Дамбльдор виправдав довір’я, якого не мав. Не минуло й місяця, як з Белли було знято будь - які звинувачення, навіть якщо та і залишалася найбезпечнішою злочинницею у всій Британії. Але тут нічого не було робити, і в цілому я робив те, що або мав репутацію своєї родички, але поспішав. Ні, натомість я зосередився на більш тривіальних і важливих речах, кинувши всі свої сили для того, щоб родове майно та весь бізнес Лестрейнджей перейшов до моєї кузени.
Добре, та дійсно залишилася останньою з Лестрейндж. У її нинішнього чоловіка навіть далеких родичів не залишилося... Белла була першою в черзі на спадщину, чим ми і скористалися, відвідавши Грінготтс та переписавши все майно стародавнього роду на мою кузину... Що чисто юридично робило Беллу повноцінним головою роду і власником абсолютно всього майна Лестрейнджей.
Ось тільки по факту частина цього майна, найцінніша для мене і Белли була в руках темного роду... Це сімейні бізнеси Лестрейнджей ми змогли без особливих проблем продати з дійсно хорошою знижкою, як у свій час від мене і вимагав Дамбльдор. Ну і з родовими сейфами проблеми не виникло, через що я відразу отримав в користуванні банку Белли, а сама жінка стала повноправною господинею цілий десяток рахунків свого роду.
Ну а коли мова пішла про родову менору і деякому іншому нерухомості сьогодні майже що вимерлого роду ... Все це зараз було захоплене темним лордом і випалювати того з пологового пометия Лесрейнджей було тією ще проблемою. Звичайно, після отримання у свої руки другого хреста, а чаша Пуффендуй дійсно виявилася саме ним, в мене з'явилися якісьнікальні ідеї, як можна окоротіти темного лорда.
Але тепер, коли я можу не турбуватися про те, що знищення одного з хрестоносців зробить мене більш уразливим перед темним лордом... Просто тому що без хрестража на руках я навряд чи зможу так просто знайти інші уламки його душі. У мене з'явилися дійсно сильні козирі на руках. Я можу буквально шантажем змусити Воландеморта покинути пологовий мена моєї кузини... У випадку отримання цілком законного відмови відразу ж знищивши один з хрестражів лорда.
І я б навіть задумався над подібним варіантом, не прийди мені в голову ідея розрахувати ритуал, що допоміг би мені за допомогою одного з хрестражів визначити точне розташування інших шматків душі мого ворога... Хоча, чесно кажучи, така ідея вже давно переслідує мене. Я навіть вже вирішив на основі яких ритуалів можна було б створити щось своє, щоб точно знайти так необхідне мені і темному лорду артефакти. От тільки раніше я боявся в процесі ритуалу знищити єдиний хрестраж, що є у мене на руках ...
Зараз я міг дозволити собі якою-нікакою ризик, тим більше що на практиці встиг переконатися в своїй здатності протистояти Воландеморту у відкритому бою. Навіть якщо один з хрестражів темного лорда буде знищений, я нічого не втрачу. І гнів самого некроманта я, майже напевно, зможу пережити. Через що я мав якийсь план по випалюванню лорда з дому моєї кузини... Потрібно було тільки трохи часу, щоб ми з Круком закінчили обчислення необхідного ритуалу... Але так і не сталося.
- Ти це зараз серйозно!? - Мало не рича, уточнив я у Нарциси, намагаючись при цьому не дивитися в магічне дзеркало, що зв'язує нас. - Сиріус вже знає про це? - Швидко тримаючи себе в руки, відразу ж уточнив я куди важливішу інформацію.
- Так, з ним я зв'язалася в першу чергу. У твого брата може вийти вивести з-під удару сім'ю свого друга... Не повідомлю я про те, що сталося, і той точно зненавидів би мене. - Кілька схвильовано тааторила жінка, викликаючи потужну пульсацію в моєму черепусі.
- Хреново. Навіть у парі з Джеймсом Сіріуса не буде жодних шансів проти теперішнього темного лорда. І той факт, що він відправився на таку справу поодинці, нічого не змінює. - У темпі вальса одягаючись у вуличний одяг, гарчав я. - Я піду до них на допомогу... А тобі краще відправити анонімну весточку до кврорату. - Відключаючись, прикрикнув я, відразу ж вибігаючи з власного будинку. Апарувати з під магічних захист мого житла навіть я не міг, через що довелося трохи попрацювати ногами.
Коштовні секунди витікали як вода, так і найгірше те, що я ще не знав, куди саме мені аппарувати. Будинок Поттерів зараз знаходився під фіделіусом і в його таємницю я присвячений не був. Я знав лише вулицю, на якій той розташований, всі жє Годрікова впадина — дуже популярна вулиця серед магічного населення... Але цього все ж замало для будь-якої впевненості в тому, що я рухаюся у правильному напрямку.
Так і з братом зв'язатись не вдалося, той швидше за все просто ігнорувати мої спроби підключитися до його артефакту, неймовірно біс та лякаючи мене подібною поведінкою... Думки, що я можу спізнитися мимовільно змусили моє серце битися швидше, а сам я хіба що не на придільні власною швидкістю вилетів за межі власного будинку, тут же аппаруючи на нічну улочку ...
- Сука, да я вас в рот ебал! - Рикнув я, розуміючи, що на вулиці було занадто спокійно ... Ніяких магічних обурень або аномальних звуків. Ти тєш, спокійна ніч і навіть натяку немає на те, що десь тут, поблизу, один з найбільш небезпечних чарівників цієї країни, винищують під нуль сім'ю більш ніж родових чаклуна.
- Щось не так, молодий чоловік? - Звернулась до мене трохи зморлена старенька. Явно чарівна лише моя раптова поява і гучний крик, але ніяк не спосіб мого появи на цій вулиці...
- Ні, все нормально. Просто знову невдало апарував. - Кротко кинув я, дивлячись зустрічаючись з літньою чарівницею відразу ж прогулюючись по її поверхових думках. - Не пастка. - Недоволі кинув я, відразу ж втікаючи на біг... Стояти на місці було фізично важко, а так я хоч трохи збільшував свої шанси помітити хоча щось незвичайне в нічній тиші.
Пошукові і скануючі місцевості закляття отримувалися у мене досить непогано, але коли справа заходить про Фіделіуса ... Такі чари майже буквально вирізали з реальності певну територію. Знайти щось приховане подібними чарами мені було просто не під силу. Я міг лише розраховувати засікти того ж Сріуса, що швидше всього прибув до дому своїх друзів раніше мене, або просто хоч якесь магічне обурення ...
І чесно кажучи, я в той момент просто молився, щоб Сиріус спізнився на зустріч з темним лордом або щоб мої духи чи закляття хоч щось виявили. Ось тільки особливі надії на свої здібності я не мав. Я дуже добре розумів роботу Фіделіуса, коли перевірив її на міцність усіма можливими й відомими мені способами. І нехай з тих пір я став набагато сильнішим, а мій арсенал поповнився багатьма досить унікальними духами... Але це все одно не дуже те і підбадьорювало.
Ну, саме до того моменту, коли мої вуха не дійшли ледь помітної бавовни аппарації, на якій я зреагував не гірше магічного ловця, тут же рвавши в сторону віддаленого звуку. У процесі я навіть змусив своїх духів гравітації полегшити мою вагу, переходячи в повноцінний політ, що хоч і був досить витратним у плані магії заняття, але дозволив мені зберегти трохи часу... Так, аппарівного чарівника я знайшов буквально за два десятки секунд, відразу розпізнаючи в величезній фігурі одного з членів ордену фенікса.
- Хаґрід! - Тихо рикнув я, наближуючись з напіввеликаном. - Що у вас тут відбувається? Сіріус звернувся до мене, швидко попросивши допомоги, але нічого не пояснив! - З ходу засинав я питаннями не занадто розумного здоров'я. Але, його відверта тупість і деяка тугость у спілкуванні з легкістю компенсувалася моїми здібностями в ментальні магії...
Аура напіввеликана, звичайно, дуже перешкоджала роботі з розумом виявленого мною чарівника, але поверхові думки Хаґріда я дещо міг вловити. Добре, це не дуже відрізнялося від звичайних людей і магів. Варто було тому тільки почути потрібні питання, як здоров'я чисто інтуїтивно почав шукати на них відповіді в власній голові ... Ось тільки відповіді цим мені не дуже добре.
- Ее, Блек? Ти що тут робиш, значок? - Відходячи від мене на крок, розсипся уточнив в мене лісничий Хогвортса... Якого сюди послав Дамбльдор, прямо наказав доставити Гаррі Поттера в якесь магловське містечко. Ось тільки навіщо директору Хога відтаїти подібний наказ своєму підпорядному, якщо Гаррі Поттер - син Джеймса Поттера, за ідеєю зараз солодко спати у своїй ліжку... Ну чи в крайньому випадку тероризувати свою маму нічними криками.
- Мене покликав Сиріус. Сказав, що у нього якісь проблеми, і мені потрібно терміново з'явитися в Годрікову западину. - Борячись зі злом, повторив моє пояснення... На межі власних можливостей, намагаючись вплинути на розум співрозмовника. Просто щоб той швидше подображав, підкинувши мені ще хоч трохи інформації.
- Гаразд, підемо за мною! - Кротко кинув здоров'я, мабуть дійсно піддаючись моїм чарам і усвідомлюючи, що втрачати час в цій ситуації надзвичайно небажано ... Здається, моє закляття спрацювало навіть занадто добре. Вон як напіввеликан розігнався, в якийсь момент переходячи на повноцінний біг, змушуючи мене бігти слідом за ним. Добре, я міг собі дозволити невеликий забіг, тим більше що Хаґрід точно знав куди йому потрібно, не втрачаючи часу завбачаючи.
Правда, в якийсь момент я все ж облажався, просто втративши спину свого провідника з виду ... Типова дія Фіделіуса, яку майже неможливо було подолати. Я і не намагався, замість цього просто рявкнувши на всю вулицю ім'я напіввеликана ... Через кілька секунд, коли я виявив перед собою трохи засміченого здоров'я, що в один крок протягнув мене крізь магічну завісу, даючи змогу повністю оцінити внутрішній двір такого городного будиночка...
Який просто блек на фоні тих магічних обурень, що практично миттєво вдарили по всім моїм почуттям, повідомляючи, ніби у виявленому мною будинку сталося щось явно з ряду геть ... Та й спустошена частина другого поверху з пробитим дахом будинку, на це начебто натякає.
- Сиріус? - Трохи недовірливо звернувся я до офігенного мага, що майже бігом вилетів з поруйнованого будинку... В руках закутого в якусь ганчірку дитини.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek