- Леді Пенелопа.
Почувши низький голос, я зупинилася на сходах і повільно повернулася до чоловіка, який покликав мене.
- Чим я можу вам допомогти?
- Я б хотів відволікти вас на пару слів.
- Навіщо? Мені нема чого обговорювати з маркисом.
- Тоді я скажу герцогу, що покоївкою леді, яка твердила що нічого не знає, насправді багато відомо.
Раптова загроза змусила мене нахмуритися і озирнутися. На щастя, крім нас у залі нікого не було.
'Ну, це повинно було коли-небудь статися.'
До церемонії досконалого літа я вважала, що скористаюся отрутою, яку замовила у нього, і ніколи більше не побачу Вінтера, вийшовши з цієї довбаної гри.
Але прокинувшись, я пошкодувала, що дозволила йому взагалі щось дізнатися.
- Йдіть за мною, зітхнула я і обережно спустилася по сходах.
Я вивела його з особняка через чорний вхід. У будинку було занадто багато вух. Трохи турбуючись, що в ньому можуть ховатися слуги, яким Івонна промила мізки я завела його по дорозі до центру саду.
- Тепер говорите.
Безім’яні фіолетові квіти тремтіли на вітрів, видовбавши ніжний аромат.
'Кожається, не так давно тут розпускалися сліпучі золоті квіти.'
Я ніби тільки вчора отримала тут досить вражаючий подарунок від однієї людини, але це було просто спогадом, далеким від реальності.
На тлі квітучого саду переді мною стояв інший чоловік.
- Чому ви збрехали? - Вінтер поставив мені похмуре запитання, поки я задумливо споглядала сад.
Я підняла голову і запитала:
- У чому?
- Яд, який ви прийняли, відрізняється від отрути, яку ви замовили.
"Що відбувається? Чому він питає мене саме тут і зараз?
Я на мить розгубилася, не очікуючи, що він буде питати мене так прямо. Сад був великий, так що нас ніхто не почує, але я все одно хмуро проворчала:
- Навіть якщо ми далеко, ми все ще у маєтку. Ви повинні бути обережнішими зі словами...
- Я наклав звукоізолюючу магію.
- Добре. Будь ласка, продовжуйте.
- Спочатку, коли леді попросила отруту...
Вінтер, який поспішав отримати відповіді на свої запитання, раптом запнувся і виправився:
- ...Я турбувався, що вас можуть звинуватити у спробі отруїтися дочці герцога, Івонне.
Схоже, він намагався не говорити про деякі речі навіть під час активованої магії звукоізоляції, пояснюючи чому не міг заступатися за мене, точно виправдовуючись.
- Тому, поки ви не прокинулися, я не міг нічого розповісти.
На карту була поставлена його особистість, тому те, що він тримав рот на замку з міркувань особистої безпеки було цілком природно. Адже я вела справи не з маркером Верданді, а з простим інформатором.
Його мовчання не дало мені додаткових проблем.
- Ясно, - бездумно кивнула я.
Вінтер не упустив шансу задати нове питання.
- Але я ніяк не можу зрозуміти.
- Що?
- Що ви мали на увазі під "підстановкою"? Чому ви зізналися? Ви ж послали мені не ту мертву покоївку, а іншу служницю.
- Я?
- Благородна леді.
Коли я схилила голову, роблячи вигляд, що нічого не знаю, обличчя Вінтера похололо. Побачивши мою відмову брати участь у розмові, він прямо сказав:
- Будь ласка, скажіть... що у вас є ще один отрута. Тоді я зможу дати свідчення як голова агентства...
- Маркиз.
Я різко підняла руку, перериваючи його.
- Попрошу вас вибрати одне їх двох. Ви стоїте переді мною як маркер Верданді або як маг, глава агентства?
Вінтер умолк. Я подивилася у неспокійні синясті очі і продовжувала:
- Якщо ви марказ Верданді, то ви занадто зацікавлені в цій справі. Дякую за турботу, але я розберуся з цим сама.
- Леди Пенелопа.
- Якщо ви стоїте переді мною як чарівник, що заключив зі мною угоду...
Я зробила паузу і глибоко зітхнула. А потім перестала уникати те, на чому він так зациклився.
- ...разві ви не підозрюєте мене?
Я бачила, як раптом вінтер перестав дихати і широко розкрив очі.
- Скажіть чесно, що ви подумали, коли я замовила отруту через покоївку?
- ....
- Ви, мабуть, подумали, що зловісна фальсифікована леді збирається отруїти справжню дочку герцога.
Я не могла стриматися від того, щоб вимовити думки, які могли б відвідати його, коли я замовила у нього отруту, як він здригнувся. Я подивилася на нього з невиразливим обличчям і продовжувала:
- Ви подумали, що раз я так наполегливо роблю, я збираюся зробити те, чого ніколи не робила раніше.
- ...
- Тому ви зробили антидот, хоча я просила приготувати отруту без нього.
Хіба він не це думав? У цей момент обличчя Вінтера перекосилося. Це не справило на мене особливого враження, але можливість побачити, як його гарне обличчя переказується, вартувала того.
Але я не могла зрозуміти, що він відповів. Що я дійсно збиралася заподіяти Івонні? Чи він хоче, щоб я зізналася в тому, що замовила ще один отрута?
Я ні в чому не була впевнена.
- ...Безпоганно думати про це тепер. Справа в тому, що ви з самого початку не довіряли мені, навіть зараз. Це...
Я підняла руку і тхнула вказівним пальцем у його груди, яка була на безпосередній близькості від мене. Він спіткнувся і відступив на крок, хоча я не докладала особливих зусиль.
- ...пропасти між нами.
Я глянула на нього з цієї відстані. Ми були всього в крокі один від одного. Однак я не мала достатньо близьких стосунків з ним, тому порадила йому не втручатися в мої справи. Хай Вінтер виглядав трохи шокованим, він був мудрим і я думала, що скоро він зрозуміє мене.
Але він раптом схопив мій палець, який все ще дав йому на груди.
- Навіть якби я здогадався, що ви отруїте когось, думаєте, я б дав вам отруту в руки?
Подивившись у його почервонілі очі, я відчула щось не так.
- Що...
- Я чарівник, який цінує життя понад усе.
- ...
- Я все своє життя прожив з місією довести, що відрізняюся від клана Лейла, які забирають життя інших в гонитві за силою. Тим не менш...
- ....
- ...Я зустрів вас і зробив багато чого з того, що мені не слід було робити.
Він убитим голосом думав про те, що я навіть не підозрювала. Хватка на моїх пальцях стала сильнішою. Я намагалася стягнути його руку, нахмурившись.
- Якщо ви збираєтеся виправдовуватися, чому б вам не ставити запитання собі, а не іншим?
- Івонна, ця дівчина...
Але його рука не зрушилась. Все ще утримуючи мою кисть, він продовжував засипати мене несподіваними репліками.
- Вона була тією, хто допомагав бідним людям до мене.
- Це...
- Вона була хорошою людиною, яка завжди жила для інших, і тому змогла вижити, коли загубилася. Я зустрів її, коли тільки почав займатися волонтерством. Вона допомогла мені і багато чого навчила.
Його раптова розповідь про першу зустріч з Івоною викликала в мене здивування. Я з сарказмом посміхнулася:
- Правда? Мабуть, ви дуже боялися, що я вб'ю таку хорошу дівчину...
- Боявся...!
У цей момент Вінтер несподівано перебив мене, підвищивши голос.
- Це ви були в розпачі, коли вона повернулася до герцогства. Ви залишили мені свої активи, не розповівши нічого!
- ...
- Я боявся, що якщо біологічна дочка герцога повернеться, ви підете з грошима, і я більше ніколи вас не побачу.
Він так відверто говорив про свої досвіди з такою серйозною особою, що це виглядало абсурдно.
- Я відвернувся від дівчини, до якої повернулися дитячі спогади. Я розумів, що повинен відвести її в герцогство, але не міг цього зробити.
- ...
- Залишивши її в нетрях, я жодного разу не міг спокійно заснути з тих пір, як почув, що на неї напав монстр.
- ...
- Я відчував, що вчинив непростимий гріх і щоразу, коли я закрив очі, мені снилися кошмари.
Його обличчя стало сумним, наче він вірив у те, що згрішив перед Богом. Вінтер повільно схилив голову і приклав руку до лоба, шепотячи слабким голосом:
- ...Першим, про що я занепокоївся після того, як дізнався, що справжня дочка герцога повернулася, були ви.
- ...
- Після отримання запиту на отрута, я думав, що ви можете зробити щось жахливе ...
- ...
- ...І вирішив просто підготувати антидот, щоб якось приховати те, що ви планували зробити.
Він зітхнув і хрипо запитав:
- ...Це все ще питання довіри?
Здивована несподіваним розвитком подій, я втратила дар мови.
'Ах.'
З моїх прикрих губ вислизнув тихий подих. Думаю, тепер я знаю, що сталося. Вінтер - чарівник, який спочатку мав привести Івону на церемонію повноліття. Але через свої почуття до мене він кинув Івону.
Хоча я чітко чула його злочинне визнання, але не могла в це повірити.
У нормальному режимі Вінтер - доброзичлива і привітна людина, яка завжди допомагала героїні.
Він, той, хто повинен був повернути біологічну дочку герцога в день церемонії досконалоголетіння Пенелопи, давним-давно відмовився від своїх переконань і відвернувся від Івони.
- Будь ласка, дайте мені відповідь, леді. Це все ще питання довіри?
І він повернув Івонну, якому промили мізки.
✔
Перевод: Mirasa.
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert