнції.
- Чорт забирай, скільки я ще чекатиму? - Він люто прослизнув зубами, відштовхнувши двох лицарів.
Коли цей чоловік повернувся в Белфорт, він попросив аудієнцію імператора і увійшов до імператорського палацу ще перед тим, як отримав відповідь. Зазвичай такі речі неможливо було зробити, але особистість цього суб’єкта надавала йому значно більшого спектру прав ніж іншим.
Це був Фермут ель Андрас, спадкоємець трону. У імператорському палаці не було лицарів, які могли б зупинити наслідного принца.
- Кхук... Якщо я не покваплюся, моє тіло розпливеться на частини...
На вигляд принц нічим не відрізнявся від свого звичайного стану, але його нутрощі вже почали одмирати. Травми Фермутового бою проти орти було відновлено завдяки цілющим магічним мечам, але його аура була втрачена назавжди.
Сила Фермута, якій було достатньо, щоб схилити залізний прут, зменшилась вполовину, а сам він то й справа оступався, що говорило про небаланансований стан його кінцівок.
Серце Фермута було зруйноване, а його аура — з’їдена стародавнім артефактом і тепер принц навіть не був майстром меча.
Але він все ще мав надію.
Він вважав, що його батько, Імператор Андрасу і по-справжньому всемогутня істота, міг зцілити цю рану.
Зрештою, кроки Фермута досягли залу аудієнцій.
- Ваша Величність! - Фермут вигукнув.
Він не робив перелік формальних процедур. Навпаки, Фермут підняв свій голос і майже закричав:
- 3-ий мечник, принц Фермут, прибув! Будь ласка, прийміть мене!
А потім по ту сторону дверей пролунав низький голос самого Імператора:
- Заходь.
Фермут, чиє обличчя було зеленого відтінку, поспішно відкрив двері. Він з власного досвіду знав, що якщо його батько Імператор Кетер не буде в настрої розмовляти, то навіть 1-го меча не пустить. Отже, Фермут не повинен був упускати цю можливість.
Коли два розкішні двері відчинилися, погляд на принца з’явився трон із десятків зламаних мечів. Історичні кодекси вказують на те, що для його виготовлення використовувалися клинки загиблих Семами мечників Імперії.
"Коли-небудь я теж буду сидіти на цьому прекрасному місці..."
Фермут не міг відмовитися від своїх амбіцій навіть тоді, коли був у такому жалюгідному стані.
Потім він поклонився старому, який сидів на троні. Це і був Імператор Кетер, сонце Імперії Андрас.
— Ти ганьба, сину мій, — почувся важкий голос Кетера, від чого в серці Фермута відразу похололо.
Імператор мав біле волосся, білі брови та білу борода. Однак це було відповідно до його віку. Однак Кетер мав пряму поставу і статуру, якій заздрював би будь - яка молода людина.
На передпліччях його руки чітко вирізнялися сухожилля, а хватка, здавалося, могла продати кованну сталь трону.
- Ти сказав своїм власним язиком, що переможеш, а тепер прийшов просити мене про милість? Це не схоже на тебе.
— Мені немає виправдання, Отче, — відповів Фермут на коліна.
Такі ввічливі манери рідко коли були для принца, але тепер він мусив покинути свою самолюбку.
- Ще один шанс! Цього разу я буду ближнішим і розчавлю армію цього боягузливого Мелтера!
– Хм... Немає слів невдахи.
- Батьку! Будь ласка! Отче, якщо ви хочете очолити наступ особисто, то я обов'язково корюся Вам! Ні, якщо ви візьмете естафету, ця війна стане для нас звичайною прогулянкою!
У Імперії Андрас царював закон найсильнішого. Тут переможець отримував все. І нехай Фермут був принцом, він не міг вийти за рамки цього харчового ланцюга.
Фермут був першим кандидатом на трон лише тому, що вбив усіх своїх братів і сестер. Як хижак, він агресивно пожирав слабших, а тепер просив ще один шанс...
– ... Ти дійсно дурний, сину мій.
Але оскільки це було так, то яке місце займав імператор у ланцюгу живлення?
- Але я пробачаю тебе. Ти моя дитина і 3-ий меч Андраса. Я дав тобі цей клинок, щоб захистити тебе від смерті.
- О-о... Це означає...
- Твоє життя належить тільки Андрасу і мені.
Це потішило Фермута. Його життя було оголошене власністю Імператора, а тому ніхто, крім нього самого, не міг убити Фермута. Навіть та проклята відьма і старий води не були винятком. Відтепер мала прийти епоха Фермута. Навіть сам Імператор, який сидів на залізному троні, любив своє тіло і кров.
- Отже, я заберу її своєю власною рукою.
– ... А-а?
Невже це був кінець?
Фу-дух.
Потім у голові Фермута з'явився отвір розміром із монету.
- Кхек... Ку-хук... - Наслідок принц закаштувався, а тіло почало повільно осідати на землю.
Коли палець Кетера проник у лоб Фермута, тіло принца перестало належати йому. Зв'язок між тілом і душею була розірвана, і все, що встиг відчути Фермут, це як його душа втягується до безодні.
"Е-цет монстр... Чи справді він мій батько?» — подумав Фермут, а потім його свідомість погнало в небуття.
Бах-х.
Тим часом Кетер без будь-яких емоцій продовжував дивитися на свого мертвого сина.
3-го меча прийшло справді жахлива смерть. Тим не менш, Фермут вже виконав своє призначення, а тому був безполезенний.
- Ще й тисячу років не минуло з того часу, як я почав управляти Андрасом, але баланс вже руйнується. Безпольові смертні... Знову мене турбують... Мені доведеться діяти з цим неповним тілом ...? - Пробурмотів Імператор.
У його очах читалася абсолютна порожнеча, а голос з повною неупередженістю говорив про тисячолітній період...
Деякий час подумавши над цим, Кетер все-таки зважився. Він не міг залишити цю ситуацію на самоплив. Все зайшло занадто далеко, а тому він повинен був діяти особисто.
- Нічого не зробиш, — зробив він, після чого змовив того чоловіка в залі для аудієнцій Краду фон Рассела — Збери позосталих із Семи мечників. Я спрощу цю війну.
- Ви збираєтеся покласти край імперії?
- Не знаю. Я ще про це не думав.
Обидві людини говорили про якісь абсолютно абсурдних речей, при цьому ніяк не змінюючи обличчя.
- Не марнуй своїх зусиль на непотрібні роботи, Крауд. Пам'ятай, що нехай ти і трохи більш винятковий, але все ще залишаєшся частиною мене. Колись тобі доведеться приєднатися до "ним".
- Звичайно, я завжди пам'ятаю про це.
- Ти дійсно майстер добре говорити. Ну, гаразд. Йди. Я повинен закінчити цю повторювану військову гру.
Імперія, імперій якої перебував у безнадійному становищі, назвала війну грою. Тим не менш, 1-ий меч нічого не заперечив з цього приводу. І справа була далеко не в тому, що він не мав такої можливості, а у тому що це було чистою правдою.
У той момент, коли Кетер вирішив взяти участь у Північній війні найзапеклішу, її вже можна було вважати завершеною. Крім того, ніхто не сподівався і не хотів цього.
- Ця війна не більше, ніж давка тарганів.
І він покінчить з нею раз і назавжди.
***
Після битви біля річки Нагми розпорошені війська Мелтора зібралися для реорганізації.
Потрібно було подивитися, як Андрас відреагує на завдану йому величезну шкоду, до того ж у табір прибуло нове обличчя. Це був майстер Синей Вежі, Бланделл, який прибув на вакантне місце Вероніки, яка покинула Карульські рівнини після сутички з 1-им мечом.
- Ха-ха-хо! Приємно бачити ваші щасливі обличчя! - розсміявся Бланделл, від чого його округлі м'язи вспучалися ще сильніше.
Коли командири дуже раділи, що набували такої потужної сили, то також завулися.
- Хотів би я зараз підняти келих і відзначити наш успіх, але нам варто почекати з святкуванням до повної перемоги. Мені набридло стирчати в столиці! Хоча я запізнився, але моє серце зігрівається від думки, що тепер я нарешті зможу битися пліч-о-пліч з вами!
— Так, ми теж, Майстер Сіней Вежі, — відповів Бенедикт і після чого, кілька разів кашляючи, запитав: « Війна йде добре, але як щодо ситуації в королівстві? »
- Все добре! Через військові дії економіка трохи подолала, але вона все ще стабільна. Ситуація з поставками їжі також в нормі, так що ми можемо підтримувати поточний темп ще протягом шести місяців.
- Хо-хо, це хороші новини.
Солдати ризикували своїми життями, борючись на передовій, але вони знали, що в тилу теж є люди, які намагаються підтримати їх. Фермери виготовляли їжу, тоді як купці допомагали у постачанні їжі. Це була важка ноша, через яку часто хто з власної волі здавався банкрутом.
Однак Мелтеро мав цей тягар. Пальтиотизм, накопичені ресурси та симпатія підносили їх на дусі. Вони не могли пишатися тим, що є громадянами цього королівства.
- Добре, тепер моя черга питати, — вимовив Бланделл, і його сміховинний вираз обличчя відразу ж посерйозно, - якою є ситуація? Я чув, що ми добилися великої перемоги на річці Нагме, але з того часу так нічого й не сталося. І навіть не кажіть мені, що нічого не сталося...
— Так і є, — відповів Орта, чиє обличчя як завжди було заховане під маскою. — З того дня ворожі війська не робили жодних дій. Вони не відступали, не нападали і не проводили жодних реорганізаційних рухів, за винятком занять оборони. Це нас і турбує.
- Гм? Вони дійсно не рухаються? Ці палії війни?
Бланделл мав великий досвід, але навіть похитав головою і дивився на моделі карт.
Хай Мелтор бере верх, але цей привілей не був абсолютним.
Андрас мав більше військ, ніж Мелтор і багато прихованих козирів.
- Які ж їхні наміри?
Орта відповів лише своїми плечима.
- Я не впевнений... Я не розумію їх логіку. Таємні агенти, яких я послав, теж не отримали жодних результатів.
- Тільки не кажіть мені... Можливо, вони планують перемир'я?
- Можливо. Мелтор перший має такий ясний привілей. Ми не можемо відступити, і вони це знають.
У штабі ненадовго повисло мовчання. Кожен з них мав власні думки і здогадки про те, що означали дії Андраса.
А потім у казарму вдерся посланець.
- Командире!
Згадувала, що звістки Бенедикта не стосуються до добрих людей.
- Невеликий ворожий загін прорвався через західну кордон! Чотири підрозділи магічних солдатів і 26 бойових магів намагалися їх затримати, але були вбиті на місці! Є кілька тих, хто вижив, але всі вони перебувають у дуже скрутному стані!
- Що? А як же блокпост?
- Він був миттєво знищений! Їхня швидкість шалено висока!
Командири, у тому числі Бланделла і Бенедикта, були шоковані через те, що їх послали.
Солдати, розміщені вздовж кордону належали до кількості елітних військ, проте противник знищив їх ...святково? Крім того, чи ворожі сили були невисокими?
- Які сили ворога? Напевно є якась інформація? — Потрохи заспокоївшись, запитав Бенедикт.
- Н-ну, е-е...
- Що це? - Відірвав голову Магічного товариства, зрештою втративши терпіння.
Посланець вихопив, після чого відкрив рот і проговорив:
- Ікх, згідно доповідь, це перший, 2-ий і 5-й мечники...
- Що?
- Це правда?
– А-а... І ще дещо...
Окрім трьох з Семи мечників, що прорвалися через кордон, було ще щось, гідне згадки? Очі лідерів бурили невинного посланця. Якщо б вони не контролювали свою магічну силу, то у бідного вісника напевно був би серцевий приступ.
Незважаючи на тиск, він все-таки зміг промовити:
- Я не впевнений, але... Один з тих, хто вижив за бойових магів сказав, що бачив його.
Перед тим як запитати, він продовжив:
- Він сказав, що серед підрозділу Андраса, який прорвався через кордон, був прапор Імператора.
Доселі прапори, які символізували самого Імператора, можна було побачити лише в Андрасі. І якщо все сказане було правдою, значить кордон перетинали не тільки троє з Семи мечників Імперії, але й Імператор.
- Це якесь божевілля!
Це був по-справжньому несподіваний рейд, якому в майбутньому вже ніколи не призначено було повторитися.
- Та що ж їдять ці виродки? - Пробурмотів Бланделл, представляючи почуття абсолютно всіх присутніх у штабній казармі.