Глава 26 - Столиця Мана-віль (Чакість 1). Кінець Першої книги.
У першій ж ночі нападати було досить жорстоко, але це не принесло жодної шкоди.
Полум'я Вінса перетворило в вугільні плити цілу сотню хобгоблінів, а завдяки контрмерам Теодора вдалося запобігти атаку з тилу. Молодий маг був особливо великий, оскільки вбив самого вождя.
Нічого іншого не сталося після цього нічного нападу. Можливо, тому що їм вдалося відбити атаку хобгоблінів, які правили над усіма місцевими сусідами?
Завдяки тому, що їхня зброя була просочена кров’ю хобгоблінів, такі монстри, як гоблини, ковелиди та дикі вовки не наважувалися нападати на караван. Вони зустріли лише кілька тролів, які намагалися напасти на завантажені вагони. Однак, вони були вбиті кровожерливими найманцями.
« Хіба ж не кров тролей не використовується як складник для зілля? Не дивно, що найманці куди швидше б'ються з тролями, ніж з хобгоблінами»
Вінсу і Теодору більше не довелося брати участі у битвах. Швидше, найманці навіть розлютилися б, вмішайся магі у смагу. Полум'я було найефективнішим знаряддям проти тролей, але тоді воїни залишилися б без сирої крові монстрів.
Була б ціла серія скарг, якби вони пішли і підсмажили тролів своїми вогнемними Шарами.
Дивлячись у вікно, Тео побачив, що до їхнього воза хтось наближається верхи на коні з блискучою коричневою гривою.
У всьому каравані був лише один чоловік, який міг їздити на такому коні. Це був Ґордон, головний управитель усіх караванів.
Почавши з возом, торговець почав хвалити двох магів, які сиділи в ньому.
- Цього разу я і правда вижив лише завдяки вам двом! Якби з нами не було Вас, пане професоре, я б поніс величезні збитки. Була б знищена принаймні половина возів! У професорів Академії Бергена дійсно чудові навички.
- Дякую.
- І ваш учень теж.
Гордон вклонився Вінсу, а потім і Тео.
Лідер такого великого каравану схилив голову перед найзавзятішим магом 3-го Круга! Але така вдячність була цілком природною після того, як Тео зробив її. А зробив він не що інше, як убив вождя гобгоблінів!
Він очолював атаку на караван вождю села дивом Річки.
З огляду на розмір групи, хобгобліни були принаймні на ранзі С. Це означало, що подібний противник був дуже серйозним навіть для мага 4-го кола. І якби Тео не зупинив вождя, то вильна частина каравану понесла б великі втрати.
Тим не менш, в сватці один на один маг 3-го Крука просто знищив вождя гобогоблінів ...!
Якщо найманці постійно наполягають на цьому, то Гордон ніколи б не повірив. Проте Гордон був першокласним торговцем і мав гнучкий розум, тому відразу зрозумів цінність Теодора, хоча й не розумів, як йому це вдалося.
- Було б неввічливо з мого боку подякувати вам одними пустими словами, тому я особисто підготував для вас дещо. Моє сумління буде легшим, якщо ви приймете цей скромний дар.
- Хм-м, якщо ви так говорите...
- Так ви приймете його?
Вінс кивнув, і Гордон дістав коробку, прикріплену до сідла.
Металічний ящик був закритий ланцюгами і замком, що наводило на думку про дуже цінний характер вантажу. Гордон дістав ключ з кишені і відпер замок. Після послаблення ланцюга коробка з гудчим звуком розкрилась.
Всередині був дивно світлий кристал. Він був шароподібний і час від часу змінював свій колір, перетворюючись з блакитного в червоний.
Коли Тео побачив це, він не стримався від запитання:
- Це ж...
У бібліотеці було досить багато довідників про магічні камені, але настільки дивну кулю він бачив вперше. Але Ґордон не задовольнив його цікавості.
- Вибач, але я не знаю. Магічне повідомлення дуже цінує такі речі, але оскільки їх надто мало, наша компанія змогла знайти кілька таких речей для продажу. Я сподіваюся, що він виявиться корисним для вас обох.
- Ви віддасте нам таку цінну річ? - Вінс запитав, уважно дивлячись на кулю.
Гордон, весь сяя, негайно кивнув. Якщо цей незрозумілий кристал допоможе йому розвинути дружні стосунки з досвідченим магом, то це буде в кілька разів дорожче за його продаж.
- Звичайно! Якби не ви, я б міг все втратити. Це моя особиста подяка вам.
– Гм... Я дуже ціную це.
- Ха-ха-хо! Тепер я нарешті можу вільно вдихнути! До речі, ви б не хотіли по закінченню магічного конкурсу приєднатися до нас для зворотньої подорожі? Я забезпечу вам кращий транспортний засіб і максимальний комфорт.
- Що ж, гаразд.
Гордон, обмінявшись ще кількома люб'язностями, повернувся в передню частину каравану з дуже задоволеним виразом обличчя.
З його погляду, він міг запобігти нападам хобгоблінів без жодної шкоди. Також він зміг розвинути добрі стосунки з сильним магом, що безсумнівно позитивно вплине на його становище всередині торгової компанії. З огляду на всі ці фактори Ґордон був лише щасливий таким поворотом справ.
Однак Вінс лише посміявся з нього, взявши до рук кристал.
- Ось чому неуцтво є однією з найогидніших рис. Цей торговець навіть не знав, що несе у своїх руках.
- Професор, а Ви знаєте, що це?
– ... Я бачив на півночі подібні речі. З технічної точки зору, це не кристал. Існують рослини, які поглинають кров монстрів і таким чином наповнюючи свої ягоди магічною силою. Такі речі Магічне повідомлення називає « Монстромами», — пояснив Вінс, поклавши кристал назад у коробку, яку замкнув ключем від Гордона.
Після цього він швидко сховав її у своїй просторовій кишені.
- Монстрогоди приваблюють монстрів своїм ароматом. Монстр, який з’їв таку ягоду, стає міцнішим і сильнішим. Мабуть, повозки з монстрами призвели до нападу хобгоблінів.
Хоч би як важко було підніматися на гірський кряж Надун, така велика група монстрів не стала б жити в його околицях. Монстри добре розуміли, що́ чекає їх у час наближення до території. Гобгобліни були більш підступними, ніж інші монстри, а тому не могли не знати цього факту.
Але тепер було зрозуміло, чому хобгобліни здійснили такий безпідставний напад.
Він доторкнувся до свого підборіддя і пробурмотів цікавим голосом:
- Я пам'ятаю, що раніше ці предмети ставилися до категорії таких функціональних можливостей яких невідомі. Але в недалекому майбутньому, можливо, буде виявлено їхні властивості.
- Виявлено?
- Дари, які я тобі приготував можуть збільшитися ще на один.
– Дари? - Перепитав Тео, втупившись на професора з спантеличеним виразом обличчя.
У той момент зовні пролунав чийсь крик:
– Столиця! Я бачу Мана-віль!
Можливо Тео був магом, але зрештою він був юнаком з провінції. Він відразу ж забув запитати про подарунку і виглянув у вікно. Кожна людина в королівстві Мелтор мріяв жити у Столиці Мана-віль. Вважалося, що це райське місто пронизує білі шпілі високих будинків.
Теодор Міллер виростав у оточенні рисових полів, які належали Міллерам, і тому часто мріяв побувати в великому місті. І ось нарешті настав момент, коли його очікування були винагороджені.
- Ух ти ...
Побачивши Мана-віль, Теодору не залишалося нічого іншого, як видати захоплюючий подих.
До самої столиці залишалося ще кілька годин шляху, але на відстані вже можна було побачити шпілі, що височать над небом. Місто, оточене білими стінами, насправді здавалося небесним градом. У небі літали карети, і це створювало враження занурення в казку.
Це була столиця Королівства Мелтор, Мана-віль...
Місце, яке люди називали оселею магії. Навіть у найбільшій економічній та військовій імперії не було такого міста. Ходили легенди, що давним-давно це місто було побудоване об'єднаними зусиллями ельфів і гномів. Мана-віль був символом абсолютного рівня архітектури, яка не могла бути розроблена майстрами та технологіями сучасного людства.
Вінс присів поруч з захопленим Тео, дивлячись на столицю, куди він повертався через такий довгий час.
"Вона все така ж приголомшлива."
Вінс ненавидів політику і пішов до Академії Бергена, але як маг, він не міг не віддати шану цьому місту. Потім він витягнув з своєї просторової кишені мантію і надів її.
Це була розкошована мантія, пошита з дивовижної тканини червоного кольору. Вінс не знав, скільки років пройшло з тих пір, коли востаннє надів її.
Мантія символізувала себе Вінсом Хайделем з Червоної Вежі Магії.
- Як тільки ми проїдемо через ворота, я покажу тобі Магічне повідомлення, — пробурмотів він, ніби розмовляючи сам з собою.
Магічний конкурс зачарував у Мана-віль величезну аудиторію. Вінс пригадав, як це відбувалося кілька років тому і почав готуватися до подорожі забігу. Якби він затримався хоча б на добу, один день роботи в столиці перетворився би на десять.
Крім того, з’явився би додатковий роздратований фактор у вигляді Червоної Вежі Магії, яка могла б прояснити існування Теодора.
"Я повинен уникати їх якнайдовше."
Червона Башта Магії зосереджувалася не на загальному розвитку, а на відтаванні магії, яка спеціалізація. З їхньої точки зору Теодор був висхідною зіркою.