Останній етап на звання майстра в рунології дав мені досить легко. На відміну від перших двох частин іспиту, трохи змінити одне з найпростіших заклять було не так вже й важко. Мені б і двадцяти хвилин вистачило, щоб провести всі розрахунки та втілити їх на практиці. Але я не став виділятися, закінчуючи свої розрахунки і показуючи результати на останніх хвилинах свого екзамену... Таким чином, отримуючи своє кільце ремісника рунології.
І плювати, що деякі з іспитаторів так і залишилися досить скептично налаштовані до моїх навичок. Головне, другий титул матера був у мене в кишені, а я міг зітхнути спокійно ... Обіцяючи самому собі більше не приймати таких спонтанних рішень. А ідея взяти майстерність в рунології нехай і окупувала себе за підсумками, але у моментах мені довелося важкувато. Я приділяв своїй підготовці надто мало часу, трохи не облажався за результатом.
Тож тепер, якщо я коли-небудь зважусь отримати третю майстерність в цьому житті, підходити до підготовки до екзаменів я буду куди більш ґрунтовно. Просто для збереження власних нервів... Ну і для створення найкращого враження. А то на відміну від гільдії трансфігураторів, де мене цілком собі поважали, як достатньо молодого і перспективного майстра, в Гільдії рунологічних про мене ходили куди менш упереджені чутки.
Що ж, все одно не сильно змінилося на моїх подальших планах ... Тож, користуючись зайнятістю Белли і своїх дівчат, я спокійно вшивався у закриті бібліотеки відразу двох гільдій. Ворон був задоволений, коли вивчав нові знання і згодом поділився зі мною багатством.
Хоча я й сам не марнував часу, допомагаючи своєму духу сканувати бібліотечні полиці з книжками і водночас розширюючи свої знання за допомогою досить специфічної літургії. Я також часто обмінювався досвідом з іншими майстрами. Незважаючи на те, що я не був найкращим після екзамену з рунології, то сам факт того що в момент став двічі майстром, привертав до мене досить багато уваги.
І якщо заздрість, критика і сумніви щодо моїх здібностей не турбували мене. Я не збирався нікого доводити, бо добре розумів, що така поведінка лише погіршить ситуацію... Ось що цікаво про мого персона більш адекватних чарівників, серед яких було багато іменників, вже представляв для мене яким-никовою інтересом. Так, нехай мені і доводилось відбиватися від напливу чарівників, які хочуть піти до мене в учні, але поступове поліпшення зв'язків у середовищі інших майстрів все одно цього коштувало.
І поки що більша частина цих шляхетних магів всього лише прощупила грунт на мій рахунок, намагаючись зрозуміти, чи варто зі мною вести справи... Але навіть так, я відчував деяке захоплення через все це, активно спілкуючись з новими людьми і просто заявляючи про себе як про дуже письменного чарівника. У якийсь момент навіть кілька змащене враження від іспиту в гільдії рунології забрало на другий план ... Вигоди з усіх цих затіїв почали виявляти себе в всій красі.
І не збирався упускати ту, твердо вирішивши на деякий час оселитися в Празі для більш вільного спілкування з іншими чарівниками. Добре, Белла і сама непогано знаходила заняття собі до душі, відновлюючи та вдосконалюючи свої навички, пристосуючись до нової кінцівки-простір. Та й вейли були при ділі, потихеньку починаючи тішити мене своїми успіхами у засвоєнні магії. Дякую, одним словом.
Хоча мені було важко спокійно назвати своє життя... Постійне спілкування з майстрами магії, кожен перший із яких був дійсно унікальною і складною особою — задоволення сильно на аматора. Спочатку мені подобалося таке спілкування, але згодом зацікавлення до мене згасло.
Так, я почав активно обмінюватися досвідом і проводити власні експерименти з цілою колегою магів, у тому числі три трансфігуратора, кілька алхіміків, артефакторів та зіллявару, а також літній майстер чар і проклятий, що очолює всю цю компанію... У якій мене легко і тепло прийняли, присвячуючи свої дослідження та запрягаючи роботою. Що б це не звучить дуже привабливо, але насправді заради чогось подібного дійсно варто було заморожуватися з отриманням відразу двох майстерних перснів.
Магічні експерименти та дослідження в письменних, досвідчених і обізнаних магів є дуже ефективним способом у короткий час покращити свої навички й набути нових знань. Але те, чого самі результати досліджень мене турбували не так вже й сильно, хоча можливість створення "безформних" артефакцій також цікавилася мною дуже і дуже навіть. Одна з них - "Житуючи ртуть" - що цілком можливо зробити дуже непоганим артефактом захисту та нападу, якого тільки коштувала...
Я навіть задумався про створення такого аретфакту для себе, розраховуючи кілька посилюючи свої позиції в ближній бою і битви на середніх дистанціях. А ще ціна матеріалів для створення подібного артефакту мене цілком влаштує, ну а всі необхідні зілля мені допоможуть спробити мої нові знайомі ... З чайами і рунами я вже якось сам розберуся, в процесі можливо кілька удосконалюючи Живу ртуть.
До слова, сама суть такого аретфакту була мені зрозумілою і знайома. Големи були ще в Шумері, тут же у нас був саме що голим... Дуже наворочені, складні і надзвичайно незвичайні. Але сама концепція голема збереглася, навіть якщо її вигляд і став рідкою суміш магічних металів, більшість з яких була зачарована ртуттю.
Цікава, загалом-то, обробка, яку я продовжував удосконалювати в компанії інших магів, здебільшого виступаючи саме у ролі рунокладу, що міг поєднати свої знання рун з знанням інших майстрів трансфігурації ... Ну і так, працював я не тільки з цією компанією магів, часто проводячи не настільки великі, але й досить цікаві дослідження в компанії інших чарівників. Моя допомога зазвичай вимагала артефакторам, в обмін на яку ті були зовсім не проти поділитися своїми знаннями, передати мені результати деяких своїх досліджень або навіть просто віддячуватися якимись цінними матеріалами ...
Останнє, в деяких моментах, викликало у мене звичайний такий сміх. Важко серйозно сприймати вдячність, загальна ціна якої не перевищує семиста галеонів, коли у тебе в день на кишенькові витрати і власні дослідження йде втричі більше... Ну та не суть, головне, що я в кой-то повіки займався чимось дійсно цікавим і корисним для себе. І лише пошук хрестражів темного лорда трохи ускладнив мені життя.
Однак я ніколи не забував про крісражи під час свого життя у Празі, налаштувавши мости з командою професійних винищувачів заклепок, які були готові до невеличкої переробки Британських островів. Власне, пошук такої команди я зайнявся відразу після здачі всіх іспитів, з чим і виникли деякі проблеми. Знайти справжні профі, що були б готові укласти зі мною магічний контракт, який стосується часткової втрати пам'яті після виконання завдання ...
Дехто був готовий піти на такі жертви, побоюючись потрапити в таку мутну справу. Через що мені і довелося майже всю зиму кукувати в Празі, намагаючись не дуже поширюватися про справи своїх інтересів. Добре, я як новоспечений майстер міг дозволити собі досить активну діяльність, яка не привертає до себе надмірної уваги інших чарівників. Ну і просто не звертаючи зайвого шуму, який міг би трохи підмочити мою репутацію.
Хоча я маю щось на увазі, але мені не потрібно репутації злочинця і просто не дуже надійного чарівника. Мені і так вистачає проблем через ім'я власного роду, чиї репутація дає про себе знати навіть на континенті ... Війна з Гріндемальдом дещо згладжувала гострі кути, затираючи деякі старі образи тих самих французів. Але навіть так, Блекі до цих пір сприймалися всіма як химерно темний лорд. Що в цілому мене повністю задовольняло, навіть у моментах мені було досить складно вести справи з зацікавленими мною чарівниками.
Та не суть, головне - я знайшов собі команду магів, що допоможуть мені знайти позосталі хрестражи темного лорда. А після виконання свого завдання, ті щасливо забудуть про все, що робили за моїм наказом... Залишилося тільки чекати, поки вся команда розтрощень буде у складі і можна відправляти назад до Британії... Сподіваюся, ненадовго.
Чесно кажучи, в Британії мені зараз нічого робити. Якщо б не хрестражи темного лорда, я би з радістю продовжив свою роботу і дослідження в Празі... А влітку можна було б влаштувати собі ще одну подорож, складена зі збиранням нових знань з магії. Там можна було б і про Беллу особливо не турбуватися, яку я абсолютно точно не збираюся брати з собою до Британії...
Ну та тут вже нічого не зробити, залишати за спиною уламки душі свого ворога я точно не збираюся. Я і так дозволив собі на кілька місяців забути про цих трьох проклятих хрестаржів... Але далі так ризикувати вже було просто не можна. У випадку відновлення Воландеморта я хочу мати на руках найбільші козири, які можуть допомогти остаточному упокоренню мого ворога.
Ну і так, сам лорд поки що навіть не наближається до Британських островів, через що я зміг дозволити собі маленький « відпустка» на континенті. Якби Воландеморт відродитися, поки що ні... І це трохи заспокоює мене, дозволяючи діяти більш обдумано і розмірально.
Найняті мною зруйнували закляття — результат такої розміреності й обдуманості... Ну і про своє небажання ризикувати зайвий раз теж забути не варто. Все ж захист на тій колясці, яку Волдеморт звернув у свій хрестраж, була більш ніж серйозна. Та й про медальйон Слізіна, заради здобичі якого справжній Регулус склав своє життя, теж не варто забувати...
Якщо інші хрестражі охороняються на такому рівні, то мені краще вже не ризикувати зайвий раз, просто довіривши подібну роботу професіоналам. Добре, за великі гроші ті були готові піти майже на будь-яке божевілля, закривши очі на всяку небезпеку і норми моралі... Так, я найняв тих ще покидьків, але інші на мої вимоги і не погодилися б, що теж потрібно розуміти. І ще ті, в разі чого, буде банально не шкодувати за витратами, якщо це справді вимагатиме від вас.
Парочку лазеек для себе в нашому магічному контракті я залишив. Ну так, чисто на всяк випадок...
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek