- Так ось ти який, дух невпинний. - З злою умилкою дивлячись на так і звивається в кігтистих лапах демон досить дивного привида, простягнув я. Останній дух Ада, чию чашку я ще не розбив, дозволяючи тому і далі перебувати в цьому світі, стояв переді мною кам'яним виваленням, утримуючи чужу душу в сталевих окутах своєї тягу. При цьому сама душа... Ну, раніше я такого не бачив.
Щось нинішній Воландемор нагадував мені моргула - осязаного привида. Ось тільки його дотик була якоюсь частковою і неправильною. То бий той міг впливати на фізичний світ і навіть чарувати, але сам по собі був радше звичайним привидом... Які впливати на реальність якщо і можуть, то ну дуже в обмеженому межах і тільки при поєднанні багатьох факторів.
- Так ось вплив багатьох хрестражів на чужі душі. Забавна аномалія. - Намагаючись ігнорувати ауру демона і дикі вірування духу, розібрати слова в яких все одно не виходило, сканував я чужу оболонку ... І видовище, чесно сказати, було то ще. Можливо, у Воландеморта так сильно потрепала сутичка з демонами.
Але сам я схилявся до того, що він і без цього на даний момент вже досить сильно деградувати. Явні сліди божевілля, духовні рани, старі шрами і червоточини в аурі... Таке відчуття, що я дивлюся на добре підгнавчого шматка сиру, в якому ще й опариши оселилися, а не на душу достатньо сильного мага. Хоча, сила у того була. Навіть у своєму нинішньому стані той був в кілька разів сильніший за будь-якого звичайного чарівника. Дух мав велику силу, незважаючи на величезні втрати цієї самої сили.
Але для мене той зараз був абсолютно нешкідливий. А вже після того, як я закінчив дух пекла і душу Воландеморта в стримаючий контур, шанси зашкодити мені у цьому творцеві й зовсім не залишилося... Ну а потім я вигнав демона з цього світу, зосередившись на вивченні чужої душі. Я не стримував себе в практиках, проводячи скануючі ритуали та викануючи свого полоненого заклять. Водночас насичує розум чужої людини...
А коли дух занадто яро мені опирався, я як слід прикладав того своїм ланцюгом. Як не дивно, та відмінно працювала проти такого жалюгідного створіння... Взагалі-то, і опір мені було лише протягом перших кількох годин моїх досліджень. Тому ми з Вороном банально погасили виснажений і вичерпаний розум Волдеморта, почав спокійно потроїти його на предмет цінної інформації.
І ця інформація дійсно була! Не просто так я вирішився аж на два дні відкласти своє повернення до Британії, посвітивши цей час розбору і створення копій деяких ділянок пам'яті Воландеморта... Це було нелегко, і я не хотів повторювати ситуацію з Регусом. Я і так перейняв від молодого мага занадто багато, не вистачало мені тільки від Тома чогось підчепити.
Хоча, цього разу ситуація була зовсім інша. Коли я з'явився у цьому світі і часу, то був в жалюгідному стані, примушений чіплятися за молодого чарівника. Зараз же я просто понищив чужий розум на тему дорогоцінної інформації. Що, загалом-то, досить звичайна для мене практика. Я ще в минулому світі, втікаючи від гніву Верховного мага, не соромився потрошити і ламати розуми шумерських чарівників. У той момент вони, в більшості свого, вже стали для мене ворогами...
- Мде... Мабуть, велика кількість хрестражів призводить до божевілля. Ну, принаймні Том точно був божевільний ще до своєї смерті. - З деякою колодистю покладіть шматок чужої душі в заздалегідь заготовлений артефакт, хмикнув я. Багато подробиць історії місцевого темного лорда мене відверто бентежили. Та й деякі пропуски в пам'яті викликали багато питань... Але в цілому, я почав краще розуміти свого переможеного ворога, і з тим забажав над помилковістю деяких моїх минулих здогадів.
Жарт, темний лорд навіть не знав про створення нового хрестража в голові одного дрібного Поттера. Хоча, це якраз так. Смерть такого незвичайного чарівника — майже лича, яка могла зовсім не відрізнятися від дитини. Інша справа, що до самого малюка Том загнався, дійсно піддавшись чуткам і повіривши в якесь там пророцтво... Що було однозначним недоумством, або як варіант, виявом безумства з його боку.
І це навіть розчаровувало. Виявляється, що я надто переоцінив страх за всю магічну Британію. Хоча, звичайно, магом Том був сильним і досвідченим. Я ледве зміг вичленувати з його пам'яті всі знання, що встиг накопичувати материй некромант до кінця свого життя. Його магія була для мене чимось новим — шумерською магією. При цьому навчився він її, як не дивно, в добре знаній мені Німеччині...
У свій час Том натрапив на небітків з армії Гріндемальда, в чих головах виявилося багато специфічної інформації про сьогодні абсолютно забороненим видом магії. Там тобі і демонологія, як мінімум частина з якої явно дісталася місцевим магам ще від моєї батьківщини. Звільнення і сама некроманія з магією смерті, та ціла колекція всіляких проклять... Загалом так, зустріч з німцями у свій час чудово допомогла темному лорду « встати на ноги ». І мені навіть починає здаватися, що хтось цю зустріч підбудував спеціально для молодого Тома.
- Хоча, може бути, мені просто здається... Потрібно потім буде ще раз пробігтися по пам'яті цього гризка. Заодно і про місцеву демонології більше дізнаюся ... Шкода лише, що пам'ять Тома про неї досить розпливчаста. Навіть такий безумець не ризикував піти до демонів, зосередившись на тому, що сталося з ними. - Вслух думав я, закріпляючи деякі плани в голові.
Зокрема, мені в терміново треба було розібратися і освоїтися з пам'яттю темного лорда. Мабуть, за ті два дні я зміг витрусити з нього не всі дані про те, що мені потрібно... Але це все потім. Спершу я хочу повернутися до Британії і трохи відпочити.
Практика в демонології є звичайно корисною. Вон, навіть душу темного лорда вдалося нарешті зловити. Але чесно визнати, що останні кілька днів я навіть позбувся еманцій демонів і просто трохи відпочивав від присутності демонів. Мені треба відпочити і « зібрати очі на купу" перед початком нового навчального року. А то я в Хогвортсі всіх студентів розсміяю своїм прямо злим і скаженим видом ...
Все-таки постійні тортури і заклик демонів не пройшли для мене безслідно. Я відчуваю, як мій самоконтроль летить до собачих а мене так і тягне робити різкі та імпульсивні дії... Я був занадто щирий і самозавдоволений тим самим, що й Волдеморта. І це точно не до добра. Все-таки я звик тверезо оцінювати свої дії, поведінку та оточення без емоцій. А тут таке ось...
- Регулус!? Це ти? - Вирвали мене з задуманості жіночі голоси, що доносяться прямо з глибин мого будинку в Празі. Куди і я заглянув, збираючись забрати своїх вейл та дражейну назад на батьківщину. Коли я побачив їх Трійцю в літніх сукнях, то раптом зрозумів, що до Британії ми сьогодні не відправимося.
- Ага... Я прийшов за вами. - Дозволяючи двом вайлам затонути в моїх обіймах, м'яко прошепотів я. - І так, я теж за вами скучив. - Відповідаючи на лагідні поцілунки дівчат і опускаючи свої руки трохи нижче, хмикнув я ... Але мене не надто те і дивує напористість двох сестер. Але я на кілька місяців не звернув уваги. Вони виявляють, що є такими наполегливими.
- Не смій мене ігнорувати! - Миттєво оцінюючи поповзновення вів у мою сторону, пророкувала Белла, надавши на сестер власної магії... Ця дівчина вже довгий час навчилась вести таке життя, швидко звикнувши до нього. - Я теж сумувала за тобою, Регуус. - Куди м'якша прошепотіла Белла, пірнаючи в мої обійми і накриваючи мої губи поцілуємо... Так, саме на таке привітання я і сподівався, повертаючись до дівчат.
- Ну, будемо вважати, що всі ми один по одному дуже і сильно скучали... І я просто зобов'язаний буду взяти відповідальність за те, що залишив вас на кілька місяців без своєї уваги. Я відчув сталевий хват Белли на своїх плечах, і з легкою сумішшю в голосі простягнув слова до трьох дівчат.
- О так, тобі доведеться розплатитися за місяці мого утримання. - Агресивно ринула Белла, демонструючи мені голодний оскал на своєму чарівному личку ... Здається, що воно є лише молодше і прекраснішим з нашої останньої зустрічі. Зараз Белла виглядає ровесницею Кірхе, хоча та більш ніж на десять років молодша.
- Ти навіть Ганна і Кірхе соромитися не збираєшся? - Відчувши, як одна з рук жінки опускається до мого поясу, все ж вирішив уточнити я.
- Дівчата теж заслужили деяку розрядку. - Ничуть не соромлячись, хмикнув Белла, кивнувши заохочення і якусь навіть запрошену усмішку в сторонувейл. - Ми весь цей час тільки і робили, що тренувалися, та розважали себе спарінгами... Нам усім потрібен інший вид відпочинку. -Демонструючи осяяв рові зубів, весело дивилася на мене жінка.
- Так, я вже помітив... За ці місяці ви дійсно добре потрудилися над своїм розвитком. І трохи пізніше я обов'язково оціню ваші навички в магії ... А поки що нам дійсно варто пройти в спальню. - Опускаючи руки на пружні ягоди своєї кузини, хрипло прошепотів я... Важко говорити точно, коли ніжна ручка дівчини і не сильно від неї різної протези вже почали розстежувати на тобі зачарований ремінь. - Або, може, мені варто спочатку піти до ванни? - Про всяк випадок, уточнив я в дівчат.
- Ну вже ні! Твій голодний погляд і грізний вид вже завели мене. Так давай же не тягнути кота за причинне місце. - Втупившись у мене всім тілом і тягнувшись за поцілуємо, пророкотала Бела. І я якось не зміг стримати її напор, дозволивши затягнути себе в будоражну кров поцілунок. До якого швидко приєдналися і вейли...
Що було більш ніж явною демонстрацією їх солідарності зі словами моєї палкої козини...
Так я і прослідкував у власну спальню в компанії трьох дівчат, дозволяючи на деякий час всім проблемам залишити мою голову і просто зосереджуючись на трьох моїх тваринках, що явно встигли як слід мене зачекатися за ті кілька місяців, які я провів у штатах. Ганна з Кірхе навіть кулі не змогли стримати вузде, ще більше будоражу мою і без того кип'ятої крові. Так і Белла схожий шлейф магії явно вдарив в голову.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek