Вжу-у-ву... Коли я дивилася на цю маленьку цегляну, мене знову оточувало погане передчуття.
Я інстинктивно підняла дзеркальний жезл, щоб заблокувати удар.
- Ай!
Роздався металевий дзвін, і моя рука оніміла від вібрації палички.
Івонна витягла кинджал і швидко підбігла до мене, вдаривши по дзеркальному жезлу. Вона різко змінила тактику.
- Так нечесно, суко! Під час магічної битви ти раптово дістаєш кинджал?
Я задихалася і кричала, а Івонна з посмішкою сказала жахливе:
- Занадто нудно швидко вбивати магію, чи не так? Жди. Я іскромсаю тебе, але убережу в живих до самого кінця.
- Ох, не жартуй зі мною.
Мені було погано, і я покосилася на дзеркало, яке лежало трохи горизонтально.
- Думаєш, це буде так легко? Огнений Фісон!
Вушах-! Між мною і Івоною спалахнуло полум'я.
- А-а!
Івонна пронизливо вигнула і поп’ялася.
Вогнений вибух зачепив прекрасні рожеві волосся.
Полум’я, яке важко погасити, поглинуло одну сторону обличчя Івони.
Я витріщилася на Івоннну і нервово стиснула дзеркальну паличку.
- Здохни, щура!
Вона немов не відчувала жару і з палаючим обличчям вимовила, як монстр з пекла:
- Дач Ти Мум!
Навколо тіла Івони з’явилася чорна димка. Її прозорі безформні щупальці кинулися прямо до мене. Від сильного запаморочення я заплющила очі.
- Ух, Заморозка Шон! Заморозка Шон!
Я підняла дзеркальну паличку, щоб заблокувати атаку, і поспішно викрикнула закляття. Настала тиша.
'Я заблокувала її?'
Я обережно приховувала зажмурені очі.
Три чорні щупальця застигли довкола палички, ніби намагалися відібрати в мене дзеркальний жезл.
Але я не мала часу перекладати дух.
- Я казала тобі. Тепер тобі мене не зупинити!
- А-а!
Лід раптом пробив гострий кинджал.
Хрусть-! Заморожені щупальця обламувалися, а палички та кинджал схрестилися знову.
Коли вогонь погас, жінка з розтопленим обличчям знову замахнулася на мене кинджалом.
- Думаєш, щось зміниться якщо ти вб'єш мене? Ти врятуєш мир, і тебе прославлятимуть люди та любитиме твоя сім’я, якої було на вас плювати? Ха-ха-хо!
Я відступила і заблокувала кинджал жезлом. Дзинь-
Слабка Івонна продовжувала з жахливою силою наносити удари.
- Опам'ятайся. Чому у тебе нічого не вийде? Бо ти фальшивка, а я - справжня леді!
- Агх!
Я чекала ще одного шансу, відступаючи від неї і захищаючись палицею.
- Вогнений...
Лязг-! Однак контратаки Івони були швидшими.
Вдари були настільки сильні, що вибивали паличку з моїх рук. І. Хрючись-! З зловісним кришталиком дзеркальний жезл був зламаний навпіл.
Коли я дивилась на обломок розбитої дзеркальної палички, яка покидала мою руку, то перестала дихати.
- Ч-що...
У мене не було часу дивитися по сторонах.
Я зупинила кинджал, який летів до мене в руці і залишився частиною палички.
- Угх!
Дзяк-! Ще одна сильна атака віддавалася болем у зап'ясті.
Івонна з обгорілою обличчям дуже розгулювалася, кидаючись на мене.
- Думаєш, щось зміниться якщо ти скористаєшся якоюсь стародавньою магією?
- Х-ха...
Атакуюча сила була величезною. Я не думала, що простягнута довго.
Скри-і-и-І. Звук тертя кинджала про паличку давив на вуха.
- Бідолашна Пенелопа. Ти навіть не можеш врятувати своє життя, а ще намагаєшся когось вбити - посміхнулася Івонна, знущаючись над мною.
Я відчайдушно оглядалася, затиснута між стіною і її тілом.
Потрібно було знайти обломок розбитої дзеркальній палички. Але він полетів занадто далеко.
'Ось так? Я так і помру? Немає ніякого способу?
Мене охопив розпач і безнадійність.
'Я не хочу вмирати. Чому мене затягли в це кляте місце і вбивають!'
У цей момент мої очі загорілися. Я помітила посеред блакитної гладі дзеркала, яке тримала Івонна, тонку тріщину.
Тоді слухайте мене уважно, леді.
У той же час я пам’ятаю причину, через яку віддала осколок Іклісу.
(...) Незадовго до того, як той осколок забрали, я влаштував вибух. У мене не вийшло позбутися осколка, але вийшло залишити на ньому тріщину.
(...) Завершене тіло Лейла не легко вбити за допомогою магії. Але я вклав більшу частину своєї сили в дзеркало, щоб завершити його і запечатати.
(...) Якщо ви зламаєте дзеркало, поки воно в цьому стані, Лейла тимчасово не зможе чинити опір і тоді...
Щоб розбити дзеркало в цьому самому стані, мені треба було дозволити Івоне зібрати його повністю.
'У мене лише один шанс.'
Я ретельно планувала свої дії.
У той же час я не була впевнена, що зможу зробити щось настільки дике. Але мені доведеться.
- Ей, ти, здається, помилялася, - почала я, не дбаючи про кинджала біля шиї. Щоб Івонна відволіклася хоча б на мить.
- Що?
Івонна здивовано втупилася на мене, не чекаючи від мене таких слів.
- Я намагаюся вбити тебе не тому, що хочу, щоб мене любили!
У цей момент я стиснула зуби і зробила останній ривок.
Я зібралася з силами і грубо штовхнула Івону паличкою.
- Угх!
- А просто тому що я ненавиджу тебе!
Від несподіваного поштовху Івонна відступила. Відстань збільшилася. Це був шанс.
- Тому що ця гра - відстій!
Я відкинула голову назад, наскільки могла, і з усіх сил вдарила її лобом. Бах-!
Зоряні зорі.
- А-ай...!
Івонна б'ється і затиснула ніс. Зворуш її пальці капала кров. Але я не могла зупинятися.
Я тряхнула головою і дістала його.
'Думаєш, тільки у тебе є кинджал?'
Кінжал, який дав мені Каллісто.
- А-а-А!
Я міцно стиснула його і з криком кинулася на руки Івонни. Хрусть-. Обріз кинджала потрапив прямо в тріщину на дзеркалі, і вона почала розростатися.
- Угх!
Я не зупинилася і зламала на рукоятку всім вагою навіть після того, як потрапляв у ціль.
Безпорадна Івонна, ще не поправлена після удару в голову, була відштовхнута мною у божевілля до протилежного вікна.
Тіло Івони, що схопився за віконну раму, раптово зникло.
- А-а!
- Х-ха, ха...
Я опустила очі, загнано дихаючи.
Поривчасте дзеркало розсипалося на уламки.
Один з них впав на підлогу і розлетівся.
- Х-ха, ты, ти...
Івонна широко розплющила очі, спостерігаючи його падіння разом зі мною.
- Ти, як ти... Посміла зробити це!
Вона раптом задрижала, наче в нападі, і сплюнула кров.
Щось мокре впало мені на щоку.
Тепла рідина текла по моїй руці. Я знову подивилася вниз.
- Э-э...
Кинджал, який розбив дзеркало, раптово опинився в лівій грудях Івони.
- Кха!
Івонна знову закашлялася кров'ю. Її тіло звалилося на вікно.
- Угх!
Я мало не впала на підлогу і зачепилася за віконну раму.
Чому...?
Івонна, відкинувши на спину, схопила одну з моїх тремтячих рук, що стискають кинджал.
- Чому?
Безжально благаючи прощаду, вона відкрила рот, повний булької крові.
- Я просто хотіла жити з людьми, яких люблю.
- ...
- У-у мене все це було в минулих життях! Герцог і брати!
- ...
- Але я зазнала невдачі. Моя рідна сім’я, яку я змогла повернути власними руками, намагалася вбити мене! - Неймовірно закричала Івонна. Вени на її шиї здулися. - Я думала, що все зміниться в цьому житті, але чому ти забрала всіх собі?
- ...
- Як ти дізналася, як мене вбити? Як ти розбила дзеркало? Це Вінтер Верданді? Каллисто Регулус? Хто це, а? Відповідай мені!
Я дивилася на неї, поки вона не зв'язно бурмотіла, роблячи останні зітхання.
Вона не визнала поразку прямо, але кров, що тече по її підборіддях була ознакою моєї перемоги. Івонна, яка була на межі життя і смерті, просила:
- Скажи мені, Пенелопа. Що ти зробила, щоб все так зациклилися на тобі!
Івонна всхлипнула, то плачучи, чи сміючись.
- Я не знаю, - сухо відповіла я.
Івонна, яка вбила всіх, завжди питала мене про щось подібне.
Як я контролювала головних героїв? Вона, здається, з головою поринула в їхні почуття. Але я не знала, коли саме мене полюбили.
- Не бреши! - Розлючено прокричала Івонна замість струму, ніби її зовсім не цікавило моя відповідь. - Чому? Боїшся, що я виживу? Розкажи мені тепер, коли для мене все скінчено, Пенелопа. Чому? Чому я не промивав мозок? А?
Івонна постійно боролася, ніби її смерть несправедлива. Раптом у мене запалав гнів.
- Чому ти робиш вигляд, що це несправедливо?
Пенілопа вмирала сотні разів.
Вона розбила свою душу, кинула її частину в інший світ і затягла мене, яка почала нове та щасливе життя сюди.
- Я не хотіла жити як справжня леді, насолоджуючись коханням інших! Це ти прийшла до головних героїв і знову все зіпсувала! Я ніколи не хотіла їхньої любові!
Жалоби Івони припинилися.
Вона здивовано подивилася на мене, і я також посміхнулася з спотвореним обличчям.
Але між нами є одна відмінність.
Я зітхнула і виплюнулась:
- Ти забрала собі всю любов і розтоптала її, а в мене ніколи не було нічого подібного. Якщо Бог існує...
- ...
- То кому з нас двох буде дано шанс?
- Нет, нет...
Обличчя Івонни перекосилося від шоку.
- Це життя було шансом для мене! - заволила вона, трясучи головою. - Думаєш, це кінець? Я вернусь! Почну спочатку і вб'ю тебе! Всі будуть... Кхе, кха!
Її знову вирвало кров'ю.
Я повільно відпустила кинджал. Івонна помахнула рукою, намагаючись зловити мене.
- Ах, нет, ні!
- Прощай, Івонна.
Було неприємно познайомитися, давай більше ніколи не побачимося.
Її тіло, більше ніж наполовину виштовхнуте з вікна, безпорадно відкинулося назад. Івонна почала падати з вежі.
Шурх-.
Я мовчки дивилася вниз, поки не перестала бачити її наповнені слізьми блакитні очі і швидко розвіваються рожеве волосся. У цей момент я ні про що не думала.
Нарешті я позбулася цього проклятого монстра і пишалася тим, що закінчила останній клас.
Єдиний.
Це був єдиний можливий фінал.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert