Розділ 216 — Віхор громадянської війни (Часть 3).
Дивлячись на те, як очі Сильвії палають непохитною рішучістю, йому нічого не залишалося, крім відповіді:
- Так, буду чекати.
Проте це було досить нелегко. Теодор підтримав рішучість Сильвії, але також дивився на неї тверезими очима чарівника.
Зважаючи на її вік, Сільвію слід було назвати справжнім генієм за те, що вона змогла досягти 6-го кола без будь-яких обманних способів по типу обжерства. Її талант був справжнім благословенням, завдяки якому Бланделл Адрункус визнав Силвію своєю онукою і зробив її наступником у Майстра Сіней Вежі.
Але стіна 7-го Крука була суцільною і товстою.
На відміну від попередніх кіл, 7-ий Круг був сферою поза «людським царством». Як вже згадувалося раніше, на 7-ому Крузі починалася дхарма і скидалась обмеження карми. Смертний, який покладався лише на свій вроджений талант, обов'язково зайшов би у глухий кут.
Тільки тоді, коли Сільвія це зрозуміє і буде достатньо успішною, щоб побачити шлях, вона зможе подолати цю стіну.
- Ех, на вашому тлі я зовсім обличчя втратив. Мої молодші говорять такі речі... - Пробурмотів поблизу Вільяма. На перший погляд він, мабуть, звернувся до Теодора і Сільвії, але фактично звинувачував себе.
Ще з дитинства він був вундеркіндом, і коли у Білій Башні Вільям знайшов належне застосування своїх навичок, його впевненість лише зміцнилась. Вільям ще не був майстром, але дуже рідко комусь вдавалося взяти 7-й Коло до 40 років.
Він думав, що зможе досягти цього в найближчі 5-10 років і стати наступним Майстром Білої Вежі, але ... Теодору не було й тридцяти, а він уже перевершив Вільяма.
« Це нікуди не годиться» — подумав Вільям. Він занадто довго протоптався на одному місці. Хоч він і проводив по 10 годин на день у магії, його запекла ревність до навчання вже давно була забута. З цього моменту Вільям твердо вирішив, що буде працювати ще більше. І як тільки він прийняв це рішення, шлях перед ним злегка прояснився.
Лише Парагранум відповідав за свою звичайну поведінку. Він хмуро спостерігав за Вільямом і Сильвією, а потім, коли вони пішли, весело посміхнувся.
- Ну, нарешті ти один! - Аж раптом вигукнула Пара, від чого Теодор по спині пробігли мурашки.
- А-а, що? - Перепитав Тео, дивлячись на те як Пара швидко наближається до нього.
- Я обіцяв тобі дещо розповісти, коли ми залишимося наодинці.
- Ах, точно.
Парагрануймо йому це пообіцяв, коли той запитав, чи сталося щось хороше? Теодор з запізненням згадав їхню розмову і уважно подивився на Парагранума, який виглядав зовсім несприйнятливим йому чином. У цей момент гримуар, який став вродливою молодою дівчиною пізнішого підліткового віку, виявляв свою нелюдську природу.
"Ех, потрібно приготуватися"
Слабке обжерство без вагань позначало йому « людські жертви». Тео навіть не хотів думати про гримуар, який неодноразово проводив експерименти з людьми. Навіть дивитися на рум'яне обличчя Пари було якось моторошно.
- Тобі це сподобається! - Він сказав Парагранум, торкаючись браслета на своєму правому зап'ястку. Цей предмет був схожий на той самий браслет, який використовували для виклику живою броні.
І не дивно, що після цього прозвучало заклинання заклику:
– Прикликати автоматон!
У той же час спалахнуло світло. Звичайно, людина не могла б нічого побачити через магічне світло. Але Теодор відразу зрозумів, що це створіння.
"Людина?"
Парагранума мала такий же вигляд, як і звичайна людина. Його шкіра, тілоскладання, волосся і вага: все відповідало людському. Цей об’єкт був подібний до лицаря з збірки оповідань.
А потім світло погас, і Теодор здригнувся.
- Ллойд Поллан?
Волосся не було єдиним, що нагадувало його оригінальний об’єкт. Ллойд Поллан був повністю озброєний і виглядав так само, як під час своєї спроби втрутитися у лабораторію Парацельса.
А потім Тео зрозумів, що за незручне відчуття він відчуває.
- Труп...?
- Ні в якому разі! - Відразу заперечив Парагранум, — Ти що, вже забув? Це модифікований голем, якого ти віддав мені в лабораторії.
– ... Подумати тільки.
Теодор згадав модель лицаря в повному обмундируванні і знову змінив погляд на Парагранума. Те, що він бачив у лабораторії, було не порожній броней. Воно складалося з металевих деталей і артефактів. А оскільки гримуару вдалося відтворити зовнішній вигляд Ллойда Поллана в голому?
- Магі цієї епохи нічого не знають про автомати.
Парагранум побачив сумніви Теодора і похлопав автоматона, ніби пропонуючи оцінити його. Оскільки Тео мав ще одну подорож, він подумки сказав: « Цінності.
Скользкий язик торкнувся щоки автоматона. Коли Тео побачив, як язик Обжерства облизує щоку, то злегка закрився.
Автоматон — « Мер меча Ллойд Поллан».
Цей зразок є вершиною автоматонів. Найстаршою формою даних моделі були андроїди, створені гномами, які знали механіку і стародавніх цивілізацій.
Граф Сен-Жермен, покійний алхімік Епохи міфів, намагався створити штучного бога в кінцевій формі автоматона. Але його експеримент провалився, і він втратив своє життя.
Цей автоматон містить душу і центральну нервову систему майстра меча, Ллойда Поллана.
* Клас: скарб.
Ви не можете поглинути цей автоматон.
* На даний час цей автомат не має власника.
* Під час бою автоматон має обмежену автономність і не може приймати самостійні рішення без інструкцій власника.
Здатність аури, « Пошук шляху» може використовувати автоматоно лише обмежений спосіб.
- Божевілля якесь! - Не втримався від вигуку Тео, — це нічим не відрізняється від життя некроманта!
Використання тіл у якості матеріалів було подібне до створення неживих з трупів. Це була чорна магія, на яку по всьому континенту було закладено табу.
Однак Парагранум лише посміхнувся і похитав головою, зовсім не зважаючи на слова Теодора.
- Ти дурень! Як ти можеш порівнювати мерзню не жити з автоматоном, коли їх композиції абсолютно різні? Чи, може, ви також вважатимете гоблінів з ограми тієї самої раси лише тому, що мають дві ноги?
- Тоді поясни, будь ласка, в чому ж різниця між ними.
- На відміну від нежиті, автоматон не уразливий для божественної сили і може функціонувати в напівзавершеному режимі поки поставляється магічна сила. Більш пізні моделі автоматонів можуть володіти власним его. Але це ранній тип, тому ця особливість у ньому відсутня.
Так чи інакше, Пару це зовсім не хвилювало, оскільки лицар колись був ворогом. Вона навіть пнула Ллойда Поллануна по гомілках, ніби затверджуючи своє вороже мислення.
У голові Теодора все заплуталося. Згідно з Парагрануму, цей автомат був неживим. Але це була досить очевидною людина, яка сильно зморює життя. Це була бойова зброя, виготовлена з тіла, і водночас абсолютно слухняною волею свого господаря.
"Хіба це не виходить за рамки гумованих стандартів?"
Коли справа дійшла до мети існування, дороги людей і гримуарів розходилися. У минулому Теодор отримав повідомлення про свою неминучу загибель, але він без вагань відмовився від жертв. Нехай це і була робота Парагранума, але хіба Теодор не буде співучасником, якщо скористається його творінням? Його сумління глибоко турбувало його.
- Отже? Ти приймеш мій подарунок?
Парагранум з невинним виразом обличчя дуже усвідомлював муки Теодора. Для гримуара, який хотів створити людину, автомат був лише частиною великих досліджень.
Відповідь Теодора не змусила себе довго чекати.
– ... Приму.
- Хо-хо, точно все в порядку? Ти виглядаєш досить стурбованим.
- Сила це сила. Проблема в тому, як її використовувати. Якщо я зможу застосувати її у правильному ключі, то, можливо, це і виправдає кошти.
- Виправдання шукають тільки лицеміри. Але ж ти не такий, вірно? - Пара запитала, дивлячись на Теодора своїми диявольськими очима.
Тео нічого не залишалося, крім як опустити плечі, і Пара знявши браслет із зап'ястки кинула його йому.
- Влий у нього свою магічну силу, після чого назви своє ім'я. Потім дай цьому хлопцю ім'я. Це змусить автоматон рухатися повністю відповідно до ваших команд.
Теодор влив магічну силу на отриманий браслет.
Вшу-у-ву-о...
Теодор відчув, що перед ним стоїть автоматон. Це було схоже на ситуацію, коли він уклав контракт з Мітроєм і Х'югіном.
"Підключення душ..."
Упевнившись, що контракт підписаний, Теодор відкрив рот і сказав:
- Теодор Міллер.
А потім перед його очима розкрило оновлене інформаційне вікно автоматону.
* Сьогодні автоматон належить Теодорові Міллеру.
Після цього власник автоматону отримав запит за спеціальним контрактним каналом. Автоматон був схожий на ляльку, яка втратила всяку свободу, але при цьому хотів отримати ім'я.
Теодор не співчував Ллойду. Ллойд Поллан був ворогом і втратив своє життя. Зв'язавшись з гримуаром, він ступив на шлях, який вів тільки в один кінець.
Отже, Теодор мав дати об'єкту нове ім'я. Отримавши його, Ллойд Поллан стане маріонеткою Теодора, втративши своє ім'я і статус.
- Гладіо.
Тепер він був просто "інструментом".
Шу-ух!
У відповідь на це слово загорілися очі автоматона. З його нерухомого тіла почала витікати щільна аура, відновлюючи життєздатність лицаря.
У повітрі можна було чітко відчути тиск, який колись вистояв Ллойд Поллан, один з Семи мечників Імперії.
Але Теодор дивився на нього з абсолютно невиразною особою.
Ллойд Поллан більше не існує.
Це були стосунки, в яких його душа була повністю підлеглою. Цей Ллойд розсіявся, наче пил, залишивши після себе лише автоматону, який міг механічно виконувати накази Теодора Міллера.
Це був момент, коли Ллойд Поллан помер, а на світ з'явилася нова бойова зброя, автоматон "Гладіо".
Шр-р, штр-рт-ре.
Спочатку рух Ґладіо був нелегким, але зрештою він став перед Теодором. Після цього він виявив свій етикет, що свідчить про велику вірність Ллойда Полана під час свого життя.
А ще через мить Тео почув голос, що зв'язався з їхнім духовним каналом спілкування.
- Гла-діо при-вітті-ет сма-е-го мас-те-ра.
Теодор подивився на лицаря, що стояв перед ним на колінах і зрештою кивнув.
Це була сила, яку він прийняв, і відповідальність, яка йому тепер треба було нести.