- К-як вона...
Заїкаючись, я повільно підійшла до дзеркала.
Я не могла сказати, був це простий сон або справжній світ, що відображає дзеркало правди.
Жінка без облич.
Коли я підійшла до дзеркала, щоб поглянути ближче, моя долоні раптово відтяли.
- Хм?
Я впустила очі на свої руки.
Я не встиг побачити, як у моїй руці був фрагмент дзеркала.
Я з першого погляду впізнала його.
'Цей осколок принесла Джудіт.'
Хіба це може бути збігом?
Невдовзі, подивившись на осколок, я підняла руку і прийняла рішення.
Я розуміла, що бути тут безглуздо, але хотіла це побачити.
'Чому, як ти можеш залишитися в живих?'
Я не знала, що була жива в цьому світі.
'Мені потрібно поглянути.'
Я повільно приклала те, що тримала в руці до порожнього обличчя жінки.
Осколок увійшов ідеально.
Невдовзі після цього з вставленого фрагмента почали сяяти біле світло.
- Ух.
Він був таким яскравим, що я закривала обличчя руками.
Біп, Бип-, Bыp...
В один прекрасний момент світло зникло, і мої вуха проколов монотонний писк апаратури.
Опустивши руки, я повільно розплющила очі і заціпеніла.
Я раптом опинилася по ту сторону дзеркала.
Прямо в лікарняній палаті.
'Що? Що трапилося? Мене затягло у дзеркало? Или... Я повернулася?
Вшу-...
Той, хто підхопив мене на нічний вітерець, розтріпав моє довге волосся.
Оглянувшись, я помітила відкрите сучасне вікно, яких не бачила вже довгий час.
Я притиснула своє волосся до себе.
На жаль, вони не повернулися до свого початкового вигляду.
Темно-розові пряди, що лежать поверх білої піжами, і мої руки дуже відрізнялися від тих, які були у мого первинного тіла.
Я все ще була в тілі Пенелопи.
А переді мною...
Я бачила, як дихала маленька дівчина була на горохі різної медичного обладнання.
Це було моє справжнє тіло.
- ...Значить, ти дійсно була жива, - пробурмотала я так, немов дивилася на іншої людини.
Можливо, через те, що душа давно залишила його тіло виглядало мертвим.
Біп, Бип-, Bыp...
Але коли я побачила, як життя впливає на частоту серцевих скорочень, то поступово зрозуміла.
- Все ще...
Навіть попри рак шлунка я все ще була жива.
Я не могла зрозуміти, як моє перше тіло переглянула погляд на те, що помітила, коли опинилася тут, але робила вигляд, ніби я нічого не бачу.
На запасній кушетці біля ліжка лежав мій батько. А другий сучий син дрімав на дивані, сидячи навпроти.
Перший виродок, схоже, не з'явився.
Здавалося, що вони піклувалися про мене всю ніч.
Але цього не могло бути.
Я похитала головою і посміхнулася.
Чесно кажучи, я не могла повірити в це, навіть якщо це показувало дзеркало правди, а не мозок Лейла.
'Кожний раз ви так бісилися, що не могли від мене позбутися, а тепер сидите і не даєте мені померти?'
Навіть дворові собаки сміялися з мене
А я сама була лише подвір'ям у кутку будинку.
"Вам все ще не байдуже до громадської думки?"
Я жила в іншому світі, тому не знала, скільки часу пройшло тут.
Однак це була лише одна причина, чому напівмертва дитина могла лежати в дорогій односторонній палаті і зібравши її навколо себе.
Замість того, щоб прикидатися вбитими горем, було б краще дозволити мені померти давно.
Мій біологічний батько, другий сучий син і моє тіло на ліжку.
Я змерзла, обвела їх поглядом і підійшла до ліжка.
'... Який сенс змусити мене жити?'
Я повільно простягнула руку і доторкнулась до кисневої маски, яка закривала моє обличчя.
Я хотіла звільнитися від тіла цього світу.
Тому що тут мене завжди катували і змушували страждати.
Як несправедливо, що я перебуваю в руках цих людей до самого кінця і навіть померти не можу з власної волі.
Моя рука на апараті штучної вентиляції легенів стискувалася.
Я не відчувала будь-якої прихильності до цього життя.
Було тільки легка сум, що я помру тут без щасливих спогадів про цей світ.
'Все добре. Тепер у мене є сім'я, до якої я можу повернутися. "
У мене не було жалю, але я переживала, намагаючись накласти на себе руки.
- Ха...
Коли я знімала кисневу маску.
- К-хто ти?
Роздався чийсь крик.
Здивований, я підняла голову і подивилася прямо на чоловіка середніх років.
- Т-ти... Як ти сюди потрапила? Що ти де ...?
- ...
- Що ти робиш з моєю дочкою? Відійди від неї!
Чоловік, який заїкався після пробудження і не розумів, що відбувається, швидко піднявся зі свого місця.
- Батьку, що за... Хто це? Злодій?
Другий сучий син, який лежав на дивані, теж раптово прокинувся.
'Що? Ви можете бачити мене?
Я злегка прикусила нижню губу.
Хоча я збиралася непомітно зняти маску і повернутися, сталася невелика конфез.
Я вважала, що ніхто не буде бачити мене як минулого разу, коли дзеркало правди показувало мені минуле Івони.
Це погано. Вони вважатимуть мене іноземним убивцею? Або, може бути, божевільною, що втікала з психіки...
Вони не могли знати, що я їх незаконнонароджена дитина і тому мені було важко виглядати в їхніх очах.
Розгубившись, я застила в тій самій позі, навіть не подумавши прибрати руку з маски.
Клац-.
У цей час двері лікарняної палати відкрилися, і увійшов перший ублюдок з пляшкою води.
- Батько, що...
Він замовк, помітивши дивну поведінку своєї сім'ї. Його обличчя скам'яніло, коли він все зрозумів.
- Хто тебе послав?
У його голосі не було ні краплі тепла.
Я знала, що він буде таким. Тому що в критичний момент він завжди перетворювався на холоднокровну людину.
"...Половна катастрофа."
На мене втупилися три пари пронизливих очей.
- Ти говориш корейською? - спокійно запитав старший син, підійшовши до столу в центрі палати і поставивши на нього пляшку з водою, коли я подумки зітхнув, роздумуючи, що робити.
Невдовзі він сам відповів на своє запитання.
- Але якби не знала, ти б не змогла втекти від охоронців і дійти сюди.
- ...
- Скажи, що вони запропонували. Я дам тобі в три рази, а то й у десять разів більше.
Це було несподівано. Не думала, що він скаже це.
'Це тому, що через мене постраждають акції?'
Я з легкою насмішкою запитала:
- Хм. Як ти думаєш, чого я хочу?
- Гроші? Наркотики? Зам'яти злочин?
- Брат. Хіба цю божевільну суку не ізолювали тут? Поруч знаходиться психоберениця! - Схвильовано перервав його другий брат зі своїми божевільними ідеями.
Перший кинув на нього повзувний погляд і сухо запитав мене:
- Я не отримував повідомлень про те, що в лікарні знаходиться іноземка. Які ви національні?
Що спільного між національністю та національністю в цій ситуації? Яке безглузде питання.
Я з сміхом нахилила голову.
- Це важливо?
Моє волосся нависло над вмираючим тілом.
- Її життя тепер в моїх руках.
- Божевільна сука, тільки тронь її. Ти звідси не підеш!
- Краще б тобі не робити того, про що будеш шкодувати.
Обидва виродки миттєво зреагували на мій ігривий тон.
Перший був особливо різкий.
- Мене не хвилює, хто за тобою стоїть. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб ти більше ніколи не побачила сонце...
- Досить!
Нас перервав гучний рев.
Ми озирнулися.
- ... Переречете.
На обличчі чоловіка середніх років була читаюча тривога і безпорадність.
Мій біологічний батько, який не дозволив своїм синам вступити в конфлікт з жінкою, яка вибухнула у лікарняній палаті, сильно спітнів.
- Чого ти... Чого ти хочеш? Ти робиш це, тому що тобі щось потрібно.
- ...
- Ви хочете знищити Тесон? Ні, краще я просто помру.
- ...
- Якщо ви дасте мені трохи часу, я помру... І тоді ви зможете зробити з Тедом все, що забажаєте, поглинути його або розділити між собою, не важливо. Тільки, будь ласка, не чіпайте мою дитину.
- Батьку!
- Батьку!
Коли батько договорив, обидва брати закричали.
Тесон Ентерпрайз був компанією діда мого батька та їхніх сімей на протяжність поколінь.
Не можу повірити, що моє тіло гідне такої ціни. Я його не розуміла.
- У мене є до вас питання.
Коли я заговорила, не вбираючи руки з маски, чоловік поспішно відповів:
- К-какою? Питай про що завгодно.
- Чим вона заслужила це?
- ...
- Я знаю, що ви не любили її. Ви хотіли, щоб вона зникла?
- Ч-що...
Правда очі ріжуть? Троє чоловіків виглядали однаково безглуздо.
На диво, другий син зреагував на це.
- Я ніколи... Я ніколи цього не хотів! Я жодного разу не думав про таке!
Він кричав, ніби це питання зачепило його за живе.
Я на мить насупилася через біль у вухах і неквапливо запитала:
- Тоді чому ти змусив мене померти?
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert