- Боже, це...
Вона зрозуміла мій серйозний погляд, а потім здивовано вигукнула:
- Але це так несправедливо - змушувати вас відмовитися від того, чим ви хочете займатися!
- Що ж, це вірно, - безпорадно погодилася я.
Хоч би як там було, мені треба знайти рішення в найближчий час. Будь-яке.
- Не примушуйте себе виїжджати зі мною, леді.
Вона здогадалася про мої почуття і ніжно зняла тягар мого серця.
- Знаєте, це не означає, що вам потрібно сидіти взапертими, як у академії, 3 роки. Це буквально збір дослідників. Ми будемо збиратися, разом вчитися і проводити дослідження, а коли прийде час, підемо різними шляхами.
Це була слабка втіха, але це дуже мене заспокоїло. Цього разу я посміхнулась і кивнула.
- Дякую за пропозицію, Маріен. Я уважно розгляну його.
- Я була б вдячна, якби ви погодилися! Я поїду тільки після коронації, так що гарненько подумайте.
Мені було цікаво, чому вона так раптово вирішила виїхати.
- Чому... Після коронації?
Можливо, чутки про шалений план кронпринца провести весілля разом з церемонією коронації вже поширилися.
- Я зараз безробітна і збираюся повернутися додому. Мій батько сказав, що спалить мої дослідницькі матеріали якщо я не прийду на коронацію, ха-ха-ху!
Але цього, на щастя, не сталося.
- Я ж єдина донька графа Теросі. Я дам вам можливість, і ми втечемо, коли вам буде зручно.
- Ха-ха...
Я й гадки не мала, що Маріен дочці графа, тож просто незграбно розсміялася.
'Ніколи не бачила його, але граф Теросі, мабуть, сильно розбудиться ...'
Якби він знав, що його єдина донька, яка нарешті повертається додому, планує втекти, у нього був би приступ.
У той же час я чомусь почала будувати свої власні плани.
- Тоді подумайте і відповідайте мені, благородна леді.
Маріен, яка закінчила свої справи, піднялася зі стільця.
- Почекай, Мариэнн.
Коли я піднялася проводити її, то згадала про те, що хотіла попросити і кинулась зупиняти.
- Мені дуже шкода, але в мене є прохання.
- Да? Яка?
- Нахились до мене.
Я тихо прошепотіла, знаючи, що люди наслідного принца можуть підслуховувати нашу розмову:
- Час закінчувати цю виставу. Я хочу, щоб ти пішла в конференц-зал і сказала герцогу Еккарт ...
На щастя, Маріен з яскравими очима вислухала мій план.
- Ти можеш зробити це, вірно?
- Так, безумовно. Покладіться на мене, леді!
Давши обіцянку, Маріонн покинула палац кронпринца.
***
Хоча Каллісто замкнув у мене руки, я була голодна.
'Нужно щільно покуштувати перед втечум.'
Я з'їла свій пізній і набагато багатий, ніж зазвичай, обід, а потім сіла за стіл наслідкового принца біля однієї зі стін спальні.
Невідомі мені документи лежали в стопці, як ніби він приніс незакінчену роботу собі в спальню.
Я знущалась над ними зі столу.
Я вважала, що цього недостатньо, і перемішала всі необдумані речі на столі паперу.
'Пожалуй, доставлю йому більше проблем.'
Звичайно, Седрик візьме цю проблему.
Коли я з задоволенням подивилася на його стіл, відчуваючи себе трохи відсвіжною.
- Люба леді, якщо ви вільні, не хочете продовжити читання книги?
Моя улюблена покоївка швидко принесла мені книжку, яку я читала у своїй кімнаті. Я прогорнула роман, безглуздо закинувши ноги на імператорський стіл.
До вчорашнього дня я читала його з задоволенням, але тепер взагалі не могла зосередитися через тривогу.
"Марієнн вже додала повідомлення? Дюку...'
Коли я задумалась над цим, то раптом розсміялася з безглуздості цієї ситуації.
Це навіть не жахливий висновок, я просто намагаюся перемогти свого хлопця і повернутися в свій будинок.
'Що за сюр...'
Каллісто не давав нам зустрітися знову, але мені потрібно було побачитися з герцогом принаймні один раз. Я молилася, щоб герцогу вдалося звільнити мене. Мені теж було що сказати йому.
Поки я думала про це.
- Леді, Маріен передала, що вона повертає продовжену книгу.
У Мариэнн вийшло. Покоївка вручила мені книжку.
- Правда? Я якраз збиралася її прочитати, чудово. Вийди.
Я спокійно відповіла і почула звук, який закривався двері. Шурх-. Приблизно в середині переданої книги.
Шурх-. Між сторінок щось лежало.
Це був тонкий жетон з невідомим орнаментом і дорогоцінним каменем та запискою.
- Амулет?
Коли я дізналася про предмет, то відкрила записку.
[Чарівник, який керує бар'єром в імператорському палаці, зміниться о 15:00. Візьми амулет у цей час і сказали "Піраціо Еккарт!"]
Проаналізувавши зміст записки, я зрозуміла, що Маріен дотримувалась свого завдання і герцог зробив свій хід.
Але чому Піраціо?
Хоча гра закінчилася, божевільні закляття все ще переслідували мене.
Проте не було іншої можливості вибратися звідси. Час минув і, нарешті...
Динь-, Дон-.
Годинник у спальні кронпринца пробили три години дня.
Я міцно схопила свою шаль і потрібні речі, взяла амулет та проговорила:
- Піраціо Еккарт.
Перед очима все побіліло.
Коли зір повернувся до мене.
- Пенелопа!
Першим, що я побачила, було задумливе обличчя герцога. Оглянувшись, я виявила, що перебуваю в кабінеті герцога.
- Отец.
Поки я визначала, куди потрапила.
- Господи!
Герцог раптово обійняв мене, ніби не вірив у те, що відбувається.
- Знаєш, як був здивований твій батько? Ув'язнення! Як він посмів утримати мою доньку!
Мені було дуже незручно, бо я не очікувала такого возз’єднання.
'Я не хотіла говорити йому про ув'язнення ... Що Маріон йому наплювала?
- Ні! Я завтра ж відмовлюся від підтримки наслідкового принца і вимагатиму замінити його кандидатуру перед коронацією!
Мене відвернули слова герцога, що вмерло у крайнощі.
- Батьку, Отче! Заспокойтеся!
Я поспішила заспокоїти герцога, який міцно тримав мене в обіймах.
- Я в порядке. Я нормально жила у палаці.
- В порядке! Тебе замкнули, ти не можеш бути в порядку! Ти не поранена? Він же не бив тебе?
Тільки тоді я змогла зустрітися обличчям до герцога, вирвавшись з його рук.
Від боротьби з кронпринцем герцог за кілька тижнів весь виснажений.
- Твоє обличчя!
З іншого боку, моє обличчя в його розлючених голубих очах було занадто чітким.
- Твоє обличчя...
- ...
- Став краще виглядати, кхм!
Засоромившись, герцог опустив руки і голосно закаштувався. Люди Імператорського палацу були дуже уважними.
Якщо я їм краще і відчуваю себе комфортніше, ніж тут, мені не може стати гірше. Мені було дивно бачити, що шаленіє за мене герцога.
- Я в порядку, - спокійно повторила я.
Герцог запропонував мені сісти, сказавши, що я повинна відпочити. Як тільки покоївка вийшла з кабінету, він одразу запитав:
- Це все так дивно. Можеш собі уявити, як я був вражений, почувши це від леді Теросі?
- Дякую за вашу оперативну допомогу. У мене були деякі проблеми.
- Це через коронацію? Я щодня противлю його сходження на трон. Може, він злякався?
Почувши слова герцога, я розсміялася.
(...) Твій батько та інші демони мене не відпускають.
Я думала, що розповім герцогу, як він його називає, але вирішила відкласти це на потім.
- Це не так, Отче. Не робіть цього.
- Тоді як, чорт візьми, ти поясниш те, що сталося сьогодні? И! Як же може чоловік, що розлучив батька і дочку на кілька тижнів бути хорошим монархом! - випалив герцог, думаючи, що нашому возз'єднання перешкоджало успадкований принц. Але Каллісто не лише докладали зусиль.
Я також не знаходила нагоди для зібрань, тому ми ніколи не бачились. Звичайно, я не очікувала, що герцог відреагує на це так різко.
Після вбивства Івонн, ні Лейла, яка забрала тіло івні, я думала, що наша гра в сім'ї закінчилася.
- Так, скажи мені правду. Тебе тримали ув'язненими в палаці наслідного принца, і тому ти ніколи не змогла з’явитися вдома?
- Отче, я попросила вас про допомогу сьогодні...
Коли герцог намагався дізнатись, що я маю сказати про правду з ув’язнення, я змінила тему, бо це була правда.
- Тому що мені потрібно вам дещо сказати.
На щастя, мені вдалося відволікти увагу герцога. Він замовк і здивовано подивився на мене.
'Це правильне рішення?'
Я прийшла, щоб сказати це, але не могла вимовити ні слова. Але я мала це сказати. Бо я пообіцяла.
- Я-я зустріла Івонну.
- Що ти...
- Не Лейла.
Дивлячись на повільні сині очі, я спокійно продовжувала.
- Базова Івонна, яку старші брати втратили в дитинстві.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert