Розділ 24 — Ніч на гірському перевалі (Часть 2).
Тим часом, на чолі процесії розгортається зовсім інша картина.
Кількість хобгоблінів на фронті була незрівнянно з тим, яке атакувало тил. Важко було виміряти кількість монстрів, що з'являлися в темряві і втікали у наступ, озброєні сильною бронею та зброєю.
– Ку-ва-а-ак!
- Ки-к! Кай-а-ак!
Приблизно через 10 хвилин...
Шкряб!
Вінс з холодним виразом обличчя наступив на нерозпізнаний обвуглений предмет. Від тих, хто щойно нападав, майже не залишилось слідів. Лише розтоплені рештки зброї та кістки, які більші від вугілля.
За всім цим стояв лише один чоловік. Сотня маленьких купок означала, що за 10 хвилин було вбито щонайменше сто хобгоблінів.
– Н-насправжній майстер 5-го Колоу!
Здивований Гордон не переставав танцювати на Вінса.
Він думав, що розуміє перевагу знаходження в їх загоні хорошого мага, але сцена, яку щойно продемонстрував Винс, була набагато ефективнішою від того, щоб він собі міг навіть уявити. Тепер Ґордон добре розумів, чому всі говорили, що маги, а не лицарі домінують на полі бою.
Маг, який перетворив сто живих істот у безжиттєві вугілля, вселяв справжній жах.
Незважаючи на те, що вони були хобгоблінами, а не людьми, Вінс спепел цілу сотню живих істот, при цьому навіть бровю не повів. Завдяки діям Вінса інші могли не турбуватися про своє життя, але як ні круті, найманці не змогли приховати зі своїх облич вираження жаху, дивлячись на цього монстра.
В якомусь сенсі це і була суть Вінса.
У академії у нього був образ доброго вчителя, але кількість противників, яких Вінс послав на те світло, не піддавалася численню. Сила бойового мага 5-го Круса, особливо чарівника вогню, була буквально на рівні облогої зброї. Протягом десятиліть свого життя він вбив величезну кількість ворогів.
Колись його навіть називали "Огненим порушником" чи « Вбивцею Винсом вогню".
- Гордон.
– А-а? Ах, да, так! - Гордон підскочив від такого несподіваного навернення.
- Відправ когось у тил. Можливо, хобгобліни напали не лише на передню частину каравану. Схоже, тут ми з ними розібралися, але у них може бути кілька командирів.
Вінс і сам хотів піти в тил, але якби він залишив свою теперішню позицію, то вся фронтова частина залишилася б без прикриття.
Хобгобліни були переможені, але десь все ще повинен був залишатися їх командир. Якщо Вінс не розбереться з ним, наслідки можуть бути фатальними. Позосталі хобгобліни перетворяться на підступних і злісних ворогів.
Він бачив, як між кущами ховається хобгоблін-шаман.
– ... Це артефакт?
У нього в руках була дерев’яна палиця з фіолетовим кристалом, вбудований у неї. Незважаючи на грубу відділку, він вистояв магічну силу. Ця палиця, мабуть, якраз і дозволила гобгобліну протистояти вогню.
Вінс не очікував знайти в цій дірі такий хороший подарунок.
- Мабуть, мені краще поквапитися.
Він відчував, що хвилі магічної сили в тилу стають все більш інтенсивними. Крім того, все розлилося ставало ляжком зброї. Якщо в тилу з’явився ворог на рівні командира, Теодор може опинитися у небезпеці.
Вінс звільнив силу, яку обмежував людей поруч.
Фу-дух!
Як тільки його пальці прийшли в рух, з-під землі вирвався страшний вогненний стовп.
***
Полум'я на фронті було таким спекотним, що його можна було відчути навіть в тилу. Звичайно, може Тео обманював себе, але це все одно була захоплююча сцена.
Тео, який щойно націлив Огненний Удар в голову хобгобліна, подивився туди, де повинен був знаходитися професор.
- Здається, там відбувається справжній безлад.
Вогненна магія вважалася найкращою у військовій сфері. Хвилі, спричинені вибухами, пошкодили внутрішні органи тих, хто потрапляв під їхній вплив, а вогонь і висока температура могли пошкодити легені.
Якщо навіть Огнений Шар 3-го Круга був досить сильним, то не було жодної потреби говорити про 4-й або 5-му Коло.
« Якби я був поряд з професором, то зараз би мене точно підсмажило б."
Тео прищепив язиком і вистрілив Ударом Молнія в хобгобліну, який готувався напасти на одного з найманців зі спини. Гобгоблін був вражений блискавкою і, стягнувшись, впав на землю. Для ворогів, які були живими істотами, магія блискавки була надзвичайно ефективною. Тео знову зрозумів, використовуючи свою магічну силу на практиці.
« Удар Молені вимагає надто багато магічної сили. Я не можу використати Огнений Шар у такій битві."
У нього не було достатньо магічної сили, щоб продовжувати використовувати одноудні закляття, в той час як при використанні широкодіапазонних заклинань була ймовірність того, що можуть постраждати його союзники. Недосвідчені бойові маги часто не розуміли, як діяти в цій ситуації, але Тео рухався практично без коливань.
Якби це була рукопашна схоплювачка, то він не загубився б і в ній.
— Електричний Разряд, — голосно вимовив Тео, спричинивши вісім маленьких електричних стріл.
Їхня сила була набагато меншою, ніж в Ударі Моментії, що навіть перешкоджало полювання на щура. Це було закляття, про яке студенти забули відразу після його вивчення.
Але зараз його було цілком достатньо.
Фу-жух!
Вісім електричних розрядів попрямували до хобгоблін. Заклинання було повільніше, ніж звичайна блискавка, але воно рухалося на швидкості, щоб протидіяти якій хобгобліни просто не могли. Крім того, вони тримали мечі в руках і тягли електрику.
– Ки-ри-ук?
– Ки-йак!
У тілі хобгоблінів вдарило статична електрика. Пошкоджена таким ударом істота тимчасово втрачало контроль над своїм тілом, а його інстинкти миттєво паралізувалися. Звичайно, ефект тривав лише кілька секунд, але цього було досить.
Це створило колоду, якою відразу скористалися найманці. Хобгобліни, які раптово втратили можливість рухатися, впали на землю з відрубаними головами або порізеними горнятами.
Деякі найманці знали, що все це пов'язано з допомогою Тео і підняли вгору свої великі пальці. Тео також підняв великий палець вгору і продовжив використовувати Мітру та Спламенія, щоб допомогти найманцям боротися з монстрами.
Після того, як бій продовжував баланс між двома сторонами почав розвалитися і люди почали брати верх.
"Майже кінець!"
Тео взяв секундну перепочинку і подивився на хобгоблінів, число яких зменшилось більше ніж наполовину. Серед найманців майже не було жертв, крім кількох, кому просто не пощастило. Ранжені швидко перев’язували рани, після чого знову поверталися в бій.
Якщо так все і триватиме, то битва повинна закінчитися менш ніж за 30 хвилин. Але, як тільки він заспокоївся...
Ту-ту-ух!
Тому що Тео зміг уникнути удару, то це була чиста успішність і почуття надзвичайності. Тео машинально прокатався по землі, встав і подивився на те місце, де стояв всього секунду тому.
Земля тріснула, а його шкіра отримала роздратування від ударної хвилі. Якби цей удар був прямим, він би пробив не тільки шкіру, але й кості.
- Ікх! Це... Копь!?
Це був спис... Коп'є, повністю зроблене з металу! Навіть звичайні змахи, які мали таку вагу, були настільки великими, але якийсь хобгоблін зміг кинути його так швидко, що це було більше схоже на стрілу! Якби він здумав заблокувати його щитом, то воно б прошило його наскрізь.
Теодор притиснув до себе свої тремтячі руки і подивився в напрямку, звідки злетів коп'є.
У тому напрямку з'явилася чиясь фігура.
- Ухра-а-ак!
Вона вибігла з лісу, помахала сокирою і миттєво рубали двох людей, що стояли перед нею. Їхні тіла не розрубувалися, а розривалися. Коли верхні половинки двох найманців впали на землю, третій ледве встиг виставити щита за допомогою потужного удару сокирою.
- М-монстр!
- Вбити Джонса одним ударом...
- Шефе хобгоблінів!
Врешті-решт чийсь крик виявив особу противника.
« Жадай... Отже, він тут."
Тео вже зрозумів це.
Шефе хобгоблінів... Вождьм таких племен ставав той, хто очолював принаймні сотню особин, а в деяких випадках і тисячу. Проста перевага в керівництві чи інтелекту не дозволяла їм ставати лідерами. Як і завжди, у дикому світі жили за законом найсильнішого.
Вождь мав бути найсильнішим в племені.
- Ку-рук, ку-ра-ак!
Вождь підняв з землі копальню і, тримаючи в іншій руці сокиру, вказав їм у Тео.
Здавалося, він вибрав свою мету. І нею був Тео. Це означало, що він знав про існування мага.
Вождь гобгоблінів сміливо тримав копальню наперевіс, готовий в будь-яку мить його кинути.
Вимкнений удар.
Теодор відчув це і відпустив свою магічну силу замість того, щоб концентрувати її. Звичайно, було б добре, якби йому не довелося битися, але оскільки він не мав іншого виходу, то мусив би перемогти цього ворога.
Розповіді Альфреда підштовхнули його до того, що схоплення з цим монстром неминуче.
- Підходь.
– Ах-ра-а-ак!
Одночасно з поривом холодного вітру маг і монстр побігли один до одного.