- Без образ, Джеймсе, Сіріус, але я дійсно не хочу лізти під чужі закляття. - Сухо прошипів я, заявляючи, що два хлопця вже їжа стримуються від того, щоб почати тиснути на мене своїми аргументами. - І це не просто страх чи байдужість, хоча я ніколи і не записував у герої. Але в даному випадку все кілька простіше ... Мені не на кого залишити рід. З молодого покоління Блеків зараз залишилися тільки ми з Сиріусом... І щось я не чув, щоб у тебе, брате, малися діти або хоча б плани на них. - Тихим голосом віщував я, озвучуючи тільки що вигадану причину для відмови.
Я ще замолодий для цього. - Тихо буркнув Сиріус, але вже не збираючись настільки яроти на мене і замучити вступити в цей їх орден. - Але я розумію, до чого ти ведеш... Ти завжди був таким - холодним, обмірковованим і цинічним. Правдивий Блек, що заради роду піде на все. - З якимось навіть веселощами простягнув хлопець, не демонструючи і краплі осуду в мою сторону.
- Саме так. І як сьогоднішній голова роду я просто не можу дозволити собі зайвий раз ризикувати життям. Принаймні, поки у мене не буде дорослого спадкоємця, якому я міг би передати владу в роду. - Спокійно додав я, про себе зазначаючи, що обзавестися спадкоємцями буде дійсно не більш ніж. Діти можуть бути корисними, особливо якщо їх правильно виховувати, ну а в моїй ситуації ті ще й позиції мого роду зміцнять... Потрібно тільки знайти відповідну жінку під все це діло, а то виродити бастардів не в обличчя глави роду.
- То ось яка твоя відповідь. - Трохи роздратовано скривдившись, прошепотів Поттер, у якого, як я чув, вже є син ... І по хорошому, цьому горю батькові не за пожирачами з паличкою наперевісно бігати, а про родину піклуватися. Ну, я не осуджую його за таку поведінку сам по малолітті і не так запалював. Та й після того, що там було, я навчився влізти у проблеми. Не просто ж так верховний маг Шумера на мене архідемона Натрудив.
- Не зовсім... Сам я, звичайно, лізти під закляття не збираюся. Але навіть якщо можливо, я не віддам ворогам свого роду. Добре, у мене є можливість трохи перевищувати можливості звичайного чарівника. - Начебивши на обличчя злою усмішкою, прошепотів я. - Та і вашому ордену, швидше за все, потрібен не сам я... А гроші і зв'язки роду Блек, якими я готовий вас забезпечити навіть у розумних межах. - Заверив я Джеймса, змушуючи цим кілька соромитися свого старшого брата.
Такі розмови не були надто приємними і навіть незрозумілими для Сіріуса. У такі моменти особливо відчувається, що у дуеті з Поттером він саме що ведмедий, нехай і зі поправками на дуже жвавий темперамент мого біологічного брата. Але не суть, головне, що самого Поттера подібні обіцянки з мого боку повністю влаштували. Можливо, тут сказався ще й той факт, що лише кілька років тому я чудово потоптав себе за його самооцінкою, через який слабаком або боягузом Джеймс мене не вважав, приймаючи мої аргументи на рахунок роду.
Ну і так, попойка на даний момент не закінчилася. Швидше навпаки, у нас усіх з'явився привід як слід надертися, бо нехай поки що Усний, але союз між родом Блек і орденом Фенікса був ув'язнений... І навіть якщо мені все це не дуже подобалось. Я фактично платив тому ж Дамбльдору, в обмін на можливість жити спокійно, але я також не став обмежуватися вживанням алкоголю того дня. І, згідно з одним поглядом, перепиивши обидва хлопці і розташував їх тіла по готей.
У певному сенсі у мене навіть був привід надертися. Все ж Дамбльдора не обіцяла мені чогось доброго. І я щиро сподіваюся, що вся ця ситуація розв'яжеться лише цінністю моїх грошей і крапельки нервів. На гроші пофіг, звичайно, їх шкода втрачати, але вони для того й потрібні, щоб полегшити мені життя, а не для мене в приступі пожадливості нескінченно скаплував.
Ну а на наступний ранок, таємно молячись всім відомим мені богам, щоб наступні гості не турбували мене сьогодні, я випровадив цю пару вояви. Не забув при цьому поговорити з Сиріусом наодинці. Зокрема, я розповів про нещодавнє прохання Нарциси прямо попросивши захистити нашу кузину і його сина. Ну і артефакт для зв'язку Сиріусу я ж видав... Маленьке дзеркальце, вплетене у ту ж мережу таких же дзеркало, одне з яких знаходиться у мене, одно біля Нарцис, і ось тепер одна у Сіріуса...
Наприклад, він міг навіть поспілкуватися з нами, особливо якщо та захоче відповідати на його артефакт. І щось мені підказує, що ця парочка дійсно поспілкувалася, бо родинні зв'язки - це спорідненість, і навіть такий заколот як Сиріяс не спішував рвати абсолютно всі контакти зі своїми родими. У даній ситуації ця пара може здорово так допомогти один одному, просто обміняючись інформацією... Власне, саме через це я і налаштував артефакт Сіріуса так, щоб той міг зв'язатися з Нарцисою.
Ну і зі мною брат в разі чого, природно, зможе зв'язатися. І навіть зв'яжеться, бо мені доведеться зустрітися з Дамбльдором для обговорення умов нашої « співпраці ». Добре, сам директор Хогвортсу, наскільки я знаю, зараз досить зайнятий, а тому пару днів фори перед зустріччю у мене в будь-якому випадку є. І я не збирався марнувати цей час даремно, знову повертаючись до роботи над створення власного магічного обладнання.
Добре, цього разу від роботи мене ніхто не відволікав, та й з палицею створювати буси шамана і ритуальний ніж було куди як легше, тим більше що в ці артефакти я не сприймався скільки або серйозних змін. Так і матеріали до створення тих же бус давно у мене вже були готові... Потрібно було тільки провести всі необхідні ритуали і зачарування, тим самим закінчуючи роботу останні кілька років, повністю відновивши своє магічне обладнання. Потім, правда, ще й паличку для себе створити не завадить, але в цій справі я поки що не просунувся настільки, щоб перевершити як місцевих умівців.
Загалом так, наступні десять днів, в які мене, що дивно, майже що ніхто не тривожив, пройшли для мене у роботі. Лише Олександр виходив на зв'язок кілька разів, посилаючи нові дані з табору Воландеморта. В іншому ж я весь свій час приділяв уваги створенні артефактів, не встигши з кінця доробити лише протидемонічний ланцюг... Було важко працювати з кров’ю. Магічна ковка і загартка цього металу вимагало дійсно багато магічної енергії.
Кожне з цих ланцюжків треба було виковувати, зачаровувати та садити окремо і поступово плети основу майбутнього ланцюга. У ній має бути рівно сорок вісім ланів, кожен з яких стане якорем для майбутнього ритуалу. Це дозволить артефакту в майбутньому майже нескінченно подовжуватись і наносити величезний урвисько демонічним створінням. Для найкращого контролю за зброєю мені доведеться проводити окремий ритуал, але з цим у мене навряд чи виникнуть серйозні проблеми.
Правда, закінчити робота над магічним ланцюгом я дійсно не встиг. З’явився лист від Сіріуса, який мав на меті зустрітися з місцевим верховним магом. А Дамбльдор, об'єктивно, мав схожу владу, що і Верховний маг Шумер у самому шумі. Та й сила цієї людини, за чутками, знаходилася десь на рівні звичайних мені магистрів, а то і вище... І це напружувало.
Від сильних магів можна було очікувати майже нічого, тим більше що сам директор Хогвортсу прослужив людиною більш ніж ексцентричним. І нехай прямого нападу на себе я не надто то і боявся ... Але все одно треба було готуватися до гіршого. Та що вже там, мої інтуїція і параноя перед цією зустріччю буквально розлютилися, через що до самої зустрічі я готувався майже чи більше, ніж на заклик когось з глав Ленга.
Відчуй власну інтуїцію я ніколи не ігнорував... І нехай поки що та лише протиненько так звеніла десь на периферії, але і це серйозний привід для занепокоєння. І через це я вирішив відкласти роботу над антидемонією, зосередивши свою увагу на заповнення шамана новими духами. Правда, у цьому плані я мусив дуже прискіпливо шукати тих кандидатів, які заслуговували зайняти одне з вісімдесяти дев’яти місць в недавно виготовленому артефакти.
І так, кожна намистинка в зв'язку - це окремий артефакт-домік для духу. При цьому він одноразовий. Загнати в артефакт спочатку одного духу, потім позбутися або вбити цього духа і заманити на його місце нового просто не вийде. І зіпсовану намистинку з загального зв'язку теж ніяк не дістати. Найлегше новий артефакт створити, що теж не найпростіша і дешева затія, тим більше що користуватися відразу ж кількома зв'язками бус ну дуже незручно ... А втім, переїдати духів з одного будинку в інший нелегко.
Тому я не хотів витрачати дорогоцінне місце в артилерійському чи кінцевому розвитку духів, щоб заповнити свої бус духами. Через що, за останні кілька днів моєї підготовки я зміг зайняти всього три місця в своїх бусах, виділивши ті під паручку молодих духів вогню і одного молодого духу життя... Не найгірший результат, оскільки останнім часом я намагаюся не відпускати духів свавілля.
Для мене то був астрельний паразит. Так, навіть маючи цілком собі фізичне тіло, я так і не втратив інстинктивної звички підживлюватися за рахунок чужих астральних оболонок. Тільки якщо люди та інші істоти з матеріальним тілом захищені від такого впливу, то ось духи вкрай вразливі до мене. І це потішає, бо більш менш опановуючим з придбаною здатністю я звернувся в дійсно неприємного противника для будь-якої духовної сутності.
Тепер моя аура і духовна сила допомагають мені працювати з духовними справами. І нехай самі ті стали ну дуже неохоче йти зі мною на контакт, але ось підкорювати собі духів силою стало навпаки багато простіше і приємніше. Ну і так, будь-які покликані мною духи, що не підійшли для приміщення в буси шамана, які я, до речі, ношу на шрамованій руці, пускалися на експерименти...
Я хотів повністю зрозуміти власні здібності на цій кампанії і навіть зустріч з Дамбльдором не могла перешкодити мені проводити такі експерименти. Тим більше що кожна нова зустріч з духом залишала після себе приємних заряд пильності в усьому тілі і кілька розпаляла вогник магії у моїй душі... Ну, принаймні саме так я це і відчував, поглинаючи частинки чужих астральних оболонок.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek