Хтось покликав мене.
Чомусь, такий поворот зовсім не дивувався.
Я повільно обернулася. Закотне небо вже заволокло нічною темрявою.
Залишки ламп, які пережили напад монстрів, тьмяно висвітлювали обличчя чоловіка, який покликав мене.
[Интерс 20%]
Але я могла розпізнати чоловічого персонажа навіть у темряві.
- Маркиз.
Я вперше називала це Вінтера, тому я перебувала у змішаних почуттях.
"Ще недавно я зверталася до нього неформально...."
Тепер, коли маскарад закінчився, це було неприйнятно. Поки я старанно практикувалася, називаючи його "марніз" в голові, щоб звикнути, Вінтер швидко підійшов до мене.
На відміну від титулу, його очі були мені знайомі.
- За вашу допомогу сьогодні... Дуже дякую.
Він шанобливо вклонився.
'Ну, я це очікувала.'
Оскільки у мене вже було загальне уявлення про складний режим, я відповіла без особливих роздумів.
- Я зовсім не планувалася допомогти вам. Так що ви не повинні мене дякувати.
Ввічливі слова текли плавно, незважаючи на мою внутрішню незручність.
- Можливо й так, але...
- .......
- Хіба ви не віддали всі свої сили на порятунок інших людей? У тому числі мене.
Він підняв голову і подивився на мої вільно висілі руки.
За його поглядом я опустила очі, а потім повільно розгорнула їх ширше.
Лише тоді я помітила, що мої руки б’ють великі тремтіння.
"Недивно. Це слабке тіло бо перенапрягалося.'
У мене були занадто ніжні ручки, щоб стріляти з арбалета. Але вони тряслися не тільки через це.
Хоча я намагалась вдавати спокійну, насправді мене налякала ця ситуація сильніша за будь-кого іншого.
Тінь гігантської курячої лапки, що нависає наді мною; безліч монстрів, які бігають на мене... Тіло, що в різні боки не забариться.
Коли я знову пам’ятала про свої спогади, то не знала цього.
Однак я намагалась зберігати найбільшу холоднокровність, завела руки за спину і прячала разом.
- Впевнена, будь-який інший зробив би те ж саме. Це не варте вашої турботи.
- Ні.
Вінсер відкинув мою відчайдушну спробу здаватися неповноцінною.
- Ніхто б не зміг проявити таку ж надзвичайну мужність, як леді. Хоча цього монстра легко вбити.
Він раптом збожеволів і нахмурився. Ніби щось не давало йому спокою.
'Його мучить сумління за те, що він приховував свої магічні сили і нічого не робив?'
Я не розуміла його трагедії. Що є злом, якщо це заради власної безпеки?
Крім того, він зробив все що міг. Я теж врятувала своє життя, залишивши тіло системою на розшарування і зовсім випадково допомогла другорядним персонажам гри.
- Кожен вніс вклад у міру своїх можливостей. Цього достатньо.
Я недбало потиснула плечима.
- Без арбалета і я б була не в змозі нічого зробити, постійно втікаючи від монстрів.
- .......
- Маркіз доклав усіх зусиль, щоб врятувати дітей. А я не здатна навіть взяти на себе ініціативу виступити проти принца через страх.
Було досить смішно говорити подібне, нехай це і чиста правда.
Якби він не зробив перший крок, якби я не перебила всіх монстрів, у мене б не вийшло вплинути на розпорядження крон-принца.
У цей момент ультрамаринова-сині очі усміхненого чоловіка сильно затремтіли.
А потім...
[Интерс 24%]
Шкала над його головою мерехтіла. Через різкий стрибок в 4%, я повільно прокинулася.
'... Він все одно відвернеться від мене, коли зустріне героїню, так що не варто продовжувати стикатися з ним.'
Моя блискуча усмішка згасла.
Дякую за комплімент. Що ж, прощайте.
Я поспішила закінчити розмову.
Чесно кажучи, я так втомилася, що ледве трималася на ногах.
"В результаті, Вінтер виявився єдиним, хто подякував мені за порятунок свого життя".
Хоча я знала, що це нормально для чоловічих персонажів, проте неприємний осад залишився.
У той момент, коли я швидко вклонилася і відвернулася.
- Леді.
Раптом мою руку схопила гаряча долоня.
Тоді я різко повернула голову до Вінтера, який не відривав мене таємничого погляду.
- Відповідь, яку ви мені передали... прийнято.
Він вагався мить, після чого його губи шевельнулися і тихо прошепотіли чутні тільки мені слова:
Чи можу я віддячити вам за своє спасіння у такий самий спосіб?
Це було тоді.
- Пенелопа!
Хтось видалі крикнув мене суворим тоном.
[Интерес 27%]
У темряві мені був видно тільки інтерес. Але без нього я могла відразу сказати, ким був власник цього небажаного голосу, просто почувши його.
- Прошу вибачення. Що ви робите з моєю сестрою?
- Рейнольд.
З’ясувалося, що Рейнольд також був присутній на цьому зборі головних героїв.
"Я думала, він змився першим...."
Він бездушно кинув мене, коли я відчайдушно чіплялася за його рукав, а зараз раптом знову намалювався.
Я був приголомшений, коли побачив на Вінтері рожевого хмуро.
- Йди сюди, Пенелопа.
Рейнольд покликав мене, насторожено спостерігаючи за рукою Вінтера, яка моя держава.
Але Вінтер не відпускав. Ця сцена була негативною, але на її настрої.
'Чому у мене дежавю?'
Мені раптово пригадався подія на тренуваннях.
Помітивши, що я стою між двох вогнів, то спробувала акуратно витягнути кінцівку з рук.
- ...Маркіз.
На відміну від інших головних героїв, Вінтер тримав мене не надто міцно. Я могла б вирватися, якби приклала всі сили, як зробила це з Іклісом і Дериком. Тим не менш, я не хотіла заходити так далеко з єдиним персонажем, який був вежливий зі мною.
- Маркиз...?
Ось тільки Вінтер до цих пір не реагував.
Я глянула на нього широко розкритими очима. Голос Рейнольда став ще ближчим.
- Вона сказала вам відпустити.
- .......
- Ха! Не відпустіть, значить?
Зрештою, коли лютий Рейнольд, скрипячи зубами, підійшов до мене, задумавшись витягнути силою, хватка все ж ослабла.
Дотик тепер було зовсім легким - здавалося, він здався.
Коли Вінтер перестав тримати мене, мою руку зачепив Рейнольд. Який затовкав мене собі за спину, ніби намагався заховати.
З обличчям "не наближайся до неї" і кривої ухмилкою він різко кинув:
- Вибачте, маркиз... Але хіба ви, у свої-то роки, плануєте зробити щось з наївною дівчинкою, нічого не знаючи про мир?
У мене, шокована його грубістю, відвисла щелепа. Я підняла кулак і вдарила його по плечу.
- Ти здурів? Все не так!
- Мовчи! Безстрашна маленька...!
Рейнольд закричав мені у відповідь. Мене роздратувало.
- Якщо збираєшся продовжувати нести нісенітницю, відпусти мене. Я піду сама.
Холодно відрізавши, я різко б'є руку, а Рейнольд ніби змутився і заволав:
- У будь-якому випадку, більше ніколи не майте підходити до неї знову!
- Ти дійсно....
- Ну ладно, давай, пошли! Чорт забирай, що за характер...
Він з бурчанням обігнав мене, наче і без цього збирався йти.
'Хто ти такий, щоб так говорити?' Мене раптом прийшло нестримне бажання обрубати чиюсь нестерпний темперамент, але я не дозволила собі втілити його в реальність.
Тому що все ще відчувала затилком нестерпний погляд.
Тянь- Поки Рейнольд майже втасовував мене, кладучи на буксирі, я крадькома озирнулась.
Вінтер все ще стояв і дивився на мене. Після того, як наші очі зустрілися, його губи шевелилися:
- Я чекатиму вашої відповіді, леді.
Мене дивувало його наполегливість.
Раптом, коли я дивилася його заокругленими очима, ми різко зупинилися і спереду роздався хруст зубної емалі.
- Аа, та ти за-...! Відповідь не буде, навіть не марнуйте свого часу...!
- Ні, все гаразд.
Я швидко перебила Рейнольда і відповіла сама. Можливо, через те, що я відмовила Вінтеру, Рейнольд заткнувся.
- Я не казала посланцю, що мені потрібна відповідь.
Мило посміхнувшись, я вимовила ці слова з тією ж інтонацією, з якою і говорила до нього наодинці кілька днів тому. З тією посмішкою, яку я не змогла показати йому в масці.
І знову подумала, дивлячись в його задрожаючі ультрамариновино-сині очі.
[Інтерез 26%]
Як і раніше, його інтерес виріс навіть тоді, коли він відмовився.
Коли Рейнольд витяг мене з банкетної калюжі.
- Леді!
- Пенелопа!
Емілі та герцог, які нервувалися біля входу і побачили мене, радісно кинулися до мене.
- Леді, ви в порядку?
- Ти не поранена? Правда ж?
Вони по черзі оглядали моє тіло.
На раптову участь і увагу до моєї персоні я відповіла спантеличеним поглядом:
- Я в порядке. І не поранена.
- Вам не варто про неї турбуватися. Бачили б ви, як вона перебила всіх монстрів, ніби не леді, а ...
Рейнольд, як тільки почав насмішливо коментувати, відразу захлопнув пащу, виявивши на собі суворий погляд герцога.
Незадоволення нахмуреного чоловіка не можна було ігнорувати.
Я повернула голову і знову звернулася до герцога:
- Отче, у вас нічого не болить? Емілі?
- Через деякі справи мені довелося вийти з саду в середині банку, так що, на щастя, всі біди обійшли мене стороною.
- Зі мною теж все гаразд, завдяки вашому дорученню!
- Яке полегшення. А мій старший брат?
- Він пішов допитувати злочинців разом з Його Високістьм наслідним принцем.
Чесно кажучи, мені було байдуже куди він там ділився, і я питала лише з пристойності.
- Я радий, що ти не постраждала. Ти уявляєш, як був шокований твій батько, коли почув це?
Мабуть, він дійсно був у розгубленості, - герцог дивився на мене дуже стривожено і відповідав досить щиро.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert