- Я хочу задати тобі пару запитань, Івонна. І прошу тебе відповідати детально.
- Да? Ем, які?
Незважаючи на свій виснажений вигляд, герцог не спускав з неї холодного погляду.
- Де ти була весь цей час?
- Я заснула в лісі, прогулявшись трохи після приїзду. Тому я повертаюсь так пізно.
- То ти весь цей час була в особняку?
- Д-да, звичайно.
- Ти брешеш.
Від тона герцога її пробив ознакоб.
- Я особисто підтвердив, що екіпаж повернувся порожній.
- Це, це...
З погляду герцога Івонна, очевидно, здавалася підозрілою. Тому вона відреагувала різко:
- Насправді ця карета поїхала без мене, тому мені довелося взяти іншу карету і приїхати до чорної дверей, герцог.
- Повернений кучер як божевільний блукав по окрузі. Ніби був під чарами, - несподівано відповів герцог на виправдання Івони.
Чарівник, якого найняв герцог, похитав головою з тривогою і сказав, що немає ніякого способу вилікувати візника.
'Хитрий старий. Найнятий ним маг перевіряв мене.'
Івонна стиснула кулаки за спиною.
- Я-я не знаю! Я не лгу.
- Якщо ти не брешеш, то чому не сказала мені відразу?
- Я не сказала відразу...
Івонна вологими очима подивилася на людей, які обступили її.
- Я подумала, що герцог може вирішити відправити мене назад, а якщо я вдаватимуся, ніби не знаю, я зможу залишитися тут довше.
Під кінець вона мовчки опустила голову.
За її підборіддя потекли тонкі струмочки сліз.
Людина, яка виглядала набагато більш жалюгідною, ніж вона, спробував його відмовити:
- Батько, вже пізно. Она вернулась. Цього достатньо. Відраховуєш її завтра.
Це був Дерік з почервонілими очима, який не спав уже кілька днів.
На його обличчі була глибока втома. Він думав, що герцог викликав його і зібрав лицарів, щоб знайти загублену Івонну.
- Чому ти сьогодні пішла на верхню вулицю?
Але герцог залишився непохитним. Івонна несміливо відповіла:
- Верхня вулиця? Я навіть не знаю, де це.
- Нам повідомили, що Беккі, яка була твоєю покоївкою перед церемонією абсолютно літургія Пенелопи, питала інших про місце розташування верхньої вулиці.
- Батьку! Це ще не доведено!
- Стули пельку, Дерік!
Віддаючи Деріка розлюченим поглядом, герцог знову повернувся до Івонна і продовжив:
- Коли головну покоївку запитали про причину, вона сказала, що їй потрібно було купити те, чого ти просила.
Поки Івонна не була вдома, герцог швидко викликав покоївку для допиту.
Головна покоївка була виключена з розслідування раніше через те, що все увага було зосереджене на мертвій кімнаті і через її відданість герцогу.
Коли вона дала свідчення, справу було реорганізовано.
Пенелопа, яка заздрила Івоне, замовила отруту біля її мертвого покоївки і влаштувала виставу.
Однак, хоч би скільки він думав про це, це не мало сенсу, як і сказав Верданді. Чому вона проігнорувала свою покоївку і замовила отруту у служниці Івони?
Крім того, чому служниця несподівано покінчила життя самогубством під час допиту, і чому Емілі зникла, як тільки втекла Пенелопа?
- Ти сказала покоївкою заздалегідь приготувати золоту чашу, тому що могла бути присутнім на церемонії. Як ти це поясниш?
Очі герцога були сповнені сумнівів.
Коли про це почули члени Деріка і Рейнольда, вони були здивовані.
- Батько говорить правду, Івонна? - запитав Дерік, зробивши паузу і подивившись на Івоннну.
- Що...? - Рейнольд, який обмірковує слова герцога, раптом пробурнив: - Отже Пенелопа не збиралася отруїти себе, але випила отруту... Ой, ні, у неї було протиотрута від...
Він згадав про те, що вивчав в той час.
Потім він з коротким "Ай, бля!" вдарив себе по розколювальній голові. Його погляд прояснився, наче це спрацювало.
- Батько... Вона намагалася відтворити скандал, але чашу поміняли, чи вона прикидалася дурою? - запитав він, дивлячись на жорстоке обличчя свого батька. - Реально?
Відповідь не пішла.
- Воу! Це, це ...
Хоча Рейнольд зрештою повернувся до тями, він не міг говорити з відвислою щелепою.
Коли Пенелопа втратила свідомість, Івонна запитувала себе, як вона почувається, навіть збентежено плакала через неї, ніби дійсно не знала, що сталося.
Вона виглядала такою невинною.
Доійшовши до цього, Рейнольд з подивом запитав:
- Хіба Івонна не може бути підозрюваною?
Але все це було просто грою.
- Не поспішайте з висновками.
Дерік, мовчазний як риба, відштовхнув Рейнольда і підійшов до герцога.
- Івонна, відповідай. Те, що сказав наш батько - правда?
- Я... Не знаю! Я ж сказала! - відчайдушно замотала головою Івонна, заперечуючи все. - Навіщо мені йти туди, якщо я навіть не знаю де знаходиться верхня вулиця, герцог?
З голубих очей потекли великі сльози. Івонна гірко плакала, не приховуючи своєї образи.
- Дворецький, - покликав герцог.
Тепер, коли вона повернулася в особняк, чарівник, який спостерігав за нею, теж повинен був повернутися.
- Дюку, послухайте...
Дворець, який стояв позаду і спостерігав за розвитком подій з боку, поспішив до нього й тихо відчитав.
Обличчя герцога затверділо.
Зв’язок із чаклуном, який повідомляв про ситуацію кожних півгодини після доповіді Івонна на горішній вулиці було втрачено.
- Івонна.
Очі герцога ледве залишилися спокійними, коли він почув, що життя чарівника недавно зникло.
- Останнє питання.
- Э-ем...
Івонна подивилася на герцога зі страхом, її плечі тремтіли. Прекрасне рожеве волосся, яке нагадувало його покійну дружину, було чітким знаком родини Еккарт.
Очевидно, вона була його безнадійно загубленою дочкою, але...
- Чому ти не відбиваєшся у воді? - запитав герцог, відчуваючи, як тремтять кутки його рота.
Будучи герцогом, він часто мав справу з таємною інформацією, яка випадково проникла в палац.
Будь то невідомий давній документ або химерний дух, що згадується тільки в казках...
- Батьку, що ти маєш на увазі?
Дерік не міг зрозуміти, що таке дивне питання. Як і Рейнольд.
- Як це вона не відбивається у воді? Вона ж не привид...
- Відповідай, Івонна! - Зарізав герцог на Івоннну, проігнорувавши синів.
Він хотів, щоб вона сказала, що він помиляється, і що вона покаже своє відображення прямо зараз.
Проте Івонна лише плакала з опущеною головою.
- Шмиг, хнг, мм...
Тиша порушувала тільки її сльозливий плач. І в якийсь момент.
- Ха, ахах...
Ридання Івони перетворилися на сміх.
- Ахаха-ха, ха-га-хо!
- ...
- Ха... Мене зловили.
Івонна злегка підняла голову.
У цей момент всі люди на подвір'ї особняка застигли. На її обличчі, залитим слізьми, фарбувався диявольський оскал.
- Чому ти просто не прикидався, що не знаєш, герцог?
- Ты...
- Тоді ці нікчемні люди прожили б трохи довше.
Рейнольд обурився і закричав на неї, відірвавши її божевільний сміх.
- Що за маячня? Гей, що ти несеш ...?
- Де Омменом Ареч.
У цей момент.
Вона раптово простягла руки до землі і щось незрозуміло пробурмотала, здивувавшись у всіх присутніх.
Тудх-, Тулк...
Земля раптом почала вібрувати.
Слабкі коливання під ногами ставали дедалі сильнішими, і люди один за одним починали втрачати рівновагу.
- Що...!
Ті, хто стоїть у колі лицарів, були дуже виснажені. Це було тоді.
Бух-!
Щось вирвалося з землі в саду.
У клубах, що піднялася пилюка з'явився великий монстр.
Верхня частина його тіла була бородавовим наростом, а нижня — черв’яками.
- Ки-и-і-i-ик-.
З пащі монстра, який знайшов свою здобич, капала слина.
- Дворецький, я, здається, ще не протрезів. Це ж не монстр?
Поки Рейнольд не міг повірити в те, що відбувається, хтось закричав.
- А-а- а-А! Монстр! Тікайте!
Але цей монстр був не єдиним.
Бух, Бах-!
У саду, де він стояв, з’явилися нові вибухи.
У тому числі на квітній галявині біля оранжереї, де було три представники герцогської родини.
- Що це за сука, Отче? - вкрай здивовано закричав Рейнольд і витягнув меч.
Він бачив, як посміхається Івонна, стоячи серед зграї вирваних з-під землі монстр.
Насіння, яке вона посіяла під час прогулянок відразу після прибуття в герцогство, злізли.
- Ки-и-і-ик-!
Монстри, які були сказані нижньою частиною тіла черв’яками, почали полювання.
- Всі підрозділи! Зупиніть монстрів і заарештуйте Іво... Цю дівчину!
Герцог, зачарований на монстрів, що відразу заповнили особняки, запізнювало прийшов у себе і почав роздавати накази.
Це було вже після того, як Рейнольд кинувся вперед.
- Дворецьку, відправ повідомлення в Імператорський палац зараз же! І нехай люди в особняку теж забираються звідси ...!
- Ки-и-і-ик-!
Велетенська тінь раптом нависла над головою герцога, який квапився віддати палацові наказ про евакуацію.
Він був на волосині від знищення.
Вушах-! Рейнольд розрубав передню кінцівку налітаючого.
- Чорт! Брате, що ти робиш! Прокинься і прикрий нашого батька! - Роздратований крикнув Рейнольд Дерику, який застиг стовпом в такий небезпечний момент. - Брат....!
'Брат.'
У той же час у вухах Деріка лунав голос Рейнольда.
(...) Брат.
(...) Брате, ми підемо на фестиваль?
Його молодша сестра закрила очі й вуха.
(...) Я сумувала за тобою, брате.
(...) Брат.
Його молодша сестра, яка міцно вхопила його за руку, сміялася і сказала: « Як весело їй було ».
- Івонна.
Дерік простягнув руку і пішов вперед. Він не чув криків Рейнольда.
(...) Брат...!
Івонна, яку змітала нова хвиля параду віддалялася все сильніше. Його маленька сестра плакала.
- Ні, Івонна. Я йду. Просто почекай мене...!
Раптом чиясь ніжна долоня доторкнулася простягнутою руки.
- Брат.
Дерік відкрив очі. Перш ніж він зрозумів це, його міцно обняла доросла Івонна.
Будь моїм заручником, поки полювання не закінчиться.
Івонна мила посміхнулася.
Дерік, який вже стояв перед нею, озирнувся.
- А-а- а-А! Допоможіть!
- Ки-и-і-ик-!
Чмяк-, Резь-! Зазвичай мовчазне герцогство було в повному хаосі.
- Це, що...
Чудо з серповидними передніми лапами повзло до Рейнольда, який плаче серед мертвих лицарів.
І.
- Отец.
Дерік широко розкрив очі.
Монстр наближався до герцога, який допомагав встати палацом. Дерік негайно витягнув свій меч і спробував кинутися до нього.
Але його тіло не зрушилося.
Подивившись вниз, він побачив, що весь опутан чорним димом.
- Угх! Чорт забирай, чорт!
Коли монстр накинувся на герцога, Деріка на мить перехопила подих.
- Батьку!
У той момент, коли передня кінцівка істоти, схожа на ногу богомола, розсікала повітря швидко наближалася до герцога.
- Декіна Рептіум...!
Бах-!
Той, що з'явився із нізвідки світловий атакував монстра.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert