Протягом наступних кількох тижнів після цієї знаменної зустрічі з клієнтами стали досить насиченими. За той період, що я провів у загородженні, в мене, виявляється, накопичилося досить багато справ. Але для початку я вирішив заповнити запаси їжі та напоїв. Ну, заодно і нового домика замовив, піднявши старі зв'язки Регулуса, що могли б дістати тому будиночку з Хогвортсу ... Саме там лежить найбільша в Британії община будинків, і саме там можна було купити новий житловий ельф.
Що я і збирався зробити, не збираючись жаліти галеони на цю справу. Моя зручність коштувала куди дорожче за пару тисяч золотих, що пішли на наймом посередників, які взяли на себе забезпечення моєї анонімності і придбання самого будинку. І так, довіра до адміністрації Хогвортсу у мене не було від слова зовсім, через що я і не збирався купувати будиночка від свого імені. Чи мало якого полянку Дамболдор може влаштувати "поживатель смерті".
Але я все одно не збирався більше уваги на таких дрібницях. Тим більше, що з моїм теперішнім добробутом і спадщиною Блеків я можу взагалі не турбуватися про те, скільки галеонів витрачаю. Дохід від сімейних бізнесу в будь-якому випадку здатний покрити більшу частину моїх планок. Так і так, рід Блек був одним з найбагатших на Британській островах, тому турбуватися про гроші я дійсно не збирався.
Куди більше мене турбувало необхідність повідомляти родичам про смерть матері даного тіла... Я вже не хотів спілкуватися з деякими членами моєї родини. І так, зараз мова йде конкретно про Бела і Андромеда Блек. Дані жінки були занадто темпераментними і складними у спілкуванні, щоб я сам в доброму розумі шукав з ними зустрічі... На моє щастя, вони так і не виявили бажання особисто відвідати мене після отримання стількох сумних новин.
Белла вислала на завантаженість і багато роботи під керівництвом Воландеморта. А Андрамеда взагалі не вважала за потрібне, щоб або коментувати ситуацію, справедливо думаючи, що справи Блека вже давно її не стосуються... Ну, зате Нарциса майже відразу ж надіслала мені лист з уточненням того, де і коли ми могли б зустрітися та як проводитиметься похорон Вальбурги.
На щастя, третина з кузинів теж була змушена швидко відвадити, спираючись на те, що Вальбурки ламано нічого ховати... І причина всього, що трапилося я все ще думав тримати в таємниці. Добре, місцеві аристократи дійсно поважають чужі таємниці, ну а Нарциса відмінно розуміла, що довіряти їй справді важливе для роду інформацію, я не стану. Та вже кілька років як Малфой, а тому і у внутрішні справи роду я мав повне право ту не просвічувати...
Зручна, загалом, у мене з'явилася відмовка. Дивлячись на справи роду я міг приховувати досить важливу інформацію, хоча навіть і не без наслідків для себе ... Але розмова з наймолодшою із моїх кузин все одно важко було назвати неприємним. Не дивлячись на те, що я тримався кілька відокремлено, а Нарциса так і забарила підтримати та підбадьорити мене, зовсім не розуміючи, чого цього не потрібно... Розмова все одно вийшла досить приємний і продуктивний. Хоча б через те, що Нарциса пообіцяла надати мені майже будь-яку підтримку, якщо її колишньому роду загрожуватиме серйозна небезпека.
Справді, загалом твердження, яке заставило мене досить сильно заувалювати молоду дівчину. Не кожен може втягнути себе у чужі проблеми, не сподіваючись на якусь серйозну вигоду... Загалом так, незважаючи на деякі сколки під час розмови, ми розсталися цілком задоволені один одним... А потім я написав листа Сіріусу, щоб зустрітися.
До мого удачі, буйний брат цього тіла, досить швидко погодився на зустріч. Що ж потішило, бо той був певний, що я є пожирач смерті з якими він активно воює. Отже, він мав вагомішу причину для відмови. Але через ворожість Сіріуса з рештою сімей Блек, а також його ворожості до пожирачів, мене і наганяла така явна готовність зустрітися зі мною.
У мене навіть з’явилось чітке відчуття, що я сам буду поводитися в чужій пастці, але відмовитись від зустрічі, яку сам і призначив, я все ж не став. А тому, в один з недільних днів, ближче до шостої години вечора, я прибув у знайомий ресторанчик на Косою алеї, де знайшов Сиріуса... А також когось іншого, що ховається під мантією невидимою. Я не помітив магічного зору, як мантій. Тільки відчуття чужих розумів надало парочку шпигунів, що вже змушувало нас наскочити... Якби у мене не був дар Зрячого, я б і не помітив стеження.
- Вітаю, Сіріус. - М'яко посміхнувшись молодому хлопцеві, чий зовнішній вигляд буквально кричав про його приналежність до золотої молоді... - Чесно кажучи, я і не очікував, що ти так просто відповіси на моє запрошення. Мабуть, навіть тебе могла зачепити смерть нашої матусі. - Прибравши з обличчя посмішку, продовжував я свій монолог з легкою іронією спостерігаючи за мімікою свого як би брата. Це було занадто тривожно, аби дізнатися про мою виснажену особу знайомі риси брата.
- Регулус... Що з тобою сталося? - Одного разу навіть невірно запитав у мене двадцятирічний хлопець, трохи почекавши вперед. - Ти виглядаєш так, ніби тебе хтось прокляв і ти ось-ось звалишся замертво! - Трохи підвищивши голос, запевнив мене Сіріус, тим самим трохи дратує... Я і так знаю, як я зараз виглядаю. Не варто так голосно про це кричати! Про що я і намагався повідомити Сиріусу, трохи зло та похмуро на того глянувши.
- Не кричи і не привертай зайвого уваги, ми все ж тут не одні. - Все ж не стримався я, прямо докоривши хлопця в занадто бурхливої реакції. - Що ж стосується твого питання... То я сам довів себе до такого стану, тобі не варто турбуватися на цей рахунок. Скоро я вже буду в повному порядку. - Завірив я брата, трохи охолоджуючи його запал...
- Ти через це захотів зустрітися зі мною, брате? - Все ж не зміг забрати свого занепокоєння Сіріус, кілька освяжаючи мою пам'ять на цей рахунок ... Так, той завжди вів себе тупо і наглухнув, дуже щиро та прямо виражайся свої емоції. Правдивий Гриффіндоріц, як говорили про це багато хто і багато... Але я не вважав поведінку цього хлопця чимось неправильним. Навпаки, кілька разів я підкуплявся тим, що він дбав про Регулусу. І нехай я розумів, що йому просто подобалося корчити з себе крутого старшого брата, але фатів це не змінювала. Незважаючи на свій конфлікт з сім'єю, він не сварився і навіть дбав про те, щоб і підтрунуючи над ним іноді.
- Не зовсім... Насправді я хотів повідомити тобі про причини смерті нашої матусі і уточнити деякі моменти на рахунок головування в роду. - Прямо заявив я, ставши повністю серйозним ... Але лише ненадовго, до нашого столу підійшла офіціантка, змушуючи нас на час припинити свої розмови, щоб зробити замовлення... Якого не довелося довго чекати. Завдяки магії на нашому столі вже через кілька хвилин стояли всілякі закуски і пляшечка хорошого вогнегасника.
- Відразу скажу, на титул лорда я не претендую. Це все не для мене, сам знаєш. - Поспішив запевнити мене хлопець, перш ніж опротестувати себе невелику порцію алкоголю. Я ж наслідував його приклад, не збираючись виставити себе дурнем, що не вміє пити в компанії. - Але ось про смерть матусі... Мені дійсно цікаво, що допомогло знищити цю каргу. - Приховуючи за сарказмом і грубими словами цілком собі реальну суму, простягнув Сиріус.
- Я радий, що ти не станеш стояти на моєму шляху до влади в роду... Що ж стосується Вальбурги... - Іноді перериваючись на закуску і подальші порції алкоголю, вів я досить нешвидко розмова з братом, не забуваючи стежити паруочку невидимих шпигунів, що мене дуже напружували. - Сиріус, я хочу щоб ця інформація залишилася в таємниці... Я навіть Нарцис і Белла з Андромедою нічого не говорили про справжню причину смерті нашої мами. - Трохи схилившись над столом, прошепотів я... Перед тим як різко не приведе нас у бік невидимої пари. - Тому, товаришів невидимий я попросив би видалитися! - Досить різко простягнув я, готуючись у випадку чого відбивати напад ...
При цьому, що визначно, Сіріус на мої слова зреагував цілком щирою подивом, дуже швидко змінений усвідомленням, а після і гнівом... Що тільки підтверджувало деякі мої підозри... Чутки про те, що у Джеймса Поттера є незвичайна мантія невидиміка ще з часів Хогвортса оселі в голові Регууса. Скласти двічі два було не складно... Хоча парочка шпигунів намагалася втекти, але націлена точно на них паличка, очевидно, справила досить серйозне враження.
Тому вже через кілька секунд серед ресторану з'явилася пара чарівників, що до цього жалися один одному, ховаючись під однією мантією... І на яких зараз відверто зло дивився Сиріус, одним поглядом обозрюючи своїм приятелям всі кари небесні. Що радує хоча б тим, що це була не пастка. А може Сиріуса було неправильно зосереджено на планах, які теж є більш ніж можливо.
- Джеймсе, Ремус... Якого біса ви за нами стежите? Я ж чітко сказав, що піду на зустріч з братом наодинці! - Піднімаючись з-за столу, чи мало не проричав хлопець ... Але я не квапився перейти до активності. Вибивати друзів він все ж не збирався, нехай і був близький до цього.
- Ми не могли залишити тебе самі на один в компанії з пожирачем! Мало, що цей виродок міг задумати! - Досить істерично вигукнув Джеймс, з легким страхом спостерігаючи за моєю палицею, що все так само була наведена строго на його груди.
- Ще одне слово, Поттер, і тобі доведеться відповісти за те, що назвав мого брата покидьком! - Зло огорнувся, акі готовий до бою собака проричав хлопець ... І нехай тільки після цього спробує заперечувати, що смерть Вальбурги того не зачепила. Як заводиться, варто було тільки образити його матір, ну і мене завів...
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek