- Л-леді!
Марк стривожено кликав до мене.
Але відповіді не пішли, і він переключився на Ікліса:
- Навіщо тобі це, Іклісе!
Мабуть, він відчув щось дивне, коли Ікліс попрямував до нього, оскільки продовжував оглядатися навколо, просячи допомоги.
Безпоганий керівник знову виступив вперед. Цього разу його підтримували інші лицарі.
- Ікліс, зупинись. Це наказ!
- Так! Мушу визнати, я злегка перебірив. Я вибач....
Дугх-. Але Марк не зміг домовитись.
Тому що Ікліс схопив його за волосся, перетинаючи на корні будь-які спроби втекти і притягнув до себе.
- Кхе-кхе, кха!
Не без потреби, обнявши шию Марка, Ікліс почав жорстоко задушувати жертву.
Очі Марка, яким перекрили доступ до кисню, широко розкрилися.
- Ікліс! Що ти робиш? Припини зараз же!
Рицарі шоковані закричали йому, але Ікліса було не зупинити.
Хоч усі вони чудово бачили, як раб душить їхнього товариша, ніхто не поспішав йому на допомогу.
Я віддала наказ, однак він робив це не стільки через нього, скільки через власну озлобленість на кривдника.
- Кха, кх, уг... ......
Тим часом з рота Марка випадали язик, а по його підборіддя пітніла слина.
В’януча крапля скочувала на руки, які стискали йому горло. Але Іксліс навіть не моргнув очей.
- Леді! Ви не можете так вчинити!
Рицарі, які спостерігали за своїм колегою в передсмертних судорогах, схилили коліна переді мною.
- Це все наша вина. Ми обов'язково повідомимо про це вищесказаного керівництва і охоче приймемо покарання.
- .......
- Леді, вбивство лицарів родини Еккарт суворо заборонено!
Я не вслуховувалася у собачий гай. Тому що дізналася це ще від Рейнольда вчора.
- Леді!
У Марка нарешті закочувалися очі.
- Досить.
Піднявши руку, я відкликала команду.
Ікліс, який, здавалося, збирався вбити його, миттєво розтиснув руки, ніби тільки і чекав мого сигналу.
Бух-.
- Кхе-кхе, угх! Ха, хах ......
Чоловік, який впав на землю, схопився за горло і зайшов у різкому кашлі.
Я байдуже дивилася на нього, поразившись всередині.
Не думала, що Ікліс відразу почне виконувати мій наказ.
'Сдається мені, він справді збирався задушити його насмерть.'
Я не хотіла вбивати Марка.
У разі непокори я б використала рубінова сережка на моїй лівій руці.
Якби я дозволила Іклісу трохи придумувати хлопця, який образив його до глибини душі, він би не почав живити мене через використання інструмент для контролю.
Однак Ікліс несподівано забрав руки від Марка. Це означало, що на першому місці у нього були мої команди, а не його особисті почуття.
Я була більш ніж задоволена цим.
- Ви казали, що фальшивка, яку викинуть за поріг, як тільки леді Івонна повернеться, навіть про свою шкуру подбати не в змозі, чи не так?
Я обвела поглядом тихих лицарів.
Вирази їхніх облич, які вже були дерев'яними, після моєї репліки скам'янілі.
- Але кого викинуть швидше, мене чи всіх вас?
Я весело усміхалася, граючись і розтягуючи голосні. Це сталося тоді.
<СИСТЕМА> Ви втратили п'ять очок репутації через погіршення ваших стосунків з людьми, які працюють в особняку.
(Все: 10)
Перед моїми очима з'явилося системне вікно. На жаль, моя репутація впала.
Але це не мало значення, тому що лицарі були закоханими.
Я звернулася до справжнього героя:
- Іклісе, йди сюди.
Він одразу підійшов до мене.
- Пошли.
Я легонька стиснула зап'ястя Ікліса вільною рукою.
І вивела його з полігону.
[Интерс 32%]
Його погляд все ще був апатичним, але з ростом зацікавленості він радісно виводив хвостом, як цуценя.
- Леді.
Коли я наблизилася до парадних воріт особняка з Іклісом на буксирі, мене зустрів палац, що стояв поряд із каретою.
- Ви сьогодні дуже красиві.
- Ти підготував все до виїзду?
- Так. Я організував вам екіпаж, на який прикріплені захисна магія і заклинання стеження. А тілоохоронець у вас, мабуть, вже є...
Дворецький покосився на Ікліса позаду мене, протримався:
- Я найняв чарівника з роду Мабумана в якості кучері. У разі крайньої необхідності він телепортує леді в особняку.
Колдуни, як і Вінтер, не любили відкривати свою особистість. Тому їхні послуги були дуже дорогими.
Чародеїв використовували як візників тільки в надзвичайних ситуаціях, або якщо це була імператорська сім'я.
'Ви впевнені, що він герцог?'
Мене вразило поліпшення стосунків, але я зробила вигляд, що це все - незначна дрібниця.
- Ти добре потрудився, палаций.
- Також, це ......
Неначе згадавши щось ще, палаций витягнув з внутрішньої кишені свого костюма якусь річцу і простягнув мені.
- Його світлість наказав передати вам, щоб ви відпочили і повеселилися, адже з вашою останньою прогулянки пройшов досить багато часу.
Це був порожній чек.
Я не планувала, що герцог буде так переживати через вчорашнє, і тому приголомшено розглядала папірець.
'Якби він знав, що я зараз витворила на тренувальних майданчиках, і не подумав би давати мені це....'
Поки я роздумувала, чи варто мені приймати його.
Дворецький почав умовляти мене.
- Будь ласка, візьміть його, леді. В останні дні ви навіть не викликали торговців.
- ...Добре, так і бути.
Що мені залишалося? Коли я відкидала непотрібні плітки, то охоче прийняла ганьбу.
- Передай батькові мою вдячність.
- Неперемінно.
Я відвернулася і попрямувала до воза. Ікліс, який мовчав перед тим, пішов за мною.
Без слів я зупинилася біля відкритого дверей карети і дала йому руку.
Він мовчить.
Можливо, це тому що я занадто довго занедбала їм. Ікліс, схоже і не думав супроводжувати мене як справжній охоронець.
- Дурачок. Ти зараз супроводжуєш леді.
Сморщивши ніс, я відчитала його. Потім його сірі очі трохи здригнулися.
- .... Але я раб.
- Неверно.
Я негайно поправила його.
- Зараз ти мій охоронець.
- ...
- Так що ти повинен зробити?
Я легко помахала перед ним рукою. Лівою, з кільцем.
Ікліс раптом ледь помітно посміхнувся. Взяв мою долоню і повільно схилився.
Він встав на одне коліно, демонструючи манери настільки ідеальні, що випав в осад навіть палац.
А потім, дивлячись мені в очі, сказав:
- Використовуйте мою ногу як сходинку, пані.
- Леді, мені спочатку відвезти вас в бутик?
Запитав кучер, коли Ікліс теж влаштувався в кареті.
- Ні. Вези к торгую зброєю.
Безперервно відповіла я, поклавши підборіддя на віконну раму.
Зрештою вагон зрушився. Через заклинання, поїздка на кареті ні чим не поступалася їжді в машині.
Мені було цікаво споглядати довколишні краєвиди ринку.
- Чому...
Раптом я почула негромкий шепіт навпроти.
Повертаючись на звук, ми побачили Ікліса, який пильно спостерігав за мною.
Він з незрозумілим виразом очей договорив:
Чому ви весь цей час не приходили до мене?
Це було несподіване питання.
Я пильно оглядала його обличчя, намагаючись визначити, чи він звинувачує мене в теперішніх і минулих знущаннях. Але я не могла зрозуміти, про що він взагалі думав.
- Ти засмучений?
Відкрито запитала. У разі ствердної відповіді я збиралася вибачитися. Але потім.
- Ви обіцяли.
- .... Що?
- Що будете часто відвідувати мене, в якості нагороди за старанні тренування.
Агх.
Я ледве проковтнула стон, який виривав.
Я вже забула, чому не шукала його, але спогади про той жахливий дощовий день стали для мене великим підбадьоренням.
- .... Я щодня чекав вас, пані.
Не ведаючи, що твориться у мене в голові, Ікліс тихо бурмотів.
Це моя уява розігралася, чи його невтомна міна стала трохи похмурою?
Побарабанувавши пальцями по віконній рамі, я знайшла відповідне пояснення своєму небажання бачити його.
- Тому що це було нечесно.
- ...?
- Ти збрехав мені, Ікліс.
- Що...
Його очі округли. Якщо не взяти до уваги сліди побоїв на його тілі, він тепер був схожим на ляльку.
- Сказав, що над тобою ніхто не глузує, хоча на твоєму симпатичному личку так багато синців.
Витягнувши долоню, я погладила його в щоці.
Він збудив і відшивався від мене.
Я коротко усміхнулась, милуючись його тремтячими попельними очима, наче збентежені, ніж з тими, якими вони були нещодавно.
- Тоді...
- .......
- Тоді такого дійсно не було.
Ікліс поспішно почав виправдовуватися.
'Ну так, звичайно, охоче вірю.'
Я зняла свою локшину подумки.
Ти розмахував мечем так, ніби хотів когось вбити, але нічого подібного, звичайно, зовсім не відбувалося.
Чим довше я скинула його поглядом, тим сильніше він затиснувся.
- Все одно. Ця нагорода не дійсна, адже ти нічого мені не повідомляв про це.
- Але...
- Тсс. Ми їдемо за іншим подарунком тобі, так що не ній і почекай небагато.
Я заспокоїла його, не давши йому відповісти.
Він же заручився рум'янцем, ніби змучився моєї просьби "не нити". А потім.
[Интерез 33%]
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert