Глава 98 — Великий ліс (Часть 0).
- Мітра?
Теодор злегка сумнівався, але він прийняв насіння для Мітри, яке світилося блакитним світлом.
Якщо це дійсно було насіння Іґдрасіля, священного земного дерева в центрі Ельфхайма, то воно просто не мало цінності. Тим не менш, Елленоя сказала, щоб він дав його Мітрі.
На жаль, як про це не думай, відповідь явно була поза його розумінням. Замість того, щоб турбуватися про це самотужки, Тео вирішив запитати ельфа, що сидить перед ним:
- Сер Едвін, а Ви знаєте, в чому сенс цього насіння?
- Що ви маєте на увазі?
- Яка ефективність насіння... Чому Еллена сказала мені передати його Мітрі?
Едвін на мить задумався, після чого кивнув і відповів:
- Я не можу повністю зрозуміти, чим вона керувалася, але розповім вам те, що знаю.
Його пояснення почалося з часів народження Іггдрасіля та Ельфхайма. Це сталося близько трьохсот років тому, що було не так давно, враховуючи тривалість життя ельфів. Майже всі ельфи континенту зібралися, щоб побудувати новий дім у горах на півночі. Використовуючи свою силу, ельфи створили світове дерево. З цього моменту і почалася історія Ельфхайму, королівства ельфів.
Іггдрасіль все ще був світовим деревом, хоч і неповноцінним. Сила Іггдрасиля повністю узгоджувалася зі своїм ім'ям, захистила Ельфхайм. Його листя очищали землю, а коріння розстелялося по поверхні і створило природну екосистему. Саме тому ельфи могли створити на півночі гори, де жили різноманітні істоти, абсолютно безпечне місце.
Ельфи Елфхайма були вдячні Іґдрасілу і захоплювалися ним, як справжнім родовим деревом.
- Родове дерево допомагає ельфам процвітати. Жива сила соку допомагає запліднювати, а його гілки стають зброєю для воїнів, тоді як пелюстки і фрукти мають можливість зціляти хворих та поранених.
- Отже...
- Так, ви думаєте правильно...
Тео згадав, що однією з спеціалізованих ельфів була лікарська рослина.
Це було все завдяки світовому дереву, Іггдрасілю. Оскільки зелень був продуктом світового дерева, вони ніколи не могли бути відтворені людськими технологіями. Саме тому Ельфхайм мав абсолютну перевагу в деяких видах торгівлі.
Однак, незважаючи на своє здивування, Тео продовжував уважно слухати, оскільки пояснення ефективності насіння все ще не було. Едвін зробив паузу і нарешті дійшов до головної теми.
- За сто років світове дерево принесло достатньо плодів, але лише кілька зерен. Я один з тих, хто отримав таке насіння.
- Сер Едвін?
— Так, згідно з стародавніми міфами, насіння роду пророщує спроможність істоти, яку приймає. Я прийняв його і став на шлях хоронителя.
"Пророщування потенціалу!"
Це був справжній продукт світового дерева. Тео, захоплюючись цими словами, подивився на насіння. Згідно з поясненням Едвіна, насіння не мало б жодного впливу на Теодора. Одна річ, якщо б вона дала йому талант, якого він не мав, але прийняття насіння було абсолютно беззмістовним, оскільки його вроджена здібність була надзвичайно маленькою.
Вроджений талант Теодора був набагато меншим, ніж у Мітри.
"Мати Землю..."
На відміну від божества Дмітри, яка була більшою за гори, людський потенціал був просто нічим. Правда, дивлячись на Мітру, яка стрибає, нікому б таке навіть в голову не прийшло.
- У-онь?
Мітра відчула на собі погляд Тео і поставила запитання.
- Тримай, це подарунок.
Тео без вагань простягнув їй насіння. Мітра миттєво перевела погляд на насіння, після чого застрибнула до нього на руку. Вона відразу хотіла схопити насіння, але знову подивилася на Тео.
- Део! Я їм це?
– Ешь.
- Йе!
Мітра пускала слинки, через що здавалося, ніби насіння дуже апетитне. Можливо, в ньому було щось таке, що могли відчувати лише елементи. Тео мав лише гарний аромат.
Теодор кивнув, від чого Мітра посміхнулася і підняла насіння.
- А-ам!
Вона відкрила рот і проковтнула намистинку.
Хлюп!
***
Серце північного Великого Лісу, Ельфхайм, було на тому ж континенті, що і Мелтор. Подорож з Мана-віля до Великого Лісу зайняла б цілий місяць. Крім того, такі засоби пересування, як візки та карети, втратили б свою функціональність у густих лісах.
Тому було заплановано не менше 100 днів, щоб вони досягли Ельфхайму.
– ... Ти прийшов, — як тільки двері зачинилися, пробурмотів Орта, що стояв посеред кімнати. Позаду нього був Едвін, який провів довгу розмову з Теодором.
- Всі приготування завершено? - запитав Орта.
– Да.
- Тодi давайте висуватися. Подорож довга, і тому нам варто поквапитися.
Незалежно від статусу, Теодор і Майстер Білої вежі мали однакові повноваження. Орта зайняв позицію в центрі кола, а до Тео відразу підбіг Сільвія. Але перш ніж вона встигла сказати "привіт" з рук Тео щось раптово вислизнуло.
– Кья?
Сильвія зробила швидкий поступ у появі Мітри. У неї були чудові рефлекси, як для мага.
- Хонь! - Помахала ручками Мітра, немов радіючи. Вона подивилася на Сильвію і розсміялася. Дівчина взяла її до себе на руки і відчула якесь дивне відчуття невідповідності.
– ... Бутон? — З подивом запитала Сильвія, погладила волосся елемента.
Над волоссям Мітри виднівся маленький зелений ріст.
У пошуках відповіді Сильвія подивилася на Тео, але той просто загадково посміхнувся. Тіо і Едвін були єдиними, хто знав, що бутон виріс після того, як Мітра з’їла насіння світового дерева. Мітра і сама була здивована, бо не знала, що це таке.
« Що ж, про це мені стане відомо, коли запитаю Елленю безпосередньо»
Це було зовсім не те питання, про яке варто подумати під час поспішних зборів.
Як людина, котра знала магію телепортації, Тео спокійно чекав поки просторова магія активується. За словами Майстра Білої Вежі, він повинен був доставити їх у місце поблизу кордону. Відстань, яку вони повинні були подолати, могло викликати у них серйозне запаморочення та інші побічні ефекти.
У той момент, коли Теодор приготувався до стрибка ...
- Масова телепортація.
У той же час під ногами групи засвітилися магічне коло. І ось, символ Білої Вежі проковтнув одного ельфа і дев'ять послів.
- Ах!
Тривимірний простір згорнувся в одну плоскість.
Перемога простору неможливо було сприйняти за допомогою людських відчуттів. Крім того, це не лише запаморочення. Закриття очей також не допомагало. Правда, лише повний дурень став би дивитися на цей процес.
На щастя, незабаром це відчуття спотвореності підійшло до кінця.
- Ку-хек!
– Ху-у-ву..
– Ум-м.
По прибуттю в пункт призначення кожен по-своєму розібрався зі своїм запамороченням. Хтось глибоко дихає, а хтось закусив губу. Тим не менш, були і ті, хто озирався по сторонах без найменших ознак запаморочення, і Тео був одним з них. Єдиний побічний ефект був легкий головний біль, тому він негайно почав оглядатися.
Вони перебували в якомусь темному приміщенні, де ледь проникало світло.
– Це місце - підземний об'єкт біля кордону. І ми не можемо довго тут залишатися. Слідуйте за мною, — сказав Орта і пройшов по, очевидно, добре знайомою йому кімнаті.
Після декількох кроків він зупинився під дерев'яною дошкою, що служила чимось на зразок люка. Незалежно від того, був цей об'єкт магічним чи ні, Орта просто штовхнув його рукою без слів.
Хр-р р-рі.
Одночасно з цим всередину приміщення вдарив сонячне світло.
Очевидно, через якусь додаткову магію ніхто з них не закрив очі і не зачепив від болю. Коли дев'ять чоловік вилізли назовні, Орта помістив дерев’яну дошку на місце, а зверху присипав її піском, забравши всі сліди.
Тільки тоді Тео дивився на сторони.
«... Це місце."
Навколо нього не було нічого. Лише десять осіб побачили, що пустир — це один з найбільших пустельних місць. Червоний пісок, який підхоплював пориви вітру, був єдиним, що жило тут своїм життям.
« Це пустир – Червона Плато?»
Якщо так, то вони були на північному кордоні королівства Мелтора Красном Плато. Його червона земля вважалась неприйнятною для життя.
Чому могутні істоти північного Великого Лісу не перетинали кордон з Мелтором? Це було зроблено на Червоному Плато. Це була неплідна земля, яка тривала сотні кілометрів і лише раз на кілька років падала дощ. Кількість загиблих тут обголодних істот була занадто великою, щоб їх можна було порахувати.
Тому для того щоб пройти цю порожнечу, потрібна була серйозна підготовка. Щоб подолати сотні кілометрів, потрібно було багато їжі, води та предметів постачання і мати добру бойову силу, щоб протистояти нападам.
Все це добре знали, а тому хтось запитав:
- Майстер Вежі?
- Хм?
- А на чому ми поїдемо?
Інші вісім осіб також переклали свої погляди на Орту.
Оскільки він був магом з Білої Вежі, вони думали, що він підготує якісь швидкі перевезення або карети. Майстри могли використовувати для пересування високорангових духів, але навіть Едвін мав обмеження. Іншими словами, орти не могли перевозити багаж у вигляді дев’яти осіб.
Але хоч би куди вони дивились, маги не могли знайти жодних ознак існування віз чи карет.
- Довго пояснювати. Одягніть ці кільця.
Орта витягнув коробочку і кожному видав по одному кільцю.
Кільця були зроблені зі срібла і не мали жодних декоративних візерунків. Проте члени групи швидко одягли кільця за наказом Майстра Білої Вежі. Едвін швидко вагався, але в кінці кінців, також надів його на вказовий палець.
- Тоді почнемо. Скажу лише одне: просто стійте на своїх місцях, спостерігаючи за процесом і спокійно вимовив Орта.
- ...?
Всі інші перебували в явному замішанні.
- Замість того, щоб пояснювати, швидше буде показати вам це, — знову двозначно висловився Майстер Білої Вежі, після чого зробив крок і потім і ще один.
Здавалося, він ступав на одному місці. Його ноги рухалися, але він зовсім не віддалявся від групи. Він показував їм свою спритність? Дехто почав підозрювати, що Майстер Білої Вежі трохи не в порядку з головою.
Однак дехто відразу помітив, що це відбувається. Теодор був надзвичайно чутливий до надприродних відчуттів і « зміни світу», а тому він був одним з перших. Навіть Едвін зависла щелепа, коли зрозумів, що навкруги все змінюється.
На горизонті з'явилися хмари, які через два кроки якимось неймовірним чудом виявилися вже над головами. Пейзаж і справді змінювався з кожним його кроком.
«... Як ми можемо так далеко пересуватися всього за один крок? "
Це була якась просторова магія? Група, яка зосередилась на Орті, долає сто метрів і навіть за кілька кілометрів від неї. Оскільки навколо був суцільною пустельний, не все це відразу зрозуміли, але через кілька кроків цей факт дійшов до свідомості інших учасників групи.
- Спотворене спотворення? З кожним кроком?
- Неможливо...!
- Навіть якщо він Майстер Білої Вежі, це...
За наказом Орти ніхто не рухався, але група була просто вражена тим, як змінюється небо. Вони дуже швидко рухалися через горезвісне Червоне Плато. За таких обставин їм не було чимсь іншим, навіть найшвидшим.
Подорож поезями не була чимось подібним до миттєвого подолання сотень метрів одним кроком.
Майстер Білої Вежі Орта, який досяг піку в просторій магії, безстрасним голосом заявив:
- Ми прийдемо до Великого Лісу з заходом сонця. Там і облаштуємо табір.