Глава 143 — Піратський Архіпег (Часть 3).
– П-правитель? - З подивом перепитав Джек.
Реакція хлопчика була цілком гарна для його віку, але сьогодні йому не пощастило. Рендольф і Теодор відразу ж почули фальсифікацію в голосі молодого гіда.
Згідно з історичними записами, Альфред Беллонтес був героєм війни і його описували безжалісною людиною, коли справу доставляли на допити полонених. Теодору пощастило успадкувати досвід цієї великої людини, а тому його очі відразу ж підмітили, що Джек щось приховує.
Однак було дуже рано лякати змій, що притаїлися в кущах.
- Невже це питання настільки дивне? Піратський Архіпеґ — це маленьке містечко, тож чому б йому не мати свого мера? Не думаю, що у піратів демократія.
Тео вирішив зробити крок назад, адже провідник був лише маленьким хлопчиком. Тому обсяг інформації за допомогою примудряючих засобів було дуже обмежений. Краще було продовжувати збирати підказки і складати мозаїку разом, ніж безглуздо ломитися напролом.
- Ах, ось Ви що мали на увазі.
- Це мій перший візит, тому не дивуйся, якщо мої запитання здадуться дивними. До слова, якщо ти відповіси мені, я дам тобі ось це.
З цими словами Тео витягнув дві блискучі монети, кожна з яких була номіналом по 5 золотих, від чого очі Джека засяяли.
Колекція гіда тривала недовго. Це був Піратський Архіпеґ — острів злочинців, які ігнорували мораль і етику. Найважливішим у цьому місці було лише одне — влада. А той, хто мав найвищу владу — чи то через насильство, чи гроші, — брав верх.
Можливість отримати десять золотих монет була абсолютно дотепною для хлопчика, який народився і виріс на Піратському архіпелозі.
І Джек повільно відкрив рот і прошепотів:
- Якщо хочете, я розповім вам.
Неначе охоронець якогось величезного секрету, Джек зробив урочистий вираз обличчя і озирнувся по сторонах.
Тео кивнув і хлопчик почав говорити:
- На острові є кілька людей, які поводяться так, ніби вони королі. Спершу пригадайте, хіба вас не привели на цей острів кілька піратських кораблів?
- Було діло.
- То ви напевно бачили одноокого чоловіка, який носить намисто з людських черепів?
Як тільки Тео почув про черепа і одне око, в його голові відразу ж промайнув образ людини у чорній наоковій пов'язці, який базікав з капітаном їхнього пасажирського судна. Він цілком підходив до цього опису.
Джек побачив, що його клієнт зрозумів про кого йдеться, і кивнув.
- Капітан Віртус, так його звуть остров'яни.
Здавалося, Джек хотів краще прикрасити історію, а тому збудженим голосом продовжував розповідь. За словами хлопчика, на цьому острові було чотири особи з повною владою. Окрім капітана, який брав провід серед туристів до Архіпелагу, острів було поділено на три зони.
Хлопчик, який нюхав запах грошей, швидко виливав потоки інформації.
Королева червоних ліхтарів, "Королева" Мейв.
Хрещений батько казино, "Золотна ропуха" Тодд.
Акула краденого добра, "Вор» Люпіан.
Кожен з них відповідав за одну зі сфер Піратського Архіпелагу. Вони розділяли зони свого впливу і ролі, а тому не були одні одним конкурентами та не сварилися.
Це була досить впорядкована структура управління як для абсолютно безбожних земель. Але якби острів був позбавлений хоч якогось порядку, то давно б вже зник.
- Як цікаво, - прошепотів Теодор, вигравши в руці ще одну золоту монету, — але це ж не все, чи не так?
– А-а?
- Навіть якщо всі згадані тобою люди в повній гармонії один з одним, це лише результат на даний момент. Я б дуже здивувався, якби дізнався, що під час поділу сфер впливу не було жодних конфліктів.
З цими словами Тео подивився в жадібні очі Джека і здав монету у кулаку.
- Можливо є хтось, хто стоїть над цими чотирма людьми?
Нарешті Теодор підійшов до головного. Саме заради цього він витратив майже 30 хвилин на слухання марної оповіді.
Історія про чотирьох злочинців звучала непогано, але це було не те, що він шукав. Від самого початку Теодор цікавився особою того, хто створив бар’єр навколо островів і зумів побудувати тут справжній рай для піратів.
- Це... - Джек пробурмотів, не зводячи очей із блискучої монети.
Але через кілька секунд він запалився і відповів:
– Я... Я не знаю.
Можливо, він і не знав або йому було заборонено говорити на цю тему.
Невже на цьому все було скінчено? Теодор зібрався було з жалем сховати монету в кишеню, як тут ...
– Но-о! Я розповім вам все, що знаю! - Заволив Джек, відчайдушно намагаючись зупинити руку Теодора.
***
- Один золотий за односний або два золоті за двойстий номер на добу. Якщо номер спеціального, то до ціни додається ще одна золота річ — він сказав трактиратор і жадібно потирає долоні.
Це було в кілька разів дорожче, ніж плата за такі ж зручності на суходолі, але така була ціна по всьому Піратському архіпелагу. У будь - якому разі відвідувачі острова не могли отримати більш вигідної пропозиції.
Брови Рендольфа здригнулися, коли він почув таку абсурдну ціну, але Тео без найменших заперечень вручив трактирника пожадливе золото.
Таким чином вони отримали дві кімнати, в яких могли зупинитися на наступні 10 днів. Знявши з себе важку броню, Рендольф запитав:
- Отже, молодий пане, що плануєш робити далі?
- Поки не знаю, – посміхнувся Теодор і сів на ліжко.
Нехай йому і довелося розкошешитися, але отримана від Джека інформація явно того коштувала. Джек міг не усвідомлювати, наскільки захопливою виявилася легенда про чотири сфери впливу і правління Піратського Архіпелаґа.
- Якщо "морський бог" дійсно існує, то це проблема.
Морський бог... Якби це почула церква, Теодора могли звинуватити в богозневазі.
Джек ніколи там не був, але десь в центрі Піратського Архіпелагу, здається, був храм, присвячений морському божку. Зрештою, це був не більше ніж слух, що проходив серед власників піратських островів. Проте вони обидва відчули, що цей « духовий бог» і є справжнім правителем архіпелагу.
- Якщо туман створив цей самий морський бог... То ми не можемо дозволити собі йти проти нього.
Теодор уже стикався з кількома майстрами і легендарними гримуарами, тому добре розумів, наскільки сильним буде такий противник. У тумані залишилося дуже мало його енергії, але навіть цього вистачило, щоб по тілу Тео пробігли мурашки.
Морський бог мав владу над морем. Щодо сили, нинішній Теодор навіть уявити собі не міг, з чим він може зіткнутися. Крім того, ця істота володіла вмінням магів, які були зовсім протилежні тому, що вони намагалися зробити все можливе. Це була необмежена сила, яка могла спотворити саму реальність.
– ... Це лише здогадки, але я не думаю, що наш морський бог - людина.
Людина з такою силою не стала б використовувати її такими примітивними способами. Лише туман Піратський Архіпеґ — це ще не все, що може зробити маг старшого рангу. Теодора не можна було оцінювати за загальноприйнятими мірками, але навіть він не зміг би відтворити половину цієї сили.
Щоб підтримувати туман настільки природно, що це було б простим диханням, потрібно принаймні восьми кіл.
Рендольф погодився з припущенням Тео, не ставлячи під сумнів його сумніви.
- Я теж так думаю. Я бачив кілька з цих мечників Імперії, але те, що знаходиться на цьому острові, відноситься до зовсім іншої категорії.
- Здається, весь архіпелаг є його сферою впливу, а тому й самі умови для нас несприятливі. Це не те, з чим ми можемо зіткнутися, навіть якщо об'єднаємо наші сили.
- Згоден. Тоді що будемо робити?
Теодор потиснув плечима. Вони прийшли сюди не з героїчною місією за підкоренням Піратського Архіпелагу. Це був просто збіг, тому що вони втікали від Компанії Оркус. Не було ніяких підстав безглуздо кидатися на ворога, який не зробив їм нічого поганого, навіть якщо й очолював піратські острови.
- Наш головний пріоритет - ховатися від Компанії Оркус. Не думаю, що вони зможуть переслідувати нас прямо до Піратського Архіпелагу. Крім того, якщо вони все-таки це зроблять, то будуть зупинено туманом.
Якщо подивитися на все це з іншого боку, то острів нагадував собою фортецю. Жоден непроханий гість не зміг би пройти крізь туман, тому не було потреби розкривати свої особистості. Існування архіпелаїстів було справді страшним для тих, хто став його ворогом, але водночас підбадьорливим місцем для людей, які хотіли втекти.
- Це раціональне рішення. Підтримую.
Звичайно, Рендольф міг відчувати спокусу докорити Тео в боягузтві. Але Рендольф був найманцем, а не лицарем.
Замість того щоб ризикувати своїм життям у безцільній битві, він вважав наймудрішим вибором — відступити і почекати. Як і у випадку зі Старим Лічем, вони не знали, чи є в них шлях до відступу, а тому ця азартна гра явно того не коштувала. Крім того, у списку захоплень Рендольфа зовсім не було « стрибати в пащу до смерті».
Таким чином, товариші закінчили обговорення цього питання і пішли по своїх кімнатах.
Теодор, чий мозок весь час був забитий навалиними питаннями, спробував розслабитися. Протистояння морському богу було відкинуте, як безглузде і безрозсудне, а тому що він повинен був зайнятися далі?
- Що ж, моя мета « вибігти лапи Оркуса» досягнуто.
Принаймні так було, поки вони залишалися в межах Піратського Архипелагу. До відбуття до наступного пункту призначення мине якийсь час. На основі пояснень Джека, круїзний корабель повинен простояти близько 10-14 днів, після чого відречеться далі.
Теодор думав про те, чим він може зайняти себе на час цієї перерви.
- Обжерливість.
Йому випала нагода більше дізнатися про функцію "Трансмісія".
- Звал? - Як завжди пролунав вічно незадоволений голос з отвору в лівій руці Тео.
- Останній раз ти розповідав мені про Трансмісію.
- Ну що?
- Ти сказав, що це відрізняється від того, чого я пережив у випадку з Альфредом Белонтесом, і це має виглядати як процес. Послідовна асиміляція душі або щось в цьому роді.
Обжерливість лише згадала про це, але чудова пам’ять Теодора пригадувала кожне мигня з тієї розмови.
Зрештою, Обжерство відказало:
- Так, все вірно.
- Навчи мене використовувати Трансмісію. Це питання, пов'язане з вашою функцією, тому він не вважається питанням і відповіддю.
– ... Ладно.
Теодор перетворився на слух, придушуючи при цьому свій ентузіазм.
- По-перше, Трансмісія є моїм завданням чотири етапи. Вона була розроблена як засіб ефективнішого використання Перезаписки. Якщо ви маєте душу автора, то можете використати її для того, щоб поглинути серце.
Це він вже знав. Після того як Теодора перевели на Альфред Беллонтса, він опинився в дуже небезпечному стані. Якби не битва з Гордовинею, можливо, його его було б розбито, і він би помер. Злиття душ було небезпечним і нестабільним.
Проте, згідно з Обжерством, спочатку все було не так.
- Як ти вже здогадався, змішання душ прямо несе в собі великий ризик. Для цього в Трансмісії є окремий процес.
- Процес?
– Да. І називається цей процес Кветом.
Поки Теодор перебирав на мові слово "квіст", обжерливість продовжувала пояснювати:
- Користувач може поговорити з авторами поглинаних оригінальних книг і поглинути фрагменти їхніх душ, дозволивши їх справи та бажаючих, які вони не встигли зробити самі.
– ... Іншими словами, я повинен зробити що-небудь для них?
- Верно. Якщо ти хочеш, то можеш дізнатися те, чого вони хочуть, прямо зараз, звернувшись до Лі Юнсуну або Сатомера, — вимовив Обжерство і запитав: « Хто буде першим? »
— Пенні Боя", Лі Юнсун, — відповів Теодор.