Глава 193 — У пустелі (Часть 3).
Після того, як крук змив у пустелю, Теодор був змушений трохи підправити своє сприйняття. Він не міг використати силу Мітри, тому в якості заміни він викликав Х'югіна. Але результат значно перевищував те, що він очікував.
« Це дійсно зручно, коли дивишся звисока»
Теодор поділився з Х’югіном зору і незабаром побачив безчервоні піщані простори.
Якщо Мітра помічала об’єкти, які мали вплив на землю, то Хьюгін міг дивитися на Землю з висоти хмар. На такій висоті не було піщаних вітрів і, на відміну від інших членів групи, які ледь могли бачити на п'ятдесят метрів навколо себе, Теодору були доступні куди більш широкі пейзажі.
А потім на очі Теодора щось потрапилося. Минуло чотири години відтоді, як вказа зупинилася і сонце майже зникло за горизонтом. У протилежному напрямку від заходу сонця очі Х’югіна побачили щось незвичайне.
- Е-е?
- Малюк, що сталося?
Теодор ні з того не взявся за свої очі, і Вероніка поспішно підскочила до нього. Мабуть, така швидкість виявлення була пов’язана з тим, що птахи завжди любили блискучі речі. І ось, срібне світло на очі Х'югіну було занадто яскравим для Тео, тому він запалився.
Але через кілька секунд Теодор повернувся до тями і знову подивився вниз. Він чітко бачив, як у пустелі з’явилася піщана пудра Пустиніо. Крім того, цей блискучий срібний покрив на мить повністю відповідає недавному описові Парагранума.
Формою він нагадував напівсферу, яка виступала з-під землі, радіус якої становив близько трьохсот метрів. Її виготовляли з металу, який важко було подряпати навіть аурою майстра.
- Я знайшов руїни.
Від слів Теодора обличчя дослідницької групи порядок напружувався. Вони були раді, що прибули до місця свого призначення, але знали, як ці руїни охороняються супротивником. Отже, з цього моменту їм слід було дотримуватися максимальної обережності.
Група рушила в сторону Теодора, і з деякий час знову зупинилася.
-Там.
Тепер усі вони могли побачити контури руїн, які Теодор побачив з неба. Коло них було розбито табір, над яким висів прапор з двома мечами. Цей прапор символізував не що інше, як імперію мечів. Був також патруль, який складався з чорних лицарів Андрасу.
- У трьохстах метрах попереду рухається патруль Рицарей Теней.
- Скільки?
- У групі 12 осіб. Включаючи лише 40 в бараках.
- Досить багато. Чи ці руїни настільки цінні?
На відміну від Кватро, які не мали воєнного досвіду, Вероніка вже кілька разів стикалася з Імперією і тому добре розуміла цінність цього.
Рицарі Теней були прихованими мечами Імперії Андрас, які під прикриттям тіні виконували будь-яку брудну роботу. І тому що 40 осіб було відправлено до цієї далекій пустелі, то це стало доказом великої цінності цього об’єкта.
– ... А ще там один із Семи мечників Імперії - стиснувши зуби, вимовив Теодор.
Це було знайоме обличчя. Чорне волосся і розслаблена ходка. Весь його зовнішній вигляд говорив про те, що цей противник вкрай хитрий. Це був 7-ий меч Імперії Андрас, Ллойд Поллан.
Під час минулої зустрічі Теодор Міллер, очевидно, не справив на нього доброго враження. Ллойд був майстром меча, який відшукав його в королівському палаці і пригрозив убити, коли перемир'я підійде до кінця.
- Сьомий меч, Ллойд Поллан.
- Що? Цей конпортуністичний виродок?
Реакція Вероніки виявилася дуже несподіваною для Теодора.
- Оппортуністичним? (п/п: оппортуніст — той, хто завжди слідує лише своїм інтересам, у тому числі обманним шляхом).
- Так, і це дуже дивно. Він ніколи не полізе туди, де його чекає небезпека. Правда, якщо він відчуватиме наживу, то проникне куди завгодно, наче привид. А ще його ніколи не можна побачити на полі бою, де присутній я чи Бланделл. Цього ворожіння ще важче вистежити, ніж 4-го мечника.
Тож Вероніки палко прагнули його вбити. І це стосується також інших. Кватро були дуже вірні до свого королівства, а тому вони хотіли скористатися цією можливістю, щоб знизити силу противної імперії Андррас.
Врешті-решт, лише Муджак і Пара продовжили рухатися вперед з абсолютно байдужими особами.
- Гаразд, ця дюна здається підходящою.
Незабаром група Теодора підібралася до піщаної дюни, за якою копалася команда Андррасу. Це було цілком придатне місце для таємного спостереження за ворогом. На щастя, поки що їх не було відкрито.
- Рицарі Теней... Вперше бачу їх своїми власними очима, — зковтнув Вільям, дивлячись поверх дюни. Він знав про особливі сили Імперії Андрасу, але ніколи не думав, що зустрінеться з ними саме таким чином.
Сільвія не втримувалася і згорнула свою палицю, а Теодор тим часом пильно спостерігав за людиною на ім’я Ллойд Поллан.
- А тепер що вони роблять? - Пробурмотала Вероніка.
Незабаром це питання привернуло увагу і всіх інших. Бойові маги з Мелтора не могли зацікавитися дивними діями лицарів. У той час, як одна група з п'яти чоловік лягла землю, інша - щось в неї занурювало. Водночас у великих ямах, які вони викопали, з’явилася срібляста рідина.
Першим помітив їхні наміри Парагранум.
– ... Вибухівка.
- Що, вибухівка?
- Я знала, що люди з Андрасу використовують будь-які засоби, але... підозрювальниця?
Вероніка та інші з подивом повернулися до Пари, але та не звернула на них жодної уваги, продовжуючи щось бормотувати собі під ніс. Що ж хотіла зробити команда Андрасу?
Існувало кілька варіантів того, в чому могла проходити причина закладання вибухівки, і жоден з них не був хорошим. Отже, що мали зробити маги: продовжити спостереження чи втрутитись? Якщо ви впевнені у своїй перемозі під час лобового зіткнення, то можете обрати останнє.
І ось, як і очікувалося, Вероніка запропонувала дуже радикальну пропозицію:
- Якщо вони планують підірвати його, то може мені варто використовувати своє дихання?
Проте Теодор вважав, що перед тим як щось робити, треба все ретельно зважити. Згідно з описом Парагранума, дихання Вероніки не може зруйнувати зовнішню частину руїн. Тим часом, лицарі Андраса, які ще не помітили їх прибуття будуть спалені на місці, навіть не зрозумівши, що сталося. Вибухівка вибухне, і навіть Ллойду буде важко вижити. Це був шанс позбутися ворогів одним ударом!
Проте коли Теодор збирався погодитися, пролунав голос, який їм перешкоджав.
- Ні, ти не можеш цього зробити! — Раптом він закричав на Вероніку Парагранум, що був у подобі дівчини.
Вероніка була шокована, а з іншого боку піщаної дюни почала шипіти підпалена вибухівка.
Бу-ду-ду-гу!
І ще через мить стався потужний вибух, який супроводжується оглушливим рівом. Група не була готова до такого повороту справ і швидко закрила вуха руками.
Небо потемніло від диму, а земля продовжувала тремтіти, наче землетрус.
Гру-нуру-ру.
Потім з боку срібного купола на всі боки хлинула сильна ударна хвиля, змушуючи здригнутися усі охрестні бархани та дюни.
Після шоку Теодор зрозумів, що щось не так.
"Ні, ні. Чи не занадто трясається земля як для наслідків звичайного вибуху?"
Вибух мав припинитися. Отже, чому все навколо продовжувалося трястися? Це означало, що причина полягає не в вибуху, а у чомусь під землею.
Збіг чи неминучість? Теодор подивився на Парагранума для роз'яснення, а потім ... Він отримав відповідь на своє запитання.
- Меркурій... запитав.
Теодор не чув голосу Пари, тому що в його вухах все ще дзвенло, але він зміг прочитати її слова по губах.
Гру-ду-ду-гу...!
У той же час з-під руїн хлинула срібляста рідина. Меркурій був поміщений під лабораторією, щоб зупинити вторгнення.
Витоку рідини було просто величезну кількість, і « він» почав одразу ж приймати форму величезного.
Це був автономний маневрений охоронець, створений Парацельсом з ртуті, названий Меркурієм...
Це ім'я було дано найкращим алхіміком в Епоху міфів антропогенні втілення самого Гермеса. Цей охоронець був позбавлений ядра, яке було слабкістю всіх істот з невизначеною формою. Він мав здатність відновлюватися знову і знову, поки ртуть повністю не вичерпається.
І ось, з'явившись у образі змії, охоронець Парацельса голосно оголосив:
- Це 76-те автономний рух Меркурія, пов'язаний з спробою вторгнення без необхідності.
Потім Меркурій змінив свій погляд на «археологічну команду» з Андрасу.
- Початок ліквідації...
Хоча сонце майже зникло за горизонтом, змій був достатньо великим, щоб відкинути величезну тінь на піщаній землі. Меркурій зазнав безжалісного удару.
Його тіла сягали десятки метрів завдовжки, а вага — кілька тонн. Тіло Меркурія, зроблене з ртуті, було жахливою зброєю масового знищення.
І ось, як тільки величезна маса ртуті врізалася у Рицарів Теней, багато з них були вбитими пряміком на своїх місцях.
- ------...!
Простого удару не було достатньо, щоб знищити всі казарми Андрасу, але навіть порив вітру був загрозою для групи з Мелтору! Меркурій всього лише помахнув хвостом, але ця атака була практично аналогічною до нападаючих заклинання 7-го Коло.
- Ува-а-ак!
- Е-е!
- Чортова змія!
На щастя, Вероніке вдалося компенсувати тиск вітру. Інакше їх просто знесло б геть. Один вчений сказав, що велика маса сама по собі є силою.
Шість людей, що ховалися за піщаною дюною, почали швидко думати про те, як їм робити далі. Залишилося ще кілька теней Андраса, в той час як Меркурій вже збирався здійснити наступну атаку. Якщо вони не почнуть діяти прямо зараз, то запізняться.
- Дівчинка з жовтої Вежі, навіщо ти мене зупинила?
Хіба це не виглядало так, ніби вона знала про існування Меркурія? Таким чином, п'ять пар очей втупилися на Пару з дуже обґрунтованими сумнівами.
- Це Меркурій, який є охоронцем лабораторії Парацельсу. Все його тіло складається з ртуті. Якщо б ви, Майстер Вежі, використовували своє дихання, то вся околиця заповнила б отруйним газом — пояснила Пара.
- Ядовитим газом?
- Навіть майстер меча не подолає отруйного впливу ртуті. Крім того, через жар він просто повертається в рідкий стан.
« Його не можна перемогти», — ось думка проковтнула в свідомості тих, хто почув це пояснення. Дихання Вероніки загрожує її власному тілу. І навіть якщо вони атакують його могутньою магією, він просто повернеться у свій початковий стан. Це був далеко не той противник, з яким вони могли зіткнутися.
Таким чином, група запитувала себе: « Чому Пара раніше не згадала про таку небезпечну істоту?
- Але Меркурій – захисник, який буде застосовувати силу тільки в тому випадку, якщо хтось намагається вторгтися у лабораторію нелегально. Нам безпечніше буде залишатися осторонь до тих пір, поки не помруть всі інші лицарі.
– ... Це було б розумно, — кивнула Вероніка, вислухавши пояснення Пари, але потім вказувала на те, що ми повинні залишити все як є?
Всі інші відразу подивилися туди, куди вказувала Вероніка. Тоді як Меркурій змивав Ріцарей Теней, наче мурахів позаду нього один чоловік намагався проникнути в лабораторію через відкрите дренажний тунель, через який раніше витікала ртуть.
- Ллойд Поллан?
- Ну, як і очікувалося від цього щура. Ми не можемо залишитися осторонь, інакше цей виродок пролізе туди один, — вимовила Вероніка, після чого перевела погляд на Меркурія, який був схожий на гору.
Незважаючи на те, що Ллойд Поллан був майстром меча, він без найменшого коливання втік від цього монстра. Можливо, він зробив би інакше, якби його здатність аури була зосереджена на руйнуванні... Але навіть здатність Муджака "Ілюзія" була для Меркурія не небезпечнішою, ніж ще один мураха.
Отже, для того щоб з’єднатися із цим ртутним змієм, потрібно було сильного мага. Крім того, така людина мала б спілкуватися з Веронікою і знаходитись на рівні майстра.
- Ходімо, малюк. Тепер справа за нами.