Дерік раптово обернувся і звернувся до мене.
'Помітив?'
Моє серце птаха забилося в грудях. Перевіривши, чи рука закриває мої руки, я підняла голову:
- Вибачте, ви мені?
Хриплий голос слуги звучав природно, так що не мені довелося зайвий раз напружуватися.
Помаранчева шкала над головою Деріка яскраво світилася в темряві. Я сковтнула.
- Схоже, ти працюєш в особняку, - зауважив він, оглянувши мене з ніг до голови. - Що ти тут робиш?
- А... Я тут щоб забрати білизну в'язня раба, - спокійно дала я підготовлену відповідь.
- Раба? За чиїм наказом?
- Благородна леді...
- Благородна леді?
У цей момент зіниці його блакитного ока трохи розширилися. Однак невдовзі він знущався.
- Пенелопа... Вона наказала тобі це зробити?
- Н-ні. Шановна леді Івонна... - Я відповіла і подивилася йому в очі. Я спеціально не уникала його погляду.
Це була чиста брехня, але якщо я буду поводитися підозріло, він може піти до героїну перевіряти мої слова. Ось тоді у мене будуть неприємності.
По моїй шиї стік холодний піт. У цей час.
- Слідкуй за мовою, - суворо погрожував Дерік, здається, задумався на мить. - Не шастай по окрузі, розповсюджуючи свої особисті припущення, ще нічого не підтверджено. Упевнений, тобі було наказано бути обережним.
Я була вражена несподіваним поворотом.
'Ти ж сам запитав, чому тоді незадоволено?'
Я подумала, що Івонна також страждала від поганих характерів братів першого тижня після свого повернення.
'Він такий огидний персонаж.'
Я швидко опустила голову: якщо мене спіймають, у мене будуть великі проблеми.
- Ой... Вибачте, перший молодий пане! Винен, виправлюся!
'А тепер поклонитися під 90 градусів, як у слуг.'
Мабуть, це було жалюгідне видовище.
Дерік запитав, гордо дивлячись на мене зверху вниз:
- Ти новенький?
- Д-да!
- Дивно. Сьогодні все дуже дивно...
Моє серце пропустило удар. Цього разу я нічого не відповіла і просто застила.
- Вільний, - нарешті відпустив мене Дерік, цокнувши мовою.
- Дякую! Гарного дня, сер!
Поки я кивала, як китайський бовдур, Дерік мовчки відвернувся і пішов поворуху.
'Що за напасти.'
Я обережно відкрила закопане рукавом зап’ястка, коли побачила його в темному лісі спину. Потім прийшла в себе і поспішила повернулася на попередній курс.
Зіткнення з Деніком відняло у мене більше часу, ніж я думала.
- Я прийшов сюди до раба...
- Заходи.
Завдяки дежурним розмовам з Деріком я зміг подолати свою люб’язність.
- До речі, цей раб внизу, так що тобі потрібно спускатися по сходах, а не підніматися.
Завдяки люб’язному підказуванню я тепер могла легко дістатися до Ікліса.
Коли я зайшла в будинок, то проминула коридор, який веде до похмурих сходах і її саму, тьмяно освітлену лампами, добра частина яких була розбита. Наприкінці подорожі мене чекали камери, судячи з ґрат.
Незважаючи на те, що стара в'язниця рідко коли була використана, вона була порожня, за винятком останньої камери, до якої навіть не сяяв світло ламп.
Можливо, через те, що всі були впевнені в безпеці тюрми внизу не було жодного охоронця.
'Хоча він лицар-ученик, поставилися до нього жахливо.'
Процес підтвердження його свідчення ще не завершився, тому його неможливо було так відразу звільнити.
Крім того, він вважав себе "благородником", який повернув "справді дочка герцога" в сім'ю, і я бачила, настільки ворожі до нього герцог та Дерік.
'Плювати, це не моя справа.'
Оглянувшись, я закочувала рукави і розстелила браслет.
Раніше мене б трохи гризла совість за те, що я не дозволила герцогу привести його в особняку, як це було в оригіналі.
Але не зараз. Його зрада мене зачепила.
Як тільки магія розвіялася, мені на плечі впали оливкове волосся. Я поклала браслет в кишеню, і на лівій руці у мене залишилося лише рубінне кільце.
Мій час був обмежений, тому я негайно рушила вперед.
Топ-, Топе...
Розслаблена фігура в кутку не шепоче на звуки наближення кроків.
Топ-. Нарешті прибувши до місця призначення, я витягла лампу зі стіни і піднесла її до ґратки.
Світло розсіює темряву і освітлює попільне волосся, яке з’єднує людину
- Здрастуй, - порушила я тишу.
Незважаючи на присутність іншої особи, його тіло довгий час залишалося нерухомим. Ікліс повільно підняв голову. Очі, кілька секунд метушні через світло лампи розширилися.
- ...Госпожа? - Пробурмотів Ікліс з порожнім поглядом, ніби не міг повірити в моє поява.
Потім він встав і підійшов до мене.
Він був ув'язнений, тому я подумала, що з ним обходяться жорстоко, але на ньому не було кандалів, так що, мабуть, я помилялася.
Мені стало трохи легше.
Ікліс непомітно підійшов до мене впритул і простягнув руки через решітку.
Я відчула холодний дотик до своїх щоків, але змогла стриматися і не відкохуватись.
- ...Це сон? - з невиразливим лялечкою запитав сам у себе Ікліс, що нібито втратив всю силу за останні кілька днів.
- ...?
У цей момент.
<СИСТЕМА>
Хочете перевірити зацікавлення [Ікліс] ?
[18 Мільйонів Золота] \ [400 Репутації]
Я хотіла, щоб ця чортова ситуація була сном більше ніж будь-хто інший. Правда, я занадто чітко бачила системне вікно, щоб обманювати себе.
- ...Це не може бути реальністю, - відповіла я з широкою посмішкою. Ладоні на моїх щоках здригнулися.
Тільки тоді він зрозумів, що це не сон.
Чому ви тут? - запитав він, до цих пір не вірячи в те що відбувається.
Щоб досягти своєї мети, я все ще дозволяла йому прати себе по щоках.
- Як справи?
Ікліс глибоко зітхнув і тихим голосом повернув мені питання:
- А у вас, пані?
- Я в порядке.
Дивний вогонь, який загорівся в його очах, погас.
Нехотячи дивитися на нього, я заговорила:
- Я помилялася на твій рахунок.
- ....
- Настільки, що мені доводиться бігати, щоб побачитися з тобою.
З моїх уст виходили слова, які я ніколи не сказала б йому в минулому. Ікліса вони не потрясли.
Ми були поруч і так далеко один від одного.
Все було зруйновано. Висипався, як замок з піску.
- Чув новини? Всі твої земляки, які намагалися втекти, були схоплені і страчені.
- ....
- Завдяки тобі, що залишилися на фермі людей з Дельмана розкинули по всій країні.
Я думала, що впаду у лють коли побачить його обличчя. Тим не менш, наткнувшись на його крижане обличчя, я зрозуміла, що помилялася. Це було толерантно.
У відповідь на мої сухі слова Ікліс мовчки кивнув.
І я сказала те, що з самого початку збиралася йому сказати:
- Я багато думала за останні три дні.
- ....
- Чому ти зробив це зі мною? Це через мою недієздатність? Тобі так не давало спокою твій статус?
Мій погляд повільно опустився до його шиї, на якій все ще фарбувався нашийник з жовтим каменем.
- ...чи це якесь безглузде непорозуміння?
- Пані...
- Я в розпачі ламала голову, Ікліс.
Відвівши погляд від нашийника, я підняла голову.
- Але ти сказав, що тобі не потрібні ні гроші, ні титул.
Він і досі не виявляв жодних емоцій, але пальці на моїх щоках билися. Я пошепки запитала його, коли він тремтів через руки обличчям:
- Ти мене так сильно ненавидиш?
- Пані...
Ти хотів мене вбити, бо я купила тебе? Ти настільки мене ненавидиш, що привів справжню доньку герцога?
- Це... - Повільно видав Ікліс.
Стоячи так близько до нього, я могла бачити, як зблідло його воскове обличчя.
- Або ти хотів змінити Господиню, яка навіть не може звільнити тебе з рабства на більш здатну?
- Це...! - Ікліс раптово підвищив голос. - Це не так, пані.
- ...
- Як би я посмів думати про таке.
- Тоді чому ти так вчинив зі мною, Ікліс?
Я намагалась говорити якомога спокійно, але в моєму тоні все одно прослизали роздратовані нотки. Мені було важко задушити ці бурхливі почуття.
Потім я відштовхнула його руки і сама м'яко обхопила його обличчя через решітку.
Ніби я не сержусь. Як ця ситуація здається мені швидше тривожною і сумною, а не будь-який інший.
- Я більше не можу тобі допомогти, тому що ти поставив мене разом з моєю сім'єю в дуже хитке становище.
- ....
- Цікаво, хто буде твоїм новим господарем.
- Цього не станеться, - на рідкість твердо відповів Ікліс. - Я скоро стану вільною людиною, тому в мене не буде інших господарів.
- Про що ти говориш?
- Тепер, коли Дворець дізнався, що обвинувач - раб з того ж Дельмана, вони підвищать мій статус до простолюдина, щоб подати приклад іншим.
- Тоді чому ти відмовився від пропозиції мого першого брата?
- Щоб точно залишитися в особняку.
Я широко розплющила очі, не можу розгадати цю загадку.
- Що?
- Якби я попросив спадкоємця герцога про свободу або титул, він би вигнав мене з особняка під цим приводом.
- ....
- Хоча ставати вірним слугою будинку Еккарт, щоб сплатити борг перед ними - огидно, так я можу залишитися поруч з вами, пані.
- Поруч зі мною....? - Я повторила слова цього божевільного виродка.
- Так. Поруч з пані, - дав він однозначний відповідь.
- Ха-ха-хо...
Мене пробило на сміх.
Це було так смішно - не розуміти жодного його слова.
- Ха... Про що ти говориш, Ікліс?
- ....
- Ти весь час був поруч зі мною. Але тепер, через те що ти повернув справжню дочку герцога, мій статус під загрозою.
- ...
- А ти кажеш, що хочеш залишитися зі мною?
- Тоді я буду слідувати за вами і підтримувати, коли герцог виведе вас за двері.
- Не смійтеся!
У той момент я зрозуміла, що всі мої зусилля марні. Не можу повірити, що поставила на цього персонажа все що у мене було.
Рука, яка тримала його обличчя, одряпала його шкіру.
- Коли я казала, що хочу цього?
Темно-червоний індикатор небезпечно мерехтів. Я знала, що мушу зупинитися, але не могла стримати гніву.
- Ти сам собі все придумав, зробив якісь висновки, нічого не знаючи про ситуацію, хворий ублюдок!
- Не цього разу, пані.
- ... Що?
- Це було не заради вас. А для мене.
- ....?
- Все, що я зробив, я робив виключно для себе.
У цей момент я скам'яніла.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert