Розділ 214 — Віхор громадянської війни (Часть 1).
Після виходу з порту Рібенду подорож проходила досить спокійно.
Завдяки Теодору флот вільно ковзав по морю, використовуючи вітер. Хвилі, які мали вдарятися об корабельні корпуси, розходились убік, а вітрила постійно перебували в надутому положенні.
Крім того, « благословіння морського дракона» змінило напрям вітру та хвиль. На жаль, через те, що користувачем був Теодор, його сила була недосконалою.
Благословлення морського дракона.
Вам надана сила, що міститься в крові морського дракона Аквіло.
Подібно як морський дракон, що править морем і океанами, не може загинути в морі, так само людина, яка має його благословення, з природи не зможе втекти у безкрайні води.
Якщо сила благословення збільшуватиметься, ви навіть зможете дихати під водою.
Вашому кораблю надано додаткове прискорення.
У морі ви можете подолати майже будь - які несприятливі умови.
Течії і вітри завжди будуть вам назустріч.
Ця сила досі вам чужа. Ви не можете збільшувати або зменшувати силу вітру чи хвиль на власний розсуд.
Стоячи на носі корабля, Теодор знову подивився на інформаційне вікно і згадав слова Аквіло: « Якщо я прийму більше крові чи продовжу користуватися цим благословенням, то сила зросте...? »
Перший повинен був би заплатити відповідну ціну, тоді як другий раз не міг мати короткострокової перспективи. Тим не менш, Тео відчував, що з кожною годиною керувати течіями йому стає все простіше. На відміну від самого початку, коли він не міг зосереджуватися ні на чому іншому, тепер у нього було час подумати.
Теодор стояв на палубі і спостерігав за бурхливими течіями. Після довгого періоду зосередження йому здавалося, що все його тіло готове розвалитися на частини.
Можливо, він навіть знепритомнів би, якби щодня не займався своїми психічними здібностями. І ось у той момент, коли Теодор ледве відновив свою хитку рівновагу, до нього підійшов чоловік.
- Сер Теодор.
На чоловікові був розкішний плащ, кілька артефакцій і легкий броня з приместю міфріла. Це було практично, але стильно.
Після того як Теодор виявив, що той чоловік був вражений, він привітався:
- Як ви, Віконт Картер?
Це був Борс Картер, маг-ветеран, відомий своїм « фарбним полум'ям" і командир магічного корпусу цієї експедиції.
- Будь ласка, говоріть менш формально. Ми залишили свої доми й попрямували на поле бою, а тому повинні повністю дотримуватися субординації — злегка здивовано відповів Картер.
– ... Я прийму Вашу пораду, Віконт.
- Дякую.
Все було так, як і сказав Картер. Теодор був почесним маркером, і тому його статус вищий за вікнта Борса. Теодор також був командиром підрозділу і мав таку ж владу, як Майстер Білої Вежі.
"Я ніколи не мріяв, що все так буде."
Якщо не брати до уваги формальності, Теодор був набагато молодшим і незрілішим, ніж його співрозмовник. Картер був видатним палацом і ветераном, який в минулому пройшов через війну, тому Теодор повинен був здаватися йому висковкою.
Але ставлення Картера виявилося набагато більш ввічливим, ніж очікувалося, і тому Теодор вирішив поставити йому питання:
- Тоді я б хотів дещо спитати... Ви прийшли, тому що хотіли про щось поговорити? Або щось сталося?
- Нічого особливого. Невдовзі ми будемо на перехресті життя і смерті, тому я подумав: « Ми повинні ближче познайомитись одне з одним ».
– ...
Проте Теодор не міг прийняти це пояснення, бо вважав, що справа не лише в цьому.
Двоє чоловіків якийсь час мовчки стояли один навпроти одного, але ця незручна пауза тривала недовго. Картер пильно подивився в очі Теодора, після чого глибоко зітхнув і вимовив:
– Эх, ладно. Я прийшов сюди, щоб вибачитися за свою недостойну поведінку щодо сера Теодора.
- Недостойна поведінка?
- Інцидент, що стався під час Вашої школи в академії.
"Академія..."
Теодор не розумів, про що говорить Картер, поки не почув ці слова.
"Гарсія Картер..."
На першому ж заняття по бойовій магії Ґарсія викликав на з’їзд Теодора і намагався зберегти свою гордість, застосовуючи артефакт. Цей зіпсутий молодий чоловік був сином Вікента Картера. Теодор зрозумів з чого пов'язані вибачення Борса Картера і підняв погляд.
Віконт не знав, як йому інтерпретувати вираз обличчя Теодора. Тому він продовжив говорити:
- Дії мого сина мало не призвели до справжньої катастрофи. Згідно з честю сім'ї Картерів, я обов"язково віддам Вам відразу ж по завершенню цієї експедиції.
Борс був серйозним. Його очі були нерухомі, тому Теодор не сумнівався в достовірності його слів. На відміну від більшості дворахян, Борс не був зарозумілим. Отже, Теодор був вражений його щирістю. Перед початком цілковитої громадянської війни командир хотів усунути будь - які незгоди. Його вибачення були цілком хороші, а тому Теодор поводив себе відповідно.
- Я вже давно забув про це. Чи слід нам забувати минуле, коли на нас поставлене таке важливе завдання?
Віконт трохи захоплювався Теодором, після чого ввічливо вклонився. Чим молодші люди, тим гарячішими стають їхні емоції. Але відповідь Теодора була надзвичайною. Він прочитав наміри Борса і в одну мить прийняв їх.
- Тоді спасибі, сер Теодор!
- Так, будь ласка, тримайте себе.
А потім двоє чоловіків обступили рукостискання. Це було сильне рукостискання, яке змило всі неприємні події минулого.
***
Через два тижні після того, як експедиція покинула Мелтор, вони досягли Піріса, портового міста Королівства Солдун.
Якби про це почули місцеві моряки, вони б засумнівалися у своєму слуху. Зазвичай, навіть у попутному вітрі шлях з Рібенди до Піріс зайняв би приблизно двадцять днів. Про те, що станеться, коли умови будуть несприятливими і не слід було згадувати.
Завдяки цьому швидкому ривок Мелтору вдалося випередити будь - яку іншу країну.
« Я не бачив цього пейзажу..." - подумав Тео, дивлячись на нічні вогні Піріса. Коли Теодор почав захоплюватись ними і відчувати ностальгію, він раптом розгорнувся, відчувши коливання мани.
Біля нього підростала біла мантія, яка щойно пройшла через простір.
- Майстер Білої Вежі.
- Хм-м, – пробурмотів Орта, — ми прибули на п'ять днів раніше, ніж передбачалося. Звичайно, це на краще, але господарі можуть бути ще не готові.
- Так, це цілком можливо.
Їхня швидкість була просто завислою. Принц Ельсід і Маркіз Піріс не чекали їх так раннього прибуття. Таким чином, можливо, що навіть якщо вони відправлять сигнал, відповідь буде або затримано, або взагалі не прийде.
Однак вони не могли залишатися в цьому дводумному місці, тому Теодор підготував запис. Це було магічне світло, яке не можна було б побачити без спеціальних пристроїв.
Фьу-у.
Це заклинання було назване « Схованою свінню». І ось, з пальця Теодора вирвалося світло, супроводжуючись маленьким вибухом. Тим не менш, ні шуму, ані будь-яких інших звуків він не видав. Він також був невидимий для людського ока. Тим не менш, будь-хто, хто б подивився в цьому напрямку за допомогою спеціального магічного приладу міг зафіксувати величезний виплеск світла.
– Почекаємо. Якщо відповіді не буде, я виїду на берег і зустрінуся з Маркісом Пірісом.
- Так, так буде найкраще.
Обговоривши подальші плани дій, двоє чоловіків почали чекати на відповідь.
– ...
– ...
Минуло 30 хвилин, але Піріса так і не реагувала. Невже вони справді прибули занадто рано? Чим довше вони будуть тут залишатися - тим більше ризик видати свою присутність.
Теодор зітхнув і зосередився на своїй магічній силі. Якщо так, то йому нічого не залишалось, крім того що відвідати самого Маркіза Піріс.
... Шлоп.
А в наступний момент донісся якийсь звук до його вуха. І Теодору це явно не здалося, оскільки Майстер Білої Вежі теж його почув.
- Майстер Вежі, Ви це чули?
- Так, звичайно.
Обидва чоловіки дивилися в одному напрямку. І ось, незабаром до них наблизилася невелика тінь. Це був човен, на борту якого хтось розмахував прапором Королівства Солдун. Кораблі експедиції погасили всі вогні, і тому треба було трохи часу для того, щоб побачити тих, хто був у човні.
– Маркиз Пиріс? - Поцікавився порядком здивованого Тео, визначивши особу, яка прийшла до них.
- Кхем-кхем, давно не бачилися, сер Теодор, — перейнявши горло, привітавшись Маркіз Піріс.
Коли Орта вирішив не втручатися в розмову двох знайомих, він відступив. Таким чином він уповноважив Теодора особисто провести діалог з Маркісом Пірісом.
- Це трохи відрізняється від того, про що говорилося в листі. Може, в ньому був прихований пароль або щось у цьому роді? - запитав Тео.
– Ку-ху-хом! Ні, ніяких паролів не було...
Маркіза Піріс була дуже короткою. Інструмент для надсилання відповіді повинен був поступити тільки завтра вранці.
Навіть якби флот Мелтора прибув з затримкою в три дні, це все одно було б цілком прийнятно. Але маги опинилися біля берегів Королівства Солдун занадто рано, а тому Маркіз Піріс був змушений особисто їх зустрічати. Його супроводжували лише кілька найнадійніших лицарів.
- Сер Теодор, всі ці люди... Чи це означає, що Мелтор повністю підтримує принца Ельсіда? — тихо прошепотів марказ, обережно озирнувшись по сторонах.
- Звичайно. Ми з самого початку планували це зробити.
- О, як добре! Якщо все пройде успішно, я обов'язково віддам вам за допомогу!
Маркіз Піріс був у такому захваті від слів Теодора, що кілька разів навіть підстрибнув на місце. Він був такий схвильований, що здавався п'яним. Однак Піріс не забув про свої обов’язки. Маркіз вказав пальцем у сторону, показавши Теодору місце, де могла сховатися експедиція.
- Пливите он туди. Там ви знайдете прибрідну печеру, сховану від сторонніх очей, де можна на деякий час сховати ваші кораблі.
— Так і зробимо, — кивнув Теодор.
Цього разу вже не було потреби контролювати морські течії. Коли кораблі наблизилися до місця свого призначення, Теодор попросив Марка Піріса розповісти про ситуацію в Великобританії Солдун.
- До речі, як у вас зараз справи? Ходить багато різних чуток...
- Що, про наш конфлікт говорять навіть на півночі?
– Да. Особливо про втручання Лайрона.
Слова Теодора не були брехнею. Звичайно, ці чутки не ходили серед широкого загалу. Це була інформація, організована агентами Білої Вежі, яка полягала в тому, що Королівство Лайрон почало виявляти деяку активність.
Маркіз Піріс не міг цього заперечити, а тому з серйозним виразом обличчя заявив:
- Ми ще до кінця не впевнені в отриманій інформації, так що... Ви точно хочете їх почути?
– Да. Краще готуватися до гіршого, ніж нічого не знати.
– Що ж... Тоді нічого не поробиш, — похитав головою, відповів Маркіс Піріс, ніби взагалі не хотів про це думати. Не так давно ми отримали повідомлення від шпигуна до Герцога Корнуолу. Там говориться, що він бачив чоловіка у срібних доспеках і зі святими реліквіями на поясі.
Цих слів Теодор і Орта застигли на місці.
– ... Цього не може бути.
– ...
Теодор ніколи не бачив їх раніше, але він добре усвідомлював, хто саме відповідає цьому опису.
Якщо кардинали твердили, що вони є посланцями бога, оскільки давним-давно в їх тіла були закладені частинки божественної сили « Лайона», то ці люди були найсильнішими мечами релігійного держави, фанатиків, у чиї обов'язки входить захист кардиналів.
Хрестоносці. Так звали тих, чиї імена без огиди не міг вимовити жоден маг.
- Значить, палаци все-таки наважилися заручитися підтримкою цих скажених собак Лайрона.