Напад терористів на чемпіонат світу з квідичу був, мабуть, найбільшим ганьбою міністерства за останні роки. Ось тільки мене це турбувало поролку оскільки. Я вже висловив свою «фі» міністру, і в аврораті вже встиг навести шорху, поливаючи олію і без того горююча живцем організацію. Так, моя помста тим аврорам, що кинули нас з Нарцисою боротися проти терористів, кілька розтягнеться у часі. Але це не страшно, але і не це зараз займало всі мої думки.
Були проблеми і важливіше ... Хоча проблеми були навіть не стільки в мене, скільки у моєї нареченої - Дафни і всієї її сім'ї. Ну а як інакше, якщо батько дівчинки помер. Так, ось так раптово і несподівано досить сильний маг, що нехай і втрачався за силою своєї дружини, але все ще був головою роду некромантів, помер. І пішов шукати нашу сім'ю з його дочкою, відправивши перед нею дружину і молодшу дочку додому, але знайшов лише аваду в груди.
Чоловіки не вистачило, щоб вчасно зреагувати на раптову атаку звідкись із натовпу, ну а артефакти, навіть найсильніші, нездатні витримати Аваду... Так що так, в родині моєї нареченої тепер панує траур. А сама дівчинка взагалі може впасти в глибоку депресію, звинувачуючи себе у смерті батька. Це кінець, але я не можу пояснити цій простій істині. Але й мати з сестрією не дуже допомагають дівчинці.
Ні, ті, кінець, намагаються якось вплинути на Дафну... але їм зараз самим до себе. Вони, знаєте, точно в такій же ситуації, як і Дафна. Ось тільки якщо мати дівчини сама по собі набагато сильніша особистість, щоб надломитися через таку ось втрати, а Асторія просто занадто позитивною за своєю природою людина, аби досить швидко відійти від того, що сталося, то це Дафна... Моя наречена була занадто серйозною і суворою до себе дівчинкою, щоб так просто пробачити собі те що сталося... Хоча її провини, знову ж таки, в цій смерті немає.
Що я і намагався до неї донести протягом наступного тижня після чемпіонату світу з квідичу. Це не було дуже, так і стіни рідного дому, а я прибував у Грінграссів на правах близької людини для обох сестр, здавалося, дали на дівчинку. Отже, справа йшла не сказати щоб швидко, але поступово Дафна почала приходити в себе, дедалі сильніше чіпляючись за спілкування зі мною і намагаючись забути про пережитий жах.
І мене ця ситуація повністю влаштовувала, нехай я і розумів, що витрачає стільки часу на наречену, безбожно забуваю про інші свої справи... Але воно того в будь-якому випадку коштувало, та і не міг же я просто так кинути дівчат у такий важкий і складний момент. Я б не вибачився за таку зраду щодо своєї нареченої. Але зараз та, здавалося, лише сильніша прив'язана до мене, остаточно впустивши у своє серце.
Я прямо відчував, як дівчинка перестає мене вважати простим нареченим, що був нав'язаний їй сімою, починаючи рахувати вже якщо і не коханим, то десь дуже і дуже близько до цього. Хай у мене і не справився особливий успіх. Ситуація, що призвела до цієї зміни в наших з Дафною відносинами взагалі не знаходилася для якої-небудь радості... Хоча раціональна і жадібна частина мене вже рахувала здобуту вигоду, що я зможу отримати завдяки смерті голови роду Грінграсс.
І мене складно звинувачувати в цій ситуації, але присвоїти собі рід Грінграсс - надто спокусливу пропозицію, щоб я зміг від нього відмовитися навіть у своїй уяві. А тепер у мене є цілком реальний шанс на успіх в цій справі. Просто через те, що без впливу на дівчат з боку батька мені буде куди легше дістати Асторію в свою руку. Та й подальша розмова з родом Грінграсс на рахунок тепер єдиною спадкоємиці роду буде для мене куди простіше. Ну, я на це сподіваюся.
Все ж фактичним головою некромантів була і залишилася мати дівчаток - Дельфіна Грінґрасс. А домовитися з нею про те, щоб вона фактично віддала свій рід разом із двома донечками, в мої руки... Це звучить навіть неможливо, але я все ж ризикну спробувати. Карини обережно і взагалі не видаючи своїх намірів, але ризикну. У крайньому разі, гнів однієї жінки буде вже не так страшний, як міг би залишитися сімейна пара в цілісності...
Так, я вже навчився бачити добрі країни в чужій трагедії. Того і поглянь скоро почну репетирувати злий сміх і називати себе Темним лордом... Аж огидно стало від самого себе, от чесно. І це при тому, що Блек - тепер моє офіційне прізвище. Ну одна з них, все ж на всіх паперів і контрактах я тепер не просто Драко Малфой, я зараз вже Драо Малак-Блек. Він має подвійний прізвиськ, чи хрен.
Але давайте не будимо про сум. Зі всіма проблемами, що принесе мені нове прізвище я ще встигну зіткнутися і як слід научитися. Той же Дамбльдор точно мене тепер в спокої не залишить. Не після того, як я став настільки привабливим ціллю для маніпуляції — молодий і недосвідчений, але дуже багатий лорд відразу двох іменних родів. Навіть для мене ця фраза-письменування мене сьогодні звучить дуже привабливо. Що вже там говорити про нашого директора...
Наприклад, я не повірю, що білий старий чоловік пропустив таку білошкіру ціль. І я не впевнений, що зможу протистояти цьому. Занадто давно і успішно старий варитися у всіх цих політичних інтригах, кімі магічна Англія забита під зав'язку. Не мені з ним в цьому тягатися... І нехай я це чудово розумію, що вже дуже і досить непогано в моїй ситуації, але що робити з цим мені все ще незрозуміло.
А значить, доведеться діяти за обставинами і сподіватися, що пам'ять Тома допоможе мені помітити чужі інтриги, які крутяться навколо мене ... Якби ситуація трохи інша, я б ще Нарцису до аналізу і моніторингу підключив ситуацію, але та зараз у положенні. Турбуватися не можна, чи менше стресу вплине на нашу дитину. Той і так є плодом інцесту, що вже не дуже то й добре, нехай магія досить легко згладжує всі гострі кути в даному ділі...
Але все ж, додатковий раз турбуватиму Нарцису я не стану, на ній і так багато турбот. Так що так, доведеться мені з усім цим впоратися самостійно. Добре, цього року в школі буде проходити Турнір Трих Чарівників, що само по собі повинно неслабно так відволікати директорів від такого скромного мене... А якщо згадати, що Дамбльдор вирішив відновити цю традицію, то я ризикну припустити, ніби цей турнір потрібен директору ще й для якихось додаткових цілей.
І вже не знаю, добре це чи погано в глобальному плані, але зараз я дуже навіть вдячний цьому турніру. Саме він і повинен допомогти мені виграти час. Так, одного року буде недостатньо, щоб я достатньо встав на ноги, якщо порівнювати мене з тим же директором, але воно і не важливо. Головне, що мені не доведеться починати "браття" з директором ось зараз. А це вже добре...
Наступного року в Хогвортсі обіцяє стати дуже цікавим. І навіть не тому, що цього року я збираюся як слід відірватися на милому фронті. Ні, це звичайно дуже важливо, але я і в тому році відпалював як слід, зараз же просто самі цілі мого інтересу стали ... Ще цікавіше. Але насправді важливим є те, що я почав наближатися до того, хто створив хрестраж у діадемі Когтевран... Той самий діадем, що тепер постійно знаходиться на моїй голові, ховаючись за волосся і здорово посилюючи мої і без того хороші ментальні здібності.
Так, багато в чому саме через дані діадеми я і зміг так швидко призвичаїтися з навичками Тома, нехай далеко не з усіма. До самого Ріддела мені все ще було далеко. Деякі навички та школи магії, як та ж магія крові або некромантія, вимагали для свого засвоєння дійсно багато часу. Але в основних дисциплінах я вже почав наближатися до сил і здібностей того самого Тома, що намагався влаштуватися у Хогвортс викладачем ЗОТі.
Непогано так, для чотирнадцяти років, але займатися самосхваленням мені колись. Попереду мене чекає бібліотека виручай-комнати і ціле море нових тренувань ... З перервами на активний відпочинок, звичайно.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda