Глава 198 — Сліди Епохи міфів (Часть 1).
Вжух!
Група дослідників зникла з тунелю, а коли з’явилася знову, то знайшла навколо себе зовсім незнайому кімнату. Під ногами була біла підлога з кліткоподібним рисом, а в повітрі плавали світильники.
Магі, у тому числі Теодора, відразу привели себе до бойової готовності. Це було просторове переміщення, якому ні Теодор, ні Вероніка, ані тим більше поранений Муджак не могли протистояти. Коли п’ятеро людей почали формувати коло, вони оглядалися по обидва боки.
Вони були в руїнах родом з Епохи міфів. І навіть якщо це не пастка, ніхто з них не мусив втрачати пильності.
Однак незабаром їхня напруга змінилася.
– П-Пара?
З абсолютно спокійним виразом обличчя до них підійшла дівчина-Паранум.
- Вибачте за затримку, капітане. Запізнився деякий час, щоб отримати контроль над лабораторією.
– ... П-будь ласка, представ більш докладне пояснення.
– Да.
Теодор повідомив про її наміри, отже Пара використала заздалегідь підготовлену аргументацію.
Тео не міг вичавити гірку посмішку, слухаючи логічне пояснення гримуара.
- Відразу після того, як закінчилася сватка з 7-им мечом Імперії, я була пересунута в цю лабораторію за допомогою сили цього персня. За словами Майстра, це щось на зразок ключа до даного скопіювання руїн.
- Нас теж перемістила сила цього персня?
– Ні, — похитала головою Пара, опустивши руку.
Врешті-решт, артефакт, який дозволяє використовувати магію 9-го кола, розглядався б як мінімум національним надбанням.
- Якщо провести аналогію, візка на якій ми їхали повністю і цілковито покладалася на силу магічних кристалів. Без них її можна було б навіть не вважати засобом пересування. Іншими словами, це кільце є лише засобом управління цією лабораторією. За межами руїн воно всього лише непотрібний металобрухт, — пояснила Пара, після чого надумана зітхання і продовжувалася. — На жаль, персня недостатньо для контролю Меркурія, а за його допомогою неможливо отримати доступ до деяких зон лабораторії. Тим не менш, я можу відкрити склад.
— Добре, це зрозуміло, — промовила голова групи Вероніка, після чого крокнула вперед і пильно подивилася на пару.
Вероніка була досить високою як для жінки. А коли зріст був менший, йому треба було піднімати голову і дивитися їй в очі.
Хоча Пара була дуже розумним гримуаром, який міг виплутатися з будь-якої ситуації, Теодор відчув, як той напружився.
- Дівчинка з Залізної Вежі, хіба ти не думаєш, що є більш критична проблема, ніж ці нудні пояснення?
- Що ви маєте на увазі?
— Тільки не кажи, що забула, — промовила Вероніка, дивлячись на безстрашне обличчя Пари, а потім підняла тему, про яку останнім часом ніхто не згадував — Ллойд Поллан. Де цей щур?
Таким чином, члени групи нагадали про проблему у вигляді присутності вороже налаштованого майстра меча. Можливо, так сталося через те, що маги закрутилися головами від раптового вимірювального руху, але все ж таки Сільвія, Вільям і навіть поранений Ллойд Муджак зовсім про нього забули.
Звичайно, отримання контролю над руинами було дуже доречним, але члени дослідницької групи все одно залишалися опади, пов'язані з тим, що вони пропустили одного із Семи мечерії Імперії. І оскільки Вероніка була дуже розумною, вона швидко помітила це.
Все ж таки, Пара лише посміхнулась.
- Ах, Ви про цю невиховану людину.
Пара підняла великий палець, і десь збоку пролунав гучний дзвін. Водночас на чорній стіні з’явилося зображення. Магі поверталися, і... застигли.
- Це...
- Сьомий мечник...
Це був Ллойд Поллан. Майстер меча похмуро дивився перед собою, поки ненароком не зустрівся поглядом з Парою. Хоч би як він намагався відважитись, в його очах був жахливий живіт. Очі майстра тремтіли, наче у наляканого оленя, через що навіть чарівники по шкірі пробігли мурашки.
- Що відбувається? - запитала Вероніка. Вона була єдиною, хто навчився зберігати невгасимість.
- Здається, спрацювала одна з пасток.
- Пастка? Він у пастці?
- Так, у пастці що заморожує простір. Думаю, навіть грандмайстер не зміг би з неї вибратися.
– ... У цих руїнах магія 9-го кола зустрічається частіше, ніж предмети домашнього обиходу - проворчала Вероніка, з чим інші могли тільки мовчки погодитися.
Простір заморозки була вершиною просторової магії, яку навіть Майстер Білий Вежі Орта не міг відтворити. Фактично, про її застосування можна було дізнатися лише з давніх рукописів. Але чи це було лише пасткою? Хіба творець цих руїн думав, що сюди захоче захопити дракон або хтось в цьому роді?
- Ти можеш відключити її?
- Мої повноваження недостатньо.
- Тоді нічого не зробиш. Так чи інакше, битва була неофіційною, і він схожий на військовополоненого.
- До речі, здається тут є зона апартаментів. Якщо хочете, то я можу пересунути вас туди, — сказала Пара, вибравши зображення зі стіни.
– Зона апартаментів?
Ця пропозиція виглядала спокусливою не тільки для Вероніки. Теодор був втомлений від нестачі зовні, та й решта групи також хотіли відпочити. В їхній одяг проспокоївся пісок, а шкіра обвітрилася. Крім того, ніхто з них не хотів виглядати брудним.
Сильвія відразу закидала головою. Її приклад і решта.
Таким чином, за допомогою єдиного рішення група визначилася зі своїми подальшими діями. Вероніка, Муджак, Вільям і Сильвія були миттєво переміщені за допомогою просторового закляття, через що в кімнаті залишилися тільки Теодор та Пара.
Тео, якому теж хотілося відпочити, запитливо подивився на пару, і та йому тихо прошепотіла:
- Цієї ночі. Чекайте мого поклику.
А потім гримуар клацнув пальцями, і Теодор зник.
***
Парацельс, винахідник парагранума, мав на увазі місце, яке було гідне того, щоб його називали новим світом. Принципи її функціонування були досить простими, але незнайомі об'єкти, сантехніка і навіть їжа, що з’явилася натисканням всього однієї кнопки, здавалися не алхімією, а справжнім чудом.
Невдовзі після того, як Теодор помився в незнайомому приміщенні і закінчив задовільну вечерю...
Грімуар, Парагранум, дотримав свого слова.
- Запит суботника підтверджений. Переміщення з зони Д-1 до Л-21.
Ці слова були сказані тією ж невідомою мовою, що й тунелем. Як тільки голос закінчив говорити, простір навколо Теодора миттєво змінився.
Це було примусове переміщення простору. Хоча Тео вже відчув це, він почувався трохи незручно. Врешті-решт, це заклинання повністю ігнорує опір мага 7-го кола!
Якби Парагранум затаїв на нього зло, Теодор навіть озирнувся б не встиг як опинився десь поруч з Ллойдом Полланом.
- Чому ти такий напружений? - З низвідки пролунав чийсь голос.
– ... Парагранум.
- У цій лабораторії мої можливості порівнюються з грандмайстром. Тобі не варто цього так дивуватися.
Грандіозний...! Так називали чоловіка, який був ближчий до Бога, ніж людей; того, хто зміг вийти за межі смертних і за рамки трансцендентності. Теодор вже здогадався про це, але він все одно не міг посміхнутися, почувши слова Пари.
Якийсь час Тео продовжував дивуватися, поки не зрозумів, що навколо якось підозріло темно. Навіть за допомогою свого чудового зору він міг бачити тільки те, що було прямо перед ним. Звичайні люди вважали б це за непроглядну темряву.
- Тут занадто темно. Ти не міг би трохи освітити цю кімнату?
- Ми знаходимося в зоні, де світло не місце. Але тепер це вже не має значення, — відповів Парагранум, і через мить спалахнуло тьмяне світло. Теодор і Пари стали обрисами, але коли все навколо освітлювалось, Тео навіть не подивився на пару.
- Що це?
Його дивувало те, що він був природним. Двох магів оточили резервуари зеленою водою, в яких жили люди і жахливі монстри. Шестиголова змія, три голова собака кентавра з крилами на спині... Тут були десятки таких резервуарів, де містились дійсно огидні речі.
- Це хімери. Один з видів маніпуляцій пояснив Парагранум, погладивши рукою скляну стінку одного із резервуарів.
Невтішно в цей момент він згадував дні, проведені разом зі своїм творцем Парацельсом?
- На жаль, мертві перебувають у стані гниття і переробки не підлежать. І коли вони проіснували тисячі років? - Оглянувши кілька резервуарів, проговорила Пара.
- Тисячі років...
- Як Майстра Вежі Мелтора, мені сумно усвідомлювати цей факт. Якщо б вони були живі, ми могли б отримати контроль над Північним континентом. Жодна армія не вижила б...
Це були жахливі слова. Можливо, якщо б на місці Парагранума був хтось інший, то Теодор подумав, що це звичайне перебільшення, але ... Парагрануму не можна було перебільшувати або блефувати.
« Він справді дуже небезпечний»
Теодор потряс головою і поспішно пішов за Парою. Хоч він і знав, що всі ці істоти вже давно мертві, вони виглядали так, ніби були живими. Минаючи кілька десятків резервуарів, вони опинилися в зовсім іншій кімнаті.
Тут також була пов'язана просторова магія, але про принципи її дії Теодор міг лише здогадуватися. Однак його ще одна зміна місця розташування не здивувала.
- Так-с, давайте подивимося... Що мені потрібно взяти ... - Пробурмотів Парагранум, почав копішатися на найближчій полиці.
Незважаючи на те, що вже минуло тисячі років, усі предмети так і залишилися акуратно лежати на своїх полицях.
Руки постійно рухалися, поки не дісталися до якихось реагентів та металів дивного кольору, які Теодор ніколи раніше не бачив. Очевидно, вони були на складі досить великим.
– О.
Пара раптово зупинилася і подивилася на Теодора.
- А ось і те, що я тобі обіцяв. Решта буде представлена трохи пізніше.
З цими словами вона кинула йому невелику кам'яну плиту. Теодор поспішно підхопив її і перепитав:
- Це...?
- Як я вже казав, це книга Феї.
Цей шматок каменю був книгою? Проте замість того, щоб запитати Парагранума, можна було б зробити набагато ефективніший метод.
- Оценка, — прошепотів Тео, торкаючись лівої руки.
А потім язик обжерливості знову довів свою ефективність.
"Книга Феї"
У ній містяться глибші знання про світ речовин, у тому числі чотири основні елементи та правила взаємодії з ними.
Великий алхімік і автор цієї книги, Парацельс, першим відкрив та дав назви чотирьом елементам-духам. Він також намагався створити штучні елементи, взявши за основу стародавніх духів. Проте результати цього експерименту в цю книгу не потрапили.
* Клас книги: скарб.
* Якщо ви поглинете все, то ваше розуміння « чотирів елементів» стане значно більшим.
* Якщо ви поглинете все, то значно зросте ваша взаємодія з елементами.
* У цій книзі знаходиться душа великого Парацельсу, і тому для його поглинання потрібно принаймні 7-й Коло. Але навіть під час цього періоду такі контактні дії, як синхронізація, будуть неможливими, якщо сам Парацельс не буде зацікавлений.
Від шоку очі Теодора полізли на лоб.
Вона мала рейтинг "скарбу", що перевершило навіть очікуваний « дорогий" рейтинг. Кам’яна плита не виглядала як справжня книга, але її справжню цінність було вище за все.
"Можливо, я зможу зняти п'ятий друк..."
Кожен раз, коли знімалася чергова друк, обжерливість мала якусь надзвичайну здатність. Починаючи від нагадування, яке дозволяло зберігати закляття в так званихсловах, до Перезапису, яка об'єднувала користувача з автором їстівної книги, здатність Обжерства була чистою водою шахрайством.
Якщо так, то яка ж функція 5-ого друку? Тео розумів, що йому не можна покладатися виключно на силу Обжерства, але при цьому він все одно не міг позбутися почуття непевного очікування.
Тим часом Пара закінчила свою роботу і покликала Тео:
- Теодор Міллер! Підійди сюди на хвилинку.
- Що сталося?
- Одолжи мені, будь ласка, меч Азота.
Теодор без вагань вручив Параграну пам'ятку. Якби гримуар захотів, то легко взяв би його. Крім того, Теодору було цікаво дізнатися, чому він їй потрібен.
Парагранум отримав меч Азота, після чого глибоко зітхнув і тихо вигукнув:
– Арс Магна! Відчиняй двері своєму господареві!
Потім він вказав клинку прямо перед собою.
Фжух!
Це було нереальне видовище. Простір перед лезом меча Азота розділилось на дві частини. І посеред цього розщепленого простору з'явилася діра, що світила смарагдовим світлом, куди Пара відразу ж запустила свою ліву руку.
Парагранум порався в цьому дикому просторуному кишені, після чого досить вигукнув:
- Так!
У той момент, коли гримуар з щасливим виглядом витягнув свою руку, розщеплений простір знову закрився. Завдяки володінням Умброю Теодор більш-менш розумів, що сталося. Цей простір неможливо було відкрити без меча Азота.
« Чи ця дорогоцінність...? »
Парагранум тримав смарагд у лівій руці. На відміну від звичайних коштовностей, цей смарагд мав чудову симетрію і не заломлював світла.
- Так, ти правильно здогадався, - Прошепотіло невидиме Обжерливість, – Це Зумрудна Скрижаль, скарб Епохи міфів, прославлене алхіміками як « Врата Правди ».