Я так звикла до цієї сім'ї, що навіть не думала про це.
"А що буде з Пенелопом, якщо я втечу?"
Хоч би якою була фентезійна гра, померлі ніколи не повертаються до життя.
Це було тільки припущення, але я не могла позбутися від мурашок, які пробігали по моїй шиї.
"Що щодо гри? Чи зможе героїня закохуватися в себе головних героїв без Пенелопи?"
Шестерні в моїй голові крутилися з гучним скрипом. Найважливішим тут був мій біг.
'А я? Чи можу я дійсно вийти з цієї гри? »
Я відчувала, що опинилася в лабіринті без виходу.
Моє дихання стало рваним. Герцог здивовано подивився на мене, важко дихаючи:
- Я обмовився, забудь про це.
Однак моє серце не заспокоювало. Дивлячись на те, як я швидко блідну, герцог стривожено запитав:
- Пенелопа, тобі погано? Мені викликати лікаря?
- Ні. Ні, Отче... - з важкою похитала я головою і як зазвичай затримала дихання, намагаючись змусити своє серце заспокоїтися. - ... Я трохи здивована, що батько знав.
Герцог прийняв моє вибачення з засоромленим обличчям. Він повільно шевелнув губами:
- Пенелопа, я...
- ....
- Я настільки недосвідчений і жахливий батько, що до цих пір не знаю, як з тобою поводитися.
Я мовчазно затамувала подих і стежила, як він уперше мені відкрився.
- Я думав, що буде достатньо, якщо я дам тобі все про що ти просиш, і просто буду дивитися на твої спалахи гніву крізь пальці.
- ....
- Я думав, що це спрацює.
Але справа була не в цьому, і тепер він це знає. Це було сумне усвідомлення.
Він мовчки спостерігав за мною і врешті-решт запитав:
- Це Ікліс. Він такий хороший?
Від цих раптових слів я змінила свій погляд на нього.
- Що ви...
- Ти завжди була неввічливою дитиною.
- ....
- Тим не менш, коли він привів Івону ... Я хвилювався, що ти пострадуєш. Тому і не дозволив тобі зустрітися з ним.
- ...
- Якщо хочеш... Я поверну його в твій ескорт, коли церемонія закінчиться. Тому... Їж вчасно.
Я глянула на герцога. Він мав сказати це три дні тому.
Ні, навіть якщо б мені дозволили зустрітися з Іклісом тоді нічого не змінилося. Колір шкали був темно-червоним, що означає що я вже провалила його рут.
- ...Це не так, батько, - повільно похитала я головою. - Я просто була здивована того дня. Він всього лише добродійник, який допоміг мені в надзвичайній ситуації, не більше.
- Я знаю, що ти не це мала на увазі.
Зараз я мала на увазі саме це, однак, можливо, через те, що я тоді відчайдушно хотіла повернути Ікліса, герцог не відразу мені повірив.
- Тоді Івонна... - Я сухо почину. - Вона сказала, що хоче Ікліса.
Герцог злегка стукав, але спокійно відповів:
- Сестри повинні жити в одному домі і підтримувати між собою добрі стосунки.
- Не знала, що ми вже стали сестрами.
- Пенелопа, - лагідно покликав мене він.
Якщо так, то Івонна повинна бути старшою сестрою. Коли вона повернулася до герцога, якщо я правильно пам'ятаю, то вже скромно відзначила свою церемонію повноліття.
'Він знову дає мені іншу відповідь.'
У цей момент я зрозуміла, що ставлення герцога трохи змінилося в порівнянні з тим, яке було три дні тому.
'У той час, думаю, він вже майже прийняв рішення прикріпити Ікліса до Івонне.'
Поки я ворожила, на чиїй стороні герцог, до мене раптово дійшло, що це не має значення.
'...Який в цьому сенс зараз?'
Через безліч втрачених можливостей я наблизилася до кінця складного режиму.
- Дюку, - сказала я давно не використовуваний мною обіг.
Блакитні очі герцога дуже розширилися від цього слова. Я спокійно проговорила:
- Більше не турбуйтеся про мене.
- Пенелопа.
- Я дуже вдячна вам за те, що ви дали мені можливість жити в герцогстві як замінити Івонн цілих шість років. Я багато навчилась за цей час, і я знала, що знати, коли треба піти - це гідність аристократа.
- Що, про що ти говориш? Що означає "заміна"?
- Я не хочу, щоб над герцогством сміялися через мене. Я піду тихо.
- Уйдеш? - відразу ж прийшов у лють герцог, до цього обшарпано зап'ятувався. - Чому ти повторюєш це знову і знов, і куди, чорт візьми, йде неодружена дівчина, покидьку?
- Ваша дочка повернулася.
- Хо... - важко зітхнув герцог, притиснувши руку до лоба. Він з втомленим виглядом, який кидався в очі навіть мені, сказав: - Про що ти говориш, Пенелопа. Ти моя донька.
- Ще не пізно, герцог. Будь ласка, віднесете мою церемонію повноліття.
- Пенелопа Еккарт! - Він знову підвищив голос.
Я робила це не для того, щоб уникнути церемонії досконалого життя. З цим я вже запізнилася. Це була порада герцога, який запросив усіх палаців Імперії і навіть іноземців.
Якщо ви боїтеся втратити обличчя перед іншими, то можете відкласти його на час і з розмахом провести церемонію повнолітніх Івоннів трохи пізніше.
- Я проводжу твою церемонію не тому, що боюся втратити обличчя! - Взяв герцог і підбив губи.
Він дуже розгнівався на мене, але невдовзі перестав хмуритися і відвів погляд. Через кілька секунд пролунав його голос, що звучав так, ніби він постарався років на десять:
- Я хотів зробити твою церемонію повноліття, яка трапляється тільки раз у житті, кращою, - зізнався він в причині, з якої не може скасувати банкет. - Щоб зробити тебе щасливою, я хотів попросити у тебе вибачення, хоча знаю, що вже пізно...
Я ще раз не втримала на обличчі непристойного слова.
- Івонна, так.
- ....
- Я був радий бачити, що дитина, яку я вважав мертвою, повернувся. Я почуваюся винним, коли думаю, що тобі, мабуть, було нелегко. Тому я прошу вибачення за те, щоб ти навіть проводив такий грандіозний бенкет з нагоди твоєї церемонії повнолітні без твого згоди.
- ....
- Але ти теж моя дочка, Пенелопа. З тих пір, як привів тебе в особняку, я завжди вважав тебе своєю донькою.
Мій зір розмився. Мені було важко позбутися образи, яку я завжди відчувала з того часу, як опинилася тут.
- Чому ви не можете зробити мені послугу хоча б один раз?
- Я знову щось роблю не так? - Устала запитав герцог. - Хіба ти не хочеш просто сховати Івону під час твоєї церемонії досконалоголетія і провести цей захід прекрасніше когось?
- ...Герцог.
- Мені дуже шкода, що я не зміг задовольнити твоє бажання скасувати банкет. Однак деякі гості вже прибули, тому його скасування не має сенсу.
Герцог м'яко, але рішуче відмовився мені на прохання.
- Я буду говорити про Івонн після довгого часу після твоєї церемонії повноліття. Так що ти можеш не думати про це і просто добре провести цей день ...
Раптом герцог, що бормоче, замовк.
- Пенелопа.
Блакитні очі повільно розширилися.
Тр-р р-н. Герцог відсунув свій стілець і поспішно встав з-за столу.
- Люба, що сталося? А?
Він стурбовано потягнувся до мене. Гарячі долоні торкнулися моїх очей. Тільки тоді я зрозуміла, що вони були мокрі.
- Чому ти плачеш в такий щасливий день, що з'являється лише раз у житті?
- ....
- Малюк, у всьому винен твій батько. Не плач, добре?
Дюку, який не розуміє що робити з потоком сліз, врешті-решт обійняв мене, заспокоюючи.
Мені було не так сумно, що я плакала і тому не могла зрозуміти, чому з очей плачуть сльози. Він же просто персонаж з гри. Але навіть якщо його нехтування Пенелотою зробило мене нещасною безліччю разів після того, як я зайняла це тіло, в цей момент... Він був мені батьком.
- Отец.
- Так, розкажи мені все.
'Прощай.' - нарешті пробурмотала я про себе те, що не могла сказати герцогу.
(...) Чи можете прийти до мене рано - вранці в мій день народження і попрощатися?
(...) Попрощатися?
(...) Так. Я хочу, щоб ви попрощалися зі своєю незрілою дочкою.
Так я попрощалася з герцогом, який виконав мою почуту в напівшутку прохання.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert