Він потерся щокою об руку з кільцем, благаючи:
- Я більше ніколи не буду поводитися так безглуздо. Пані, мені шкода. Будь ласка, пробачте мене цього разу.
Великий твердий рубін вдрукувався у його м’яку шкіру.
'Ось мені вистачило б наглусти прикріпити це кільце до залізної пластини.'
Тоді я б почувалася вільною від потреби тримати себе в межах пристойності, які не дають мені зараз подихнути повною груддю.
Але Ікліс, дивлячись на моє крижане обличчя, тільки ласував до рук.
'Він прикидається або просто наївний?'
Коли я подивилась на нього, який витирав шию про інструмент контролю себе самого, то поклала перстень на стіл після того як Ікліс намагався відірвати мою руку.
Потім він заскулив, закривши моїми опустеленими ласодонами обличчя.
- Ікліс.
Підтримуючи зоровий контакт з неживими очима, я спокійно покликала його.
- З того моменту, як я віддала тобі меч ти став моїм лицарем. Я - твоя єдина леді.
- .......
- Ніколи не забувай про це.
Він був кмітливим. Тому я обережно прикрила повіки і посміхнулася, так, щоб він не міг зрозуміти, серйозні ці слова, або нічого не значать.
Сірі очі, звернені до мене, подерлися димкою.
- Так, пані.
[Інтерез 54%]
Інтерес швидко зріс.
'Нарешті.'
Його стало більше половини. Я досить усміхнулась і опустила руки, лежачи на щоках Ікліса.
- Добре, а тепер приступи до виконання своїх обов'язків як лицаря.
Я повернула перстень на попереднє місце і простягнула йому долоню.
-Прошу, поведи мене на перший поверх.
Ікліс, як завжди, взяв мене під руку.
Це було, коли я спускалася на перший поверх у супроводі Ікліса. Я натрапила на особняків герцога і палацу.
- Отец.
На шляху до вхідних дверей вони помітили мене і зупинилися.
- Доброго дня.
Я з посмішкою привіталася першою. Але герцог тільки витріщився на мене і довго мовчав.
- ....Батьку?
Коли я знову збентежено гукнула герцога, він прокаштувався і ожив:
- Що це за плаття на тобі?
- Що?
Мене образило те, що він зробив мені зауваження, а не відповів на вітання.
'Що не так з моїм одягом?'
Опинившись у цьому тілі, я одягалася як можна невразливіше, щоб не кидатися в очі, але цей стиль спочатку був біля Пенелопи улюбленим.
Коли герцог накреслив язик, він додав такі ж неприємні слова:
- Як може дворянка, яка ще навіть не досягла виконаєте ...
- Доброго дня, леді! Ви такі гарні сьогодні. Колір вашого одягу особливо добре поєднується з сережками.
У цей час палацовий перебив герцога. Безумовно, він видатна людина.
- Справді? Їх вибирала не я, але рада, що палаций оцінив. Я добре виглядаю?
Я розцвела в усмішку. Відповідь палацового була ідеальною.
- Так. Я майже осліп від вашої краси.
- Дякую, палаці. Ти подарував мені заряд гарного настрою на весь день.
- Кхм-кxм!
Герцог ніяковів у нашу милу розмову.
'Ха! А ось тепер ти точно люб'язно зі мною вітаєшся. "
Я фирнула про себе, украдкою глянувши на герцога. Можливо, виявивши мою увагу, герцог відвернувся.
- Чому ти йдеш з ним?
Цього разу його мета змінилася. Очі Ікліса перестали виглядати добрими. Я потиснула плечима:
- Він мій ескорт. Я попросила мене піти до палацу.
- Який ще ескорт? Минуло багато часу з тих пір, як ти була тільки зі своєю сім'єю, так що припини шукати відмовки. Тебе будуть супроводжувати твої брати.
- Тільки.... З родиною?
- Так.
Від відповіді герцога, який підтвердив мою швидку смерть, моє обличчя усміхнулося.
"Ха ... Я від самого початку була приречена".
Я задихалася вже просто уявляючи, як ми вчотирьох будемо їхати в одній кареті до палацу.
- Це було давно.
Не підозрюючи про мої почуття, палацовий плескнув у долоні і додав:
- Але сьогодні ви на високих підборах, так що вам буде незручно. Чому б герцогу не проводити вас до карети?
- Хмм, це важко.
- Все нормально....
Я намагалась відмовитися з ввічливою посмішкою. Але герцог раптово заспівав ентузіазмом:
- Чого ти мчиш, не затримуй мене. У нас немає часу.
Потім, менш ніж за секунду, він наблизився до мене і підставив свій лікоть.
'Ні, ти ж сказав, що це важко!'
Я не знала, який модель поведінки повинна дотримуватися. І, приголомшена, нічого не могла зробити.
- Ікліс.
Мені було трохи відомо називати його вперше за такий довгий період часу, так що я озирнулася і тихо зашепотіла:
- Поводься добре, поки я не повернуся.
- ...
- Якщо послухаєшся, я віддам тобі призові гроші.
Він кинув на мене невизначений погляд, не даючи конкретної відповіді. Після чого, через кілька хвилин, з легким кивком відпустив мою руку.
[Інтерез 55%]
Було дивно бачити інтерес, який виріс лише на 1 відсоток і не відірвані від мене очі.
'Чому-то, мені здається це смішним ..."
Раптом спало на думку, коли я підійшла до герцога.
Як тільки я зайшла в карету під керівництвом герцога, виявилося, що мої брати вже заповнили свої місця. І.
'Чому ви сидите не разом, чому ви сіли так?'
Я була розчарована, коли побачила їх, що вони сидять навпроти один одного.
Карета герцога була досить простою, щоб вмістити нас усіх чотирьох. Проте, через те що я запізнилася, тепер мені доведеться сісти поруч з кимось із них.
Подивляючись на одного, то на іншого, я деякий час провела в болісних думках.
[Інтерс 22%]
[Интерес 25%]
Як не дивно, інтерес Деріка, який недавно був рівний 20%, виріс на 5 відсотків.
'Це наслідок тренування з арбалетом?'
Здається, причиною стали втечу і моє рішення не приймати сторону Ікліса.
Крім того, інтерес Рейнольда також несподівано зріс. Різниця становила лише 3%.
- Сідай швидше.
Через наполегливість герцога мої коливання були короткими. Я поспішно сіла поруч з Деріком. Якщо не брати до уваги почуття вини Рейнольда, то я завжди цікавився цим.
На мене дивилися дві пари голубих очей. Через секунду вирази облич цих двох трохи змінилися. І тоді.
« Інтерс -1% »'
[Интерес 21%]
« Інтерес +2% »
[Интерес 27%]
Інші числа були зацікавлені в їхньому розумінні. У Рейнольда було на один відсоток менше, а Деніка додала ще два.
- Ей, що з твоєю сукнею?
Звичайно, коли я встигла перевірити всі індикатори і сісти, Рейнольд знайшов, що робити. Я вглюмо домовилася:
- Що не так?
- Що не так? Дівчинка, яка ще замолода і недосвідчена, навчилася поганого. Чому б тобі просто не зняти його?
- На останньому банківському рахунку я подумав, що ти трохи підросла, але ти все та ж.
Навіть Дерік, який стояв поряд з рогом Рейнольдом, говорив несхвально.
'Чому вони заводяться на рівному місці?'
Я опустила голову і перевірила, наскільки відкрито моє плаття.
V-подібний виріз тільки трохи обнажив ключі, так що справа була явно не в цьому.
- Припиніть.
Як тільки я відкрила рот, щоб заперечити у відповідь на несправедливі докори, герцог сів в карету.
- Воно добре на неї дивиться, так чому ви її критикуєте?
- Ха. Ти серйозно, Отче?
Рейнольд засміявся, знеохочений його раптовою охороною.
Звичайно, у мене, який отримав найпершу заяву - від герцога , були аналогічні почуття.
- Из.ви.ни.
Кинувши здивований погляд на герцога, він відвернув голову,
Натисніть цю кнопку, щоб клацнути мовою.
- Поїхали.
І кілька разів невимушено постукав по стінці воза.
Невдовзі магічна карета безшумно зворушилася. Як я й очікувала, салон занурився у важку тишу.
'Ну ж, давайте. Чому....'
Я зітхнула, притискаючись до вікна в спробах не торкатися Деріка. Усе це нагадувало мені останнє кошмар, коли я могла тільки нерухомо витріщатися у вікно, до тих пір, поки ми не приїхали в палац.
Раптом герцог порушив мовчання, що тривало деякий час.
- Хмм. Хлопці, хіба ви не отримали певного визнання на полюванні?
Раптом почувся голос прикував до нього загальну увагу. Рейнольд з сумом запитав:
- Якого визнання?
- Ну, невже вам нічого не запропонували для безпеки?
Задоволений герцог поправив свій комір. Очі двох братів зупинилися на ньому. Я теж машинально подивилася на нього, а потім вже була не в змозі відвести погляд.
'Це .. ...!'
- Навіщо тобі амулет?
Дерік, який до цих пір не проколов ні слова, нарешті заговорив. Мені було соромно і ніяково. Тому що срібний амулет, який я подарувала кілька днів тому, гордо фарбувався на грудях герцога, наче медаль.
'Ні, чому він....!'
Як же легко не зняти й начепити людину, яка прикріпляє амулет поверх свого одягу?
Торговець зброєю сказав, що він був особливо популярним через те, як його можна вдягнути непомітно. Герцог, який, здається, хвалився їм, був настільки абсурдним явищем, що я надула губи.
Крім того, моєю метою було таємно передати його герцогу. Звичайно, для Рейнольда і Деріка в мене нічого не було.
Але людська психологія так працює? Якщо я одна не отримую подарунка, звичайно, мені сумно і прикро ...
'Якщо він буде хвалитися перед цими покидьками. ...'
Герцог, який не здогадувався про мої переживання, зі схвильованим обличчям почав пояснювати:
- Зараз розповім. Кілька днів тому, Пенел....
- Ох, Отче!
Я поспішно перервала його. Герцог подивився на мене. Я засміялась і видала причину, через яку відвернула його:
- Хто дав вам його? Він вам дійсно йде.
- Правда? Хмм.
Герцог зігнув кутки рота, мабуть, задоволений моїм компліментом. Я зітхнула і почала його переконувати:
- Але чому ви закріпили його не під одягом, як приписують правила безпеки? Що, якщо хтось порахує це чимось поганим і почне розпускати чутки?
Наприклад, герцог Еккарт - боягуз, який носить магічний амулет, боячись, що хтось заподіє йому шкоду на полювання.
Мабуть, зрозумівши мої слова, але по-своєму Рейнольд елегантно видав:
- Знаю. Було б честю почути, що ти занадто старий для участі в державних справах.
- Якщо вони захочуть поспішати про це, нехай спробують!
У цей момент, герцог зревів.
- Я хочу знати, який мерзотник смикає про турботливий подарунок моєї єдиної дочки! Мені потрібно буде особисто зустрітися з ним у вільний час!
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert