Розділ 260 — Несподіване возз’єднання (Часть 1).
Настав ранок наступного дня.
— Добре, — сказав Тео з глибоким зітханням і приклавши обидві руки до стовбура дерева.
Його рішення залишити східний континент у найближчий час було пов’язане не зі поспіху, а з його власною особою. Коли Теодор Міллер навчався в академії, він не любив залишати справи на самоплив.
- Мітра, я попрошу тебе зробити це ще раз, — зосередившись і проговорив.
- Я наю! — Дівчинка, що стояла на його голові, відповіла. Бутон, який росте над її волоссям, заблискував і в свідомість Теодора почали виливатися далекі сцени. Вони були наче розрізані частини однієї великої павутини, яка покриває гори Бекун.
Це була карта драконячої вени, яку не можна було побачити звичайним людським оком. Щось подібне було по силі лише знаменитим шаманам, які десятиліттями відтачували майстерність фен-шуй.
« Хмм, голова все ще кружляє, але тепер вже не так сильно. Що ж, чи можу я тепер « прогулятися» до священного дерева?)
Спочатку Тео був приголомшений болями у своїй голові, але тепер він міг спокійно дивитися на потік енергії драконячої вени.
І ось, від найближчого до нього дерева погляд Теодора попрямував вперед. Подібно до лосося в нерестовий сезон, свідомість Теодора потекло до джерела — річки світла, яка походить від священного дерева Царя-Тігра.
Таке завдання було б непростим навіть для темношкірого чоловіка, який жив з некромантикою. Але мало хто з тих, що тепер живуть, мав багато досвіду щодо розділення свідомості. Все те, що він збирав за паперами багато місяців наполегливих тренувань, дозволило йому досягти успіху.
І ось, незабаром після цього свідомість Теодора прибула до місця призначення.
Це був не гірський пік. Це був його підніжок, місце, де раніше було Вміщення Єдиного і де перекреслялася подальша передача енергії.
Тео оглянув околиці, і його брови здригнулися.
« Ну, вже набагато краще ніж вчора... Але потрібно ще кілька років, щоб перерваний потік повернувся до своєї первинної форми."
Якщо порівняти це явище з життям, то драконяча вена була чимось схожою на кров землі. Пов’язана зі святими деревами, вона була не капілярами чи судинами, але важливими для всього організму венами та артеріями.
Таким чином, Вмісто єдиного блокувало подачу крові прямо посередині.
Це була паразито-подібна магія, яка втручалася в кров'яний потік і витягувала з нього всі поживні речовини. Теодор і два духа перемогли восьмихвоста й зняли блокування, але для повного зцілення рани потрібно було не менше року.
Однак протягом кількох років природні заходи були незначними.
Було одне твердження, що для світу важливі лише десятиліття. Іншими словами, це означало, що зміни просто не будуть помічені, якщо мине менше десяти років. Кілька років для цілого світу люди були подібні до кількох секунд.
Теодор просто допоміг цьому процесі. Він зв’язав кілька розселених потоків і почистив забруднену землю. Щоправда, без допомоги Мітри це було б неможливо.
– ... Уф, начебто все.
Відновлення драконячої вени було нелегким завданням. Коли Теодор забрав руку від священного дерева, сонце було вже високо. На весь цей процес Тео витратив просто величезну кількість психічних сил і ледве встиг відновити своє дихання, як позаду нього пролунав низький голос.
Це був голос Білого Медведя, який, на відміну від Царя-Тігра, чітко свідчив про численні свої роки.
- Все закінчено?
– Да. Все, що міг, я зробив.
Білий Ведмідь подивився на святе дерево і побачив, що жовте листя знову стало зеленим. Це стало доказом того, що священне дерево почало відновлювати свою первинну життєздатність. Більшому Цареві-Тігуру і Білому Ведмедю не потрібно буде битися за останнє святе дерево, а в Гори Бекун повернуться мир та благодать.
І все це завдяки підтримці Теодора.
— Щиро дякую тобі, — сказав Білий Ведмідь без коливання схилившись Теодору, - Ти від самого початку дав нам надію... Але я навіть не думав, що звичайна людина зможе виконати таку чудову роботу. Як представник духів Гор Бекун, я хочу від усього серця подякувати тобі.
- Так було правильно.
- Можливо, але саме правильні речі є найскладнішими. І в цьому я неодноразово переконувався протягом усього свого життя. Твоє ж досягнення похвалитися буде зовсім не соромно.
Білий Ведмідь, побачивши на смиренному боці Теодора, зняв з поясу невеликий мішечок. Розмірами він ледь перевищував кавуз, а хоча він був щільно пов'язаний, з-під його тканини сочався приємний аромат.
Взявши його, Тео подивився на Білого Медвед. Але дух не пояснив, і жестом запропонував магу заглянути всередину.
« Якийсь подарунок?»
І ось в той момент, коли Теодор розв'язав вузол мішечка ...
Тьху-ух.
Його розум заповнив раптову свіжість. Під час зв’язку з святим деревом і Мітроєм Теодорова сила почала поповнюватися семимильними кроками.
« Що там таке...? » — запитав Тео, заглядаючи в сумку.
Вміст цієї мішки просто незбагненний. Інтуїція Теодора підскакувала, що коли перетворити вміст цього пошарпаного мішечка в гроші, то можна буде купити високу державну посаду.
« Літній корінь флюсового дерева, тисячний женчик... Не знаю, як називається інше, але воно теж далеко не звичайне."
Будь-який шаман охоче ризикує життям заради цих інгредієнтів. Теодор подивився на Білого Медвед з спустошеним виразом обличчя, але дух лише потиснув плечима.
Білому Ведмедю було зовсім не шкода залишати цей скарб. Таке ставлення показувало, що відмова буде неприйнятною.
А потім пролунав ще один голос:
- Що? Ведмідь, ти поводишся як справжній вискочка.
- Це не так. Просто ти, як завжди, спізнилася.
- Ха, да я носилась сюди з усіх ніг!
Цар-Тігор швидко змінила тваринні лапи на людські ноги і продовжувала сперечатися з Білим Ведмедем. Врешті-решт, тигриця зрозуміла, що не може перемогти у суперечці і проворчала:
- Я не думала, що ти приготуєш подарунок від себе особисто. Я б теж зібрала дещо, якби знала!
- У будь-якому випадку, це вже не має значення. Подумай, що можеш запропонувати.
- Щоб у тебе хвіст відсох! Я просто зроблю це по-своєму!
Цар-Тігор переклала погляд з Білого Медведь на Теодора, після чого поклала палець до себе в рот. А потім...
Хр-роючись.
Роздався жахливий звук, і Цар-Тіґр витягла з пащі великий клик.
- Ось, візьми це. Я вже вирвала його, так що відмовитися безглуздо.
- Дякую.
- З його допомогою ти зможеш викликати мене. Якщо мій зуб буде використовуватися як реагента для заклинання, це не важко. Не соромся зробити це, якщо моя сила стане необхідною.
Теодор взяв протягнутий клик і мимовільно ковтав, з запізненням усвідомивши цінність подарунка. Цар-Тігор була старшим духом, який протягом сотень років накопичував духовну силу. Таким чином, іклак Царя-Тагра був каталізатором, що символізує її саму.
Але перш за все, цей подарунок був доказом її довіри. Якщо Теодор накладе на цей клик прокляття - Цар-Тіґ помре без усякого опору. Проте, роблячи це, вона зовсім не вагалася.
- Я буду охороняти його.
Теодор сховав клиць і сумку в інвентар, після чого похилився обом духам. Хоча зібрання Свідків було короткочасним, він ніколи не забуде тих кількох днів, які вони провели разом.
- Ти збираєшся йти? – запитав Білий Ведмідь, зауваживши, що Теодор прощається.
– Да.
- Лі Сюл... Тобі варто побачитися з цією дитиною хоча б ще раз.
– ... Можливо, але я вже попрощався. Я відчуваю, що ми бачимося не востаннє, тому немає сенсу втрачати час.
- Ясно. Вибач, якщо чимось образив тебе.
Врешті-решт, Теодор знову вклонився і з трихвостим лисиком у руках почав повільно підніматися в повітря.
- До побачення. Сподіваюся, одного дня ми ще побачимося - на прощання вимовив він.
- Удачі.
- Звичайно! Розберися там з усіма справами і повертайся!
Теодор усміхнувся двома духами востаннє, а потім пішов до далекого неба.
Це було його прощання з трьохмісячним перебуванням у мальовничих Горах Бекун.
***
Вшу-у-ву-Ух!
Хоча на висоті 5,000 метрів над рівнем моря було холодно, але Теодору було дуже зручно. Трихвістий лисець і взагалі забрався до нього за пазуху, очевидно відчувши, що червона мантія Тео добре тримає тепло.
« Я так не літав...»
У цих місцях Теодор не міг скористатися телепортацією на далекі відстані, тому що не знав точних координат, а Гори Бекун були занадто важкопрохідні, щоб перетнути їх за допомогою чогось типу карет. У результаті Теодора залишилось лише два транспортних засоби: ноги і магія левітації.
Якщо б ландшафт був гладким, то набагато ефективніше було б використовувати звичайний біг у горах. У небі не було перешкод, тому він міг пересуватися по прямій траєкторії при достатніх затратах енергії.
Скільки часу пройшло відтоді, як він подорожував звичайним чарівником способом? Теодор відчув цілу суміш емоцій, коли зрозумів, що весь час жив як воїн, а не чарівник.
« Що, коли я піду додому прямо так? » — подумав він.
Незважаючи на успіх його пригоди: відновлення Гор Бекун і об’єднання родини Танцуючих Фей Лі, фундаментальні проблеми все ще залишаються невирішеними.
Царська сім'я Імперії, якою маніпулювала Похоть, і шаман, який заблокував драконью вену, щоб створити Весла єдиного... Якщо серйозно поглянути на ці проблеми, вони виглядали як гори.
«... Ні, не зараз. З теперішнім рівнем сили мені це не по плечу."
Теодор вирішив не заходити в цей лабіринт. Він не хотів влізати з головою у проблеми інших королівства, коли в його власному було далеко не так все спокійно, як хотілося б. Крім того, він знову згадав пораду Сеймей.
[- Якщо ви підете на схід, не наближайся до столиці в його центрі. Якщо все-таки ти захочеш туди потрапити, то зроби це лише після того, як досягнеш повної трансцендентності].
Судячи з усього, повна трансцендентність означала щонайменше вісім кіл або навіть дев'ять. Навіть якщо пильний Сеймей не перебільшував бажань, які протягом тисяч років вирощували своїх дітей, ця порада аж ніяк не була перебільшена. На території великої імперії східного континенту існувала могутня істота, яку Теодор не міг би перемогти.
Тож Тео вирішив, що прийшов час повертатися додому.
Глибоко занурившись у свої думки, він дивився на далекий край. Вже темніло, а тому він хотів знайти вогні якогось села, щоб залишитися в ній на ніч.
« О, здається, бачу»
Незабаром Теодор знайшов деякі вогники і почав повільно опускатися на землю. У нього вистачило б сил, щоб летіти всю ніч, але так чи інакше, до Західного Ся був ще цілий тиждень шляху, а тому ніякого сенсу в поспіху не було.
І все було б нічого, якби йому в голову раптом не увірвався чийсь голос.
- Знайшовся! Отже, ти дійсно був на східному континенті!
- Е-е!
Несподівано Тео втратив концентрацію і замість спуску кубарем впав на землю. Але його можна було похвалити за те, що навіть у такій ситуації він не забув про трихвостого лисицю і встиг захистити її. На щастя, швидкість зниження була низькою і тому падіння виявилося не дуже травмованим.
- Що за...? Чий це тільки що був голос? - Пробурмотів він, як в його голові відразу ж пролунав відповідь:
- Ти не думаєш, що вже сам факт того, чого я тебе шукаю, — перебір?
- Цей голос... Тільки не кажіть мені...
Він добре його пам’ятав. Хоча ментальна хвиля не передавала тобр і частоту голосу, вона просто не могла його впізнати.
- Аквіло!
- Та невже здогадався. Яке невігластво...
Пресловучий морський тиран і правитель східних морів...
У голові Теодора Міллера звучала не що інше, як голос морського дракона Аквіло.