'Його земляки зі сходу....'
Його слова позбавили мене можливості говорити й розгубили його.
- Там був мій знайомий, слуга, який раніше працював у моєму будинку.
- ....
- Я пішов за ним, щоб зустрітися зі своїми співвітчизниками, рабами з Дельмана, які працювали на фермі поблизу села.
- ....Ікліс.
- Але раптово на фермі з'явився великий монстр і напав на людей.
- Що? Монстр?
Наступна фраза Ікліса змусила мене спантеличено моргнути.
Село, куди він пішов вивчати фехтування, лежало недалеко від столиці.
'Але чому ...?'
Не в Тратані поблизу архіпелагу Арчіна, а прямо посеред Імперії?
'Це ще один епізодів складного режиму?'
Я була збентежена. Буквально вчора я теж натрапила на групу монстрів.
Коли Ікліс роздумував про щось серйозне, він тихо продовжив:
- Ніхто нічого не робив, поки люди помирали.
- ....
- Тільки у мене був меч, пані.
Я дуже встала. Зрештою, це означало, що він убив монстра сам.
Той факт, що головний герой зробив щось більш екстраординарне, ніж втечу, мене обшарошив.
Намагаючись думати раціонально, я зі подихом покликала його:
- Ікліс.
- ....
- Навіть якщо б це сталося, ти повинен був першим допомогти мені.
- Пані.
- Тобі слід було повернутися до мене, щоб повідомити про це і попросити допомоги.
Чесно кажучи, я не можу уявити собі почуття Ікліса, коли побачив його людей у небезпеці. Проте, я спокійно згадала про реалії цього світу.
Раб з захопленого народу блукає вулицями і вільно розмахує мечем.
Якщо хтось донесе на нього, це може бути неправильно вияснено, і приведе до звинувачення герцога в тому, що він готує змову.
Саме тому, коли Ікліс попросив вчителя, Дерік був такий стурбований.
Тобі, рабу Імперії, заборонено використовувати меч і я несу за тебе відповідальність.
Судячи з його вигляду, Ікліса трохи занепокоїло моє замерзле обличчя.
- Я знаю, наскільки мені пощастило, на відміну від них, і наскільки я зухвалим, - хрипло вичавив крізь зуби Ікліс, — але поки я вбивав монстрів, Імперія не зробила нам ніякої підтримки.
- Ти міг вжити заходів, щоб отримати підтримку герцога.
- Коли всі вже загинули б?
- Ікліс.
- Мені довелося. Я був зобов'язаний вбити монстра, пані.
Тусклі сіро-карі очі завербували яскравіше, ніж будь-коли. Зрештою, я замовкла і лише після довгої паузи сказала:
- Чому ти не повернувся відразу після вбивства монстра?
- ... Багато людей постраждали.
Коли він відповів на це запитання, то соромився і не сміявся дивитися мені в очі.
- Цього разу поранені раби навіть просили допомоги у простолюдинів Імперії.
- ....
- У такому убогому місці, де немає ліків, мені залишалось тільки збирати дрова і лікувальні трави, щоб допомогти пораненим.
- ....
- Це все, що я міг зробити....
Коли він закінчив говорити, кутки його очей трохи опустилися.
Навіть легені зміни в його міміці здавалися дуже помітними, ймовірно, через те, що його обличчя зазвичай було безстрасним. Моя нервова і напружена гримаса поступово пом’якшилась. Я запитала, що мене турбувало, більш ніжно:
- А як щодо наглядачів? За рабами мали стежити люди з Імперії.
Ікліс безпорадно похитав головою:
- Там скрізь нетрі. Кажуть, що вони зазвичай відправляють рабів у нашийниках на ферму і приходять просто щоб забрати зі собою врожай.
Сказавши це, він подивився на мою ліву руку, що лежала на столі.
Я згадала слова дворецького про магію стеження, викарбуваної на ошийниках рабів. І про його побоювання, що там небезпечно.
Після того як зворушлива розповідь Ікліса наближалася до кінця, в кімнаті на кілька хвилин стало тихо. Моя занепокоєність, викликана припущенням, що він втік, дещо вщухла.
Потім я звернула увагу на його вигляд.
На відміну від звичного "я", завжди надзвичайно охайного для раба, зараз він виглядав неохайно.
Зазвичай я робила все можливе, щоб бути в його очах доброю господинею, але не сьогодні. Оскільки думала, що він втік, поки мене не було.
- Ти ніде не поранений? - Трохи запізнення стурбовано запитала я.
Іс похитав головою. Я уважно перевірила його, але на щастя, на ньому не було плям крові, всього лише пил і бруд.
- Слава богу.
І я знову заговорила, думаючи, що повинна викликати йому лікаря для огляду через палацового:
Ікліс, якщо це трапиться в майбутньому, то повідом мені про те, що відбувається через кучера. Тому що саме для цього я його відправила, - наполегливо вимагала я. - Я була неприємно здивована, дізнавшись, що ти не повернувся.
- ....
- Сподіваюся, надалі я не буду годинами турбуватися чи треба посилати когось на твої пошуки, або це марний ризик.
Я нахмурилась.
Навіть якщо мені, як виявилося, не треба було нічого робити, я все одно пам'ятаю це розчарування, в яке окунулася нещодавно і не стримав відчаю у голосі.
У очах Ікліса пройшла брижі. Він слабо поворухнув губами:
- Хоча я попрямував до обговореного місця зустрічі, відразу після того, як вбив монстра... Він уже поїхав.
Я помаранчела, почувши його відповідь.
Це сталося через те, що я таємно проінструктувала палацовий призначити купером людини, яка могла б перевозити Ікліса, за можливості не турбуючи його.
- Кучер довго чекав, тому і поїхав...
Ікліс обережно запитав:
- Ви сердитесь?
- Ні.
Я похитала головою.
- Це я винна, що не піклувалася про тебе.
- ....
- Гадаю, я не доробила цього питання. Я приведу кучеру, щоб він давав тобі додаткову годину після закінчення тренування.
У цей момент його очі широко розкрилися. Я з усмішкою додала:
- Це буде твій вільний час. Протягом цієї години ти зможеш робити все, що повинен.
- ...Госпожа, - трохи збентежено покликав мене Ікліс.
До речі, це був нечутний дозвіл на зібрання і допомога своїм людям, які опинилися в скрутному становищі. Якщо мене спіймає Дерік, я теж буду покарана.
- Але не більше того.
Я чітко визначила межі дозволеного.
Нічого страшного, якщо він витрачатиме одну годину на допомогу їм. Але не більше.
Якщо стане відомо, що він офіційно вивчає фехтування, на страти рабів з Дельмана все не закінчиться. Герцогство теж опиниться під загрозою.
- Не більше, Ікліс.
Він знову схвильовано подивився на мене і злегка кивнув.
- Тепер я...
Ікліс довго вагався, перш ніж запитати.
- Я став корисним для пані?
- ....Хм? - Я нахилила голову, не очікуючи такої реакції. - Чому ти раптом задаєш таке питання?
- Якщо я безполезенний і лише створюю проблеми... Відправте мене назад в аукціонний будинок...
- А.
Я відразу зрозуміла, про що він переживав.
(...) Так що тобі доведеться довести мені, що воно того коштувало, і ці 100 мільйонів не пропали даром.
(...) Я не можу вмовляти всіх дозволити комусь такому марноті залишитися.
Ось що я сказала того дня, коли привела його.
Він боявся, що я викину його з-за того що він приносить мені проблеми. Мене трохи дивувало, що він все ще не забув про це.
- Ікліс.
Протягнувши руки до його щоків, я м’яко підняла йому голову. Наші очі зустрілися.
Вираз обличчя Ікліса знову змінився.
Я ніжно зашепотіла солодким як патока голосом:
- Негайно забудь про це.
- ...Госпожа.
- Ти для мене дуже важлива людина. Інакше навіщо мені...
- ...
- Так сильно про тебе турбуватися?
Дрогож серо-карих очей, які дивляться на мене, припинилася. У той же час я відчула, що Ікліс перестав дихати.
Його очі окутала легка димка.
У цей момент.
<СИСТЕМА>
Хочете перевірити зацікавлення [Ікліс] ?
[10 Мільйонів Золота] \ [200 Репутації]
Я повільно відвела його обличчя одну руку і обрала [10 мільйонів Золота].
<СИСТЕМА>
Ви витратили [10 Мільйонів Золота] на перевірку зацікавлення [Ікліс].
(На вашому рахунку залишилося: 58 000 000 золотих)
[Интерс 94%]
«6%.
Нарешті я побачу кінцівку.
Моя рука, убрана з його обличчя, тремтіла.
***
Через кілька днів.
Я використала відмовку у вигляді хвилювання за нещодавно втраченого Ікліса, і я вирушила на треніровий полігон з сумкою, достатньо громіздким, щоб за один раз закінчити рут Іклиса.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert