Російське волосся м’яко розсипалося під місячним світлом.
Коли я побачила обличчя чоловіка, який простягав мені руку, то повільно розкрила рот.
Я сплю? Незважаючи на мої сумніви, він виглядав справжнім.
Той, хто помер п’ять років тому і зараз подавав мені руку.
- Ікліс.
Я довго не могла ворушити губами, аж поки зрештою не виговорила.
- Ты... Ти був живий?
Каллісто досить довго обшукував імперію, але не зміг знайти його тіло.
У той час треба було знайти всіх бунтівників і стратити їх, щоб не залишилося ніяких беззавершених справ.
Я не могла знайти собі місця після того, як підслухала звіт про повстанців.
Але Ікліса не знайшли.
Через п’ять років я вважала, що його тіло було повністю знищене вогнем дракона.
Через це багато жертв не могли поховати.
Я навіть не могла собі уявити, що несподівано зустрілася з Іклісом тут.
- ...Як... Що сталося? - Я запитала, опустившись на землю і розгубившись подивившись на нього. - Де ти, чорт візьми, був? Тебе роками не могли знайти...
Він, мовчазний подивившись на мене як лялька, раптом заговорив.
- Моє справжнє ім'я - Ікліс?
- ... Що?
Я тупо втупилася на нього, подумавши, що оглухалась.
Потім він повільно присів переді мною, щоб порівняти рівень наших очей.
- Я не пам'ятаю того, що було п'ять років тому.
- Це... Цього не...
- Один з найманців підібрав мене, що стікає кров'ю в перевулку. Мене назвали Хемілтон. Так називався перевулок, де я лежав...
- ...
- Ви не знаєте, що сталося? - Тихо пробурмотів він, пильно спостерігаючи за мною.
Я бачила своє відображення в мертвих сіро-карих очах.
Це було так знайомо і незнайомо одночасно.
Тому що Ікліс завжди дивився на мене з такою беземоційною особою.
Через це його слова про втрату пам'яті було важко повірити.
- Не бреши.
Я подивилась на чоловіка, якого звали Хемілтон.
- Ти був так близько, але тебе не знайшли? У тебе була діра в животі, ти помирав.
- ...
- Хоча нам знадобилося досить багато часу, щоб почати пошуки, я не думаю, що хтось з найманців ховав би тебе...
- Побачивши нашийник у мене на шиї, ватажок найманців спробував продати мене, - спокійно перервав він мої сумніви.
Я широко розплющила очі.
Незважаючи на мою реакцію, він продовжив:
- Коли я прийшов до тями, я вбив їх усіх. Я більше не міг залишатися в столиці. Я не хотів, щоб мене спіймали і стратили як злочинця.
- ...
- Так що як тільки я зміг взяти себе в руки, я вкрав зілля і покинув столицю.
- ...
- Після цього я втікав по країні як безіменний найманець.
- Ха...
Від раптового потоку інформації у мене закрутилася голова.
Важко було повірити, що Ікліс все ще живий переді мною, хоча й втратив пам’ять.
У нього не було причин розповідати мені таку продуману історію.
Я ледве прийняла це, але прибрала руку з лоба і знову подивилася на нього.
- Ти сказав, що втратив пам'ять. Як ти дізнався, що я тут? Чому ти переслідуєш мене? - Я сухо сконцентрувалася. Замішання пройшло швидше, ніж я думала.
У мене було багато запитань.
Я не могла зрозуміти, що він переслідував мене через те що сталося.
Але якщо він втратив пам'ять, у нього не було причин чіплятися за мене.
- Ти знаєш, хто я?
Ікліс, мовчазний слухач мене, повільно кивнув.
- ...Єдина леді роду Еккарт, наречена імператора. Пенелопа Еккарт, шанований професор археології Імператорського академіки, - неквапливо відчепив він.
Це була загальна інформація про мене, яку було неважко дізнатися.
Але я дивилася на нього з легким занепокоєнням, очікуючи в кінці характеристику типу "моя єдина пані".
Однак він не підтвердить мої побоювання.
І після невеликої паузи прошепотів:
- ...Три роки тому, коли мене попросили розібратися з монстром, я прийшов в село, де побачив вас.
- ...
- Тоді я бився з монстром, як ви сьогодні.
Він з слабкою посмішкою, наче згадавши той час, додав:
- Коли я побачив, як ви боретеся... Єдине, про що я міг думати - це про допомогу вам.
- ...
- Я завжди дивився на вас здалека і вперше бачу так близько.
Він з цікавістю нахилився до мене.
Я була здивована.
- Значить, з тих пір ... Ти стежив за мною три роки?
- ...
- Кожного разу, коли з'являвся монстр, хтось вбивав його. Це був ти?
Коли я підозріло втупилася на нього, він випростався і встав у повний ріст.
- ...Якщо ви не найняли іншого ескоту або найманця.
- Навіщо? - Я запитала, як тільки він договорив. Мені було важко зрозуміти його. - Ти сказав, що втратив пам'ять. Ти сказав, що нічого не пам'ятаєш. Що такого ти дізнався про мене, що змусило тебе йти за мною три роки?
- ...
- У тебе амнезія. Ти ледве вижив. Просто живи своїм життям, чому ти знову переслідуєш мене!
Мені стало душно.
Хоча я збиралася просто задати питання, я раптом зрозуміла, що кричу на нього.
'Чому гра все ще не відпускає його?'
Я повністю забута гра знову спалахнула в голові.
П’яти років було досить, щоб усунути ефект промивання мозку Лейла.
Я пам’ятаю, як він пожертвував своїм життям заради мене.
Я збентежена його обличчя.
Слова про втрату пам’яті не видавалися брехнею.
Ні, насправді я не можу це визначити. Емоції на обличчі Ікліса завжди з’являлися настільки рідко, що важко було зрозуміти його думку.
Тоді мені було важливо тільки вижити будь-яким способом.
Навіщо тобі це? Якщо так сталося, почни нове життя, чому ти досі прив'язаний до мене?
Не знаючи, що робити зі своїм розчаруванням, я прикусила нижню губу.
- Звернувши увагу на свою несвідому реакцію... Я припустив, що ви можливо тісно пов'язані з моїм минулим.
- ...
На щастя, інтуїція мене не підвела. Ви знаєте мене краще, ніж я думав.
Він злегка посміхнувся з задоволеним обличчям.
Я забула, що збиралася сказати, побачивши його усмішку.
Ікліс ніколи не посміхався переді мною.
Мене охопило дивне відчуття. Ніби я дивлюся на когось іншого.
Якщо придивитися, то ті самі очі залишилися тільки його і колір волосся.
Причина, чому я подумала, що він зовсім не змінився, полягала в кольорі його очей і потріпаної броні.
Але за п’ять років він трохи змінився.
Його обличчя стали більш різкими, лінія підборіддя опустилася.
З'єле волосся, що закривала шию через недбалий стригтик були акуратно закладені, лоб був відкритий. Крім того, він став вищим і більшим.
Він виглядав дивно подорослішаючим.
- Ви закінчили огляд? - Раптом запитав він, поки я розглядала його, як незнайомця.
Його аура теж змінилася. Я більше не відчувала від нього небезпеки, такої, ніби він був готовий вбити мене.
Змішаний голос заспокоїв мене.
'...Ти дійсно все забув.'
Чоловіка, який лизнув мені в кохання, більше не було.
'Тепер ми дійсно може припинити стосунки?'
Однак, незважаючи на моє егоїстичне відчуття полегшення, ми все ще були зв’язані.
- ... Чому ти не з'являвся переді мною три роки і нічого про себе раніше? Ти ж сказав, що я виглядаю як людина, яка знає твоє минуле.
- Можливо, спочатку я почав переслідувати вас через свою цікавість... але тепер я не впевнений в цьому.
- Що...
- Так важливо знати минуле?
Я на мить широко розкрила очі. Мені здалося, що я знову кладуся в болоті.
- Тоді в чому причина твого бажання стежити за мною?
- Ні в чому.
- Що?
- Мені просто хотілося це робити.
- Ха...
У минулому Ікліс також не мав комунікативних здібностей. Цей Ікліс, який втратив пам’ять, залишався таким же колодою.
Глибоко зітхнувши, я вже спокійніше запитала:
- Ти сказав, що ти найманець. Чи це була несамолюбна послуга?
- ...
- Безкоштовна допомога у вбивстві монстрів людям, до яких ти не маєш відношення? Або чи це через археологію, якою я займаюсь?
Якщо буду прикидатися, що не знаю його, я нічого не доб'юся.
Якщо він з'явився переді мною, я допоможу йому, наскільки зможу.
Він точно чогось хоче, якщо тримається поруч.
- Або гроші? Тобі потрібні гроші?
- Мені це не потрібно.
Але, на диво, він відмовився від усього.
- Просто... Я хочу бачити, як ви продовжуєте робити те, що робите. В безпеці.
- Але навіщо тобі це?
- ...
Навіть якщо ми знали один одного в минулому, то ніколи не зустрічалися раніше. Це через те, що ти хочеш дізнатися про минуле? Вибач, але мені нічого тобі сказати. Як ти вже знаєш, раніше ти був рабом, на цьому все.
- Я підійшов не тому, що хотів щось дізнатися, - недбало відповів Ікліс на мою відповідь, потиснувши плечима.
Він дійсно як ніби був іншим.
- Тоді тобі не варто охороняти мене і бродити поруч зі мною, - жорстко провела я межу.
Ми отруювали один одного протягом всієї гри.
Це були токсичні стосунки, основані на таємницях, обмані та взаємному використанні.
Коли я думав про те, що вони повторюються у мене по спині пробігли мурашки.
Настав час прощатися. Зрозумівши, що спалахнула, я спробувала говорити стриманіше:
- Дякую, що врятував мене сьогодні, але тобі більше не потрібно цього робити, так що повернися до свого звичайного життя.
- Ох. Якщо вам незручно, я буду робити це непомітно. Розумієте, я був змушений здатися сьогодні...
- ...
- Ви мене більше не побачите.
- Ти, мабуть, щось неправильно зрозумів.
Я не витримала цього задушливого відчуття і нарешті зимно розказала:
- Оскільки моє обличчя тобі знайоме, ти відчуваєш, що я частина твого минулого і можу стати для тебе кимось на зразок рятувальника, вірно?
Мій агресивний тон карі очі Ікліса трохи розширився.
Але якщо ми не припинимо це зараз, ми ніколи не зробимо цього.
Ікліс продовжить кружляти навколо мене, не знаючи навіщо, і можливо, поступово відновить свою пам'ять.
На жаль, я не хотіла, щоб він щось згадував.
Одної катастрофи було достатньо.
- Або швидше ... Милосердя. Бо це я купила тебе на невольничому аукціоні.
- ...
- Але це все. Знай, що в минулому я була твоїм ворогом. Ти завжди ненавидів мене.
- Чому?
У Ікліса було дивне обличчя.
Я похитнулася, перш ніж холодно відповісти:
- Тому що я зруйнувала твоє життя, використовуючи тебе.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert