- Та як посміяв цей нікчемний лицар кинути в адресу леді настільки вульгарні образи!
Не розуміючи, чому він так сердиться, я здивовано розплющила очі.
- Ці лицарі ж вірні батькові і родині, а не мені, хіба ні?
Здавалося, все було скінчено, ще коли я самостійно привела собі охоронця.
Мені не потрібна відданість лицарів, які не жаліють своєї леді.
Це стосувалося не лише лицарів, але й усіх слуг.
Насправді, порівняно з ситуацією, коли їжа у тебе прямо під носом, а ти все одно голодуєш, подібні неприємності для мене - ніщо.
Якби в це не був залучений Іксліс, я б просто пройшла мимо.
- Пенелопа. Що ти ...
Хоча герцог, здається, мав іншу думку на цей рахунок.
Він не міг зрозуміти, з чого почати.
- ....Рицарі нашої сім'ї і твої лицарі теж. Цей факт залишається незмінним, поки ти член родини Еккарт.
- Ікліса мені достатньо.
- Я говорю не тільки про супроводжуючих!
- А я кажу, він мій єдиний лицар.
Не уступаючи герцогу, я продовжувала:
- Я, як і сказала вам на днях, не хочу довіряти свою безпеку людям, які не хочуть мене захищати.
Але це нічого не змінило.
Крім того, що Ікліс був призначений лицарем-ученицею, а не слугою, який працює по дому.
- І вчора, і в перший день фестивалю мене захищав лише один лицар.
Це правда, я не вигоряю його.
Ті, хто не працюють, коли людей за їх спиною поливають брудом, і самі любителі перемивати чужі кісточки ніколи не стануть моїми лицарями.
- Хах ......
Герцог глибоко зітхнув, залишивши спроби переконати мене.
І тихо запитав, потираючи очі, ніби ця розмова була для нього виснажливою:
Чому ти купила 600 дерев'яних мечів вчора?
'Там 600?'
Я не вважала кожен, тому не знала.
Тепер, коли мені стало відомо про це, один з них вранці підійшов до мене і почав виглядати кумедно.
Вирішено. Ікліс буде лицарем.
- Мені було шкода його, так що я купила йому магічний меч.
- Пенелопа Еккарт. Я дав тобі чек не для цього...
- Не будьте такі суворі до мене, Отче.
Надувши губи, я перервала його бурчання.
- Ви дали мені його, відівівши відпочити і повеселитися.
Я увійшла в роль чарівної молодшої доньки. Ця імітація потрібна тільки тому, що я більше не могла слухати його.
Засмучено домовившись, я випила холодного чаю. В горле пересохло.
Він же не обуриться, якщо я буду йому перелічити?
Раніше я була нікчемною актрисою.
Тепер, якщо герцог розлютиться через вчорашній інцидент я зроблю йому подарунок і вдаватимуся янголом, однак...
З порядком дій і з усією цією ситуацією явно щось не так.
'Чому в мене завжди все не як у людей ..."
Стримавши підсмучені сльози, я подивилася на герцога з-за чашки.
- ...... хмф. Чому ти п'єш холодний чай? Простудишся бо. Не пий поки, його зараз гріють.
На щастя чи на жаль, герцог погано дивився на мене, але не гнівався за те, що я йому заперечила.
Незабаром він спокійно зателефонував покоївці і наказав їй розігріти чайник.
'Це теж працює.'
У глибині душі я відчула полегшення.
Минулого разу, після розмови з Рейнольдом я замислилася про план дій на випадок непередбачених ситуацій, в яких не допоможуть навіть вибачення.
Роздумуючи про героїн, я зрозуміла, що не можна безрозсудно просити вибачення.
Складний режим стає дедалі важчим.
'Відтепер я повинна розробляти різні варіанти розвитку подій і підбирати до них правильний підхід.'
Це сталося, коли я поринула у свої думки.
- Пенелопа.
Позаплутий наклеп викликав мене в почуття.
- Так, Отче.
- Особисто я не думаю, що це відбудеться, але...
Герцог замився.
- Я проти раба.
- ......вибачте?
- Навіть якщо у нього буде новий статус, хіба він не з колишньої країни?
- Що... ...
Я була дезорієнтована.
Тим часом, герцог серйозно продовжував:
- Хто знає, які брудні думки ховаються за цим мастилом. Звичайно, єдина леді сім'ї Еккарт - делікатесний шматочок...
- Батьку, Отче.
Збентежені, я покликала його кілька разів.
'Він вважає, що я тримаю Ікліса в коханках?'
Тоді це жахлива помилка. Він може вбити мене в будь-який момент.
'Яке там мастило! Кожного разу, коли його інтерес готовий впасти, моє серце заздалегідь йде в п'ятірки!"
Від сорому я ніяковіла:
- Я знаю, що не ідеальна, як всі інші, але ж і не настільки безглузда.
- Я кажу це на всяк випадок, все-таки він симпатичний, як дівиця.
- Це не роман. Які стосунки з супроводжувачом взагалі хотіли б мати такі? І я не з тих, кого приваблюють хлопці помолше.
Так чи інакше, всі персонажі врешті-решт будуть належати героїну.
До того ж, я сподіваюся побачити кінцівку до того, як вона досягне повнолітніх років, а потім втекти звідси, блискучи п'ятками.
Мабуть, моє збентеження передалося герцогу - він сконфужено закаштувався.
- Кхм, ладно. Поверю тебе на слово.
- Не хвилюйтеся, Отче. Цього ніколи не було і не буде.
Марні сподівання і почуття лише потурбуються про втечу.
Я не упустила можливість і проштовхнула свою ідею:
- Але якщо вас це все одно турбує, я не буду нікуди виходити з кімнати...
- Ти достатньо часу провела в полоні, так що обов'язково поїдеш на мисливські змагання цього разу.
- Що? Но...
- Не відсиджуйся у своїй кімнаті, а користуйся нагодою і налагодиш стосунки зі своїми однолітками. Зменшіть кількість неприємних чуток!
Герцог клацнув мовою.
Несподівано я відчув сильний біль, якого завдавала несправедливість. Вони думають, що мені подобається сидіти під домашнім арештом.
Я не могла змиритися з провалом і до останнього чіплялася за свою ціль:
- Але, Отче, вчора я зробила великий скандал!
- Та який там скандал! Навіть якщо б ти перетворила їх на фарш, цього ...Все, вистачить. Закриємо цю тему.
Герцог стиснув щелепи і замовк.
Здавалося, він замкнувся в собі, щоб не зморозити ненароком чогось ще більш грізним.
'Тц. Я наказала задушити одного з його дорогоцінних лицарів, а він каже, що навіть перетворення їх на фарш недостатньо! Це вже занадто.'
Я надулась. Тепер так сумно бути вдячною, що герцог перестав злитися.
Хоча він виніс мені жахливе покарання - примусові участь у мисливських змаганнях.
- Возьми.
Це було тоді. Герцог несподівано нахилився і підняв щось з підлоги.
Шикарний дерев’яний скриньковий смуДук надзвичайно великий. Він стояв за столом, тому я про нього і не підозрювала.
Бух-. Важкий, судячи з глухого стуку, ящик поставили на столик.
При найближчому розгляді він виявився не просто скринькою, а футляром для зберігання чогось, оскільки у нього були ручки і застібки.
Потім герцог, відкривши всі замки, відкинув кришку і повернув його до мене.
- Це...
Я була здивована, побачивши вміст футляру, продемонстроване мені.
На м'якій подушці виднівся схожий срібний арбалет, ніби вкрадений з якого-небудь фільму про Середньовічя.
Він блищав як новенький.
Через складні різьблені візерунки і блискучих коштовностей я з першого погляду могла стверджувати, що він дуже дорогий.
- Це твій арбалет, який я забирав на починку.
Раптом мене осліпила спалах світла.
<СИСТЕМА> Отримано нагороду: [Магічний Арбалет]
'Награда? Що за ..."
Коли я подивилась на висхідне системне вікно, то раптом згадала.
.. і [Арбалет].
Це був той самий арбалет, який я отримала від кав'ярня з проклятим Рейнольдом.
- Ха...
Я зітхнула. А герцог, можливо, щось неправильно зрозумів, гордо проголосив:
- Цього разу я зробив ще дещо для безпеки.
Після, я знову заглянула в дерев'яний футляр.
Арбалет виглядав більш декоративним прикрасою, з тих, які вішають на стіни, ніж справжньою зброєю.
'Якщо він сказав, що зробив дещо для безпеки, то стріляє цей арбалет взагалі. ...?'
Коли я побувала на цій думці, герцог простягнув руку і підняв якийсь предмет, ніби спростовуючи його.
Це був чорний кісет, на який я не звернула уваги, відволікшись на чудовий арбалет.
- Подивися сюди, Пенелопа.
Герцог розв'язав мотузки мішечка і розкрив його.
Усередині виднілася невеличка кругла залізниця завбільшки з ніготок. З нічого нерозумілим обличчям, я запитала:
- Що це, Отче?
- Я замінив стріли цими магічними кульками.
- Магічними? Яка у них...
- Під час потрапляння кульки вибухають, потім мета вражає електричний розряд, і жертва на деякий час втрачає свідомість. Вони не настільки сильні, щоб вбити, тому навіть якщо стріляти по людей, серйозної шкоди їм це не принесе.
- Ясно.
Я в'яло відповіла. Але потім мені стало трохи шкода герцога, який так старанно все пояснював.
Але з цим нічого не було вдіяти. Я втратила інтерес, коли не змогла уникнути змагань.
'Яке полювання.... Краще було б ховатися вдома, не виявляючись на очі крон-принцу.'
Не помітивши у мене ентузіазму, герцог кілька напружився.
- І ще дещо.
Додав він більш сумним голосом.
- На ці кульки накладена магія, яка стирає цілі пам'ять про всі події до того, як в неї потрапили.
- Що? Магія, що стирає пам'ять?
Який зв’язок може мати арбалета і магія, що стирає пам'ять?
Цього разу я зупинялася на герцога, не в змозі зрозуміти його слова.
І тоді він крізь зуби видав:
Якщо ти дійсно хочеш стріляти в когось, замани цього чоловіка туди, де ніхто вас не побачить.
- ... Що?
✔
Батько року, однозначно.
Р.S. Дико вибачаюся, але з деяких причин розділи тепер будуть виходити без графіка і приблизно раз на 4-7 днів.
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert