- Т-ти... Ты! - Судорожно вказав на мене пальцем лідера людей в чорних одягах.
Не тільки він, але й усі інші культи звернули на мене увагу.
Оскільки я використовувала магію іншого виду, заклинання невидимості розвіялося.
- Як, чорт візьми, тобі вдалося вбити стародавніх монстрів ...? - Пробурмотів один з них тремтячим голосом, ніби не міг в це повірити.
- Я вб'ю цю-....!
- Декіна... - тихо почала я читати заклинання.
- ....!
Кожен вже міг побачити, якою силою я володію.
- Якщо не хочете закінчити, як ці монстри, вам краще не рухатися
Я підняла кутки рота і злющилась.
Потім вона взяла Лео на руки і пишалася.
Здається, що моя погроза захиталась: вони просто смикалися у відповідь на кожен мій рух, але навіть не думали підходити до мене.
Тим не менш, я все одно не спускала очей з особини в білій мантії, яка мовчки витріщалася на мене, тримаючи в руках реліквію.
"Вітер сказав, що реліквія атакує ментально, так що мені краще не дивитися на неї."
Намагаючись якнайменше доторкнутися на руки жінки, я повільно відбивала її.
А як тільки я зійшла з вівтаря, на мене впав промінь тьмяного світла.
Персона в білому, нерухомо згорнула мене поглядом, несподівано підняла дзеркало.
- Ді Асум.
Коли пролунав її низький голос, від дзеркала став виходити блакитний світло. Він був спрямований прямо на мене.
Мені не дали часу щось зробити.
Я притиснула до себе голову Лео і міцно зажмурилась.
Але хоч мої очі були закриті, і я не бачила артефакту, світло проникало крізь мене навіки. В одну мить перед моїми очима все стало блакитним.
Малюнки швидко змінювались.
Вони проносилися так швидко, що я не встигала розібратись на них.
- Ух.
Я не могла закрити очі руками, бо тримала ними Лео.
Тому я почала п’ятитися, хмураючись при вигляді ілюзій, які мліють у мене перед очима.
- Тепер у нас є шанс! - Закричав оживлений лідер.
- Леді...
Голос наслідного принца, який дуже хвилювався за мене здалеку, теж звучав приглушливо.
'Прийди в себе! Інакше ти помреш!
Я спробувала впоратися зі своїми сплутаними через запаморочливих галюцинацій думок. Саме в цей час мені прийшло у голову магічне заклинання, і я відкрила рот:
- Де ...Де....
Горло наче обпалювало вогнем.
Не знаю чому, але вдруге вимовити заклинання було набагато важче.
- Позбудьтеся її!
Я відчайдушно чинила опір жару, який підсилював культистів.
Поки, нарешті, не видала з себе заклинання.
- Декіна Рептіум! - Надломлено викрикнула я.
Хрючись-, Бух, Бабах-!
І знову почувся гучний гуркіт, викликаний вибухами, що потрясли всі приміщення.
Блакитне світло, що затуляє мені огляд, зникло. Лише тоді я змогла знову відкрити свої очі. Потім я трохи проморгалась, намагаючись відновити чіткість зору.
Коли я вже нічого не перешкоджала мені бачити, то знову почала сумніватися у своїх очах.
'Що... Що?'
Багато фігур у чорних одязі, які щойно стояли біля вівтаря, були розкидані всюди, наче на них скинули бомбу.
Більшість з них були в крові і не давали ознак життя. Ніби вони померли.
Бум-! Бах-!
Поки я намагалася розібратися в ситуації, вистава продовжувалася.
- А-а-А!
Залишки людей в чорних одягах кричали і втікали. Проте вони бігали недовго.
Невдовзі згусток світла розкинувся в різні боки, наче папірці. Урон від цієї атаки був вражаючим.
'Ого....'
Я втратила дар мови.
Незліченна кількість сфер, що виглядали вдвічі більше мертвих монстрів, була безладною по залу.
Схоже, кулі світла, які я створила, прокричаючи закляття, могли рознести тут все в струху. На щастя, вони не цілилися в мене.
Вушах-!
Тим часом світлові стрибунчики попрямували до вівтаря.
Бах-!
Їхня боротьба з бар’єром викликала сильний порив вітру і гучний гуркіт. Могутня магічна енергія вибухнула не гірше бомби.
- Угх.
Мене відштовхнуло алтаря, тримаючи Лео.
На щастя, поблизу не виявили ризику прихильників Лейли.
На той час, коли я знову твердо стояв на ногах, мене вже не штовхали.
- Бо-богиня!
Хтось сильно заволав.
Повертаючись на крик, я раптом широко розплющила очі. Персона в білому впала на вівтар.
- Богиня! Будь ласка, прокиньтеся!
До неї підбіг чоловік у чорному.
А ось і вона. Вона проковтнула її білосніжну ковдру, а артефакт, який тримала жінка, був розбитий на фрагменти, розкидані навколо неї.
Думаю, згусток світла міг потрапити прямо в неї.
'Я не збиралася забрати у Вінтера його роботу.'
Коли я роздивлялася результат своїх дій, у моїх ніг щось засверкало.
- Це....
Це був один з уламків розбитого дзеркала.
Схоже, його занесло сюди разом з долетілою до мене вибухівкою. Він манив загадковим блиском, ніби хотів, щоб його підібрали.
Я нахилилась і підняла його однією рукою, відчуваючи дежавію. У той же час.
Бух-!
Знову почувся вибух.
Один зі згустків світла потрапив у статую на вівтар.
Тиди-!
Статуя і стелю впали в одну мить. А потім.
Хлесь-!
З щілини, яка з’явилася на початку, хлюпнула струмінь води. Знялася запах моря.
Наповнилась земля, а полуднева печера почала наповнювати воду.
- Нам потрібно йти, Богиня!
Людина в чорних одягах поспішно підняла нерухому жінку у білому.
Він однією рукою дістав кришталеву кулю і щось пробурмотів. Потім їх охопило голубе світло, яке виринуло з кулі. До мене дійшло, що вони намагаються втекти.
'Ну, можна вбити їх усіх тут!'
Як тільки я відкрила рот, щоб знову викрикнути закляття.
- Декіна...
Я знову зустрілася з дамою, кілька секунд тому яка прийшла в себе.
Її маска була зламана, а з її обличчя, яке вона прикривала рукою, стікала кров. Але капюшон її мантії був порваний і обнажив голову. Я забула про закляття і широко розкрила очі.
У цей момент я не чула шуму, який злився стінами і шумом води. У мене перехопило дихання.
У повітрі на сильному вітрі розвіялися прекрасні світло-розове волосся. А на мене вдивлялися блакитні очі.
- ...Головна героїня?
Я не вірила своїм очам.
'Ні, цього не може бути. Я, мабуть, помилилася.'
Але як би вона не намагалася закрити обличчя, я грала в цю гру і пройшла всі рути у звичайному режимі, так що не могла дізнатися її.
Зовнішність дівчини повністю відповідала ігровій картинці.
Світлана ставала дедалі яскравішою.
У цей момент.
- Леді!
Хтось грубо схопив мене за плече. У полі зору я побачила тепле золото, яке встромлювали.
- Х-ха..!
Тільки тоді я знову змогла зробити вдих.
Я дуже задихала.
Каллісто вирвав Лео з моїх рук і поквапив мене:
- Чим ти займаєшся? Нам теж потрібно забиратися звідси!
- Але ж там...
Я дивилась на вівтар у замішанні.
Вша~!
Він був порожнім, його затоплювала морська вода.
- Через тебе, шалено чаклунка праворуч і наліво, печера обвалюється. Якщо ми не звалимо звідси зараз же, нас похоронить під обломками.
Завдяки його словам я поступово повернулася в реальність.
- А що щодо Він-... Бинсу?
Коли я оглядалася в пошуках Вінтера, наслідний принц квапливо відповів:
- Він прокинувся до того часу, коли ти атакувала вдруге. Я наказав йому забрати дітей і йти, перш ніж ти повністю знищиш печеру.
Хоча це було не дуже приємно, я відчула полегшення. Велике полегшення.
Хлюп~, Хюп--
Перед тим як я побачила це, рівень води досяг моїх щиколоток.
Ми кинулися в коридор, через який прийшли і помчали до виходу.
Бум-! Бабах-!
Невдовзі печера раптом затремтіла, ніби була готова обвалитися в будь - який момент.
- Ай! - скрикнула я.
- Чорт! Хіба ти не повинна бути в змозі контролювати цю кляту магію, якщо використовуєш її? - грубо помітив крон-принц.
Мене дуже засмутило таке несправедливе ставлення до себе.
"Звідки мені було знати, що магія системи така потужна?"
Але оскільки я зруйнувала печеру, то не міг нічого йому заперечити. Ми на пару з спадкоємцем принцем виносили ноги з печери.
Цікаво, скільки ми втекли як угорі?
Б-бах-! Тиди-!
Здавалося, що гріхот наближався до нас. Я і крон-принц рефлекторно озирнулися.
--- ...ша~а!
На нас з шаленою швидкістю падала величезна хвиля.
- А-а- а-А!
Ми з принцем закричали і кинулися навпочіпки.
Але все було марним, бо людські ноги не могли втекти від шторму.
"Чорт забирай, як можна було додати рут зі смертю від утоплення, просунута ти гра!"
І моєю останньою думкою перед тим, як нас накрило хвилями, було прокляття в напрямку розробників гри.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert