На цьому новини про другого сина закінчилися. Настав час перейти до наступного.
- Дерік, він ...?
- Вчора він теж не повернувся додому.
Його господарів роздратувався, і його палац змушений був визнати.
- У повідомленні говориться, що він був у селі поблизу столиці.
- Що він там забув?
- Наскільки мені відомо, там він шукає останніх, хто бачив леді Пенелопу.
- Боляче!
Бах-!
Як тільки палац договорив, обличчя герцога перекосилося і він з силою вдарив кулаком по столу.
- У нас купа роботи, а він все ніяк не може заспокоїтися!
Рейнольд, який щодня п’є, був добрим сином.
Спадкоємець герцога з будинку Еккарт, який ніколи не був холоднокровним і розумним. Якось дивно змінився.
Блискавка в його очах ставав все більш підозрілим, а після зникнення Пенелопи він абсолютно зійшов з розуму.
Герцог не міг контролювати хлопця, який пішов на її пошуки, забувши про всю свою роботу.
- Фух...
Він глибоко зітхнув, від звістки про Деріку у нього закрутилася голова. Після того як Пенелопа покинула маєток, в домі запанувала розруха.
- А що робить це дитя? - запитав герцог, за кілька хвилин постарілих на 10 років.
- Вона все ще в жалюгідному стані, але я думаю, що вона більше засмучена тим, щоб покоївка, яку ви нещодавно призначили, тепер не піклується про неї належним чином.
Дворець обережно торкнувся теми, яка стосувалася самого особняка в неоднозначному становищі.
- Хо...
Герцог знову глибоко зітхнув. Івонна, в якої на животі проступили чорні та сині відміти, кілька днів страждала і майже нічого не їла.
Хоча головна покоївка твердила, що їх побили двоє, інша свідокка Емілі взяла всю вину на себе і наступного дня як через магію зникла з в’язниці.
Всупереч усім протестам, в зв'язку з пропажею підозрюваних, справу було закрито, залишилися тільки чутки, що "фальсова леді" втекла з будинку, побивши справжню дочку герцога.
Поки увага була зосереджена на Пенелопі, всі зовсім забули про іншу леді. Наступні слова палацу нагадали герцогові про те, як Івонна цілий день плакала і говорила, що сумує за герцогом:
- Незважаючи на це, вона сказала, що почуває себе набагато краще і сьогодні добре поснідала
- Мені треба йти.
Герцог зітхнув і піднявся зі свого місця. Дворецький здивовано подивився на нього:
- Ви серйозно?
- Я не можу просити хвору дитину прийти до мене.
Герцог жодного разу не відвідував її кімнату з тих пір, як Івонна повернулася в особняку. Крім того, його увагу привернуло недавню серію інцидентів з Пенелотою, а Івонна була повністю забута.
Спогади про невпевнену особу Івони, яка виплакала всі сльози, розвіяли камінь на його серце.
Невдовзі, йдучи за палацом, герцог дістався до кімнати Івони, збудованої на першому поверсі особняка. Це була гостьова кімната.
Коли він згадав про це, у його вухах пролунав м'який голос.
(...) Я... Можу я оглянути свою кімнату? Мені цікаво, чи залишилася вона такою ж...
Герцог негайно відхилив прохання Івонна пройти на третій поверх. Тому що боявся, що вона може зіткнутися з Пенелотою на другому поверсі.
Пройшло багато часу з тих пір, як Івонна прибула в особняк, але коли він особисто переконався, що Івона все ще живе у кімнаті для гостей, то знову відчув тягар у грудях.
Тук-, Стук-.
- Хто там?
- Це я.
- Ой, Отче... Ні, герцог?
Він почув з середини переляканий голос.
- Можна зайти?
- Так, так! Эм, секунду!
Скрип-.
Двері швидко відчинилися.
- Ви можете увійти, герцог! Будь ласка, проходьте.
Івонна збентежено провела герцога в кімнату. Дворець пішов за ним.
Герцог запитав, сівши за стіл біля вікна:
- Ти почуваєшся краще?
- Так, звичайно. Я в порядку, - Івонна променьо усміхнулася.
Герцог з самого початку регулярно отримував звіти про те, що вона хвора, не виходить з кімнати і їсть на самоті, але її обличчя виглядало здоровим і досить удостальним.
- Добре.
Герцог позбувся тривоги. Між ними запанувала незручна тиша. На щастя, Івонна наважилась і почала говорити:
- Эм... Не хочете чаю?
- Так, чудова ідея. Дворецький.
Від тихого переклика герцога, який стояв поруч палац, негайно залишив кімнату і через кілька хвилин повернувся та акуратно поставив на стіл гарячий чай і десерти.
- Покличте мене, якщо вам знадобиться щось ще.
Дворець, який підготував закуску, мудро залишив батька і дочку. Як тільки він вийшов, Івонна подивилася на герцога.
- Це так несподівано і приємно, що ви прийшли, герцог.
Герцог відчув легкий укол совісті. Він знав, що вона хвора, але все одно не відвідував її.
Після церемонії досконалого літа Пенелопи він дивно відійшов від Івони. Це також було через почуття провини по відношенню до Пенелопе.
'Я поганий батько.'
Він і далі не знав, як обходитися зі своїми дочками. Крім того, Пенелопа та Івонна були такими різними і кожного разу говорили лише те, що їм потрібно, а потім відходили.
- Можу я налити вам чаю?
Івонна налила чай у чашку, навіть не отримавши відповіді. Зазвичай це робила покоївка, але зараз у неї її не було.
- Кхм.
Герцог кашлянув, почувши ніжний голос Івони, і нерішуче відкрив рот.
- Чи відчуваєш ти якісь незручності або дискомфорт під час свого перебування тут?
- Незручності? Зовсім ні. Навпаки, я часто переймаюся тим, що про мене надто сильно печуть.
- Не можу повірити, що це занадто. Не кажи так, ти заслуговуєш на таку турботу.
Івонна розглянула герцога і відповіла зі сльозами на очах:
- Дякую за ці слова.
- Івонна.
- Да?
Герцог похитався і обережно заговорив.
- Не вині Пенелопу так сильно.
- Ах...
- Це я винен, що вона така. Я не буду питати тебе про те, що сталося між вами двома. Але вона не погана дитина, так що, будь ласка, зрозумій її небагато.
Хоча він знав, що Пенелопа не зробила б цього без причини, Івонна стала жертвою нападу. Герцог не міг дивитися Івоне в очі і опустив погляд на свою чашку. Тому він не побачив дивного вираження обличчя Івони.
- Герцог. Я в порядку, - незабаром відповіла Івонна тремтячим голосом. - Мені слід було бути більш обережною, щоб Пенелопа мене не помітила. Мне жаль.
- Ні, тобі не потрібно вибачатися за це.
- Ні, це все моя вина. Ви вже ... Знайшли Пенілопу?
Її очі миттєво наповнилися сльозами.
- Я так хвилююся, що з нею щось станеться. Сподіваюся, вона скоро повернеться.
- Не хвилюйся. Вона може про себе подбати.
На цих словах сині очі Івони застигли. Цього разу герцог помітив це. Її очі були вологими, але обличчя було невиразним, як у ляльки.
У цей момент по затилку герцога пробіг холодок, але Івонна швидко змінила вираз обличчя і м'яко посміхнулася.
- Верно. Пенелопа - розумна дитина.
- Це...
Герцог спробував не видати своє замішання і змінив тему.
- Ти сиділа у своїй кімнаті цілими днями, чи не так? Скажи мені, якщо тобі що-небудь потрібно.
Він зробив паузу і через секунду продовжив:
- Чого ти хочеш?
Опухлі блакитні очі Івони широко розкрилися. Можливо, це було несподівано для неї.
- Мені все вистачає. Дякую за турботу.
- Хіба ти не почуваєшся незручно через те, що головна покоївка теж захворіла і пішла на лікарняний і про тебе нікому подбати? Тобі важко вийти на вулицю, тому що ти погано себе почуваєш... Не бійся і відразу говори мені. Або скажи палацом.
- Ні! У мене є Леа. Леа стала моєю покоївкою, - похитала головою Івонна, замахавши руками.
- Вона...
Обличчя герцога потемніло. Якщо він тільки недавно почув це, було природно, що Івонна ще не знала про це.
- Дворецький доклав мені, що ця покоївка, схоже, втекла з особняку вночі.
- З-сбігла?
Як і очікувалося, Івонна була шокована несподіваними новинами.
- Чому? Е, мені здалося дивним, що я не бачила її з учора, але ... Їй було настільки огидно бути моєю покоївкою?
- Ні в якому разі. Це не твоя провина, так що не засмучуйся.
Дивовижна дівчина швидко затихла. Герцог ніяковів її:
- Я вже шукаю гідну заміну і скоро призначу тобі нову покоївку.
- Дякую, - відповіла Івонна з мертвим обличчям. - Сподіваюся вони з Полом будуть щасливі.
- Я впевнений, що у них все досить добре, щоб відмовитися від вихідних допомоги і в поспіху втекти.
Коли усміяний герцог відповів їй лагідним голосом, його раптом охопило почуття дискомфорту.
"До речі... Хіба я говорив їй, що вона втекла з нареченим?'
Герцог замовк і подивився на Івону. Вона все ще дивилася на нього невинними очима.
- Щось не так?
У голубих очах не було ні краплі прикидання або фальші.
'Напевне, вона вже чула про це.'
Він вирішив, що занадто гостро на все реагує через Деріка.
Герцог намагався відволіктися від цих думок:
- Ні, нічого. Чай охолоджується. Давай... Починаємо пити.
Він поспішив запропонувати їй випити чай, щоб зняти ніяковість, але на мить запнувся.
У чашці Івонн нічого не відображувалося.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert