Глава 155 - Рік потому (Часть) 1).
Головний порт Королівства Солдун, Піріс...
Це був єдиний міжнародний порт на континенті, з якого кораблі прямували до східної частини материка. Для прибережного королівства він був кров'яною судиною, якою текла життєва енергія всієї держави. Той, хто заправив цим місцем Маркіз Піріс, мав унікальну силу. Інакше йому б просто не довірили відповідати за такий важливий для королівства об'єкт. Серед народу навіть жартували, що Маркіза була настільки суворою і до його резиденції боялися підлітати птахи.
Проте сьогодні Маркізу Пірісу потрібно було виявляти до інших ввічливість. Це було пов'язано з тим, що гостем його особняка був не хто інший як коронований принц — наступний правитель Королівства Солдун, Ельсід.
- Слава потомку Короля Великої Волни! Маркіз Піріс, Девід Ель Піріс, вітає наслідного принца.
- Давно не бачилися, Маркиз. Шкода, що довелося прибути так несподівано.
У наслідного принца було волосся лимонного кольору і глибокі очі, подібні до моря, що була характерною рисою всієї королівської сім'ї Солдун. Крім того, у нього були гладкі і яскраво-виразливі риси обличчя, наче в казкового принца, що зводило з розуму багатьох молодих дам. Хоча цього року йому виконалося всього 26 років, Ельсіду призначено стати наступним королем Королівства Солдон.
- Вибачте, Ваше Високість, але хіба я не говорив, щоб Ви прийшли сюди непомітно? - Хмуро запитав у нього Маркіз Піріс.
— Тут нічого не поробиш, — зітхнув Ельсід, похитав головою, - як тільки я покинув королівський палац, за мною зв'язалися люди Герцога Корнуолла. Якби лицарі, що супроводжували мене, не зупинили їх, то хто знає, чим би це все закінчилося...
Маркіз Піріс стиснув зуби, а його брови смикнулися. Потім його карі очі наповнилися неконтрольованим гнівом, і він проричав:
– Корнуолл... Цей мерзотник обов'язково...
З давніх часів через своє унікальне географічне розташування Королівство Солдун підкорялося іншим королівам. Їм було дуже важко вирощувати сільськогосподарські культури вздовж узбережжя, а населення Королівства Солдун не вистачало для збереження кордонів від поневолювання сусідніх держав.
Минуло лише півстоліття з того часу, як вперше почалася торгівля зі східним континентом. Тому мешканці інших країн були зацікавлені в тому, щоб Королівство Солдун процвітало.
Герцог Корнуол, у якого були родичі в Королівстві Карґас, був серед них найпомітнішим. Він навіть наважився вести стеження за принцем Ельсідом.
- Гаразд, давайте не будемо про неприємне. Зараз ми нічого не можемо зробити. Краще зайнятися тим, що нам під силу.
- Уф... Ви праві, Ваше Високість. Я був занадто схвильований.
Незважаючи на слова принца, обличчя Марка Піріса все ще нагадувало собою помідор. Дії Герцога Корнуолла завжди викликали у нього лють і бажання закопати його живою в землю. Принц Ельсід знав це і був вдячний за підтримку, але історія, яку вони повинні були обговорити прямо зараз, була не про зрадника.
- Краще скажіть, Маркіз, як щодо "цего"? - Тихо прошепотів Ельсид.
- Ви будете задоволені, Ваше Високість. Нас чекає великий успіх, — з легкою посмішкою відповів Маркіс Піріс.
Деякі палаци, у тому числі наслідного принца, вже десять років працювали над реалізацією цього плану. І ось, нарешті, вони чогось досягли.
Люди з Королівства Солдун не могли подолати несприятливі географічні умови власними силами. Уряди - прикордонники: Королівства Карґас і Лайрон були зайняті їхнім утриманням, тому єдиним безпричинним регіоном залишався південь, де існувала ще одна проблема — непрохідні болота.
Отже, уряд Королівства Солдун змінив свій погляд на континент за морем.
- Я отримав обіцянку від відомої родини Західного Регіона Сея, що вони переїдуть до Піріс.
- Нарешті!
Від цих добрих новин обличчя Ельсіда сяяло, наче сходить сонце.
Якщо він не міг виростити насіння, то мусив його імпортувати. На щастя, Королівство Солдун володіє величезними фінансовими ресурсами і може компенсувати відсутність військової сили. Королівська родина могла пообіцяти тим, хто їм був потрібен, благородний титул, кращу землю, золото і багатство.
- Це сім'я Беків, і в Західному Регіоні Сі вони вважаються одними з найкращих у частині бойових мистецтв.
- Хо-хо, і така престижна сім'я вирішила мігрувати?
- Так, я провів невелике дослідження. Ось, послухайте, — сказав Маркіс Піріс, після чого почав розповідати про зміст промови: 30 років тому між західними та центральними регіонами відбулася битва. Відповідальність за поразку взяла на себе родина Беків і покинула армію. Інші сім’ї, які належали їм, відлучили свої землі так що тепер вони економічно й політично ізольовані.
- Так, тепер зрозуміло чому наша пропозиція їм здалося досить привабливою.
- Верно. До нас дійшла чутка, що голова родини Беків вже перевозить всю свою батьківщину і майно до Піріс. Можливо, сьогодні або завтра вони будуть тут.
Ельсід не втримався і здув кулаки. Через слабку армію королівства, їм завжди доводилося покладатися на іноземні війська.
Однак невдовзі це приниження мало закінчитися. Мешканці східного континенту повністю відмовилися від магії, зосередившись на розвитку бойових мистецтв. Якщо взяти двох воїнів зі східного континенту і, скажімо, з Королівства Каргас, то бійець із сходу гарантовано став би сильнішим. А якщо взяти два голови родини знатних, то один із них обов’язково був би майстром меча.
Не винятком була родина Баків, яка вирішила мігрувати в Королівство Солдун.
- На сході майстрів меч називають експертами.
Майстер родини Беків, Бэк Чонмюн, був експертом. Невідомо, чому він програв цю жахливу битву. Але в буквальному розумінні це слово було гідне багатотисячної армії.
Сім’я Баков включала в себе 100 досвідчених користувачів аури, у тому числі ремісника меча. Цього було достатньо, щоб змінити баланс на користь успадкованого принца, навіть якщо війська Корнуолу і його союзників об'єднаються.
– ... Ви зробили чудову роботу, Маркіз. Я ніколи цього не забуду.
- Ваше Високість, враховуючи призначені на мене обов'язки, моя робота цілком природно. Мені приємно чути вашу похвалу, але важливіше те, що станеться далі.
- Звичайно. Я зобов'язаний прийняти їх як своїх людей і зробити їх мечами Королівства Солдун, - кивнув Ельсід.
Молодий принц ще раз поклявся, що його королівство більше не буде слабким. Щоб досягти своєї мети, він докладатиме всіх зусиль.
Ельсид якийсь час спостерігав за променями сонячного світла, що пробували з возу вікно, після чого знову переклав погляд на Марка.
- Пам'ятав. Маркіз, що Ви думаєте про те, щоб надати їм цей палац?
– А-а?
- Ось цей. Він трохи дорогий, але цілком гідний наших нових громадян. Це позитивно вплине на їхню вірність до нас, а також викликатиме повагу у всіх тих, хто вирішить їх відвідати, — запропонував Ельсід, занурившись у старі спогади.
Цей палац давно був відомий, і він якнайкращий для такої цілі. Він був дуже організований, але один з основних недоліків. Цей невеличкий палац стояв на вершині пагорба, і всі прилеглі райони також були забудовані особняками, через що ціна була неймовірно висока. У зв’язку з цим багато людей, яким він міг би придивитися, були змушені відмовитися від ідеї його надбання.
Але якби уряд вирішив подарувати його комусь, то це була б зовсім інша історія. Оскільки його не можна було продати, то найкращим виходом з ситуації була використання його для створення гарного враження. Оскільки гості цих чоловіків були воїнами, він не мав жодної ролі.
Тим не менш, реакція Маркіза Піріс виявилася досить дивною.
- Хм-м, ну, це ...
- Е-е? Якісь проблеми?
Маркіз Піріс трохи замовк, а тоді з похмурим виразом обличчя пояснив:
- Про який Ви говорите вже продані.
– А-а? Хіба він коштував не 1,000 золота? І хто ж виявився настільки божевільним, щоб заплатити за особняку таку багнолову суму? Згідно з законами королівства, навіть якщо б ціна була знижена, хіба вона не мала бути принаймні 800 золотих?
- Ціна не знижувалася. Людина заплатила за неї повну суму, і відразу з гіркою посмішкою потиснув на плечі Маркісі Піріс.
Ось чому він продав його без найменшого коливання. З його точки зору, неохайний маєток був лише марнуванням. Таким чином, будь-хто захотів би швидше позбутися від нього.
Ельсід не знав, що думати і просто поцал язиком.
- Ц-ц-ць, мабуть, це був серйозний покупець. Хтось з благородних?
- Так, можливо. Він не говорив про це прямо, але це стає зрозумілим з його вчинків.
- Дії?
Маркіз Піріс кивнув і пояснив:
- Покупця супроводжує людина, яка схоже є його охоронцем. Хоча я і не експерт з мечників, але цей охоронець здається дуже незвичним. Крім того, мені здається, що покупець приховує свою особистість.
– Хм... Значить, особняк був проданий близько року тому? І який спосіб життя його нового власника?
- Бувало, що відвідувачі були присутні випадково, але сам він рідко виходив з дому. Ах, точно! Він також відомий тим, що задорого купує оригінальні магічні книги, приблизно в три або чотири рази вищі від ринкової ціни. У зв'язку з цим іноді у нього бувають гості через кордон.
Поки принц думав над цим дивним покупцем, маркіз згадав як їх звуть.
— Молодий чоловік, який купив особняку - Тед, а його охоронець називає себе Адольфом. Такі їхні імена.
— Тед и Адольф...
У кожному місті і навіть селі на півночі та в центрі континенту можна було знайти трьох-чотирьох людей, яких звали так само. Якщо так, то ці імена були псевдонімами. Ельсід, дивлячись на пагорб, де був палац, вирішив, що треба якось зустрітися з цими дивними людьми.
Це було неможливо, і поки що Ельсід не знав, чи це добре.
***
Ке-ке-ку. Ке-ке. Ке.
Як і завжди, з неба лунали крики чайок, а вітер приносив солоний запах моря.
— Сьогодні гарна погода, — пробурмотів Теодор і втупився у велику книжку на своєму столі.
З того часу, як він покинув Піратський Архіпеспад цілий рік, Тео став набагато більш зрілим. Через різні пережиті труднощі його обличчя захиталося, а в ясніх очах мага виникла таємнича глибина.
– Хо-ро-росо... Хо-ро-росо... - Митра була мирна.
Теодор посміхнувся, слухаючи цей милий хропець і згадуючи прожите ним дні в Королівстві Солдун.
Після того як Теодор і Рендольф покинули Піратський Архіпеґ, їх ніхто не переслідував. Отже, протягом минулого року Теодор і Рендольф зосереджувалися на вдосконаленні своїх навичок. Рендольф відгадав свою пробуджувальну здатність аури, в той час як Тео працював над тим, як йому досягти наступного рівня.
- Мій прогрес непоганий, але... - Подивившись у вікно Тео, він сказав:
За цей час він навчився багато речей, але для досягнення своєї головної мети йому все одно потрібно було більше часу. Обжерство показало, що протягом найближчої шести місяців він зможе це зробити, але його час наближався і тому Тео нервував.
Прямо зараз Теодор стояв обличчям до стіни 7-го кола. Саме за цією стіною відкривалася « майстерська сфера». Йому потрібно було зробити ще один крок, щоб вийти за межі смертної людини. Це була трансцендентна область, яку було далеко не так просто подолати навіть за допомогою надсилань Обжерства.
- У мене залишилося лише півтора року.
Майже половина трирічного терміну, згаданого Мірдалам, вже вийшла.
Звичайно, завдяки усім тим оригінальним книгам, які він з’їв, його посудина мала бути впорядкованою. Проте фундаментальним рішенням для Теодора було те, що він мав стати майстром. "Сосуди" майстрів виходили за межі природних, а тому взятня цих сходинок могло одночасно вирішити всі його проблеми.
– Эх...
Але якби це було так просто, як звучало б, то весь континент уже давно кишив би майстрами.
Теодор зітхнув і закрив очі, занурившись у своє внутрішнє «я». Він зосередився на колах, які були в його серці. Маг міг діагностувати своє тіло так само, як воїн міг робити це за допомогою аури. І ось, незабаром перед очима Теодора з'явилися його кола.
Подібно до складних механізмів, шість кіл проверталися в такт один одному. Щодо сьомого кола, то він був сформований тільки за його контуром і не брав участі в ньому.
Теодор ніяк не міг зрозуміти, чого йому бракує.
- Потрібна можливість.
У кінцевому підсумку, йому потрібен був каталізатор, який дозволив би подолати цей застій.