Коли я притиснута хустинкою до шиї, то кров таки зупинилася.
Не можна точно сказати, чи Бітер використовував на мені магію, навіть якщо брати до уваги той факт, що він чаклун.
Коли я прийшла в бальний зал, то сміялася і почала ретельно перевіряти себе.
'Не знала, що плаття такого похмурого кольору зможе допомогти мені сьогодні.'
П'ята крові на моєму плаття були ледь помітні через його темного кольору.
З цієї причини мені потрібно було лише трохи пригладити волосся, перш ніж увійти.
Дерік знайшовся дуже легко.
З усіх навколо його людей, тільки наш містер "цель захоплення в любовній полон" сяяв холодною аурою.
'Він сказав мені просто мовчати і не створювати шуму ... Він розлютиться, якщо побачить мою порізовану шию.'
Я була надто зосереджена на виконанні наказу, який дав мені Дерік, коли ми тільки увійшли до імператорської території, і не помічала, як всі люди дивилися на мене.
З платтям все було гаразд, і тому я пропустила з уваги те, що зі мною було не все в порядку.
- ....Брат.
Я тихо покликала його.
На щастя, він почув цей тихий поклик, близький до шушуканої юрби і відразу обернувся.
- Я не дуже добре себе почуваю, так що, думаю, зараз піду.
Коли Дерік побачив свою бліду молодшу сестру, яка притиснула до шиї мокрої від крові хустинок і ніби вже готова впасти в непритомність, його блакитні очі широко розкрилися.
- Прямо зараз.
Все навколо в мить потемніло.
Останнє, що я побачила, коли втрачала свідомість, — це бігаючий до мене Дерік, білий як кретина.
***
Не пам'ятаю, що сталося після того як я втратила почуття на балі.
- Леді!
- Швидше! Швидше приведіть лікаря!
Крики та швидкі кроки були чутні приглушливо.
Той факт, що я провалилася в ліжку кілька днів через невеликий поріз на шиї змусив мене сміятися.
Ніби весь нагромаджений стрес, який я ігнорувала, зайнята спробами вижити, википів за один раз.
У ці дні мені снилося багато чого.
Я вважала, що тепер мені буде снитися минуле Пенелопи, якщо вже я стала нею, але у мене з’явилось власне минуле.
Тоді мене вже забрали в той дім і минуло небагато часу з того часу, як я пішла до старшої школи тільки для дітей багатих сімей.
Я збирала речі після занять, коли хтось похлопав на моєму плечу.
- Эй. Тебе шукає твій брат. Він сказав передати, щоб ти йшла на склад спортзалу.
Це був один з тих дітей, які віддавали перевагу другому виблюдку, який має силу і контроль над школою.
Нечувши подих, я попрямувала в комору.
Я помітила, що другий виродок якось пов'язаний з знущаннями в школі, але не дуже серйозно задумувалася над цим.
- Брат....?
Тихо відкривши двері, я обережно увійшла в комору.
У темряві нічого не було видно.
Коли я забрала всередину, мені на голову раптом щось надягли. Схоже на поліетиленовий пакет.
- Ч-що.... Ай!
Мені закрили обличчя і затягли глибше в підмобку, а потім сильно побили.
Десятки ніг копали мене і топтали.
У мене не були ні секунди на перепочинок. Все, що я могла тоді робити - це підвищувати від усіх знущань, стиснувшись в комок.
- Воу, так бадьорить! Звідки взагалі взялася ця жебрака? У неї не вистачає статусу, щоб ходити в ту ж школу, що і ми.
- Эй. Але хіба у нас не буде великих проблем, якщо її брати дізнаються?
- Абсурд. Її брати до смерті ненавидять її. Я загруз на зібрання свого батька, і вони обговорювали її у розмові. Братів просто трясло від огиди.
Вони з вухмилками кидали ці огидні фрази, спостерігаючи за тим, як я намагаюся прийти до себе, зібравши останні сили.
Слова зачепили більше, ніж їхні дії хвилину тому.
- Эй. З цього моменту, ви нічого не бачили і не чули, ага? Не кажіть ні слова про сьогодні.
З цими словами я почула кроки людей, які покидали підробку.
Після цього, я не менше години зовсім нерухомо лежала там, на підлозі.
Тому що мені було так боляче, що я навіть пошевелися не могла.
Минуло багато часу, перш ніж я ледве змогла встати знову.
Я зняла пакет з голови і побачила, що моя сумка та форма були випарувані.
Доповзла до туалету і почала стирати всі плями на своїй шкільній формі, поки не зрозуміла, що це не те, про що мені варто турбуватися.
Дзеркало з'явило мені мій синець під оком. Я зробила висновок, що мене били не тільки по тілу, але й на обличчі.
При вигляді себе, у якої ніби на лобі написано "жертва побоїв", з губ зірвалася смішок.
Не пам'ятаю, що відчувала, поки мене копали, бо тоді я вирубалася і мій розум був порожній.
Я потягнулася до того дому. Так ненавиділа цей будинок, що хотіла б померти, ніж повертатися, але крім нього, мені йти було нікуди.
Нещасна, я перейшла поріг будинку. Батько і двоє моїх братів, мабуть, змогли трохи перекусити у вітальні за той час, коли мене били.
- Я дома.
Через те що я не могла приєднатися до них, то відразу вклонилась і поспішила на сходи.
- Почекай. Зупинися тут.
Зазвичай їх не турбує, повернулася я додому чи ні.
Але неприємності не могли на сьогодні закінчитися, а тому, мене покликав другий ублюдок.
- Гей, я сказав зупинись!
Я проігнорувала його і продовжувала йти. Побачивши мою реакцію, другий брат встав з місця.
Мене схопили за зап'ястя, перш ніж я встигла дістатися до сходів.
- Гей, що це все означає? Чому ти в такому вигляді?
Нічого особливого. Я просто впала.
Я відповідала, схиливши голову. Це повинно було приховати мій синець під оком за волоссям.
- Гей, подивися на мене. Тебе побили?
- Ні. Як я і сказала тільки що, я впала.
- Агх, я ж сказав тобі підняти голову!
Я хотіла піти у свою кімнату і відпочити від усього, але йому потрібно було заблокувати мені шлях і схопити мене за волосся.
- Ти, що це за синець? Який виродок це зробив? Що за чортівня...!
Рука хлопця відкрила моє обеззброєне обличчя.
- Пустяк.
- О, дрібниці? Та який це п....!
- Це реально дрібниці, серйозно! Пустяк, я ж кажу, дрібниці-!
Я, напевно, збожеволіла, раз накричала на нього, та ще й випадково струшила з себе його руку.
Навіть мій батько і старший зводний брат широко розкрили очі. Мабуть, через те, що вони ніколи не бачили, щоб я злилася сама на себе.
Тоді я подумала, що не можу стати нещасним ніж зараз.
Те, що вони добре проводили час, їли фрукти, поки мене били у підмозі спортзалу.
- З яких це пір ти почав піклуватися про мене!
І сцена того, як ці троє по-сімейному проводили час у вітальні, коли я переступала поріг будинку, викликала в мене заздрість. Ревнощі.
А я, що не могла до них приєднатися...
- Будь ласка, просто залиште мене в спокої! Хіба я просила вас щось робити для мене раніше? Я навіть такого не робила, так чому! Чому ви все продовжуєте...!
У кімнаті стало тихо, до мурашок на шкірі.
Я завжди вважала, що плач означає втрата і невдача, але в той час не могла зупинитися. Усі непролитні сльози ринули рікою.
Я ридала, як маленька дитина, не знаючи з якими обличчями вони дивилися на мене.
Через кілька днів, коли синець під оком зник, до мене підійшов другий ублюдок і сказав:
- Я зловив їх усіх і побив до напівсмерті.
Ось що він сказав, навіть не привітавшись. Я вже знала, що деякі проблемині діти були госпіталізовані одночасно з чуток.
- Наскільки повинна бути висока дзвіниця, з якою на тебе плюють, щоб насмілитися це зробити?
Пробурчав він, дивлячись на мене, яка опустила голову.
- У будь-якому випадку, такого більше не повториться, просто щоб ти знала.
Але навіть так, я не була вдячна другому виродку.
Я стала ще сильнішою від суспільства. Я не можу собі уявити, що мене почали частіше труїти.
- Дякую, брате.
Замість вдячності, я хотіла завоити все це його вина.
Чому я повинна дякувати тобі, коли ти тільки розгрібаєш бардак, який сам влаштував?
Насправді, я просто...
Я просто....
- ...ви так сказали, але чому вона не прокидається...!
До вух дійшли гучні крики, але я не могла зрозуміти, чиї вони і про що мова.
У мене боліла голова. Очі розліплювалися важко.
- ... Зроби хоча б це. Очевидно, ти разом з цим божевільним поніком крон-принцем....!
- ......як голосно.
Як тільки я подала голос, хтось відразу підійшов до мене.
- Гей, ти прокинулася.
У очах все розпалось. Я не могла розрізняти обличчя людей.
Але відразу ж змогла визначити, хто це був, по знайомому голосу.
Другий виродок з будинку*.
(*Анлейтор пише, що тут має на увазі будинок з її реального життя).
- ...я ненавиджу... тебе.
Я змусила себе вимовити ті слова, що не могла раніше.
- ....Правда, я так сильно тебе ненавиджу Я ненавиджу тебе в 100 разів більше, ніж ти ненавидиш мене.
- ....
- Я ненавиджу тебе більше всіх у світі.
Закінчивши монолог, я закрила очі і відчула себе трохи відсвіжною.
І, засинаючи, не змогла побачити.
Дрогож, наче під час землетрусу, блакитного ока і рожеволосої людини, яка замаскувалася, наскільки це можливо, під айсберг.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert