Торговець зброєю всучав мені рукоятку вказівним і великим пальцями, змушуючи схопитися за неї.
Мені не вірилося, що ця дрібничка, схожа на дитячу іграшку, здатна так легко трансформуватися в меч.
Я все ще сумніваюсь і підозріло запитала:
- Тоді виходить, що ті, у кого немає магії, не можуть його використовувати?
- Рицарі, тренуються протягом тривалого часу, зобов'язані уміти оперувати хоча б маленькою кількістю мана. Інакше їм не вдасться скористатися магічним мечем.
- Кхм!
Моя незнання знову дала про себе знати.
Я швидко переклала тему, прокашлячися.
- ...... не думаю, що у Ікліса є магія.
- Не хвилюйтеся, любий покупець. Я десятиліттями продаю зброю в столиці. Запевняю вас, у цього раба...
Хоч у нього лукаво засяяли очі, він швидко поправився, зауваживши мій суворий погляд.
- ....То є, у цього охоронця дуже велика сила духу. Я вже 30 років керую цим магазином, але можу по пальцях однієї руки перерахувати людей, які пережили таку страшну ауру.
- Правда?
- Так, звичайно!
Мені не терпілося похвалитися, що він стане майстром мечу, але я стрималась.
Насправді, цей клинок настільки рідкісний, що його продавали на чорному ринку за високу ціну. Правда, мабуть занадто висока і до того ж лицарі зазвичай віддають перевагу вичурними мечами...
Торговець зброєю тихо проронив скупу чоловічий сльози: "мій бідний."
- На цьому мечі немає ніяких інших чар, але він зроблений з унікальної руди. Стали, родом з шахти давним-давно зниклих гномів.
- Це добре?
- Спосіб її здобич досі невідомий, цей секрет гноми забрали з собою в могилу.
'Це добре.'
Я зрозуміла тільки половину його слів, так що просто мовчки кивнула.
Крім того, при зменшенні розміру меча, вкладеної у нього мана також зменшується, отже ніхто не визнає його магічним клинок, навіть якщо ви захочете пронести його туди, де зброя заборонена.
- .... Навіть у Імператорському палаці, наприклад?
Торговець зброєю кивнув і, переконавшись, що поруч жодної живої душі не спостерігається, змовник прошепотів:
- ...він ідеально підходить для вбивства.
Торгівля занадто прикрашувала. Хто б, будучи здоровим розсудком, став вбивати мечем, який змінює свій розмір, відмовляючись від вибору отрути та прихованої зброї?
Незважаючи на такі думки, я нічого не сказала. Тому що мені дуже сподобався сам меч.
'Не можна показувати нікому іншому, але можна завжди мати при собі."
Чесно кажучи, я думала про невеличкий кинджал, але цей виглядає краще.
Для Ікліса він буде зброєю, як у вигляді меча, так і іграшкового намиста.
- Тоді я візьму його.
- Дякую, любий покупцю! Мій малюк нарешті знайшов собі гідного пана!
Торговець зброєю розридався і негайно запитав:
- Хочете відправити його в особняку разом з рештою?
- Ні. Я заберу його зараз.
Через деякий час--.
Коли я збиралася покинути магазин, розраховуючись з власником, мою увагу привернуло щось блискуче.
- Що це?
Воно виглядало досить витончено і привабливо для магазину зброї.
У маленькому жоні були вирізьблені написи, а між ними виблискували коштовності.
Я вперше бачила щось подібне.
- О, це свого роду амулет.
- Амулет?
- Так. Але скоро почнуться мисливські змагання, чи не так? Це найпопулярніший товар серед прекрасної половини населення в останні дні, який можна подарувати своєму коханому або членам родини, що беруть участь у полюванні.
- ... справді? Який у них ефект?
- Заклинання, вирізані на пластині, що підживлюються магічним каменем, в надзвичайній ситуації автоматично активують магію.
- Яку магію?
- Залежно від закляття. У більшості випадків - це захисна магія, але буває і телепортація в безпечне місце.
- М-м, непогано.
- Сьогодні поширена магія, не прив'язана до чогось, тому його потрібно просто прикріпити до будь-якого місця на тілі.
Продавець зброї, що в шахті, з яким я слухаю його, миттєво закинув удочку:
- Хочете подивитись?
Я кивнула.
І вже через мить вийшла з магазину, де було намисто для Ікліса та трьох химерних амулетів: золотого, срібного і бронзового.
- Ви добре провели час?
Невиборний Ікліс кинувся до мене купером і вхопив сумку з магазинами.
Це була сумка з амулетами. Подарунок Іклісу я сховала у своїй внутрішній кишені.
- Куди вас відвезти тепер, леді?
- Я чула, на заході є тихе озеро.
- О, ви говорите про озеро Каллія? Я доставлю вас туди.
Карета беззвучно зворушилася.
Насправді, я збиралася накупити гору нових платтяв і аксесуарів, але занадто втомилася для цього, адже з моменту мого виходу пройшло багато часу.
Я хотіла негайно повернутися в маєток, але ще й досі маю подарунок.
'Я повинна дати йому те, що пообіцяла.'
Сьогодні Ікліса треба очистити серце від смутку й образи.
- Леді, ми прийшли.
Невдовзі після цього екіпаж зупинився.
За допомогою Ікліса я вилізла з воза.
Звичайно, потім він відступив на кілька кроків назад. Це був його обов'язок, як супроводжуючого.
- Давай пройдемося разом. Хіба мені не буде самотньо гуляти сама?
Я глянула на нього і граційно простягнула руку.
Помедливши, Ікліс взяв мене за кінчики пальців. Його хватка була настільки слабка, що я ледве відчувала її.
Прикусивши язика, я міцно стиснула його руку. І відчула, як він здригнувся всім тілом.
Спостерігаючи за ними, я помітила його нахилну голову. На жаль, інтерес не змінився.
Ми довго йшли по акуратно підібраній доріжці, тримаючись за руки.
Зрештою ми дісталися до оглядового майданчика, побудованого на найвищому березі озера.
Вона знаходилась на місці для побачень, але оскільки сьогодні будний день, людей було небагато.
Оперуючись на перила, я деякий час милувалася озерним пейзажем.
Здалека подув прохолодний бриз.
Я озирнулася на чоловіка, який зацікавив боввана позаду і не дивився на пейзаж та не намагався зі мною поговорити. Потім лагідно запитала:
- Тобі легше?
Окулярні очі, що бурили порожнечу, повільно переклали свій погляд на мене.
Здавалося, він не розумів, про що я говорю.
- Твій день не задався з самого ранку.
Він відповів не відразу.
І врешті-решт, на моє запитання "Хм", просто неохоче відмахнувся:
- ...Це не має ніякого значення.
Коли я відчувала свою провину, то найбільш делікатно поцікавилася:
- Скільки разів траплялося таке?
- Сьогодні це було вперше.
- Ікліс.
Я зі зітханням покликала його на ім'я.
- Не намагайся обдурити мене такою відвертою брехнею. Нехай я і наказала, щоб усі в особняку визнали тебе.
- .......
- Я не буду рахувати тебе за те, що ти не зміг зробити це вчасно. Я прийшла, тому що ця проблема вийшла за рамки того, що ти здатний вирішити.
- .......
- Рейнольд керує знущаннями?
Ікліс дивився на мене з дивним виразом обличчя, не проколовши ні слова.
Я ставала дедалі пригніченішою.
- Скажи мені. Що Рейнольд зробив з тобою? Я подбаю про це.
- Как?
Ікліс, який до цього часу мовчав, нахилив голову набік.
- ...... що?
- Пані, що ви можете зробити проти лицарів?
Я на секунду впала в ступор.
Здавалося, він висміював мою неспроможність щось зробити, але його обличчя було невиразним, наче у воскової скульптури.
- Так чи інакше, нічого не зміниться, поки я раб, пані.
- .......
- Якщо все це заради мене, просто робіть вигляд, що нічого не знаєте. Бо мені байдуже.
Мене приголомшив його несподівана відповідь. Проте я не могла зрозуміти прихований зміст, який в ньому закладено.
'Я буду слухатися вас, так що не виганяйте мене і не втручайтеся.'
Мабуть, він міг адаптуватися до обстановок швидше, ніж я думала.
Коли з'ясував, яка позиція його леді там.
[Интерез 33%]
Я кинула погляд на рядок над його головою.
Всього лише 33%. Він майже перевищив рівень інтересу в звичайному режимі.
Ікліс був складним персонажем навіть у легкому, нормальному режимі.
Я думала, це через його відданість Пенелопе....
Але тепер зрозуміла. Його справжні прагнення.
'Фактично, він просто вистачає за останню соломинку, щоб вижити.'
Коли я побачила, що його інтерес піднявся вище 30%, мій настрій, непомітно для мене, теж злетіло вгору.
Надія, яка згасла після ранкового інциденту, знову розправила крила.
При такій швидкості, кінцівка вже не за горами, так що моя спроба притягнути Ікліса в магазин зброї, схоже, виявилася просто смішною.
- Так, ти правий.
Мені було невідомо, наскільки жахлива реальність.
Я слабкий голос відповіла:
- Тепер ти знаєш. Моє становище в особняку.
Чому мені не спадало на думку, що якщо я шукаю в ньому вигоди для себе, він також розраховує, вийде з мене рятувальний коло або гнилий канат?
- Прямо зараз у мене немає можливості дати тобі свободу.
- ......
Поки ти раб, немає надійного способу розв'язати ці проблеми.
Коли Ікліс зіткнувся з ними віч - на-віч, я не міг зрозуміти.
Звичайно, можна піти до герцога і повідомити, що серед лицарів лютує хуліганство, але я вже на самому початку прогрішилася.
"Герцог, незадоволений тим, що я привела Ікліса додому, не буде розбиратися з знущаннями над рабом..."
Я відмовилася від ідеї потішити його.
- Але ти залишишся з лицарями.
Дивлячись на нього з незнищенним обличчям, я зарозуміло, як завжди, інструктує:
- Твій меч повинен бути хоч трохи корисним, щоб привернути увагу герцога.
- .......
- Так що терпи, навіть коли тобі нестерпно погано. Терпи і продовжуй тренуватися, поліпшуючи свої навички.
- .......
- А іноді буду приходити я і розважати тебе, щоб було не так важко.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert