Моє обличчя палало.
Я непомітно глянула на нього, закривши губи руками.
"Ти ж сказав, що не любиш мене, ми можемо бути тільки партнерами. Що з тобою не так?
Моє серце шалено забилося.
Але погляд Каллісто, спрямований на мене, був дуже теплим, а його усміхнене обличчя - ніжним.
Серцебіння не сповільнювалося.
Зрештою я зняла маску і мантію, наче дура. Вони були важкими і сирими, так що тільки перешкоджали б у дорозі.
Потім я перевірила сумку, яку несла. Незважаючи на безлад зовні, внутрішня частина сумки була в порядку.
Я викинула мішок з золотом і передала його справжньому капітану, який дивився на нас дивними очима.
- Ти зробив хорошу роботу. Повернися на пристань і потрать це на ремонт свого корабля та допомогу пораненим.
Чоловік широко відкрив очі і виставив руку вперед, відмовляючись.
- Н-ні! Це нечесно! Ви врятували команду життя. Як я можу...
- Дехто загинув, вважав це компенсацією за їхню смерть.
- Дякую!
Чоловік відмовився і прийняв запропоноване.
Повертаючись до далеких островів Арчіна, я розгорнула перед собою магічну карту.
"Куди мені потрібно йти?"
Поруч з островом була червона точка, на самому краю карти, але я не знала, куди саме мені потрібно.
Пам'ятаючи, як використовувала карту минулого разу, я спробувала доторкнутися до неї.
Місце, яке торкався мого пальця наблизилося до плану. Але чим більше я розглядала цей острів, тим сильніше занедбала.
'Що це...'
На острові, який, здавалося б, тав у собі велику таємницю, був лише пісок, хоч би скільки я дивилася.
'Я думала, що там скрізь будуть послідовники Лейла...'
Як би я не розглядала місцевість, це була безлюдна пустеля.
- Храм Лейли, ймовірно, знаходиться прямо в центрі острова.
Спадкоємець, який спостерігав за мною з боку, раптово ткнув пальцем у центр карти.
Незважаючи на те, що ця ділянка відразу зросла, піщані дюни залишилися в місці.
- Звідки ви знаєте?
- Коли планував військову операцію, я постійно оглядав ці місця з чарівниками.
Він додав:
- Ця частина оточена сильним бар'єром, тому погано вивчена, але якщо ти хочеш позбутися зайвих клопоту, тобі краще звернути увагу на центральну область.
- ...
- Це пустеля, в якій не знайти ні травинки. Якщо ти почнеш блукати в ній, то не буде кінця тобі служити.
Його слова мали сенс.
Хоч би скільки у мене було магічних карт, я не можу сліпо бродити по безмежній пустелі. Коли я глянула на Каллісто, який несподівано допоміг мені.
Мене раптом осліпив світло.
<СИСТЕМА>
Щоб скористатися Малою магічною карткою, вкажіть на карті локацію, куди ви бажаєте пересунутися і заклинайте.
(Закликання: Ялла Булла Артіно)
'Що це за набір літер?'
Я нахмурилася, прочитавши дивне заклинання.
- Це закляття ти теж знаєш? Тоді вирушаємо, - сконструював кронпринц, все ще вказуючи на карту. Мене знову осяяло.
- ...Ви йдете зі мною?
- Ну, я прийшов сюди саме через декого. Я повинен піти, крім відрубування щупалця восьминіга я ні на що не годжуся? - запитав він у відповідь, виблискуючи очима.
- ...Тоді вам потрібно повернутися. У вас більше немає тут справ, і ви повинні розібратися з бунтівниками ...
- Якщо країна не може впоратися з одним повстанням без мене, вона повинна бути знищена.
- ...Ваше Високість.
- Для мене це важливіше. І чи потрібен мені твій дозвіл, щоб відправитися на острови Аркіна? - Він зухвало запитав Каллісто з жорстким поглядом.
Фактично, це було правдою.
Яка б не була мета кронпринца, куди б він не збирався, що я можу з цим вдіяти?
- Ти не хочеш йти зі мною?
Я була впевнена у своїх виводах, тому тримала рот на замку, але Каллісто поспішно огризнувся:
- Тоді йди сама. У мене теж є копія карти. Я можу сам про це подбати.
На його обличчі чигала нервовість. Як дитина, яка не хоче, щоб її кидали.
- Але ви ж не знаєте закляття.
- ...Бл*ть.
Коли я спокійно звернула увагу на основний недолік його плану, він різко відкинув каное і вирубався. А потім.
- Візьми мене з собою.
Він говорив так впевнено, що це не було схоже на прохання.
Але я все одно бачила почервонілі кінчики його вуха.
- Ти жартуєш?
Його очі знову сяяли.
Я прикидалася, що мені ні краплі не смішно, і вимовила моторошно своїм заклинанням:
- Ялла Булла Артино.
<СИСТЕМА>
Використовувати [Дивня магічна карта], щоб пересунутися до вибраної області?
[Так. /Нет.]
Коли я без вагань натиснула [Так], перед моїми очима все побіліло.
Через мить ми стояли посеред пустелі, де світило палюче сонце. Мені в обличчя вдарив гарячий вітер, що нагадував гаряче пару.
Я зажмурилась і підняла голову.
- Там...
Над піщаними дюнами було важко побачити дим. Спадок принц виявився правий. Добре, що мені не доведеться проходити через зайві труднощі.
Шурх-. Щось впало мені на голову.
- Хм?
- Сонце пече.
Поки я запитувала себе, наслідний принц мовчки обернув чимось мою голову і обличчя.
Це була його червона накидка.
Його прекрасне обличчя було відкрито паляному сонцю.
- А що щодо вас? - запитала я, похибавшись.
Спадок принц відповів насмішкою:
- Леді в будь-якому випадку слід більше дбати про миші, ніж про кота.
- Тим не менш...
- Не думаю, що ти коли-небудь була у подібній пустелі під час війни.
У пустелі було не так вже й далеко, але важко виносити жарке сонце. Хоча ні, я відчувала тягар скоріше через те, що він своїми діями ставив моє благополуччя на перше місце.
'Якби знала, взяла б з собою мантії.'
Коли я почала тиснути на себе за свою недалекоглядність, настав останній принц відволік мене.
- Перестань думати. У пустелі довгі дні.
Ми почали з ним коротку подорож.
Через деякий час ми досягли вершини останньої дюни перед храмом. Хоча ми йшли недовго, моє тіло вже досягло своєї межі.
- ...Ха, ха, почекайте хвилинку.
Я дуже дихала, спираючись на свої коліна.
Було безглуздо займатися цим, коли пункт призначення був прямо за рогом, але я запихалася і вже нічого не бачила перед собою.
Каллісто мовчки чекав мене, не поспішаючи.
Через кілька хвилин, коли моє дихання відновлювалось, я сказала слова, які довгий час вертілися у мене мовою:
- Чому ви ні про що не питаєте мене?
- Про що?
- Просто... Про все.
Я думала, що він буде питати мене з огляду на характер принца. Чому я прийняла отруту, навіщо прийшла сюди і які у мене стосунки з маркером...
Але його рубінова-червоні очі не шукали відповідей. Я опустила погляд на пісок.
- Якщо ви були в столиці, то напевно чули новини про мене.
- О, ти маєш на увазі історію про названої дочки герцога, яка вибила його справжня дочка і втекла з дому?
- Ч.. Що?
- Спадкоємець герцога шукає тебе всюди.
Я інстинктивно нахмуралася після його слів.
'Морзкий ублюдок. Чого ти хочеш від мене після всього цього приниження?'
Я була сита по горло.
- Не турбуйся і просто роби, що хочеш. Якщо хочеш зловити монстра, злови його. Якщо хочеш забити Лейла до смерті, вбий.
- ...
- Просто дозволь мені бути поруч з тобою, - закінчив кронпринц.
Я вагалася подивилася на нього.
- Я не знаю, чому Ваше Високість робить це.
Навіть серед білого дня алая шкала інтересу яскраво сяяла.
На церемонії повноліття я думала, що передрекла всі можливі можливості розвитку наших стосунків.
Складний режим закінчився, і тепер все, що у мене залишилося - це історія нормального режиму.
Так чому ти ...
- Тобі не потрібно знати.
Обличчя наслідного принца спотворено.
- Ты... Тобі не потрібно знати. Це більше не має значення.
- ...
Зрештою, ти вибралася з герцогства сама без чиєїсь допомоги.
Не знаю, звідки він це дізнався, але все зрозумів правильно.
Колись я думала, що мене врятує один з головних героїв, і вважала, значення інтересу - абсолютний показник мого втечі.
Але тепер у мене не було ані цікавості, ні вибору втечі. Важливим для мене стало...
'Що для мене зараз важливо?'
Я зупинилася на цій думці.
- Важливо те, що ти намагаєшся зробити так само, як і я.
Каллісто чітко висловив свої наміри.
- Ви знаєте, що я хочу робити?
- Щось. Ти намагаєшся воскресити всіх мертвих Лейла і завоювати мир? - Ігриво запитав він.
Я подивилася на нього, як на незнайомої людини.
- Ви наслідний принц цієї імперії.
Це була причина, чому я відхилила його пропозицію і вирішила, що ми нічого не зможемо досягти разом.
- Ви хотіли стати ідеальним імператором.
- Не кажу, що в ті часи творилося у моїй голові, він пожав плечима і недбало відповів: - Як наслідний принц, я можу просто піти. Буде непогано, якщо ти захопиш Імперію і станеш імператрицею.
- Ви мабуть жартуєте...
- Я можу просто залишитися з тобою? - Перебив він мене.
Турботливий вираз обличчя, який я бачила на кораблі раніше.
Його завжди повне впевненості погляд раптово став відчайдушним.
'Калісто не промили мізки.'
Упевнившись у цьому, я повільно кивнула. Це був дозвіл.
Тільки тоді він прийшов в себе і розсміявся. Серце, яке я думала давно померло, знову почало битися.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert