Розділ 153 - Назви мені своє бажання (Часть 1)
Скр-р-рд-ип.
Відчинивши двері, Теодор побачив знайоме обличчя. Вони обидва відчували одне одного, і тому не були здивовані зустрічами. Незважаючи на те, що Рендольф був весь обмотаними пов'язками і бинтами, його голос був таким же веселим, як завжди.
- О, хіба люблячий подрімати кілька доби молодий пан нарешті прокинувся?
— За цей час Рендольф настільки поправився, що вже може бігати.
Все було так, як він і сказав. Знаття Лі Юнсуни про людське тіло спонукало Теодора точніше встановити діагноз, ніж у звичайного цілителя. Не менше місяця загоїлися небезпечні рани. А коли йдеться про внутрішні переломи й кровотечі, то звичайному чоловікові потрібно було б принаймні три місяці для повного одужання. Рендольф, що лежав на межі життя і смерті, міг побачити багато слідів.
- Звичайно. Я багато чого придбав у цій битві, тому що я можу просто лягти і забути про це? - Задоволено кивнув Рендольф.
– Приобрел? Ти ж не про ...? - з здивованим обличчям проговорив Тео, від чого Рендольф розсміявся, немов чекав цього питання.
- Що ж, минуло лише пів дня з тих пір як я вперше це побачив, — недбало вимовив Рендольф. Але його слова завжди були зрозумілими, як ніколи.
Була лише одна річ, яку він міг придбати в такій небезпечній битві. Це було необхідним для того, щоб умілий меч став ремісником — пробуджувати його аури!
Рендольф, який завжди покладався на свою могутню ауру та фізичні здібності, остаточно перейшов у трансцендентне царство. Битва з Гордовинею стала каталізатором цього перетворення, і в світі розвинувся ще один майстер.
- Вітаю. Тепер ти справжній майстер меча, — захитався Тео його досягненням.
- Я стану майстром, коли навчуся вільно використовувати цю здатність, так що протягом декількох років мені доведеться наполегливо тренуватись. Але ці тренування — ніщо в порівнянні з моїми безцільними блуканнями, — сказав Рендольдф і не міг приховати своєї радості Теодор по плечу.
Якщо б він залишився сам, то йому було б потрібно п’ять або навіть десять років. Хоча Рендольф був змушений пройти через кілька дуже небезпечних для життя ситуацій, це було досягненням його співпраці з Теодором. Останній бій з Гордовинею був рівний десяткам років бойового досвіду.
Ще трохи поговоривши, два товариші разом пішли вниз.
- До речі, а де ми знаходимося? Як би я не доглядав, це місце не схоже на логічну дракону, — вимовив Теодор.
- Аквіло сказала, що це її вілла. Вона знаходиться на острові в самому околиці Піратського Архіпелагу. Пірати не можуть наступити на нього.
- Вілла...
« Дракону дійсно не було до чого спати в печері» — подумав Тео, оглядаючи інтер'єр. Кількість розкошів, звичайно ж, не була схожа на те, яке він побачив на фестивалі морського бога, але картини і прикраси виглядали дуже дорогими. Найбільше вілла Аквіло нагадувала палац Графа Бергена, де він побував.
Але найбільша відмінність полягала в Господині цього місця. Коли вони спустилися зі сходів і опинилися в довгому коридорі, у їхніх головах пролунав ясний голос: « Сюда ».
Цей голос пронизав сам простір. Він відрізнявся від слів, які беззвучно передавалися в голову імітували голос співрозмовника. Тео не розумів, на яких принципах він заснований, але як тільки вони почули Аквіло, в їхній свідомості відразу вимальовувалася структура особняка.
- Це що... Слово Дракона?
Слова дракона мали здатність зменшити десятки сторінок інформації в кілька складів. Багато чарівників минулого намагалися відтворити цю систему, але жодна така спроба ще не увінчалася успіхом. Як маг, Тео просто-таки збрехав від цікавості, але зараз був не час для подібних речей.
Невдовзі двоє друзів пішли на терасу, де стояла Аквіло.
- Ласкаво просимо. Ви вперше тут?
Побачивши її легкій посмішку під м'якими сонячними променями і почувши її голос, двоє чоловіків втратили дар мови. На відміну від свого колишнього виду, вона убрала два роги і хвіст, а тому зараз виглядала просто як красива дівчина. Якби хтось вирішив організувати конкурс на звання "кращої краси", аквіло явно була б серед перших претендентів.
Аквіло показала рукою в сторону і запропонувала:
- Не стійте там, сідайте. Я дещо підготувала, так що, думаю, нам пора починати.
Коли Теодор і Рендольф розселилися по м’яких стільцях, на терасі з'явилися люди з підносами в руках.
"Ета...?"
Вони принесли гарячу і апетитну їжу. Теодор не їв три дні, а тому його рот найприроднішим чином заповнився слиною. Він бачив таку гостину лише тоді, коли обідав з Куртом III. Слуги швидко закінчили сервування столу, і Аквіло посміхнулася, піднявши келих.
- Ура!
Так почалася гостина біля морського дракона.
***
Можливо, деякі люди реагували б на цей обід з великою долею підозри, але Теодор був абсолютно розслаблений.
Так чи інакше, протягом трьох останніх днів у Аквіло було достатньо часу і можливостей, щоб убити їх обох. Таким чином, було б безглуздо боятися будь-якої пастки, наприклад отрути в вині. Ось чому Теодор без вагань накинувся на приготовані страви. Він поклав в рот перший шматочок м'яса, і ...
«... Ух! Хіба це не смачно? "
Це було цілком співзвучним з стравами, приготовленими найкращим шеф-поваром Мелтора. Але справа була не тільки в кулінарному майстерності того, хто це все готував. Така страва повинна була бути приготовлена не тільки першокласним шеф-поваром, але й з відбірних інгредієнтів. Це була справжня кухня для гурманів, за яку людина мусила заплатити десятки золотих монет.
Теодор кинув на Аквіло здивований погляд і знову був вражений.
У неї були найкращі манери поведінки за столом з усіх, кого він тільки бачив. Адреса посуду і приладів була просто досконалою, а ніж використовувався настільки майстерно, що не було жодного натяка на будь-які звуки. Навколо її рота не було ні брудних плям, ані крапель соусу, в зв'язку з чим серветка була абсолютно недоторканою.
Дракон був вірний своїм основним потребам, і їжа була однією з таких.
Здивований вишуканим господарем, Тео продовжив їсти. Інколи роздавалося легке бряціння приладів про тарілки, і приблизно через годину троє людей закінчили трапезувати.
Дзинь.
Як господиня цього місця, Аквіло першого відставила свою тарілку в сторону.
- Хм-м, це було добре. Подані страви відповідали вашим смакам?
- Це було дійсно дуже смачно. Нічим не поступається королівському палацу, без коливань кивнув Теодор.
- Я ще такого не пробував, але ця їжа дійсно заслуговує похвали, — вимовив Рендольф.
Їхня реакція була задовільною, від чого Аквіло посміхнулася і кілька разів плескала в долоні. Невдовзі після цього присутнє намисто вихопило порожні тарілки і поставила перед трьома людьми ароматний чай.
— Тоді давайте розберемося з довгою, яку я маю перед вами обома, — сказала Аквіло.
Це саме той момент. Теодор навіть затримав подих, чекаючи, що ж вона скаже далі.
- У кожного є свої уподобання. Для червоного клана головне: емоції, для золотого - мудрість, життя — на зелений клан, чистота — для срібного... А такі як я, вихідці з блакитного клана ставлять акцент на вигоду.
Це не означало, що їй подобалося щось отримувати. Просто Аквіло вважала, що за виявлену з її боку люб'язність їй потрібно було отримати щось взамін. Так само, якщо вона була комусь винна, то треба було повернути її назад. Об’ємна плата за рахунки була характерною рисою кожного синього дракона.
Ось чому Аквіло взимала данину з Піратського Архіпелагу замість свого захисту.
- Ви обидва врятували мені життя. Моя власна сила теж допомогла мені, але ярмо, яке на мене висить, як і раніше важко. Я не можу заплатити за своє життя, навіть якщо віддам половину золота цього архіпелагу.
Потім вона підняла три пальці.
— Один для мечника і два для хлопчика, — сказала Аквіло, вишукана цариця. Якщо хочете, я можу навіть передати правління цим островом.
Двоє чоловіків переглянулися і прийшли до мовчазної угоди, у зв’язку з чим Рендольф першим відкрив рот.
- Мене не хвилює цей острів. Швидше, мені потрібен меч.
- Меч?
- Після бою з тією тварюкою мої мечі прийшли в повну непридатність. Якщо у тебе є добрі мечі, то чи можу я отримати два? Це моє бажання.
Рендольф з гірким виразом подивився на свої два фальчиона. На лізвій обох клинків з'явилися широкі тріщини, від чого здавалося, що вони в будь-який момент розваляться. Рендольф ледве зміг повернути давно загублені реліквії, але через свою недосвідченість довела їх майже до стану трухи. Якби він бився, будучи майстром, то два фальчиона залишилися б цілі.
А втім, на обличчі Аквіло було дуже збентежено.
- Два меча? Ти серйозно?
- Це занадто багато?
- Дракон зобов'язаний тобі життям, а ти просиш два меча?
Бажання Рендольфа обурило Аквіло, але невдовзі вона стрихнула головою і з’явилася.
– Простір (п/п: ще одне Слово Дракона російською мовою).
У той же час з повітря почали висипатися десятки мечів. Кожен з них був дуже відомим. Вони були цінними не тільки як антикваріат, але й у чудовому стані і робили їх придатними для практичного використання. До них входило навіть кілька шедеврів від гномів, які ховалися глибоко у горах. Дивлячись на щасливого стрибка Рендольфа, Аквіло зітхнула і сказала:
- Візьми все, що є. Інакше я дратувалася б тому, що цінність мого життя варта лише два шматки металобрухту...
- Справді?
- Ні, я дам тобі обладунки, бо твої теж зламалися. Вибери, які тобі більше до душі.
Аквіло клацнула пальцями і на підлогу посипалися блискучі обладунки. Над головою Рендольфа пішов справжній металевий дощ, але він не відчував болю з широкою посмішкою обіймаючи купу броні. Теодор і Аквіло не могли посміхатися, дивлячись на щасливого найманця, після чого подивилися один на одного.
Два останніх бажання належали Теодору.
— Хоч ти не розчаруй мене, — вимовила Аквіло, на що Теодор глибоко зітхнув і заговорив.
- Перш за все, я хочу, щоб ти розігнала цю Піратську Архипелагу.
- Хм-м-му? - Дивлячись на Теодора, Аквіло видала дивовижний звук. Відчувши дивну атмосферу, Рендольф висунув голову через гору обладунки. Вимога Теодора означала припинення потоку великої кількості данини, яку отримувала Аквіло. Щорічні піратські підношення становили сотні тисяч золотих, так що подібне бажання нанесло б морському дракону велику шкоду.
Проте Аквіло була на диво спокійна.
- Вибач, але це поза моєю владою.
- Чому?
- Я організувала Піратський Архіпеґ у ту структуру, яку ти можеш спостерігати зараз, але пірати жили тут ще до мого появи. Я не маю права їх розігнати, якщо тільки ти не попросиш мене вбити їх усіх або знищити цей острів.
Теодор зрозумів, що мала на увазі Аквіло. Вона підкреслила, що її «право» і вона є ‘ силою ’ — двома абсолютно різними речами. Вона могла знищити Піратський Архіпеґил, але жителі острова не були його підлеглі.
Проте Теодор зміг з’ясувати ще один спосіб, яким можна було побачити Піратського Архіпелагу.
- Якщо так, то я хочу, щоб ти позбавила їх благословень. Це можливо?
- Звичайно. Це буде не складно, — посміхнулась і кивнула Аквіло.
До певної міри це теж була жорстока вимога. Але, незважаючи ні на що, Теодор вибрав його. Донині пірати Піратського Архіпелаґа могли вільно борознити моря завдяки благословенню морського дракона Аквіло.
Кораблі піратів, які втратили свою силу, майже напевно стануть здобиччю військових кораблів. Позбавлені благословень, вони будуть приречені. Але зрештою кожен злочинець повинен був відповідати за свої злочини. І пірати були не винятком.
- Отже, що твоє останнє бажання, хлопче? - Аквіло прошепотіла, погладжаючи свій підборіддя. Сині волосся і біла шкіра були природним магнітом для чоловічих очей, але Теодор був надто зайнятий роздумами. Останнє бажання треба було використовувати як слід. Це був його реальний шанс що-небудь від неї отримати.
Маг, який впіймав журавля, обережно сказав:
- Останнє, що я хочу...