Розділ 117 — Таїнність (Часть 3). Кінець 5-ої книги.
- ...Ось і все. Я зробив все можливе, але з того моменту, як вони ступили на Червону Плато, я втратив можливість відстежувати їх подальше пересування. Можливо, це сталося через знамениту просторову магію Майстра Білої Вежі - повідомив лицаря, одягнений у все чорне.
Його чорні обладунки сприяли мобільності, а чорний меч міг злитися з темрявою. Порівняно з звичайною лицарською хмарою, це був невидимий варіант. Мало хто знав про існування в Андрасі лицарів з чорною екіпіровкою. Тим не менш, якби хтось встав поруч з одним із них, то в жахі б відсахнувся.
Рицарі Теней були примарами, на яких вся брудна робота імперії від збору інформації до вбивства. Це була таємна організація, яку без імператорського указу не могли мобілізувати навіть сім мечників Імперії.
Це були люди, яких не існувало в імперії. Також відомо, що завжди носили отруту або сувої самознищення. Але хто ж дивився на цього лицаря зверху вниз?
- Це дійсно чудова невдача. Я змушений піднятися майстерністю наших ворогів, - пролунав чиюсь низький голос.
У цьому безстрасному голосі містилося дивне відчуття тиску, через що перед ним лицарі не могли без потреби навіть рота відкрити. Однак це залякування було невмисне. Він просто говорив, а на людей починалося щось тиснути.
Така людина просто не могла бути звичайною. Така присутність могла походити лише з людини, яка від самого народження була на пікі, і чий рід було визнано десятиліттями. Іншими словами, він був тим, хто мав темперамент правителя.
- П-будь ласка, убийте мене!
Зрештою, Рицар Теней не зміг витримати тиску і впав на коліна, кидаючись у своєму гріху. Він не міг вибачатися або покладатися на милість. Будучи тінню імперії, він знав, що невдача у завданні означає лише смерть.
Рыцарь Теней знав це краще, ніж хто-небудь, а тому він був здивований тому, що почув далі.
- Ні, це не твоя провина. Ти чітко дотримувався всіх моїх вказівок. І оскільки я не можу більше про це говорити, то моя відповідальність полягає у невдачі.
- Но...!
- Досить. Поки я не покличу, займися підготовкою особистої біографії цього чоловіка на ім'я Теодор Міллер.
Ніхто не наважився б перелічити цьому владному голосу, а тому Рицар Теней здригнувся і обережно ковзнув назад. Ніби справжня тінь, він вийшов з кімнати, не видавши жодного звуку.
Потім чоловік перевів погляд на другого лицаря, який все ще залишався в кімнаті і сказав рідкісним для нього веселим тоном:
- Просто чудо. Я думав, ти зарубаєш його на місці.
– ... Я теж так думав, — не заперечив лицар у чорній масці, після чого спокійно додав свою голову, але тінь виконала свій обов’язок до кінця. Якби він зробив хоча б один крок вперед, мій меч приніс би йому довгождану смерть.
- Цікава позиція, — посміхнувся чоловік. Хоч він міг глузувати з надмірної упевненості цього лицаря, то добре знав, що той вправний у володінні мечем.
Колись він був головою Рицарів Теней, і тепер став майстром меча, якому було обіцяно положення 6-го меча. Незважаючи на втрату руки, він все одно залишався важким противником. Його здатність "Ісчуття" робила його непереможним для того, хто був нижчий статусом.
Тим не менш, Майстер Білої Вежі зумів придушити цього над-рицаря до того, як він удостоїв честі стати одним з мечників.
- До речі, те, що Майстер Білої вежі настільки сильний, дійсно шокує. Невже він просто перебував у тіні через Майстра Сіней Вежі і Майстера Червоної вежі? - Ставився чоловік.
- Думаю, так і є.
- Що ж, значить це їхній черговий козир.
Хоч протягом століть дві держави змагалися між собою, Андрасу було важко зрозуміти силу Мелтора. Це було магічне королівство, в якому у будь-який момент могло з'явитися все що завгодно.
Він пам'ятав, як в кінці битви, коли вони були вже впевнені у своєму успіхі, раптово з"явився маг 8-го Круга і повністю змінив поточний баланс сил. Сила Майстра Білої Вежі, яка легко стримувала мечів середнього рангу, також була такою змінною.
- Я чув, що Майстер Білої вежі безпосередньо зіткнувся з попередніми 3-им і 6-ими мечами... Я навіть не знаю, як багато ще його здібностей від нас приховані.
– ... Наступного разу.
- Хм?
Людина в масці вперше за весь час підняв голову. Червоне полум’я світило з його тіла, а потужний імпульс піднявся. Він не втратив свого бойового духу лише після однієї поразки. Йому ледве вдалося придушити зростаючу всередині лють, але його голос, який виговорив з-під маски, все одно бурлив, наче магма:
- Наступного разу я докладу всіх зусиль, щоб його вбити.
- Навіть з однією рукою?
– Да.
Слова чоловіка торкнулися самого пацієнта, але мечник навіть не шепохнувся. Втрата правої руки для нього була смертельною. Однак якщо він підкоряє свій стиль, то зможе відновити свою оригінальну силу. Це мало зайняти багато часу, але воно того коштувало в ім’я свого господаря, який врятував його від пекла.
Його відданість була однією з причин, чому чоловік довіряв йому.
– ... Ех, я не можу навіть пожартувати — посміхнувся і промовив чоловік.
Він не знав, що дитина-іммігрант, якій він допомагав у дитинстві, з часом стане його правою рукою. Стоячи перед мечником, чоловік витягнув з-за спини скриню, а потім кинув його чоловікові в масці.
- Мій пане?
- Відкрий його.
Такий предмет не був легким, навіть з його статусом. Однак не було іншої людини, яка була більш гідною і надійною.
- Це нагорода за твою вірність. Я візьму на себе відповідальність за провал у завданні. А ще я розумію, наскільки велика для тебе втрата однієї руки.
– ... Мій пане!
- Я не буду повторювати. Відкрий його.
Мечник не посмів відмовитися і відкрив скриню.
Фшух!
Здавалося, що на моєму шляху вирувала буря. Замок був знятий, і в очі вдарив срібне світло, яке довгий час проходило у темряві сундука.
Всередині щось лежало, форму нагадуючи меч.
Майстер меча більше не міг залишатися холоднокровним. Це щось було зроблено не людськими руками. Це була реліквія, згадка про яку давно стерлися з сторінок історії. Будь-хто, хто не був на рівні майстра, ймовірно, згорів би, ледь доторкнувшись до неї.
Це була реліквія божественної раси, назва якої вже давно ніхто не пам’ятав.
- Тренуй свою ліву руку, щоб ти міг використовувати її вже через рік.
Мечник похитав головою і не міг вичавити себе та слова. Він присягнув у вірності своєму панові, притиснувши блискучий срібний меч до грудей.
Чоловік із задоволенням подивився на цю сцену, а потім змінив свій погляд.
- Ще рано, ще рано... Але протягом наступних п'яти років... Я знищу свого некомпетентного батька і зміню цю імперію.
Це був закон, згідно з яким лише найсильніші люди могли сісти на трон. У Імперії Андрас королівська родина була найсильнішою, і їхня кров ніколи не ослабила відтоді, як трон опинився в руках короля Фернандо.
Очі 3-го принца імперії, Принца Фермута.
***
Змінені стосунки з Ельфхаймом, делегація і Теодор знову опинилися на Червоному Плато.
Посушена пустеля не була для них перепоною, поки їх супроводжував Майстер Білої Вежі. З наступним сходом сонця після того, як група покинула Великий ліс, кордон з Королівством Мелтор була пересічена. Цю швидкість неможливо описати навіть як "молоду".
Стара приказка: « Звичайна прогулянка не може бути стомливою» звучала дуже спірно, оскільки Майстер Білої Вежі дихав важко і поривисто.
– ... 30 хвилин привал. Мені не вистачає магічної сили для використання Масового Телепортації.
– Добре.
У всякому разі, навіть Шукучіхо мав свої обмеження. Група могла швидко пересуватися, але гра на мага була неймовірною. Будь-хто, хто не мав майже необмеженої сили 7-го Круга, був би вимотаний всього після декількох таких кроків. Ну, як би там не було, ця магія була просто приголомшливою.
Орта притулився до стіни і почав обертати свої кола.
Тео присоромився, дивлячись на Майстра Білої Вежі, і пробурмотів собі під ніс:
- Якщо я зможу належним чином навчитися такої просторової магії, це буде велика сила, але ... Я не повинен бути занадто жадібним.
Він зустрів мудреця, і зараз сила Теодора вже перевищувала його власні допустимі межі.
Сила Леветайна, Умбри і сущень, видобутих з інших скарбів... Якщо він поглине артилерійську пам'ять, пов"язану з магією Вуака Белойя, то можливо, що її залишок буде ще коротшим.
« П’ять років... Якщо подумати про цей термін, то це більше схоже на три роки."
Через три роки з його тілом щось почне відбуватися. Він не знав, що це саме, але передчуття було злим.
Йому було цілком зрозуміло, що відбудеться щось погане.
Отже, три роки... Протягом наступних трьох років він мав збудувати посудину, яка мала б упоратися з його здібностями. На щастя, завдяки інциденту в Ельфхаймі його цінність зросте. Отже, зросте і рівень допомоги.
Ні, він не повинен користуватися своїм ім’ям і заслугами.
- Забудьте про щоденну рутину мага і живі як звір. Дізнайся широкий світ і збільшуй розмір своєї посудини, коли стикаєшся з новими людьми.
Так то була порада Мірдаля. Тео міг здогадатися, чому Мірдаль не згадав про вирішення цієї проблеми безпосередньо.
Концепція « Сосуда» не була відома навіть у Мелторі, який славився своїми магічними знаннями. Це була невідома сфера, яку неможливо було пізнати або побачити. Отже, Мірдаль навів Теодорові приклад, який він міг зрозуміти.
- Так само, як ти боровся всі ці роки, зроби так і цього разу.
Через п’ять років після прибуття до Академії Бергена Тео зустрівся з Обжерством, а потім став досвідченим магом. Наприкінці довгого шляху, позбавленого надії вся його життя, він зіткнувся з долею, яку можна було б назвати легендарною.
Якби йому сказали, що так станеться, він би не діяв настільки щиро і старанно.
Якщо так, то що Теодор Міллеру потрібно прямо зараз? На щастя, його супроводжував той, хто міг відповісти на будь - які запитання.
"Спит і відповідь"
Як тільки він повернеться, то повідомить про свої досягнення Курту III, а потім запитає Обжерство.
У певному розумінні, залишок часу означав і припинення їх спільного співіснування. Гримуар навряд чи захоче просто так розстатися з таким активним користувачем, а тому не вагаючись навчить Тео як розширити свою посудину.
Правда, головне питання крился десь інше.
« Ціль і призначення інших Семи гріхів... І та правда, про яку я досі не знаю."
Так чи інакше, така доля кожного мага — слідувати за таємничим і невідомим шляхом.
Тео був незрілим, і у нього не було відповідей на всі цікаві його запитання.
Тим часом Орта вже закінчив свій відпочинок. Битва з легендарним гримуаром, взаємовідносини між близькими сусідами... Несподівана пригода підійшла до кінця. Незалежно від того, які події чекають Теодора далі, зараз він повинен повернутися.
Повернутися в серце магічного Королівства Мелтор, у Столицю Мана-віль.