Коли я розплющила очі, ми вже стояли в кутку темного переулка на Хемілтон-стріт, де і зустрілися на початку дня.
Я зітхнула, побачивши залитий темрявою вулиці.
'Я надіюся, ніхто не помітив ...'
Епізод з Вінтером майже пройден, але ситуація зараз була не з кращих. Нам обом потрібно було лікуватись і відпочивати.
Я мигцем поглянула на них:
- Я піду.
- Ти йдеш, Пенелопа? - Сумно запитав Лео.
- Побачимося наступного разу, якщо у мене буде можливість.
Я з легкою посмішкою повернулася до Вінтера:
- Дякую за туфлі.
Знявши взуття, я поставила його на землю, щоб вилучити необхідність чистити і повертати її назад.
'Я не хочу зустрічатися з тобою знову, щоб повернути туфлі.'
Те, що я піду босоніж, було неважливо, тому що звідси до особняка було рукою подати. Думаючи про це, я без вагань відвернулася від нього.
Коли я вже зробила кілька кроків ...
- Стривайте.
Мене гукнув наполегливий голос.
Я вагалася трохи повернула голову.
- Зачекайте, леді.
- Навіщо?
Вінтер не відповів мені прямо, натомість він звернувся до Лео:
- Лео, повернися в штаб першим.
- Добре.
Дитина в масці лева послухалася свого вчителя.
Через деякий час малавка викрикнув заклинання "Піраціо" і, нарешті, покинув нас. Як тільки Лео пішов, Вінтер нахилився і підняв зняті мною туфлі.
Потім поставив їх біля моїх ніг.
- Будь ласка, взуйтеся назад. Я доставлю вас в особняку.
- Все гаразд, - твердо відмовилася я. - Мені здається, ваше лікування - більш термінова справа. Зі мною нічого не станеться, якщо я піду ось так...
- Лише кілька секунд тому я перевіряв околиці, посиливши слух магії. Кілька лицарів-рятівників патрулюють округу. Я думаю, вони шукають вас леді.
- Що?
Його слова змусили мене стати розлюченим.
'Він впевнений, що мене спіймали? Черт!'
Я збуджено запитала чоловіка в кроличій масці:
- Зараз.... Яка зараз година?
- Трохи більше десяти.
- Ха... - Зітхнула я з полегшенням.
Я пішла о десятій ранку і повернулася після 10 вечора.
'Все повинно бути нормально, ще не пройшло і дня.'
Паникуя, я поспішно відвернулася від нього.
Побачивши мене в такому стані, Вінтер простягнув руку і запропонував:
- Ви спізнилися через мене, тому прошу, дозвольте мені повернути вас в ваші апартаменти.
Якщо лицарі вже кружляють навколо особняка, я все одно не зможу прослизнути назад через той таємний прохід.
Знову одягнувши туфлі Вінтера, я з безстрашним виглядом відповіла:
- Будь ласка, зробіть послугу.
Миттєве світло осліпило мене. Коли я знову відкрила очі, переді мною постав знайомий інтер’єр. Це була моя кімната.
- Боже мій! Що за...!
Емілі помітила мене, коли раптом з’явилася посеред кімнати.
- Леді Пенелопа!
- Емілі.
- Що за... Вас тільки що тут не було! І хто це?
Вона дуже засталася, коли виявила чоловіка в масці кролика і потягла мене до себе. Замість того, щоб говорити про Вінтера, я запитала про оточення в особняку:
- Щось сталося? Мій біг помітив?
Емілі чесно пробувала:
- Це... Дворецький, який приходив увечері, дізнався про вашу відсутність.
- Що? Дворецкий?
- Хоча я казала йому, що ви хворі, він сказав,що у нього термінові новини для леді.
Я в розпачі схопилася за голову. Тепер можна лише сподіватися, що герцог про це не дізнався. Емілі помітила, що на мені немає обличчя, і спробувала потішити мене:
- Ну, мені вдалося перешкодити йому відразу ж повідомити про це герцогові, пообіцявши, що ви будете тут з хвилини на хвилину.
Але мій палац вже таємно розшукував мене, відправивши охорону.
Якби я не повернулася сьогодні, розкриття мого втечі було б лише питанням часу.
- Эй,
Я вирішила піти на крайні заходи.
- Я хочу залишити запит.
- Да? Що ви...
- Зміни спогади всіх мешканців особняка. Застав їх думати, що я ніколи не виходила на вулицю.
Емілі почала мене слухати.
Сині очі Вінтера, які спокійно подивилися на мене, коли я попросила про послугу, здригнулися.
- .... Включаючи цю покоївку? - Він серйозно запитав.
- Так.
- Ох, леді!
Емілі була приголомшена, коли дивилась на мене і замовила це не кліпнувши й оком. Але я сухо кинула:
- Вибач, Емілі. Нічого особистого. Просто це єдиний спосіб зробити ідеальний злочин.
Я все ще не довіряла нікому в особняку.
Деякий час Вінтер нехтував мною, а потім повільно витягнув тростину.
- Рам Браника...
- Л-леді! Як ви можете...
- Адемто!
Голос Вінтера, який читає магічне заклинання, лужно віддавався в кімнаті.
Емілі, з вірними очима розчарувалася і несподівано впала на підлогу з глухим стуком.
Я подивилася на неї і уточнила у Вінтера:
- У цьому немає нічого небезпечного, правда?
- Як я вже казав, магія, що стирає пам'ять може занурити людину, на якій вона була застосована, в глибокий сон.
Я видихнула з полегшенням. Вінтер додав:
- Завершено. Зараз всі в особняку сплять. Не хвилюйтеся, вони нічого не пам'ятатимуть, коли прокинуться.
Ківнувши, я знову довідалася:
- Як мені оплатити цей запит?
Почувши моє запитання, Вінтер замовк. І через пристойний проміжок часу відповів:
- ...Я не прийму оплату.
- Чому?
- Леді повернулася сьогодні так пізно... через мою безвідповідальність.
- ....
- Ви більше не можете мені довіряти.
Нехай на мить мені і здалося, що він гойдається, Вінтер говорив спокійно.
- Розторгнення контракту ... Я пришлю вам лист якомога швидше.
Ця фраза змусила мене усміхнутися з сумом.
"Ти визнав свою помилку".
Було досить неприємно і прикро усвідомлювати, що мене підозрювали у зв'язках з послідовниками Лейли і навіть перевіряли.
Але чи не було це через низку загадкових подій?
Я була не так вже й зла на нього, як думала спочатку. Все тому, що він усе своє обличчя був втомлений. І з раціонального погляду наміри Вінтера цілком виправдані.
Він довгий час боровся з залишками прихильників Лейли, і я впевнена, що мої дії під системою виглядали для нього дуже підозріло.
'... Але чи бачив він її?'
Раптом мені згадалася особистість в білій мантії.
Я була дуже здивована, і думала, що помилялася.
Вінтер, здається, вже познайомився з "справжньою благородною леді", яка зараз жила як простанка і займалася волонтерською роботою.
'Якщо основна героїня дійсно є натхненником угруповання, яка викрадає дітей і винищує чарівників ...'
Те, що вона змогла обманути Вінтера і використати його для досягнення своїх цілей, було малоймовірним. Як тільки я подумала про це, у мене раптово побігли мурашки по шкірі.
- Ти випадково не... - Раптом відкрила я рот. І відразу ж його зачинила.
Оскільки я використовувала магію, він підозрює, що я - одна з послідовників Лейли.
Немає сенсу намагатися щось йому доводити, не знаючи чи зняті з мене всі підозри.
Якщо це дійсно була героїня, то вона з’явиться в особняку лише після церемонії досконалого літа Пенелопи. Тож...
'Коли я втечу, це буде вже не моя справа.'
Мені довелося покачати головою, дивлячись на чоловіка в масці кролика, який дивно подивився на мене, коли я несподівано замовкла:
- Нічого. І щодо контракту...
- ....
- Просто залиш все як є.
При моїх словах темно-сині очі розширилися. Схоже, він був у замішанні.
- Чому...
- Що ж, забавно розривати контракт в самому розпалі роботи. Що б між нами не сталося, я все одно довіряю твоїм талантам.
День мого втечі наближався.
До того ж, важко знайти нову людину на пост керівника, який був би такий здібний і компетентний, як Вінтер. Він дивився на мене з непримітними почуттями.
Зі поєднанням слабких надій.
- Але я сподіваюся, що у нас будуть виключно робочі відносини, - відрізала я, наче ножем. - Не думаю, що зможу і далі виконувати твою умову відносно обов'язкових зустрічей.
Коли я побачив усмішку, очі Вінтера затремтіли.
- ... Леди.
- Я розумію, що у тебе є сумніви і знаю про що ти турбуєшся. Це тому що ти повинен захищати дітей. Моя репутація і чутки про мене залишають бажати кращого, а моя магія мабуть виглядає досить підозріло.
- ....
- Але не треба обманювати людей, прикидаючись зацікавленим в них.
П.П.:
Від моїх слів в його очах відобразилося більше яскравих емоцій, ніж будь-коли раніше. Це був біль і каяття.
Над його головою повільно мерехтіла фіолетова шкала інтересу. Я дивилася на неї байдуже.
- Я не прикидався, - здавно випалив він. - Це було не тільки через сумніви і не для підтвердження того, що ви мене зацікавили, леді.
- ....
- Це було не тільки ... через те що я підозрюю вас - глухо повторив Вінтер те ж саме.
Його невловимий вигляд здавався одночасно слабким і жалюгідним.
Мені було шкода його, який вірив, що він повинен протистояти всьому через те що був проклятий кланом Лейла і відкинув людей.
Але розуміння його тягаря і мої почуття - ніяк не пов'язані речі.
- Ну, мені все одно, підозрюють мене чи ні. Твої сумніви, інтерес - це не моя турбота.
- Леді.
- Я більше не дам тобі використовувати мене для своїх цілей.
- Леді, ще один шанс.
Я перебила Вінтера з благанням того, хто кличе мене, і холодно наказала:
- А тепер йди. І не зв'язуйся зі мною, поки я перша не знайду тебе.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert